Читайте также:
|
Термін походить від імені Гермеса, який у давньогрецькій міфології був посланцем богів. Його місія полягала у тому, щоб донести веління богів до людей у зрозумілій формі. Гермеса вважають винахідником мови і письма.
Витоки герменевтики сягають VI ст. до н. е. й пов’язані з пошуками прийомів розкриття “прихованого” смислу, який нібито містять твори Гомера. Християнство дало новий поштовх для розробки методів інтерпретації, поставивши проблеми перекладу Біблії грецькою мовою. У середні віки склалося розуміння герменевтики як сукупності певних правил, що дозволяють популярно пояснити біблійні тексти. Подальший розвиток герменевтики як методу тлумачення текстів пов’язаний з іменем теоретика протестантизму XVI ст. Флаціуса Ілірійського. Флаціус вводить у герменевтику її основні принципи: принцип герменевтичного кола, принцип контекстуальної інтерпретації та принцип врахування мети та замислу автора текстів.
Вчення про мистецтво розуміння та тлумачення текстів виникло у ХVIIХVIII ст. Саме тоді постали спеціальні герменевтики як мистецтво розуміння релігійних текстів (М. Лютер), юридичних (Ф. Савіньї) та літературних (В. Гумбольдт).
Ф. Шлейєрмахер (1768 – 1834) (засновник), робота “Перший начерк герменевтики”, перетворює герменевтику в теорію та мистецтво розуміння текстів і мови взагалі. Він трактує герменевтику передовсім як мистецтво розуміння, а не тлумачення, виділяє умову розуміння – тотожність і відмінність між духовним світом двох співрозмовників, автором твору та читачем, також характеризує середовище розуміння, яким є мова.
Розглядаючи розуміння як універсальний феномен людського життя, він виокремлює в ньому три сходинки: механічне (неусвідомлене) розуміння; розуміння як тлумачення, що здійснюється на основі узагальненого досвіду в певних сферах знання; досконале розуміння, яке базується на знанні спеціальних правил та вміння їх точно застосовувати.
В. Дільтей (1833 – 1911). Його заслуга полягає в тому, що він переносить герменевтичний принцип розуміння на світ історії, на історичну науку. Тепер сама історична - це текс, що підлягає розумінню. За ним, дослідження історії постає як розшифрування історичного досвіду. Він виокремив гуманітарне знання в самостійну галузь наукового знання й стверджував, що предметом наук про дух є життя. Життя – перманентний потік становлення. Життя необхідно тлумачити із середини. Тоді як світ є лише фіксацією життя мислиеля. А звідси й висновок: не життя потрібно пояснювати зі світу, а, навпаки, світ потрібно пояснювати із життя.
Герменевтичне осягнення істини буття виключає будь-які наукові методи та підходи. Художнє сприйняття не відображає, а переживає дійсність, тому саме мистецтво є формою філософської істини.
!!! Вся вище інформаціє для загального досвіду щого висвітлення цього питання. А головне - наступний текст. Всередині ХХ ст. відбулася полеміка між Е. Беті та М. Гайдегером, яка започаткувала розмежування двох ліній розвитку герменевтики: як теорії інтерпритації і як способу філософування. Енріко Беті будував герменевтику но основі теоретичних принципів філософівї В.Дільтая як «методологію наук про дух». У праці «
Загапльна теорія інтерпритації» (1967) він розробив вчення про процедури розуміння та інтерпритації текстів. Розуміння для нього - це – пістемонологічна проблема. Об’єктом розуміння виступають «значущі форми», за якими стоїть об’єктивний у них дух. Головне своє завданя Е. Беті вбачив у захисті історичного пізнання від свавілля «суб’єктивності». Під час дискусій М. Гайдегер формулює проект філософської герменевтики. Для нього розуміння розуміння із методу пізнання перетворюється у специфічно людське ставлення до дійсності. Розуміння - це первинна буттєва характеристика самого життя людини. Людина з розумінням ставитися до свого буття. Людина є буттям, що само себе витлумачує. Розуміння є фундаментальним способом буття людини у світі. Воно передує людській активності, як її передрозуміння. «Передрозуміння» можна виправити та корегувати, але звільнитися неможливо. Воно – необхідна умова для будь-якого розуміння. Розуміння, за ним, в кінцевому підсумку є саморозумінням і означає для суб’єкта стан нової духовної свободи. Адже той, хто розуміє, розуміє себе, проектує себе на власні можливості. На його думку, «кожне правильне витлумаченнямусить зретися довільності осяяння та обмежиності непомітнихрозумових звичок і зосередити увагу на «самих фактах» (для філолога ними слугують осмислені тексти). Той, хто хоче зрозуміти текст, постійно здійснює начерк смислу. Коли у тексті починає вимальвуватися певний смисл, він робить попередній начерк усього тексту загалом. Та цей перший смисл прояснюється тільки тому, що що ми ві самого початку, очікуючи знайти в ньому той чи той певний смисл. Розуміння того, що містить у собі текс, полягає у розробці такого попереднього начерку, а він підлягає постійному перегляданню в процесі подальшого заглиблення у смисл тексту. Що ж визначає передрозуміння? На думку М. Гайдегера, - традиція. Традиція – це збереження того, що є, збереження, що існуватиме за будь-яких історичних змін. Носієм традицій є мова. Він називає мову «храмом буття». Г. Гадамер. На його думку, герменевтика – універсальна філософія нашого часу, яка покликана відповідати на питання, як можливе розуміння навколишнього світу, як у цьому розумінн втілюється істина буття? А тому предметом філ. єгерменевтики є вся сукупність людського занання про світ і буття в ньому. Герменевтика – це досвід світу. Розуміння – це інтерпретація досвіду. Середовищем цього досвіду є мова. У процесі конституювання філ. гермен. Були сформульовані такі її принципи: відкритість інтерпритації (вона ніоли не може бути завершеною); діалогічність інтерпритації (що постає як діалектика запитання й відповіді). Герменевтичний трикутник. Для Г. Гадамера історична дистанція між інерпритаторм і часом створення тексту не утруднює, а, навпаки, полегшує процес розуміня. Філ. герменевтику характеризує поняття «горизонт». Горизон – це поле зору, яке охоплює все те, що може бути побаченим із якогось пункту. Той, хто володіє широтою горизонту, здатен правельно зважити значеня всіх речей, що містяться в середині цього горизонту, з точки зору віддаленості й близькості, великого й малого. Інтерпритація – це конструювання смислу заново.
Дата добавления: 2015-09-11; просмотров: 24 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |