Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Змішана (напівпрезидентська) республіка

Читайте также:
  1. Бєларусь, Республіка Білорусь, Білорусія і дуже рідко – Республіка Білорусія.
  2. Змішана республіка - це форма державного правління, що характеризується поєднанням елементів парламентарної та президентської республік.
  3. ЗС — християнсько-демократична республіка
  4. І Мажоритарна Пропорційна Змішана
  5. Лекція 6. Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР).
  6. Укр. радянська республіка у складі СРСР. Соціалістичне будівництво сус-ва: індустріалізація, колективізація, культурна революція.Утвердж. тоталітаризму. Наслідки.

1. http://pidruchniki.com/1098112052992/statistika/teoriya_statistiki

2. http://buklib.net/books/35932/

3. http://pidruchniki.com/19570411/statistika/vidnosni_pokazniki_vidi_formi

4. http://pidruchniki.com/1584072030734/statistika/statistika

Дуалістична монархія

 

• республіки — верховна державна влада здійснюється органами, що обираються населенням на певний строк. Республіки бувають:

Парламентська республіка

Президентська республіка

Змішана (напівпрезидентська) республіка

 

7. Чим характеризується поняття «політичний режим»?

 

Політи́чний режи́м — тип, характер влади в країні; сукупність засобів і методів здійснення політичної влади, яка відображає характер взаємовідносин громадян і держави.

 

8. Які типи політичних режимів існують?

 

Виділяють:

За джерелом влади:

• Демократичний режим, тобто такий стан державного (політичного) життя, за якого дотримується демократична конституція, реалізується принцип "поділу влади", державна влада здійснюється на основі вільної і рівної участі громадян та їх об'єднань в управлінні державою, гарантується здійснення прав і свобод громадян;

• Антидемократичний режим, який характеризується відсутністю дійсної участі населення в здійсненні державної влади та порушенням прав і свобод громадян та їх об'єднань.

 

За критерієм меж влади:

· Ліберальні режими — це така організація політичної системи, в якій влада держави обмежена сферою невід’ємних прав і свобод особистості. Це режим, в якому досить розвинутим є громадянське суспільство, різні самодіяльні громадянські ініціативи, тобто організації, які незалежні від держави, гарантуються основні права та свободи громадян.

· Тоталітарні режими — така політична система, яка намагається — заради тієї чи іншої мети — повністю (тотально) контролювати все життя суспільства в цілому і кожної людини окремо. Поняття “тоталітарна держава” вперше було застосоване італійським диктатором Беніто Муссоліні, причому в позитивному контексті. Тоталітарні режими почали активно вивчатись після Другої світової війни через злочинні явища фашизму, нацизму та сталінізму. [4]

Іноді додатково до основних типів виділяють такі різновиди режимів як диктаторські, фашистські, екстремістські, парламентські, президентські, монархічні, республіканські, надзвичайного правління, абсолютистські і т.інше.

 

9. Чим характеризується поняття «державний устрій»?

 

Держа́вний устрій або державний лад — форма політичного устрою країни або держави. Система відносин суспільних та політичних інститутів — класів, прошарків, партій. Ієрархічна структура державної політичної влади — парламент (законодавча влада), уряд (виконавча влада), суд (судова влада), суспільні організації.

 

Форма державно-територіального устрою — це спосіб поділу території держави на складові та порядок співвідношення влади між ними і державою в цілому. За формою устрою розрізняють:

• унітарну державу, частинами якої є адміністративно-територіальні одиниці, що не володіють суверенними правами;

• федеративну, тобто складну союзну державу, частинами якої е державні утворення, що мають суверенні права;

• конфедеративну, тобто тимчасовий союз суверенних держав, які об'єднуються для досягнення певної мети та спільно здійснюють деякі напрямки державної діяльності при збереженні в інших питаннях повної самостійності;

• співдружність — особливу форму об'єднання держав, які виступають як асоційовані учасники, при збереженні ними повного суверенітету та незалежності.

 

10. Чим характеризується поняття «право»?

 

Пра́во — це обумовлена ​​природою людини і суспільства система регулювання суспільних відносин, що виражає свободу особистості, та якій притаманні нормативність, формальна визначеність в офіційних джерелах і забезпеченість можливістю державного примусу.

 

11. В чому полягають основні причини виникнення права?

 

Основним фактором виникнення права стає потреба суспільства у забезпеченні порядку, регулюванні якісно нових економічних, політичних, соціальних відносин, пов'язаних зі становленням виробничого способу господарювання. Право у вигляді спеціальних правил регламентує організацію і процес сільськогосподарської праці, розподіл її результатів. Зі становленням міст-держав воно стає способом закріплення здійснення їх функцій. З розвитком приватної власності, товарно-грошових відносин право поступово набуває класового характеру, починає служити інтересам певних соціальних груп (шляхом закріплення економічної і соціальної нерівності, встановлення жорстких санкцій, що захищають право власності, владу панівних верств населення). У наш час воно все більше стає засобом реалізації загальносоціальних функцій держави і цивілізованого вирішення конфліктів у суспільстві.

 

12. Чим правові норми відрізняються від інших соціальних норм?

 

Соціальні норми — це історично зумовлені загальні правила поведінки людей у суспільстві, є проявом їх свідомої вольової ді­яльності та забезпечуються різними засобами соціального та дер­жавного впливу.

1) за походженням — норми права встановлюються, санкціону­ються або визнаються державою, а норми моралі формуються поступово у свідомості людей, на основі їх уявлень про добро і зло, справедливе і несправедливе тощо;

2) за формою зовнішнього виразу — норми права закріплюються у нормативноправових актах (законах, указах, постановах), а норми моралі, як правило, не мають письмової форми і висту­пають у формі суспільної думки, у вигляді понять, ідей, принци­пів тощо;

3) за сферою дії — норми права регулюють найбільш важливі сус­пільні відносини, які піддаються правовому впливу, а норми мо­ралі регулюють практично всі суспільні відносини;

4) за ступенем деталізації — норми права є деталізованими пра­вилами про належну, бажану і заборонену поведінку, а норми моралі не містять точних правил і мають більш абстрактний ха­рактер;

5) за способом забезпечення — норми права забезпечуються, охо­роняються і захищаються примусовою силою держави, а норми моралі забезпечуються внутрішнім переконанням та силою гро­мадського впливу (осудом чи схваленням).

 

13. Які ознаки права Вам відомі?

 

Праву притаманні ознаки, що характеризують його як специфіч­ну систему регулювання суспільних відносин. Розглянемо їх.

1. Нормативність. Право має нормативний характер: права й обо­в'язки, якими володіє кожна людина чи юридична особа, не довільні,
а чітко визначені правовими нормами. Нормативність означає, що право представлене нормами — правилами поведінки, що визнача­ють права й обов'язки учасників регульованих відносин, їхню відпо­відальність. Правила поведінки, закріплені у правових нормах, спря­мовані на майбутню поведінку. Право за допомогою юридичних норм кожному громадянину й організації несе інформацію про те, які дії можливі, які заборонені, а які необхідні.

2. Формальна визначеність. Норми права офіційно закріплюють­ся в нормативних актах та інших письмових джерелах, що підляга­ють однаковому тлумаченню і виконанню. Держава надає форму правовому змісту.

Варто помітити, що формальна визначеність певною мірою влас­тива й іншим нормативним системам. Так, корпоративні норми за­кріплюються у статутах, релігійні норми-заповіді формулюються у священних книгах. Однак у наведених випадках форма відповідних правил надається не державою, а іншими організаціями (суспільни­ми, релігійними). Держава, на відміну від них, надає праву загально­обов'язкового офіційного значення, зводячи право в закон.

3. Загальнообов'язковість права виявляється в тому, що всі члени суспільства повинні обов'язково виконувати вимоги, які містяться в нормах права. Загальнообов'язковість повинна розповсюджуватись не лише на громадян, їх об'єднання, посадових і службових осіб, але й на державу в цілому: у правовій державі сама держава додержуєть­ся принципу загальнообов'язковості права. Правові встановлення обов'язкові для усіх, кому вони адресовані.

4. Забезпеченість можливістю державного примусу. Це специфічна ознака права, що відрізняє його від інших засобів соціального регу­лювання: моралі, звичаїв, корпоративних норм та ін. Держава, що має монополію на здійснення примусу, являє собою необхідний зов­нішній фактор існування і функціонування права. Історично право виникло і розвивалося у взаємодії з державою, спочатку виконуючи головним чином охоронну функцію. Саме держава надає праву його властивості: стабільність, формальну визначеність, загальнообов'яз­ковість.

5. Свідомо-вольовий характер права. Право — прояв волі та сві­домості людей. Інтелектуальна сторона права полягає в тому, що
воно є формою відображення соціальних закономірностей і суспіль­них відносин — предмета правового регулювання. У праві виража­ються потреби, інтереси, цілі суспільства, окремих осіб і організа­цій. Право виражає соціальний компроміс на засадах справедли­вості й розуму.

Право є прояв не тільки інтелекту, але й волі людей, бо в ньому визначається їхня майбутня поведінка, з його допомогою реалізу­ються інтереси і потреби, досягаються намічені цілі. Право регулює лише ту поведінку людей, яка має усвідомлений характер і пов'язана з волевиявленням людини.

6. Системність. Право являє собою складне системне утворення. Норми права являють собою не просту сукупність, суму, а систему,
якій притаманні внутрішня погодженість, упорядкованість, взаємо­зв'язки складових елементів. Первинним елементом системи права є
правові норми, що поєднуються у більші утворення — інститути пра­ва і правові галузі. Це — традиційний погляд на систему права. Але,
крім цього, систему права можна розглядати і як розподіл права на публічне і приватне, міжнародне і національне, об'єктивне і суб'єк­тивне. Крім того, системність притаманна і окремій нормі права.

7. Універсальність — право, здатне регулювати різні за природою суспільні відносини, є універсальним суспільним регулятором.

 

14. Яку роль відіграє право в житті суспільства?

 

Право неподільно пов’язане з усіма сферами життя суспільства – економікою, політикою, культурою. Воно виконує надзвичайно важливі функції:
– гуманістичну – охороняє і захищає права людини;
– організаторсько-управлінську і регуляторну – встановлює єдині для всіх правила суспільної поведінки, допомагає управляти суспільством, розв’язувати соціальні проблеми;
– оціночно-орієнтаційну – поведінка усіх членів суспільства оцінюється з точки зору відповідності її законам; це дозволяє орієнтуватись в житті, вирішувати конфлікти, обирати ті чи інші варіанти вирішення ситуацій, спираючись на головний критерій – законно чи незаконно;
– виховну – право формує певний світогляд, встановлює зразки правомірної поведінки;
– охоронну – охороняє, захищає існуючі відносини і людей. У сучасних європейських країнах роль права, як головного суспільного регулятора, є загальновизнаною.

 

15. Які функції виконує право?

 

Функції права - це напрямки його впливу на суспільні відносини.

Розрізняють наступні основні функції права:

1) регулятивні (напрямку правового впливу, націлені на впорядкування суспільних відносинах, введення їх у певні рамки), які у свою чергу підрозділяються на:

а) регулятивно-статическую (виражається в закріпленні певних суспільних відносин);

б) регулятивно-динамическую (виражається в розвитку певних суспільних відносин);

2) охоронна (виражається в охороні певних суспільних відносин, забезпеченні їхньої недоторканності й одночасному витисненні відносин конфронтуючих охоронюваним)

Існують і інші функції:

а) інформаційна (право - джерело знань про державно організоване суспільство й правовий статус особистості, волі законодавця, вираженої в юридичний нормах і т.д.);

б) оріентаційная (право - джерело знань про механізм держави, про що дозволяє або забороняє формах, щоМ

в) оцінна (право - критерій оцінки поводження як правомірного або протиправного);

г) виховна (право - фактор, що впливає на формування поведінкових установок особистості).

 

16. Чим характеризується поняття «правовідносини»?

 

Правові відно́сини — врегульовані нормами права суспільні відносини, учасники яких мають суб'єктивні права та юридичні обов'язки. Правові відносини виникають тоді і тільки тоді, коли відношення регулюється нормами права. Правові відносини на відміну від інших суспільних відносин охороняються державною владою від порушень.

 

17. Які джерела права Вам відомі?

 

Джерелами права в юридичному розумінні в різних правових системах визнаються:

· Нормативно-правовий акт — офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженим на це суб'єктом нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, спрямований на регулювання суспільних відносин, що містить норми права, має неперсоніфікований характер і розрахований на неодноразове застосування.

· Правовий прецедент — джерело права, що являє собою письмове або усне рішення судового або адміністративного органу, якому надається державою формальна обов'язковість, і воно стає нормою, еталоном, зразком при розгляді всіх подібних справ у майбутньому. Близьким, проте до певної міри відмінним, джерелом може розглядатися Судова практика[2].

· Правовий (санкціонований) звичай — санкціоноване державою правило поведінки, що склалося історично, у результаті багаторазового повторення людьми певних дій. Санкціонування здійснюється шляхом відсилання до звичаю, а не до текстуального закріплення його в нормативно-правовому акті.

· Нормативно-правовий договір (у тому числі Міжнародний договір) — це двостороння або багато­стороння угода, яка містить норми права. Договори з норматив­ним змістом на відміну від більшості індивідуально-правових до­говорів (наприклад, договору купівлі-продажу, трудового кон­тракту, шлюбного контракту) завжди містять загальні правила поведінки і не мають персоніфікованого, разового характеру.

· Релігійні тексти (Коран, Сунна) — документи, які містять церковний канон або іншу релігійну норму, що переплетена з нормами моралі і права, санкціонована державою для надання їй загальнообов'язкового значення і забезпечена нею.

· Правова доктрина — це витоки формування права, його джерела, опубліковані праці юристів, які дістали загального визнання.

· Принципи права — це основні ідеї, вихідні положення, які закріплені в законі, мають загальну значущість, вищу імперативність (веління) і відображають суттєві положення права.

 

 

19. Які Ви знаєте форми взаємодії держави з різноманітними об'єднаннями громадян?

 

За чинним в Україні законодавством її громадяни мають право на свободу об'єднання. Вони можуть об'єднуватися для здійснення чи захисту своїх прав і свобод, задоволення економічних, політичних, соціальних, культурних та інших інтересів. Їхні права не можуть ніким і нічим обмежуватися, крім випадків, передбачених законами.

Об'єднання громадян визначається в законі як добровільне громадське формування, утворене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод.

Звідси видно, що такі об'єднання можуть утворюватися для задоволення громадянських, політичних, економічних, соціальних, екологічних і культурних прав особи.

Держава у взаємовідносинах з об'єднаннями громадян використовує такі правові форми:

- правотворчу, тобто приймає відповідні закони, де передбачає порядок організації та функціонування того чи того об'єднання;

- контролю й нагляду за об'єднаннями громадян;

- правозастосовну, яка полягає в застосуванні компетентними органами чинних правових норм через винесення індивідуальних правозастосовних актів, обов'язкових до виконання;

- притягнення до юридичної відповідальності за порушення чинного законодавства.

Отже, об'єднання громадян в Україні, здійснюючи свої статутні завдання й функції, тісно взаємодіють із державою. Правові норми такої взаємодії визначені чинним в Україні законодавством. За порушення його об'єднання громадян притягаються до юридичної відповідальності, аж до примусового розпуску їх.

 

20. Які риси характеризують правову державу?

 

1. Пов'язаність державної влади правом і його панування у всіх сферах суспільного життя: свобода може бути досягнута лише у тому разі, якщо державна влада обмежується (переборюється) правом, ставиться під контроль права, функціонує у поєднанні та у взаємодії з громадянським суспільством у рамках права; у Конституції України (ст. 8) записано: «В Україні визнається і діє принцип верховенства права».

2. Відповідність закону праву (правовий закон) і його верховенство, тобто право як міра свободи і справедливості набуває відпрацьований в законі зміст; конституційний закон має пряму дію.

3. Пов'язаність законом рівною мірою як громадян та їх об'єднань (комерційних і некомерційних), так і державних органів, посадових осіб. Стосовно громадян та їх об'єднань діє загально-дозвільний принцип: «дозволено все, крім прямо забороненого законом».

4. Законодавче закріплення і реальне забезпечення основних прав людини — наявність налагодженого правового механізму їх охорони і захисту (включаючи рівень прямого конституційного захисту).

5. Побудова відносин особи та держави на основі взаємної відповідальності, як особа євідповідальною перед державою, так і держава відповідає перед особою за невиконання обов'язків.

6. Поділ державної влади між законодавчою, виконавчою і судовою гілками влади: їх незалежність і єдність; недопустимість підміни функцій один одного; дійовість механізму «стримувань і противаг».

7. Законний (легальний) шлях прийняття законів та їх змін — шлях виявлення волі народу безпосередньо (референдум) або опосередковано (через представницький орган). Уся повнота законодавчої влади в представницькому органі здійснюється представниками народу, обраними з його осередку.

8. Наявність ефективних форм контролю і нагляду за здійсненням законів та інших нормативно-правових актів — налагоджена робота прокуратури, міліції, служби безпеки, податкової адміністрації та інших правоохоронних і контрольно-наглядових органів.

9. Можливість особи домагатися конкретного^ мінімуму соціальних благ завдяки гарантуванню державою її соціальної безпеки — мінімальний (достатній) рівень життя кожному громадянину та його підвищення.

10. Можливість громадян домагатися забезпечення державою їх соціального захисту, підняття рівня соціально-економічних прав громадян до рівня основних прав — формування соціального середовища, яке створює умови для сприятливого індивідуального розвитку особи, рівності стартових можливостей (а не матеріальної рівності) за допомогою державної системи просвітництва та освіти, податкової політики, регулювання ринку праці та контролю за умовами праці та ін.

11. Здійснення державою соціальної допомоги громадянам, не спроможним (не зі своєї вини) відповідати за свій добробут — йдеться про забезпечення гарантованого життєвого рівня соціальне ранимих верств населення — старих, непрацездатних (хворих), безробітних з не залежних від них причин. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням.

12. Забезпечення державою соціальної функції власності — власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству: завдавати шкоди правам, свободам і гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (ст.ст. 13, 41 Конституції України).

13. Проведення державою політики соціальної поступки — вирішення всіх питань на шляхах згоди і порозуміння різноманітних соціальних груп, глибокої поваги до особи незалежно від її соціального стану, захисту від усякого посягання на її життя, здоров'я і особисту гідність.

 

21. Які визначені основні напрямки побудови правової держави в Україні?

 

Основні риси правової держави в Україні:

а) верховенство і панування правового закону;

б) постійне утвердження суверенітету народу як єдиного джерела державної влади;

в) здійснення поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову;

г) забезпечення прав, свобод, законних інтересів людини і громадянина, виконання ними своїх обов'язків перед іншими людьми, державою і громадянським суспільством;

ґ) врегулювання взаємовідносин між особою та державою на засадах дозволеності особі робити все, що прямо не заборонено законом, а державним органам - тільки те, що прямо дозволено законом;

д) взаємна відповідальність між особою та державою, відповідальність держави перед особою і громадянським суспільством за свою діяльність;

е) ефективна організація контролю й нагляду за здійсненням законів і режиму законності.

 

 

Основні риси правової держави в Україні:

а) верховенство і панування правового закону;

б) постійне утвердження суверенітету народу як єдиного джерела державної влади;

в) здійснення поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову;

г) забезпечення прав, свобод, законних інтересів людини і громадянина, виконання ними своїх обов'язків перед іншими людьми, державою і громадянським суспільством;

ґ) врегулювання взаємовідносин між особою та державою на засадах дозволеності особі робити все, що прямо не заборонено законом, а державним органам - тільки те, що прямо дозволено законом;

д) взаємна відповідальність між особою та державою, відповідальність держави перед особою і громадянським суспільством за свою діяльність;

е) ефективна організація контролю й нагляду за здійсненням законів і режиму законності.

 

22. В чому полягає головне призначення правоохоронних систем в державі?

 

Правоохоро́нні о́ргани — державні органи, що на підставі Конституції і законів України здійснюють правоохоронну (правозастосовну та правозахисну) діяльність.

Діяльність правоохоронних органів спрямована на забезпечення законності і правопорядку, захист прав та інтересів громадян, соціальних груп, суспільства і держави, попередження, припинення правопорушень, застосування державного примусу або заходів громадського впливу до осіб, які порушили закон та правопорядок.

 

23. Якими рисами характеризується цивільне право як галузь права?

 

Цивільне право як галузь права — це системна сукупність правових норм, що становлять основний зміст приватного права та регулюють особисті немайнові й майнові відносини, які грунтуються на юридичній рівності; вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, з метою задоволення останніми власних матеріальних і духовних потреб та інтересів.

 

24. Які джерела цивільного права Вам відомі?

 

Цивільне законодавство.

Міжнародні договори України (мають приорітет перед національним законодавством 3 ст. Конституції України).

Звичаї, які складаються у сфері зобов’язальних відносин (ст. 526 Цивільного кодексу).

 

25. Чим характеризується склад цивільних правовідносин?

 

Цивільні правовідносини - це врегульовані нормами цивільного права майнові відносини, відносини, пов'язані з інтелектуальною власністю та особисті немайнові відносини, учасники яких виступають носіями цивільних прав та обов'язків.

Види:

1) майнові та особисті немайнові.

2) абсолютні та відносні.

3) речові та зобов'язальні.

 

26. Якими особливостями характеризується правовий статус фізичної особи як учасника цивільних правовідносин?

 

Визначаючи правовий статус фізичної особи як суб'єкта цивільних правовідносин, слід зважати нате, що цивільне право має за мету впорядковувати поведінку людей у різних життєвих ситуаціях та відносинах, забезпечити їм можливість автономно вирішувати приватні суспільнозначущі питання.

Досягти цієї мети можна лише у випадку, коли всі галузі права будуть спрямовані на захист фізичної особи як суб'єкта права.

Відчути себе суб'єктом права індивід може тільки тоді, коли усвідомить своє чітко визначене місце в житті цілісного соціального організму, яким є держава.

Цивільне право як система юридичної децентралізації, основне місце в якій посідає індивід як суб'єкт правовідносин, є найкращим засобом для такого усвідомлення. Будучи носієм певних цивільних прав, особа має юридично забезпечену можливість діяти за своїм бажанням. Кредитор може вимагати повернення боргу від боржника, власник може володіти, користуватись та розпоряджатись своїм майном, особа якій виповнилось 14 років, може вільно самостійно пересуватися по території України. Необхідно тільки, щоб здійснення цих та інших прав відбувалося в певних правових межах. Ці межі можуть установлюватися законом, договором чи іншим передбаченим законодавством способом.

Громадянин є суб'єктом права не тільки тому, що дозвіл на це йому надала держава в спеціальних законодавчих приписах, а й внаслідок вироблених суспільством традицій, звичаїв.

Правовий статус фізичної особи як суб'єкта цивільного права характеризується не лише свободою і незалежністю, а ще й тим, що його свобода і незалежність є обмеженими. Адже, якщо особа претендує на те, щоб до неї ставилися як до суб'єкта права, поважали її честь і гідність, то й сама вона мусить таким же чином ставитися до інших. Аморальні вчинки особи при укладанні правочинів або виникненні інших юридичних фактів, порушення добрих звичаїв, що склалися в суспільстві, повинні зумовлювати недійсність таких правочинів (навіть у тому випадку, якщо закон не передбачає подібної підстави припинення правовідносин) або призводити до інших негативних для порушника наслідків.

На правовий статус особи впливають перш за все правові фактори.

До правових факторів належать цивільна правоздатність і цивільна дієздатність.

 

27. Якими особливостями характеризується правовий статус юридичної особи як учасника цивільних правовідносин?

 

Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, наділена цивільною правоздатністю та дієздатністю, яка може бути позивачем і відповідачем у суді.

Характерними ознаками юридичної особи є такі:

1) організаційна єдність, тобто юридична особа має свою власну ієрархічну побудову, окремі складові якої взаємодіють одне з одним, доповнюють одне одного, утворюючи єдине ціле;

2) майнова відокремленість. Юридична особа повинна мати своє особисте майно, відокремлене від майна інших осіб, зокрема її засновників, учасників та ін.;

3) участь у цивільному обороті від власного імені. Кожна юридична особа повинна мати своє найменування, яке б містило інформацію про її організаційно-правову форму і характер її діяльності. Саме від власного імені юридична особа має право вступати в цивільні правовідносини;

4) здатність вести майнову відповідальність. Юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями всім належним їй майном.

Учасники (засновники) юридичної особи не відповідають за зобов'язаннями юридичної особи, д юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасників (засновників), крім випадків, встановлених установчими документами та заковом. Проте юридична особа відшкодовує шкоду, завдану її працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків;

5) спроможність бути позивачем або відповідачем у суді. Процесуальний статус юридичної особи як учасника цивільного, господарського або третейського судочинства визначається у відповідному нормативному акті (Цивільному процесуальному кодексі України, Господарському процесуальному кодексі України, Законі України "Про третейські суди").

Для того, щоб мати можливість бути суб'єктом цивільних правовідносин, юридична особа, як і фізична, повинна бути наділена цивільною правоздатністю і цивільною дієздатністю.

 

 

28. Які форми власності визначені законодавством України?

 

Право власності - це врегульовані законом суспільні

відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.

Власність в Україні виступає в таких формах: приватна,

колективна, державна.

 

 

Суб'єктами права приватної власності в Україні є громадяниУкраїни, іноземні громадяни та особи без громадянства. Право приватної власності виникає на підставі отриманнягромадянином доходів від участі в суспільному виробництві,індивідуальної праці, ведення підприємницької діяльності,вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, атакож на майно, одержане внаслідок успадкування або укладенняінших угод, не заборонених законом. Об'єктами приватної власності є: - індивідуальні підприємства, засновані на особистійвласності фізичної особи та виключно її праці; - сімейні підприємства, засновані на власності та працігромадян України - членів однієї сім'ї, що проживають разом; - приватні підприємства, засновані на власності окремогогромадянина України, з правом найняття робочої сили; - селянські (фермерські) господарства; - підприємства, засновані на власності іноземних громадян; - майно, що належить громадянам, у тому числі громадянам, якізаймаються підприємницькою діяльністю без створення юридичноїособи, а саме: житлові будинки, квартири, предмети особистогокористування, дачі, садові будинки, предмети домашньогогосподарства, продуктивна і робоча худоба, земельні ділянки,насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, виробленапродукція, транспортні засоби, грошові кошти, інші цінні папери, атакож майно споживчого і виробничого призначення; твори науки,літератури, мистецтва, відкриття, винаходи, промислові зразки таінші результати інтелектуальної праці.

 

Право колективної власності виникає на підставі:добровільного об'єднання майна громадян і юридичних осіб длястворення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарськихтовариств і об'єднань; передавання державних підприємств в оренду;перетворення державних підприємств в акціонерні та іншітовариства; державних субсидій; пожертвувань організацій тагромадян, інших цивільно-правових угод.

 

До державної власності в Україні належать загальнодержавнавласність і власність адміністративно-територіальних одиниць

 

29. Хто є суб’єктом права власності в Україні?

Суб'єктивне право власності — право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб

Суб'єктом права власності може бути будь-який суб'єкт права;

 

30. Які різновиди цивільно-правових договорів Вам відомі?

 

Цивільно-правова угода — угода між фізичною особою (фізичними особами) і іншою фізичною особою (фізичними особами) або юридичною особою (юридичними особами), або між юридичною особою (юридичними особами) і іншою юридичною особою (юридичними особами) направлена на виникнення, зміну або припинення цивільних правовідносин.

 




Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 66 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.027 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав