Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Білєт №7

Читайте также:
  1. Білєт 10
  2. Білєт 12
  3. Білєт 29
  4. Білєт №30

1. Структура філософського знання

Відомо, що серцевиною світогляду і, відповідно, філософії як теоретичного світогляду є трактування відношення людини і світу. Воно є джерелом основних філософських проблем та філософських дисциплін. До найпоширеніших належать проблеми, що таке світ, буття, що насправді існує, а що не існує. Вченням про буття є онтологія.

Онтологія— вчення про першооснови буття, сфери буття і категорії.

Вона виділяє різні сфери буття — неживу і живу природу, соціальний світ, сферу ідеальних предметів тощо, зводячи у певні галузі та види все, що становить буття. Онтологія також розглядає найзагальніші характеристики різних видів буття (просторово-часові, причинні та ін.). Вона охоплює вчення про категорії.

Щодо проблеми, що є основою світу, у філософії сформувалися дві основні течії — матеріалізм, прихильники якого виводили все суще з матерії, природи, різних матеріальних утворень, та ідеалізм, який проголошував сутністю всього сущого ідею, дух, Бога.

Друга проблема, яка бере свій початок із центрального світоглядного відношення, — що таке людина? Це запитання належить до сфери філософської антропології.

Філософська антропологія — вчення про сутність людини, про співвідношення в людині природи та культури.

На відміну від антропології як медикобіологічної дисципліни, вона вивчає людину під особливим кутом зору — з позиції поєднання в ній біологічного і культурного начал.

Проблема пізнаванності світу, способу пізнання та істинності знання вивчається теорією пізнання, або гносеологією.

Гносеологія (грец. gnosis — пізнання і logos — слово, вчення) — теорія пізнання, одна з головних філософських дисциплін, яка досліджує закономірності процесу пізнання.

Із гносеологією тісно пов'язана логіка, що вивчає закони і форми правильного мислення.

Оціночне відношення людини до світу є предметом вивчення аксіології — філософської дисципліни, яка досліджує закономірності побудови сфери цінностей. Аксіологія є підґрунтям етики, естетики, філософії релігії, які мають справу з цінностями, але в конкретнішому аспекті, ніж аксіологія. Етика вивчає моральне ціннісне відношення, естетика — естетичне, а філософія релігії — релігійне. Аксіологічною дисципліною вважають і філософію права, яка вивчає такі цінності, як справедливість, легітимність тощо.

2.Самосвідоміст та самопізн

Свідомість становить невід'ємний атрибут людського способу життя.
Специфіка свідомого способу життя людини полягає в його здатності відокремити в представленні себе, своє "Я" від свого життєвого оточення, зробити свій внутрішній світ, свою суб'єктивність предметом осмислення, розуміння, а головне - предметом практичного перетворення. Саме ця здатність і визначає межу, що розділяє тваринний (натурально-природний) і людський (суспільно-історичний) спосіб буття.

Традиційна трактування свідомості полягає в ототожненні його з самосвідомістю - з знанням суб'єкта про світ і своє місце в ньому. Наприклад, у психологічному словнику свідомість визначається як "ставлення до світу зі знанням його об'єктивних закономірностей".
Самосвідомість розуміється як відношення до дійсності, тобто зводиться до гносеологічний, пізнавальному відношенню. Інакше кажучи, буденна "очевидність" свідомості стала можливою через ототожнення його з самосвідомістю. Самосвідомість - настільки очевидне для кожного з нас явище, що факт його існування не викликає жодних сумнівів.
Свідомості притаманний статус буття: воно є в практиці реального життя і для цілей цього життя. Свідомість є усвідомлене буття, воно виявляється в системі соціальних зв'язків і відносин, в які втягується і в яких діє людина.
Практика свідомості є процес оволодіння свідомістю, подолання повної поглиненості поточним процесом життя, заняття позиції над нею. Практика свідомості перетворить буттєво свідомість в рефлексію або в рефлексивне свідомість.
Необхідною і першим етапом у становленні рефлексивного свідомості є самосвідомість, чи свідомість самості. Інакше кажучи, рефлексія як практика свідомості виявляє себе як різного ступеня і глибини усвідомлення самості, власної суб'єктивності. Самосвідомість як усвідомлення себе, як свідомість своєї самості в залежності від цілей і завдань, що стоять перед людиною, може приймати різні форми і виявлятися як самопізнання, як самооцінка, як самоконтроль, як самоприйняття.
Націленість людини на пізнання своїх фізичних, душевних, духовних можливостей і якостей, свого місця серед інших людей складає сутність самопізнання. Самопізнання здійснюється, по-перше, в аналізі результатів власної діяльності, своєї поведінки, спілкування та взаємовідносин з іншими за допомогою зіставлення цих результатів з вже існуючими нормативами. По-друге, при усвідомленні ставлення інших до мене (оцінок результатів моєї діяльності, вчинків, рис характеру, рівня розвитку здібностей, якостей моєї особи). По-третє, самопізнання відбувається в самоспостереження своїх станів, переживань, думок, в аналізі мотивів вчинків і т.п. Самоспостереження може відбуватися як по ходу здійснення діяльності або спілкування з іншими, так і після цього, за відновлення в пам'яті минулого.
Самопізнання є основою розвитку постійного самоконтролю і саморегуляції людини. Самоконтроль проявляється в усвідомленні і оцінці суб'єктом власних дій, психічних станів, у регуляції їх протікання на основі вимог і норм діяльності, поведінки, спілкування. Самоконтроль є особливим психологічним механізмом людини як суб'єкта діяльності, пізнання і спілкування.
Самопізнання виступає також у якості основи для реалізації оцінного ставлення до самого себе, або самооцінки.

3 Віра і розум, філософія та теологія у Фоми Аквінського

Проблема співвідношення філософії і теології виникла в перші століття існування християнства і неспроможна своєї актуальності до наших днів. Відмінність філософії від теології, на думку релігійних філософів, полягає в тому, що філософія не в змозі осягнути істини одкровення, недосяжні для людського розуму. З огляду на це основне своє завдання всі релігійно-філософські течії вбачають у доведенні необхідності, корисності, загальної значущості релігії для людини. Головне питання релігійної філософії – це питання про ставлення Бога до створеного ним світу та до людини і ставлення людини до Бога.

Відомим систематизатором середньовічної схоластики був Фома Аквінський (1225-1274 рр.), який пристосував вчення Арістотеля до католицизму. Найвідомішим його твором е «Сума теології».

Аквінський намагався створити таку доктрину, яка б дала можливість контролювати філософське і наукове пізнання церквою.

Ще у попередні століття західноєвропейськими схоластами була висунута теорія «двох істин». Згідно з даною теорією наука і пов'язана з нею філософія здобувають знання, спираючись на досвід і розум. На відміну від нкх, теологія здобуває істину в божественному одкровенні.

Фома Аквінський чітко визначає сферу науки і віри. Завдання науки полягає у поясненні закономірностей світу. Але хоч наукове знання об'єктивне та істинне, воно не може бути всеосяжним. Є така сфера дійсності, яка недоступна розумовому пізнанню, а тільки вірі. Отже, предметом філософії є «істини розуму», предметом теологи — «істини Одкровення».

Наскільки обмежений людський розум стоїть нижче божественної мудрості, настільки філософія нижче теології. А тому філософія і є -«служниця теології». Функції філософії як «служниці релігії» полягають у тому, що вона повинна за допомогою логічних аргументів обґрунтовувати христянські догми. Логічні доведення допомагають краще зрозуміти ці догми і зміцнити віру людини. '

Ф.Аквінський вважав, що можна довести буття Бога і запропонував п'ять доведень, які стали класичними у західноєвропейській теології:

1. Оскільки все в світі рухається, то має бути «першодвигуи», або «псршопоштовх» рух^ — Бог.

2. Всі явища і предмети мають причину свого виникнення та існування. Першопричиною усього є Бог.

3. Все в світі існує не випадково, а з необхідністю. Ця необхідність —.Бог.

4. Всі речі мають різні ступені досконалості. Тому повинно існувати абсолютне мірило досконалості — Бог.

5 -У природі все має певний сенс, доцільність свого існування. А, значить, повинна існувати «остання» і головна ціль— Бог.

Проте, деякі інші догми християнства не піддаються раціоналістичному обгрунтуванню (догма про Трійцю, про втілення Христа, про воскресіння з мертвих). Це неможливо зробити не тому, що вони протирозумні, ірраціональні, а тому саме, що вони «надрозумові», їх доведення не в змозі здійснити обмежений людський розум. Більшість догм християнства є предметом теології, а не філософії.

4. 1)Геліоцентри́зм або Геліоцентри́чна систе́ма сві́ту (від грец. ηλιος «сонце» і лат. centrum «осереддя, центр») — вчення в астрономії і філософії, яке ставить Сонце в центр Всесвіту, а навколо нього (точніше, навколо спільного центра мас всієї його системи) обертаються усі тіла. в т.ч. планети і зокрема Земля. Протилежне вчення - геоцентризм. Геоцентризм — принцип, згідно з яким єдиний Бог проголошується абсолютним началом і центром Всесвіту, що зумовлює собою буття і смисл існування всього живого.

2) Субста́нція, Перви́нна субста́нція (лат. substantia — істотність; те, що лежить в основі, синоніми: істотність, речовинність, істота, річ, матерія, суть, основа, голова) — в арістотелівській логіці перша з десяти категорій (класів, розрядів, які спрощують процес розумового визначення будь-якої речі), річ яка існує сама по собі, а не лише як видозміна чогось іншого. Приклади окремих субстанцій можна легко знайти в усіх природніх тілах: мінералах, рослинах, істотах. Різноманітні частини цих тіл, такі як листя, стовбури, органи та кінцівки теж входять в категорію первинних субстанцій.Тобто відповідає на питання що це є?

3) Еволю́ція — термін, який позначає сукупність усіх змін у популяції організмів протягом поколінь.Вона відбув завдяки певним змінам.

 




Дата добавления: 2015-09-11; просмотров: 25 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав

Головні проблеми дослідження у філософії техніки. | Білет 2 | Міфологія та релігія як історичні типи світогляду | Моральнота логічна проблематика філософії Сократа | Специфіка філософського знання | Властивості свідомості | Білєт 10 | В процесі пізнання | Білєт 12 | Білет 13 |


lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.008 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав