Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Проблема буття та сущого в філософії. Концепції буття

Читайте также:
  1. А МОЖЕТ БЫТЬ, ПРОБЛЕМА ИМЕННО В ВАС?
  2. А) Проблема
  3. Атмосферная проблема Нибиру
  4. Бизнес-проблема № 11.
  5. Бизнес-проблема № 14.
  6. Бизнес-проблема № 28.
  7. Бизнес-проблема № 29.
  8. Бизнес-проблема № 32.
  9. Бои за историю». История как проблема
  10. Бои за историю». История как проблема – с. 225-228

Буття належить до числа тих системотворчих понять, які покла­дені в основи філософії багатьма мислителями як минулого, так і сучасного.

Пер­ший аспект проблеми буття: а) Що існує? – Світ. Всесвіт; б) Де існує? – Тут і скрізь, всюди; в) Як довго він існує (Коли)? – Тепер і завжди. Суть проблеми полягає в існуванні суперечливої єдності неминучого, вічного і минулого, змінного буття окремих речей, ста­нів, людських та інших істот.

Внутрішня логіка проблеми буття веде філософів від питання про існування світу «тут» і «тепер» до питання про його ієну вання «скрізь» і «завжди». Звідси випливав другий аспект проб леми буття – питання про єдність світу. Загальна відповідь на це питання сутності буття в даному аспекті має бути така: існу­вання всього, що є, було і буде, є об'єктивною передумовою єд­ності світу. Нарешті, третій аспект проблеми буття пов'язаний з тим, що світ у цілому і все, що в ньому існує, є сукупною реальністю, дійсністю, яка має внутрішню логіку свого існування, розвитку і реально представлена нашій свідомості діями окремих індивідів і поколінь людей.

Філософський смисл поняття буття тісно пов'язаний з по­няттями небуття, існування, простору, часу, матерії, станов­лення, розвитку, якості, кількості, міри та іншими категоріями. Повсякденна мовна практика також робить свій внесок в осми­слення проблеми буття. Слова «буття», «є, існує» в минулому, сучасному і майбутньому існуванні належать до найбільш уживаних слів української, німецької, французької, англійської мов.

В категорії буття об'єднуються такі основні ідеї:

-світ є, існує як безмежна і неминуща цілісність;

- природне і духовне, індивіди і суспільство рівноправно існу­ють, хоч і в різних формах, їх розрізненість фіксується тільки за формою, існування є передумовою єдності світу;

- за об'єктивної логіки існування і розвитку, світу наявності різних форм свого існування утворює сукупну об'єктивну ре­альність, дійсність, яка представляється свідомості і виражаєть­ся у дії конкретних індивідів та поколінь людей.

 

2, Співвідношення понять «людина», «індивід», «індивідуальність», «особистість»

Для розуміння природи особистості потрібно з'я­сувати співвідношення цього поняття з іншими поняттями, що використовуються як у класичній, так і в сучасній пси­хології. Це насамперед поняття індивіда, людини, особис­тості, індивідуальності, суб'єкта.Людина народжується на світ з генетично закладеними в неї потенційними можливостями стати саме людиною. Тільки індивідні якості, тобто притаманні людині за­датки, анатомо-фізіологічні передумови, закладають підва­лини створення особистості. Індивід — це людська біологічна основа розвитку особистості у певних соціальних умовах.

Особистість — це індивід із соціальна зумовленою системою вищих психічних якостей, що визначається залученістю людини до конкретних суспільних, культурних, історичних відносин. Ця система виявляється і формується в процесі свідомої продуктивної діяльності і спілкування. В ході свого становлення як особистості індивід посту­пово стає суб'єктом цілеспрямованого пізнання та перетво­рення об'єктивної дійсності й самого себе.Розвиток особистості відбувається у конкретних суспіль­них умовах. Особистість завжди конкретно-історична, юна — продукт епохи, життя своєї країни, своєї сім'ї. Вона — очевидець та учасник суспільного руху, творець власної і загальної історії, об'єкт і суб'єкі сучасності.Особистість характеризується якісними та кількісними проявами психічних особливостей, які утворюють її індиві­дуальність. Індивідуальність — це поєднання психологічних особ­ливостей людини, що утворюють її своєрідність, відмінність від інших людей. Індивідуальність проявляється у здібностях людини, в домінуючих потребах, інтересах, схильностях, у ри­сах характеру, в почутті власної гідності, у світобаченні, системі знань, умінь, навичок, у рівні розвитку інтелекту­альних, творчих процесів, в індивідуальному стилі діяль­ності та поведінки, в типі темпераменту, в характеристиках емоційної та вольової сфер тощо. Індивідуальність формує важливу характеристику особистості людини, яка забезпечує властивий тільки їй стиль взаємозв'язків з навколишньою дійсністю.Поняття особистості тлумачиться неоднозначне — за­лежно від того, який підхід реалізується дослідником. Мож­на виділити якнайменше чотири аналітичних підходи - соціально-психологічний, індивідуально-психологічний, діяльнісний та генетичний, реалізовані такими психологами, як Б. Г. Ананьєв, В. В. Давидов, А. Г. Ковальов, О. М. Леонтьєв, Г. С. Костюк, Ф. Лерш, В. М. М'ясищев, А В. Петровський, К. К. Платонов, С. Л. Рубінштейн, В. М. Русалов та ін.

3. Етапи розвитку та загальна х-ка середньовічного світогляду та філософії

Якщо грецька філософія виросла на грунті античного рабовласницького суспільства, то філософія середньовіччя належить до епохи феодалізму /V-ХV ст.

. На відміну від грецької філософії, яка була зв'язана з язичницьким багатобожжям /політеїзмом/ філософська думка середніх віків грунтується на вірі в єдиного бога /монотеїзм/ В основі християнського монотеїзму лежать два важливі принципи: ідея божественного творення та ідея божественного одкровення. Обидві ці ідеї тісно пов'язані між собою і передбачають єдиного бога, вираженого в людській особі. Ідея творення лежить в основі середньовічної антології, а ідея одкровення сосновою теорії пізнання /через бога /. Звідси всебічна залежність середньовічної філософії від теології, а всіх середньовічних інститутів - від церкви. Середньовічне мислення за суттю є теоцентричне: реальністю, яка визначає все суще, є не природа, а бог.

Згідно з християнським догматом, бог створив світ із нічого, створив актом своєї волі, внаслідок своєї всемогутності. У середньовічній філософії дійсним буттям може бути лише бог. Він вічний, незмінний, ні від чого не залежить і є джерелом усього сущого. На відміну від бога, створений світ не володіє такою самостійністю, тому що існує не завдяки собі, а завдяки богові. Звідси мінливість світу, його плинність і несамостійність.Проблема пізнання. Християнський бог недоступний для пізнання, але він розкриває себе людині і його відкриття явлено в священних текстах Біблії, тлумачення яких і є основним шляхом пізнання. Вивчення я денного писання привело до створення спеціального методу інтерпретації історичних текстів, який отримав назву герменевтика. Таким чином, знання про створений світ можна одержати тільки надприродним шляхом і ключем до такого пізнання є віра. На питання, що таке людина, середньовічні філософи давали різні відповіді: одна з них - це біблейське визначення сутності людини як "образу і подоби божої, існували й інші визначення: людина - це розумна тварин.В середньовічній філософії людина не є органічною часточкою космосу - вона неначебто вирвана із космічного природного життя і поставлена над ним. Вона вища від космосу і повинна бути царем природи, але через своє гріхопадіння, яке властиве їй, людина не володіє собою і повністю залежить від милосердя бога. Двоїстість становища людини - найважливіша риса.середньовічної антропології. Але слід зазначити, що людина середньовічного суспільства є насамперед духовна. Вона усвідомлює себе не просто "греком", "громадянином", "рабом", а насамперед одухотвореною /такою, що має душу/ істотою.

 

4. Раціоналізм — філософський напрям, який визнає центральну роль в аналізі розуму, мислення.

Кордоцентризм - підстава української духовності. провідну роль у житті людини відіграють не розумово-раціональні сили,а її емоції, почуття. Мотивацією дії виступає не розум, а серце. Основою К. є живе і чутливе серце людини

Стоїцизм — напрям давньогрецької філософії епохи еллінізму, який, зосереджуючись на етичних проблемах, проповідував незворушність, відстороненість від бід і радощів життя.

 




Дата добавления: 2015-09-11; просмотров: 30 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав

Властивості свідомості | Білет №6 | Білєт №7 | Білет 8. | Білєт 10 | В процесі пізнання | Білєт 12 | Білет 13 | Білет 14. | Білет 17 |


lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.007 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав