Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Конфуціанство

Найвідомішою і найвпливовішою релігійно-філософ­ською системою Китаю є конфуціанство.

Конфуціанство - комплекс давньокитайських філософських, релігійних, етичних доктрин, сформованих Конфуцієм (551— 479 до н. е.). У їх основі — питання моральної природи людини, Ті життя в родині, державі, суспільстві.

Походження та духовні джерела. Релігійна концеп­ція конфуціанства своєрідно поєднала давні анімістичні вірування китайців із філософсько-етичною системою Конфуція, якого і вважають засновником цього вчення. Справжнє ім'я Конфуція — Кун-цзи, але його учні та по­слідовники звали мудрецем Кун Фу-цзи (Кун — учитель), звідси і латинізоване Конфуцій. Основні думки Конфуція, а також його найближчих учнів зібрано у двох книгах: «Лунь юй» («Бесіди і судження», «Бесіди і висловлюван­ня», «Вислови»), яку послідовники філософа уклали з йо­го висловлювань і яка вважається твором самого Конфуція; та «Лі цзи» («Книга настанов», «Книга обрядів»), яка створювалася в IV—І ст. до н. е. і є одним із шести кано­нів конфуціанства. Тривалий час у Китаї вона була осно­вою освіти й освіченості. Не знаючи конфуціанських ка­нонів, у Давньому Китаї неможливо було навіть одержати державну посаду.

Конфуцій заснував свою школу вже у зрілому віці, ма­ючи значну кількість своїх учнів, послідовників, які не ли­ше популяризували його вчення, а й прагнули всебічно йо­го поглибити. Після смерті мудреця його вчення розроб­ляли вісім самостійних шкіл. Найвідомішими серед них були школи філософів Мен-цзи (прибл. 372—289 до н. е.) і Сюнь-цзи (прибл. 313—235 до н. е.).

Менцзи розвивав далі вчення Конфуція про Небо як безособову об'єктивну необхідність, долю, що стоїть на ва­рті добра. Нове у Мен-цзи полягало в тому, що він вбачав найадекватніше відображення волі Неба у волі народу. Філософ стверджував, що Всесвіт складається з ці — жит­тєвої сили, енергії, яка в людині мусить бути підпорядко­ваною волі і розуму. «Воля — головне, а ці — другорядне. Тому я й кажу: змінюйте волю і не вносьте хаосу в ці». Найхарактерніший момент вчення Мен-цзи — його теза про те, що людина від народження є доброю.

Його наступник Сюнь-цзи це рішуче спростовував. У своєму основному трактаті «Про злу природу людини» він писав протилежне: природними рисами людини є праг­нення до наживи і жадібність. Інстинктивна пожадливість протиставляє людей один одному. Коли б людина за своєю природою була доброю, зазначав Сюнь-цзи, то непотрібни­ми були б ні виховання, ні ритуали, ні закони, ні обов'язок, ні сама державна влада, зміцненню якої й сприяла знач­ною мірою етична система Конфуція.

Поступово конфуціанство стає релігійно-філософською системою всього Китаю. В епоху династії Хань (прибл. 206 до н. е. — 186—220) конфуціанство набуває статусу дер­жавної релігії.

Важливе значення у формуванні моралі Конфу­цій надавав концепції Неба і небесного веління. Небо для нього — найвища духовна сила, яка стежить за справед­ливістю на землі. Це — доля, рок, дао. Тому й головним божеством у конфуціанській системі є Шанді — прабать­ко людей та бог Неба, якому з давніх часів китайський імператор приносив щорічні жертви. При цьому він пред­ставляв народ, вступаючи у взаємодію з богом Неба від імені всіх китайців. Людина, обдарована Небом певними моральними рисами, повинна жити в злагоді з ним, із мо­ральним законом (дао) й удосконалюватися за допомо­гою навчання.

Метою вдосконалення є досягнення рівня цзюнь-цзи (бла­городної людини). Конфуцій характеризує таку людину че­рез порівняння із сяо жень (простолюдином), яке прохо­дить через усю книгу «Лунь юй». Цзюнь-цзи слідує обов'я­зку і закону — сяо жень думає, як би ліпше пристосуватися і отримати вигоду. Перший вимогливий до себе, другий — до людей. Про благородну людину не можна робити висно­вок з огляду на дрібниці, їй можна довірити великі справи. Простолюдину, навпаки, не можна довірити великі справи, і про нього можна судити за дрібницями. Цзюнь-цзи живе у злагоді з іншими людьми, але не слідує за ними. Сяо жень же йде за іншими, але не живе з ними в злагоді. Цзюнь-цзи легко прислужитися, але його важко обрадувати (оскільки він радіє тільки справжньому). Сяо жень важко прислужи­тися, але його легко втішити. Благородна людина боїться трьох речей: веління Неба, великих людей і слів наймудріших. Простолюдин не знає веління Неба і не боїться його; він із презирством ставиться до людей, що мають високий статус; полишає без уваги слова мудрої людини.

«Благородна людина» в конфуціанстві — не стільки етичне, скільки політичне поняття. Вона належить до пра­влячої еліти, керує народом. Це всебічно розвинена особи­стість. Аби досягти такого рівня, необхідно виробляти в собі певні шляхетні риси, у формуванні яких особлива роль належить принципу жень — людинолюбству, доброчесній поведінці.

Найвищим ідеалом жень є поєднання самоповаги та гуманного ставлення до інших. Етика Конфуція передба­чає верховенство принципусінь (добра і взаємності) та за­кликає жити за правилом: «Не роби іншим того, чого не бажаєш собі». Цю моральну вимогу пізніше повторить Ісус Христос, а І. Кант у XVIII ст. витлумачить її як мораль­ний імператив (моральний закон, вимогу).

На шляху формування рис благородної людини важ­лива роль належить і реалізації принципу лі — передба­чуваності поведінки у всіх життєвих ситуаціях. Головна ідея цього принципу — поміркованість, вибір серединного шляху, прагнення уникнути крайнощів. Принцип лі пе­редбачає повагу до старших, визначаючи стосунки між си­ном і батьком, підлеглим та правителем, дружиною та чо­ловіком, а також між друзями. Неухильне дотримування усталеного лі (правил, норм, ритуалу) — одна з головних вимог конфуціанства. Без лі не може існувати держава. Якщо немає лі, то правитель зрівнюється з підданими, вер­хи — з низами, літні — з молодими.

У становленні благородної людини свою місію виконує і принцип чжи (знання). Для Конфуція знати означає зна­ти людей, тобто його вчення про знання підпорядковане соціальній проблематиці. Навчання має бути вибірковим: «слухаю багато, вибираю краще і слідую йому». Навчання повинно супроводжуватися розмірковуванням, доповню­ватися логічним мисленням: «навчатися і не розміркову­вати — даремна втрата часу». Знання полягає як у сукуп­ності інформації («спостерігаю багатоманіття і тримаю все в пам'яті»), так і в умінні різнобічно розглядати проблему, в методі. Саме метод філософ поціновував найбільше.

До великих людських начал Конфуцій відносив також принцип і (обов'язок та ритуал).

Людськими обов'язками мудрець вважав десять почут­тів: батько повинен проявляти батьківські почуття, а син — шанобливість, старший брат — доброту, а молодший — дру­желюбність, чоловік — справедливість, а жінка — послух, старші — милосердя, а молодші — покірність, правитель — людинолюбність, а піддані — відданість.

Культ. Зміст і особливості культу конфуціанства знач­ною мірою обумовлені священним принципом лі, що вима­гав дотримуватися великої кількості ритуалів. Ритуал для людей — усе одно, що закваска для вина. Це плід обов'я­зку. Керувати державою, зазначав Конфуцій, і не вдавати­ся до ритуалу — що орати без плуга. А ритуал, який ви­пливає не з обов'язку, схожий на оранку без сівби.

Принципи конфуціанства: жень (людяність), лі (но­рми поведінки), чжи (знання), сінь (взаємність) та і (обов'я­зок) — мають базуватися на принципі сяо — любові сина до своїх батьків, тобто синівській шанобливості. Сини по­винні були ніколи не розлучатись із батьками. Після смерті батька син не міг нічого змінювати в оселі протягом трьох років.

Особливе місце в конфуціанстві займав культ предків, що передбачав служіння їхнім духам, чітко визначеним згідно зі становою ієрархією. «Своїх» духів мала кожна китайська сім'я. Ранг духів залежав від суспільного стану, до якого вона належала. Можна було поклонятися лише своїм духам, вшановування ж чужих розглядалося як лестощі. А це вже суперечило принципу лі. Жертво­приношення на честь своїх, а не чужих предків, на думку Конфуція, давало змогу уникнути образ і применшення їхніх колишніх заслуг. На честь предків будували храми, у яких першого числа кожного місяця відбувалися жертво­приношення різним духам.

Навіть коли батько — злодій чи грабіжник, шанобли­вий син повинен лише покірно слухати його та просити повернутися на шлях доброчестя. Культ пращурів і норми сяо сприяли розквіту культу родини та клану. А родина поціновувалася як серцевина суспільства, її інтереси ста­вилися вище за інтереси окремої особистості. Солідарність членів однієї родини та велика повага до батьків, померлих родичів, нині характерні для китайського суспільства. Не­біжчики, на думку китайців, продовжують брати участь у житті родини, а тому нащадки мають про них піклуватися і шанувати їх.

Отже, конфуціанство опікувалося всіма аспектами сус­пільного буття. Тому цілком справедливо вважається ду­ховною основою китайського суспільства. Щоправда, як релігійний напрям воно переживає сьогодні не найкращі часи. Нині конфуціанство переважно поширене в Китаї. Його вплив відчутний і в інших країнах, особливо в тих, що пов'язані з китайською цивілізацією — Кореї, Японії та В'єтнамі.

Література

1. Бублик С.А. Релігієзнавство. Навчальний посібник.-К., 1999.

2. Закович М.М. Історія і теорія релігії та вільнодумства. Навчальний посібник.-К., 1996.




Дата добавления: 2015-09-13; просмотров: 13 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав

Загальна характеристика правових систем релігійного типу | Та загальна характеристика мусульманського права | Джерела мусульманського права | Основні особливості структури мусульманського права | Мусульманське право в сучасному світі | Література | Первісна міфологія як підґрунтя релігійних вірувань. | Індуїзм – складна система світосприйняття. |


lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.008 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав