Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Соціально-політичний устрій суспільства в роботах М. Драгоманова

Читайте также:
  1. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
  2. Адміністративно-територіальний устрій.
  3. Аналіз суспільства з позицій детермінізму
  4. Берестейська церковна унія та її наслідки для українського суспільства.
  5. Біографічні особливості М. Драгоманова
  6. Бюджетний устрій та бюджетна система України.
  7. Види правотворчості громадянського суспільства.
  8. Виникнення козацтва. Запорізька Січ: соціальний устрій та господарство.
  9. Впевненість у користі своєї праці не тільки для себе, але й для людей, суспільства, держави
  10. Вступ в історію медицини. медицина первісного суспільства

 

 

М. Драгоманов першим використав поняття «соціологія» у своєму курсі лекцій для студентів Київського університету.

Соціологію він розумів як універсальну науку і, на його думку, багато які самостійні науки мали б стати її розділами. Не стали винятком ні історія, ні політична економія, ні політологія. Прагнення теоретичного синтезу галузей суспільствознавства, зближували М. П. Драгоманова з класиками західноєвропейської соціології О. Контом та Г. Спенсером.

Суспільство у М. Драгоманова виступає системою, що містить в собі три складові — матеріал, до якого входять окремі індивіди та народності так звані «суспільства» — сім'ю, клас, державний і міждержавний союзи; продукти суспільної діяльності. Одним із головних методів у соціології визначав порівняльно-історичний, за яким порівнював не тільки соціальне значення окремих історичних осіб, а й цілих епох.

Соціологічний метод Драгоманова включав різноманітні способи дослідження й наукової критики. У процесі фактологічного і джерелознавчого аналізу він використовує процедуру деідеологізації і розглядає наукові теорії в історико-соціальному контексті з урахуванням особливостей епохи, її соціальних, політичних, національних і філософських тенденцій.

Драгоманов широко використовує компаративний (порівняльний) метод, порівнюючи не тільки представників різних етнічних чи соціальних груп, а й самі ці групи в різні історичні періоди.

Соціологічному методу Драгоманова притаманне визнання об’єктивних закономірностей історичного процесу. Драгоманов наголошував на тому, що будь-які зусилля особистостей чи соціальних груп, навіть урядів і держав не в змозі загальмувати, а тим більше надати зворотного напрямку об’єктивним історичним процесам. Він вірив у невідворотність соціального прогресу і був переконаний, що еволюційний шлях розвитку суспільства забезпечує більший простір для індивідуального і громадського самовираження, ніж соціальні потрясіння.

Він — автор "Вольного Союза — Вільної Спілки" (1885 р.) — одного з перших конституційних проектів, суттю якого були:

а) політична свобода суспільства й особи, що мала реалізуватися через народне представництво в центрі;

б) самоуправління на місцях;

в) права й свободи особи.

Для нього політична свобода є не що інше, як недоторканість особи, свобода слова, совісті, самореалізації національності. Проголосивши політичну свободу як головну мету, М. Драгоманов пропагував демократично організовану систему суспільства, в якому інтереси держави не суперечили б інтересам народів, які її населяють, та інтересам кожної людини.

Політичні права й свободи М. Драгоманов розглядав у цілісній системі ідей, у якій гармонійно взаємодіють людина й суспільство, особа й сукупність осіб (народ, нація), загальним мотивом поведінки яких є ідеали свободи й самостійності, їхнє право самим визначати свої інтереси й засоби досягнення їх, відповідати за свою долю. Політичну свободу для Росії він трактував як демократизовані конституційні інститути західного типу, як соціально забезпечені, а не тільки формально проголошені права людини, а конституційну державу ототожнював із народно-правовою: участь усього суспільства у виробленні законів, контроль за виконанням їх, особиста, громадянська свобода, судовий захист прав кожного. На його думку, необхідно зменшити силу державного начальства, чи то царського, чи то гетьманського, чи то управи (адміністрації) або самої вибраної ради (парламенту) перед силою особи, суспільства.

М. Драгоманов послідовно стверджував принцип демократизму не стільки поділом влади й парламентаризмом, скільки народним суверенітетом, первинністю влади народу над політичною владою, державою; акцентував увагу на правах людини, системах виборності й місцевого самоврядування. Під правами людини він розумів недоторканість особи й житла, заборону тілесних покарань і страти, таємність листування, свободу вибору місця проживання й занять, недоторканість гідності, національності й національної мови в приватному та громадському житті, свободу слова, преси, театрів і навчання, зібрань, запитів і заяв знаками-малюнками, знаменами, процесіями без порушення громадського порядку й за дотримання безпеки громадян, свободу об´єднань і товариств тощо.

Політичні права М. Драгоманова включали в себе загальне виборче право, право виборців давати накази депутатам, гласне ведення всіх державних справ, необхідність ураховувати думку меншості, всіх національних меншин.

Реалізація політичних прав і свобод неможлива без економічного забезпечення їх. Серед цих проблем він виділяє: полегшення тягаря військових повинностей, повернення всіх податків на потребу народу, безкоштовне початкове навчання дітей, обладнання притулків для сиріт, калік і осіб старечого віку, створення можливостей для викупу полів, вод, лісів, залізниць у власність держави, областей, волостей тощо.

Отже, у М. Драгоманова політична свобода неможлива без конституції та активного впливу її на життя суспільства, без опосередкованості політичних відносин конституційно-правовими нормами.

Більше того, М. Драгоманов як один із засновників федералізму й місцевого самоврядування надавав федералізмові політичного змісту, розглядав політичну свободу й федеративну державність крізь призму децентралізації, автономії земських одиниць, тобто сільських і міських общин, волостей і областей. Діяльність місцевої влади мають очолювати представницькі збори, обласна дума й призначена нею обласна управа. Причому, на відміну від поглядів представників інших ліберальних течій, самоуправління народу кваліфікувалося ним як "основа для досягнення соціальної справедливості".

До того ж М. Драгоманов поглибив розуміння цієї проблеми тим, що дав чітке розмежування компетенції органів місцевого самоуправління, показав ієрархію земств знизу до верхівки. Встановлення меж компетенції різних органів місцевого самоврядування та центрального уряду передавав виключно суду. Стверджував, що самоуправління на місцях може бути справжнім за умови, коли центральна влада припинятиме тільки ті постанови та дії органів на місцях, які "не узгоджуються з основними законами й спільними інтересами державного союзу". Розв´язувати подібні спірні питання може лише найвищий суд.

Основою федеральної держави М. Драгоманов називав обласну автономію, місцеву владу, місцеве самоуправління, які вирішують усі внутрішні справи в межах своєї території. Водночас ця влада бере участь в утвердженні загальної волі як частини всього союзу, всієї федерації, тобто цією частиною своєї території та волі у спільній справі створює державу. Федеративну республіку, засновану на принципах децентралізму, М. Драгоманов називав найдоцільнішою формою організації для держав з великою територією.

Отже, він не бачив "сили й ґрунту" для політики державного сепаратизму України, а проблему її політичної самостійності вважав не лише тільки дуже важкою, якщо не неможливою, а "за певних умов зовсім непотрібною для будь-яких інтересів українського народу". Незважаючи на глибоку й щиру любов до українського народу, він так і не спромігся виділити українське питання в самостійне і звів справу національного визволення народу до питання про загальну децентралізацію Російської держави.

Особливу увагу Драгоманов приділяє соціології політичних відносин. Він вивчає проблеми влади, взаємовідносини держави й суспільства, загально-громадських пріоритетів і особистих прав, індивідуальної свободи тощо. Його цікавить не стільки формальне визначення сутності ключових понять політики, скільки конкретні історичні форми політичних режимів у різних народів у різні епохи. У процесі соціологічного вивчення цих питань Драгоманов доходить висновку, що не існує таких інститутів влади, політичних чи правових установ, які б претендували на поза історичну незмінність. Політичне життя за своїм змістом є процесуальним, тут усе рухається, старе змінюється новим, і ці процеси є цілком закономірними.

У пошуках об’єктивних критеріїв оцінки соціальних процесів М. Драгоманов звертався до досліджень західноєвропейських учених, зокрема Ф. Лассаля і О. Конта.

М. Драгоманов розглядав соціальний прогрес як поступовий розвиток ідей, виступав проти централізації влади як способу політичного і національного гноблення, розробив програму культурно-національної автономії. Він відстоював право українського народу на розвиток національної культури.

Розуміння М. Драгомановим залежності прогресу як такого від розвитку суспільної організації свідчить про безпосередній зв’язок його ідей зі спенсерівською теорією еволюції та розвитку людського суспільства.

М. Драгоманов вирізняв декілька сторін прогресу:

· технічний поступ, що характеризується винаходами, які полегшують працю людини;

· науковий — поширення освіченості;

· культурний — удосконалення способу життя, поліпшення його якості, піднесення духовності людини.

Прогрес суспільних відносин М. Драгоманов розумів у скасуванні особистої неволі, панщини тощо.

Щодо власного удосконалення особи М. Драгоманов виключного значення надавав громадським порядкам, які потрібно змінювати так, щоб навіть недобрій людині було важко робити щось зле, а добрій легко робити добро.

Історичний підхід учений застосував і у своїй теорії соціального прогресу, вважаючи його об'єктивним ходом історії. Його думки про соціальний прогрес далекі від фаталізму і підкреслено оптимістичні. Прогрес — це суто соціальна закономірність, яка твориться суто людьми, без участі Божої волі. Драгоманов відкидає ідею регресу, а тимчасове уповільнення розвитку освіти, техніки чи науки, як-от у період Раннього Середньовіччя, вважає лише стадією підготовки до наступного етапу соціального прогресу. Зрозуміло, що український учений гостро критикує теорію циклічності Д. Віко, оскільки у ній поряд з соціальним прогресом знаходиться місце і соціальному регресу. Для Драгоманова історичний прогрес — явище, що охоплює усі країни світу одночасно. Тому, як зазначає учений, історія України та історія Європи є невід'ємними одна від одної.

ВИСНОВКИ ПО2 РОЗДІЛУ

 

 




Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 15 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2023 год. (0.008 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав