Читайте также:
|
Основою ідеалістичного розуміння суспільного розвитку вважають свідомість і волю людини. Таких позицій дотримувалися філософи античності. Представники релігійної філософії з часів Середньовіччя до сучасності головною рушійною силою суспільства вважають Божественний Розум. Представники географічного визначення - Шарль Монтеск'є, Генрі Бокль, Лев Гумільов вважали, що головна рушійна сила соціального прогресу - географічне середовище. У сучасній соціальній філософії немає єдності думок про поняття і суть рушійних сил та їх компонентів. Одні вважають рушійними суперечності, другі - сукупність інтересів, треті - діяльність усіх учасників історичного процесу: соціальні спільності, їх організації, індивідів, видатних людей тощо. Під рушійними силами, насамперед, розуміється діяльність людей з їх спонукальними мотивами. Спонукальними мотивами є потреби та інтереси.
Детерміністична парадигма налаштовувала розуміння соціального світу таким чином, що пропонувала завбачати у суспільних процесах економічну причиновість, зокрема, де відносини могли бути просто кореляційними. Очевидно, світоглядне домінування детерміністичної парадигми в XVIII-XIX століттях позначилося на пошуках визначальних, базових елементів соціального порядку. Як на початку ХІХ ст. Лаплас не залишав місця для випадкових чинників у механізмі світобудови, так багато соціальних філософів знаходили основу суспільного механізму в економічних причинах. Властиво з ХІХ ст. поняття економічного розвитку набирає детерміністичного характеру. Ним визначаються й пояснюються причини більшості соціальних і духовних процесів, а в теорії марксизму економіка проголошується первинною щодо всіх суспільних і політичних явищ, серед яких перебуває культура, мистецтво, повсякденність і навіть історія. На її основі виникає інтелектуальна й світоглядна настанова перебільшувати значення і роль державно-політичних інституцій коштом применшення суспільних ініціатив та життєдайної активності людей.
Стратегією сучасного розвитку суспільства є соціальний розвиток – покращення якості життя, система захисту інтересів населення, забезпечення соціальних гарантій, зміцнення інститутів демократії, гарантування справжніх прав і свобод людини.
Нинішня ноосферо-екологічна світоглядна парадигма виникла на основі досить розвинутої філософсько-наукової традиції. Ще мислителі древності, зокрема Арістотель вказували на необхідність морально-цілісної детермінації дії людини у природному оточенні. У сучасних умовах розробка екзистенціальних та світоглядних проблем взаємодії людини та природи було тісно пов’язана з розвитком природничих наук та філософською рефлексією їх дані. Вже на початку ХХ ст. сформувалися основні риси екологічного мислення: людина складова частина природи, їх потрібно розглядати у єдності, а не протиставляти одну одній, людина і все що її отчує це частки всесвіту, а тому вони повинні знаходитись у гармонійній єдності. В іншому разі людству загрожує крах. Філософське осмислення екологічних проблем знайшло глибоке відображення в діяльності Римського клубу, що не тільки сформував екологічні обмеження людства, а й розробив чимало евристичних прогнозів щодо його можливих сценаріїв розвитку, і на цій основі щодо оптимальніших способів вписання техногенного суспільства в природне середовище. Тейяр де Шарден, услід за Вернадським, у своїй праці “Феномен людини” здійснив комплексний узагальнюючий аналіз місця людини на планеті та в космосі, дійшовши того ж висновку: на кінцевому етапі своєї еволюції біосфера перетворюється у сферу розуму. Таким чином ми приходимо до необхідності свідомої концентрації зусиль людства на реалізації вимог екологічного імперативу, що ставить ряд важливих соціокультурних, освітніх та морально-цілісних проблем- своєрідну надбудову над екзистенціально-екологічними принципами сучасної цивілізації. Суть же останніх у тому, що людство як природній компонент загальнопланетарного природного організму для власного збереження та саморозвитку має гармонізувати свої взаємовідносини з навколишнім середовищем у напрямку ноосферних принципів функціонування єдиного планетарного комплексу “суспільство-природа”, а основним аспектом цього процесу є натуралізація техніки, соціальної структури та потреб сучасної цивілізації.
Ноосфе́ра (від грец. νους («ноос») – «розум») — сучасна стадія розвитку біосфери, пов'язана з появою в ній людства. Так само, як біосфера утворюється взаємодією усіх організмів на Землі, ноосфера складається усіма розумами, що взаємодіють. Ноосферу можна розглядати як єдність «природи» і культури (в широкому тлумаченні останньої — з техносферою включно).
Розвиток екологічної думки у 80- 90-і роки має своїм теоретичним фундаментом «Нову екологічну парадигму» (Р. Данлеп, У. Катон, Л. Мілбрес, О. Яницкий та інши), яка фіксує непереборену залежність людини і соціальних систем від стану біосфери. Ключова проблематика - глобальні середовищні зміни антропогенного походження та їх соціокультурна інтерпретація. Головні постулати: люди, що володіють винятковими властивостями (культура, технології), залишаються проте одними з багатьох живих істот - взаємозалежних і включених до глобальної екосистеми, біосфери; винятковість людини як культурної істоти не скасовує законів біосфери
Дата добавления: 2015-09-11; просмотров: 25 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |