Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Основні функції філософії 3 страница

Читайте также:
  1. A XVIII 1 страница
  2. A XVIII 2 страница
  3. A XVIII 3 страница
  4. A XVIII 4 страница
  5. Abstract and Keywords 1 страница
  6. Abstract and Keywords 2 страница
  7. Abstract and Keywords 3 страница
  8. Abstract and Keywords 4 страница
  9. BEAL AEROSPACE. MICROCOSM, INC. ROTARY ROCKET COMPANY. KISTLER AEROSPACE. 1 страница
  10. BEAL AEROSPACE. MICROCOSM, INC. ROTARY ROCKET COMPANY. KISTLER AEROSPACE. 2 страница

29. Основні рівні буття. Серед основних форм буття розрізняють:

1. Матеріальне буття (речі, тіла, процеси)

· Буття речей, процесів, стани неорганічної природи, буття Всесвіту загалом

· Буття органічної, живої (дикої) природи

· Буття неживих речей і процесів, вироблених людиною (штучних)

· Буття живого, виробленого людиною

2. Буття людини

· Буття людини в світі речей

· Специфічне людське буття

3. Буття духовного (ідеального)

· Суб’єктивне, індивідуальне духовне

· Об’єктивоване (позаіндивідуалізоване) духовне

4. Буття соціального

· Індивідуальне (буття окремої людини в суспільстві та в історичному процесі)

· Суспільне буття

Вони не існують окремо, а взаємопов’язані між собою, що спричинює утворення єдиної, загальної структури буття світу.

30. Філософський зміст категорії «матерія». Поширене визначення матерії як філософської категорії для означення об’єктивної реальності, яка дана людині у відчуттях, відображається ними та свідомістю й існує незалежно від них, до певної міри є обмеженим, оскільки зосереджене на гносеологічних аспектах матеріального, не враховуючи притаманний йому онтологічний зміст.

Справді, якщо не зосереджуватися тільки на гносеологічному визначенні матерії, а розглянути її, враховуючи розвиток сучасної науки і філософії, то можна виокремити:

· Онтологічні складові: рух та його форми, простір, час, детермінація

· Гносеологічні принципи: пізнаваність, об’єктивність, реальність

Таким чином, узагальнене визначення категорії «матерія» базоване на тому, що це – об’єктивно реальне буття світу в часі, просторі, русі, детерміноване та безпосередньо чи опосередковано пізнаване людиною.

31. Рух,як спосіб простір та час як форми існування матерії. Простір і час— це філософські категорії, за допомогою яких позначаються основні форми існування матерії. Філософію цікавить насамперед питання про відношення простору і часу до матерії, тобто чи є вони реальними, чи це тільки абстракції(феномени свідомості). ГЛейбніц вважав простір і час лише іменами. Простір— це ім'я, яким позначається координація речей одної відносно іншої. Іменем час позначається тривалість і послідовність процесів. Реально ж простору і часу немає, їх неможливо виміряти.

Такі філософи як Дж.Берклі і Д.Юм розглядали простір і час як форми індивідуальної свідомості, І. Кант— як апріорні форми чуттєвого споглядання, Г.Гегель— як категорії абсолютного духа(це— ідеалістичні концепції), І.Ньютон— як вмістилища. Простір і час мисляться Ньютоном як реальності, але вони ніяким чином не"взаємодіють" із матерією, існують самі по собі. Це— метафізичне розуміння простору і часу.

Сучасна наука розглядає простір і час як форми існування матерії. Кожна частинка світу має власні просторово-часові характеристики. Розрізняють соціальний, історичний, астрономічний, біологічний, психологічний, художній і філософський зміст простору і часу.

Історична еволюція поглядів на простір і час пов'язана з практичною, суспільно- історичною діяльністю людини. Змінюється, розвивається суспільство, змінюються і розвиваються просторово-часові уявлення про буття світу. Якщо для міфологічного світогляду час циклічно відтворює пори року, то в межах релігійного світосприйняття час набуває стріло-видної форми: відтворення світу через тимчасове теперішнє до райської або пекельної вічності.

Матеріалізм підкреслює об'єктивний характер простору і часу, невіддільність від руху матерії: матерія рухається у просторі і часі. Простір і час, матерія і рухневіддільні. Ця ідея отримала підтвердження у сучасній фізиці.

Рух— це найважливіший атрибут матерії, спосіб її існування. Рух включає в себе всі процеси у природі і суспільстві. У загальному випадку рух— це будь-яка зміна, будь-яка взаємодія матеріальних об'єктів, зміна їх станів. У світі немає матерії без руху, як нема і руху без матерії. Тому рух вважається абсолютним, на той час як спокій— відносним: спокій— це лише один із моментів руху. Тіло, що перебуває у стані спокою відносно Землі, рухається відносно Сонця.

Рух виявляється у багатьох формах. В процесі розвитку матерії з'являються якісно нові і більш складні форми руху. Саме особливості форм руху зумовлюють властивості предметів і явищ матеріального світу, його структурну організацію. У зв'язку з цим можна сказати, що кожному рівню організації матерії(нежива природа, жива природа, суспільство) притаманна своя, властива лише їй, багатоманітність форм руху. Кількість форм руху безкінечна, рух невичерпний за своєю багатоманітністю, як і матерія.

Джерело руху— сама матерія. Матерії притаманна здатність до саморуху. Рух матерії— це процес взаємодії різних протилежностей, які є причиною зміни конкретних якісних станів. 33.Визначальні категоріальні характеристики світу. Визначення змісту поняття "світ" можливе і дійсне тільки у системі відношення"людина — світ". Це свідчить про те, що воно слугує людині для відображення існування того,на тлі чого виявляє, "висвічує" себе людина. Образно висловлюючись, щоб людина змогла уявити себе як певне існування, вона має бути здатною уявляти усе те, що від неї відмінне: "зверху, знизу, збоку, всередині, вчора, сьогодні та завтра, тут, зараз і тепер". Іншими словами, світ є все те, що відмінне від людини і що, одночасно, органічно має людину в собі. Це те, від чого вона, людина, відрізняється.

Однак людина як унікальна і неповторна істота виявляється і стосовно самої себе. Отже, на противагу об'єктивно існуючому світу є"внутрішній світ людини".

Тому найпростіше визначення поняття"світ" можна навести таке: Світ — це все суще, що є в людині та поза нею.

Спираючись на таке визначення, можна сказати, що поняття"світ" насамперед використовується через протиставлення"людина в світі — світ у людині". Людина завжди перебуває у стані внутрішнього роздвоєння на свідомо визначені"Я" і"не-Я". При цьому під"Я" прийнято розуміти саме внутрішній світ людини, а під"не-Я" — довкілля, яке безпосередньо чи опосередковано"обіймає" людину, є водночас основою і простором життєдіяльності людини.

Наше сприйняття світу, його розуміння і пізнання, ставлення до нього виявляються у слові світогляд. Детальний аналіз поняття"світогляд" буде зроблено нами у заключному розділі. Однак підійти до узагальненого поняття світогляду ми зможемо, тільки конкретизувавши поняття"світ".

В історичному поступі культури людського мислення уявлення світу набувало різного змісту і значень не тільки у формі буденного та загальносвітоглядного, про які йшлося вище. Існує ряд обґрунтованих різними вченнями системно-теоретичних понять, через які історично відбувалася конкретизація визначення світу. Зокрема, це такі поняття, як "Космос", "Всесвіт", "Галактика", "Земля", "Природа", "Атмосфера", "Гідросфера", "Літосфера", "Душа" та ін. Проте який би вимір світу ми не обирали,незмінним залишається визнання, що світ— це все те, що"висвічується" людині(чи протистоїть), і водночас усе те, у чому"висвічується" людина, тобто само реалізується.

Отже, тільки порівнюючи себе як окрему особу зі світом, людина здобуває досвід та усвідомлення власної індивідуальності. Лише побудувавши світ у собі, ми отримуємо можливість знайти його за межами себе. Може трапитися так, що наші уявлення помилкові. У такому разі реальний світ заперечить наші сподівання. Індивідуально сформована свідомість може здійснити пізнання об'єктивного, чужого й цілком відмінного від себе за допомогою саме відтворення— будівництва світу в собі. Фактично кожна людина, яка діє свідомо, має великий дар бути творцем світу. Тобто світ з'являється людині як творіння її(людського) розуму та рук, в якому ще так багато нового і невідомого. А що ж існувало до виникнення людини? Той світ ми позначаємо поняттям "природа". Він існував і існуватиме об'єктивно, тобто незалежно від людини.

34. Поняття природи. Приро́да (термін є частковою калькою латинського словаnatūra — від лат.nat (рос. природа,англ.nature,нім. Natur f) —родити,породжу вати)має кілька значень.

1) У широкому розумінні — органічний і неорганічний матеріальний світ,Всесвіт, у всій сукупності і зв'язках його форм, що є об'єктом людської діяльності і пізнання, основний об'єкт вивчення науки. Все те, що не створене діяльністю людини.

2) Сукупність природних умов існування людського співтовариства. В побуті слово «природа» часто вживається у значенні природне середовище, в якому живе людина (все, що нас оточує, за винятком створеного людиною).

3) Сукупність основних якостей, властивостей чого-небудь,сутність (напр., процесів, явищ тощо).

4) «Друга природа» — створені людиною матеріальні умови її існування.

35. Народонаселення як природне явище. Насе́лення, лю́дність — сукупність людей, що постійно живуть в межах якоїсь конкретно вказанної території(районі, місті, області, частини країни, країні, континенту чи всієї земної кулі, тощо). Наука яка вивчає розмір, структури, динаміку руху і розвиток населення зветься— д е мо г ра фі я.

Сукупність людей, які здатні до самовідтворення та саморозвитку й проживають на певній території(країна, регіон, континент чи будь-яка інша частина планети), називають населенням, або народонаселенням. Населення в сукупності з природними умовами, способом виробництва та системою соціальних відносин є основою людського суспільства. Рівень розвитку суспільства визначається здатністю населення ефективно використовувати й відтворювати природні ресурси, що, в свою чергу, впливає на структуру й динаміку самого населення. Вивчення чисельності, складу, розподілу, закономірностей відтворення є предметом науки, що називається демографія. Чисельність є одним з ключових характеристик населення, але крім цього використовують низку інших показників. Інтегральний показник, що відображує соціальні, економічні та екологічні умови життя, називається природним приростом, або коефіцієнтом природного приросту(КПП). КПП визначають як різницю між кількістю народжень і кількістю смертей на1000 людей. Іншим важливим показником є«коефіцієнт фертильності» (плодовитості), який відповідає відношенню кількості народжених дітей до загальної кількості жінок. А такий показник, як середня тривалість життя значною мірою залежить від якості життя й тому може бути опосередкованим індикатором розвитку того чи іншого суспільства.

Населення також можна охарактеризувати деякими структурними показниками. Статева структура, тобто співвідношення кількості осіб чоловічої та жіночої статі дозволяє робити висновки про репродуктивний потенціал населення. Вікова структура, тобто розподіл населення за віком, важлива в тому розумінні, що показує чисельність працездатної частини населення й перспективи його відтворення. Суттєвими для розуміння й прогнозування динаміки зростання населення є співвідношення міського та сільського населення, розподіл за національними ознаками, рівень освіти, грамотності, доходів, мовні та деякі інші показники.

Центральним питанням демографії є питання відтворення населення, тобто процес зміни поколінь. Відтворення населення вважається позитивним, якщо значення КПП більше нуля. При цьому коефіцієнт фертильності має бути більше2.

Демографічні процеси, тобто процеси, пов’язані зі зміною структури та чисельності населення, мають свою специфіку й у різних країнах і регіонах протікають по-різному. Тому при спробах прогнозування демографічних тенденцій беруть до уваги не лише результуючі показники, а й регіональні особливості.

Народонаселення планети: стан і динаміка. В доісторичні часи один з видів живих організмів отримав вагомі переваги для свого розвитку, порівняно за короткий в геологічному масштабі проміжок часу опанував домінуючі позиції на планеті й фактично зробив живу оболонку заложницею свого існування. Назва цього виду-Homo sapiens, людина розумна.

Припускають, що цей вид сформувався близько трьох мільйонів років тому й з того часу його представники заполонили практично всі придатні для існування ділянки земної поверхні й продовжують експансію, демонструючи безпрецедентні показники приросту своєї популяції.

Представники цього виду– це ми з вами і нас на планеті сьогодні більше шести з половиною мільярдів(таблиця1). Щоправда, так багато людей ще не було ніколи й такими швидкими темпами населення зростає лише впродовж останніх десятків років. Припускають, що за вісім тисяч років до народження Христового, коли людині вдалося опанувати сільськогосподарську практику, її популяція налічувала приблизно10 млн. особин. Але завдяки сільськогосподарській практиці первісні громади отримали можливість прогодувати значно більшу кількість людей, так що на початок нашої ери населення планети складало, за оцінками, 300 млн. й досягло800 млн. до середини вісімнадцятого століття, яке ознаменувалося промисловою революцією.

Суттєві зміни в динаміці чисельності населення розпочалися два сторіччя тому, а от до того часу населення планети або ж коливалося відносно певного рівня або ж помірно зростало. Трагічні події історії, звісно, вносили свої корективи в демографічну картину світу. Зокрема, одними з найбільш показових у цьому відношенні були події середини чотирнадцятого століття, відомі під назвою«чорної смерті». Пандемія чуми, що охопила всю Європу та сусідні регіони у1347–1353 роках, спричинила загибель25 млн. людей, або 50% населення того часу. В деяких регіонах населення скоротилося до 90%.

Розрахункові оцінки, з огляду на відсутність надійних даних, показують, що лише на початок19-го століття населення планети досягло першого мільярда. Подвоєння кількості населення відбулося значно швидше– за якихось125 років. Але пройшло всього35 років і на планеті з’явився трьохмільярдний житель. Це трапилося у1960 році(таблиця1). Четвертий мільярд приросту населення планета отримала протягом14 років(1974 р.) й приблизно за такий же проміжок часу відбулося збагачення планети ще на один мільярд людей(1987 р.). У1999 році населення планети перевищило6 млрд. й продовжує приростати щорічно приблизно на77 млн. Щоб можна було уявити собі масштаб цього приросту, нагадаємо, що це більше, ніж населення сучасної Туреччини, яке в середині 2005р.складало 69,66млн. Таким чином, майже до 1970-х років чисельність населення світу зростала за гіперболічним законом, а на даний час спостерігається сповільнення темпів приросту населення планети.

Згідно з багатьма прогнозними оцінками, побудованими на аналізі стану й тенденцій розвитку людського суспільства, населення планети досягне десятимільярдної позначки приблизно до2025 року. Очікується, проте, що темпи приросту населення будуть знижуватися, так що наприкінці21 століття на планеті буде проживати«всього-навсього» 14млрд.людей. Більш оптимістичні прогнози вказують на те, що населення планети досягне10–11 млрд. й буде стабілізовано на такому рівні.

Населення з точки зору демографії має статеву, вікову, соціальну, етнічну(та ін.) структури. Процеси народження, старіння, смертності, зміни генерацій— у демографії звуться природним рухом населення. На відміну від нього— міграція називається механічним рухом населення.

36. Поняття біосфери і ноосфери. Біосфе́ра (гр.bios —життя +sphaera —ку ля) — природна підсистема географічної оболонки, що являє собою глобальну планетарну екосистему(населена живими організмами), яка охоплює нижні шари атмосфери, всю гідросферу і літосферу— до глибини3-11 км на суші й0,5-1,0 км під дном океану. Товщина біосфери на полюсах Землі близько10 км, на екваторі — 28 км. Маса біосфери— близько0,05% маси Землі.

Біосфери на інших планетах, окрім Землі, невідомі. Вважається, що бактеріальні біосфери або подібні до них можуть існувати на Марсі, Венері.

Термін"біосфера" вперше застосував австрійський геолог Е.Зюсс(1875), називаючи ним окрему оболонку Землі, наповнену життям. Детально вчення про біосферу розробив В.І.Вернадський. У його наукових працях термін"біосфера" вперше з'явився у 1911 p. У 1926 p. він видав книгу "Біосфера", в якій виклав вчення про біосферу як особливу сферу Землі, що включає сферу поширення живої речовини.

Екосисте́мою в екології називають природну сукупність організмів(рослин, тварин, грибів, бактерій і т.ін. — що загалом мають назву«біоценоз»), які мешкають разом в спільному середовищі(«біотопі») та функціонують як взаємопов'язана система. Таким чином, екосистема— це біоценоз+ його біотоп.

Термін«екосистема» ввів в обіг англійський еколог Артур Тенслі в1935 році, а сучасне визначення йому надав Реймонд Ліндман в1942 році в своїй класичній роботі по вивченню біології озера Міннесота.

Екосистема як така є складним та динамічним цілісним утворенням, що функціонує як екологічна одиниця. Частина екологів вважає, що екосистема є елементарною одиницею в екології: це структурно—функціональна рівноважна одиниця, що характеризується специфічними для неї потоками речовини та енергії між складовими частинами.

Розмір екосистеми може бути різним. Це може бути тропічний ліс Амазонської низовини, або окремий ставок, чи навіть домашній акваріум. Різні екосистеми зазвичай відокремлені географічними бар'єрами— пустелями, горами, океанами і т. ін., або є ізольованими іншим чином— так як річки або озера. З огляду на те, що ці межі ніколи не є абсолютно непроникними, екосистеми накладаються одна на одну. Таким чином, вся Земля може розглядатись як одна екосистема, яку називають біосферою

Ноосфе́ра (від грец.νους («ноос») в значенні «розум») (рос.ноосфера,англ.noosphere, нім.Noosphäre f) — сучасна стадія розвитку біосфери, пов'язана з появою в ній людства.

Відповідно до оригінальної теорії Вернадського, ноосфера є третьою у послідовності таких основних фаз розвитку Землі як утворення геосфери(неживої природи) та біосфери (живої природи).

Так само, як біосфера утворюється взаємодією усіх організмів на Землі, ноосфера складається усіма розумами, що взаємодіють.

Ноосферу можна розглядати як єдність«природи» і культури(в широкому тлумаченні останньої— з техносферою включно), особливо починаючи з того моменту, коли «культура»досягає (за силою впливу на біосферу та геосферу)поту жності «геологічної сили».

Серед складових частин Н. виділяють антропосферу(сукупність людей як організмів), техносферу(сукупність штучних об’єктів, створених людиною, та природних об’єктів, змінених в результаті діяльності людства) та соціосферу(сукупність соціальних факторів, характерних для даного етапу розвитку суспільства і його взаємодії з природою).

Розглядаючи означену єдність природи та культури(у їх взаємодії) у розвитку ноосфери доцільно розрізняти дві стадії:

1. Ноосфера у стадії її становлення, в процесі стихійного розвитку починаючи з моменту виникнення«людини розумної»;

2. Ноосфера, що свідомо удосконалюється спільними зусиллями людей в інтересах як людства в цілому, так і кожної окремої людини

37. Поняття глобалізаціїї та форми її існування. Глобалізація (від англ. «Global» -всесвітній) -термін, який використовується для характеристики сучасних економічних, соціальних, політичних, торгових, фінансових, транспортних, трудових, міграційнх, інформаційних, комунікаційних таі інших процесів всеохоплюючого(всесвітнього) характеру.

Сучасна глобалізація підготовлена багатьма історичними процесами:

1. Деякі дослідники вважають,що початковими формами глобалізації була торгівля та захоплення нових територій(5 тис. років тому);

2.Інші знаходять елементи глобалізації в епоху античності (а саме у створенні імперії Олександра Македонського, 1V ст. до нашої ери, коли були завойовані землі від Середноземномор»я до Інду, куди рушили потоки переселенців;

3. Інші ведуть відлік глобалізації від Великих географічних відкриттів, коли «світ замкнувся», тобто практично не залишилось невідомих земель;

4.Наприкінці19ст-початку20 ст. ступінь інтегрованості національних економік у світовий економічний процес був дуже значним. (цьому сприяла1-ша світова війна, коли були перезподілені вже поділені ринки. В результаті світової бійні лідером стали США. Це проявилось, зокрема у Великій економічній депресії1929-1933 р.р., коли економічна криза в США відкинула назад цілі регіони).

5.У50-70 роках20 ст. бу ло відновлено тенденції до глобалізації.Основними віхами на шляху глобалізації стали: - вільна торгівля;-революції в техніці та технології;
-інформатизація;-зниження митних кордонів;-втрата національною валютою свого «патріотизмі» (долар став домінуючою валютою);- перемога капіталу над національними інтересами; - глобальна геополітична революція 20ст (що призвело до розпаду колишніх імперій – австро-Угорської, Німецької, Російської, Британської, Французької, Португальської, Радянського Союзу). Саме розпад колишніх імперій зробив державні кордони більш прозорими для переміщення4-х«і» (інвестицій, індустрій, інформації і індивідів);

6. Сучасний етап розвитку глобалізації -для сучасної світової економіки є характерним стрімкий розвиток процесів транснаціоналізації, у якому рушійною силою виступаю ТНК(транснаціональні корпорації).За даними ООН нині у світі існує понад65тисяч ТНК, у яких зайнято понад74 млн. осіб. Ядро всесвітньої господарської системи складають500ТНК, які мають практично необмежену економічну владу. Провідну роль у глобальних процесах відіграють ТНК США, Західної Європи і Японії. Сьогодні ТНК котролюють понад50% світового промислового виробництва, 67% міжнародної торгівлі, понад80% патентів та ліцензій на нові технології, майже90% прямих закордонних інвестицій. Як правило, ТНК– це багатогалузеві компанії(наприклад, клжна із500 ТНК США має в середньому підрозділів в11 галузях).

Позитивні та негативні наслідки ролі ТНК(як вияву глобалізації:

1) позитивні наслідки:ТНК- позитивний процес, який прискорює соціально- економічний розвиток(поширення нових технологій, форм організації виробництва; ефективне використання трудових та природних ресурсів; здійснення великих міжнародних проектів та ін.);

2) негативні наслідки стосовно держав, які їх приймають(придушення своєю силою місцевих фірм;встановлення монопольних цін; приховання прибутків; хижацька експлуація природних та людських ресурсів; «викачування інтелекту»; втручання в політ ичні та економічні процеси в країні тощо).

7. Перспективи розвитку глобалізації:

А) збереження та посилення негативних тенденцій глобалізації(домінування позицій розвинутих краї на чолі з США; нав»язування їхніх стандартів усьому світу; ігнорування інтересів слаборозвинутих країн; поглиблення прірви між розвинутими та мало розвинутими кранами, загострення екологічної та демографічної кризи в світі тощо)н;

Б) надання глобалізації демократичного та регульованого характеру(врахування інтересів як усього світового товариства, так і окремих країн і народів. Це виключає диктат сильних країн, обмеження дії стихійних ринкових сил, об»єднання зусиль для подолання слабкого розвитку, бідності)

38. Глобальні проблеми сучасності. Для свого розвитку кожна людина зокрема і суспільство в цілому потребують цілий комплекс необхідних ресурсів. В загальному вигляді всі ці ресурси можна умовно віднести до трьох груп: матеріальні(повітря, вода, їжа, одяг, засоби виробництва, пересування, матеріали для житла та ін.), енергетичні(різноманітні форми енергії, що дозволяють перетворювати матеріальні ресурси) та інформаційні(мова, знання, досвід, тощо). Всі ці ресурси людина в своїй повсякденній та виробничій діяльності отримує з навколишнього середовища, яке по суті є системою, що включає природний, антропогенний(створений людиною) та соціальний(природно-антропогенний) компоненти. Навколишнє середовище є джерелом відновних(таких, зокрема, як деякі біологічні ресурси, що є продуктом сільськогосподарського виробництва) та невідновних ресурсів. До останніх відносять такі, що не можуть бути відновлені взагалі, чи для відновлення яких потрібні часові рамки в геологічному масштабі- наприклад, нафта, кам’яне вугілля, інші корисні копалини. Певні види ресурсів можна використовувати повторно і число таких циклів повторного використання теоретично може бути необмеженим. Для прикладу варто згадати багатоциклічне використання чистої води.

Споживаючи відновлювані й невідновні природні ресурси, людина, по-перше, суттєво змінює структуру та функціональні характеристики навколишнього середовища, а по- друге, нічого, крім відходів своєї життєдіяльності і забруднень, в те середовище не повертає. Природне середовище здатне нейтралізувати та асимілювати такі відходи й забруднення. Але в цій реальній системі взаємовідносин людина– довкілля(суспільство –біосфера) є дві дуже сумні обставини.По-перше, яким значним би не був ресурсний потенціал планети, він є обмежений. По-друге, якою б потужною не була асиміляційна ємність навколишнього природного середовища, вона є кінечною. А оскільки чисельність населення на планеті загалом зростає, людські спільноти розвиваються в кількісному й якісному аспектах, то неминуче зростання масштабів природокористування спричинює посилення антропогенного тиску на довкілля. На даний час цей тиск перевищує стійкість та асиміляційний потенціал природного середовища, підтвердженням чого є, зокрема, зміни клімату, спустелювання, деградація біологічного різноманіття та інші процеси і явища, що фактично стали глобальними проблемами сучасності. До яких наслідків цей дисбаланс може призвести, можна лише уявити, але світла в цій уяві поки що немає. Подальші перспективи додають оптимізму тільки в одному: найвірогідніше, протиріччя між потребами і наслідками розвитку людської спільноти з одного боку та обмеженістю ресурсного потенціалу природного середовища з іншого не стануть критичними за нашого життя.

Таким чином, ми говоримо про глобальну екологічну проблему. Уточнимо, мова не йде про“екологічну проблему малої річки” чи“екологічну проблему нашого міста”, мова йде про поняття на концептуальному рівні. Але можна стверджувати, що саме вказані протиріччя лежать в основі усіх інших глобальних проблем сучасності, оскільки ці протиріччя є викликом для розвитку людства.

Таким чином, ми повинні навчитися жити в межах екологічної ємкості нашої планети(використовувати ресурсів не більше, ніж природа може відтворити). Але при цьому нам треба

• Поліпшити якість життя в країнах, що розвиваються(перш за все, ліквідувати злидні і голод), до прийнятного рівня

• Забезпечити подальший розвиток розвинутих країн

• Запровадити регуляторні механізми збалансованого використання природних ресурсів і депонування відходів таким чином, щоб зупинити подальшу деградацію біосфери

Вирішення цих проблем має багато аспектів. Головні з них сформульовані у Цілях розвитку тисячоліття, ухвалених Генеральної Ассамблеї ООН у2000 р.:

1. Ліквідувати злидні і голод
2. Забезпечити загальну початкову освіту для всіх
3. Забезпечити рівність прав чоловіків і жінок
4. Скоротити дитячу смертність
5.Поліпшити охорону материнства
6.Посилити боротьбу з ВІЧ/СНІД, малярією та іншими хворобами
7.Забезпечити екологічну стійкість
8. Сформувати глобальне партнерство для розвитку

До цього треба додати проблему військових конфліктів і тероризму, що теж має ознаки глобальності. Зауважимо, що справжні корені цих явищ мають екологічну природу й означають(принаймні у своїй першооснові) боротьбу за життєвий простів і природні ресурси. 39. Екологічні проблеми та шляхи їх розв’язання. Екологія - це наука про взаємовідносини живих організмів і утворюваних ними спільнот, про взаємодії між ними та навколишнім середовищем.

У XXI ст. значно погіршилася якість середовища, що оточує людину: забруднені річки, озера, моря, повітря; збільшені шумові навантаження, особливо в містах; захаращені великі території різноманітними відходами; зменшені природні компоненти та видовий склад тваринного й рослинного світу; деградовані ґрунти тощо. Усе це свідчить про порушення цілісності природи.

Екологічні проблеми — це проблеми,пов’язані з впливом на природне середовище діяльності людини, що спричинює порушення структури та функціонування природних систем(екосистем, ландшафтів) і викликає негативні соціальні, економічні та інші наслідки. Поняття екологічної проблеми є антропоцентричним, тому що всі негативні зміни оцінюютьс яз точки зору значимості для людини та умов її існування.

З огляду на порушення певних компонентів середовища(чи екосистеми) екологічні проблеми розділяють на такі основні групи:

1. атмосферні(радіологічне, хімічне, механічне, теплове забруднення атмосфери);

2. водні(вихолощення та забруднення вод, забруднення морів і океанів);

3. геолого-геоморфологічні(інтенсифікація негативних геологічних процесів,

порушення рельєфу та геологічної будови– селі, зсуви, землетруси);

4. земельні, або грунтові(забруднення грунтів, ерозія, вивітрювання, засолення,

заболочування та ін.);

5. біотичні(знищення рослинності, деградація лісів, пасовищ, скорочення видового

різноманіття та ін.);

6. комплексні(ландшафтні) — спустелювання, зниження біорізноманіття, порушення

режимів природоохоронних територій та ін.

Серед основних екологічних наслідків змін у природі виділяють та екологічні проблеми та ситуації:




Дата добавления: 2015-09-11; просмотров: 14 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав

Проблема періодизації людської історії: формаційний, цивілізаційний підходи | Білет 27. | Білет 28 | Білєт 29 | Білєт №30 | Проблеми сенсу історії та її тлумачення??? | Проблема смерті,безсмертя та сенсу людського буття та їх філософське вирішення??? | Філософське тлумачення техніки? | Філософське розуміння світу??? | Основні функції філософії 1 страница |


lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.018 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав