Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Безсловесне спілкування

Зрозуміти, що учні засвоїли матеріал, можна через так зване «безсловесне спілкування» з ними. Якщо вчитель розуміється на різних сигналах тіла, це може допомогти йому ставитися до своїх учнів з більшим розумінням.

Мова тіла, або безсловесне спілкування, включає в себе вираз обличчя, контакти через погляд, позу, жести і фізичний вигляд. Якщо ви як учитель почуваєтеся непевно щодо розпізнавання цих сигналів на уроці, скорис­тайтеся такими спостереженнями:

Якщо руки складені вільно, без напруження, а пальці переплетені, учень почуває себе спокійно і впевнено. Якщо ж руки зціплені або міц­но стискують парту і тремтять, то учень відчуває занепокоєння або страх. Якщо він рукою прикриває обличчя, то він у такий спосіб захи­щає себе від учителя або від того, хто питає.

Якщо голова учня нахилена, це означає, що учень дуже уважно слухає. Якщо він тримає голову високо піднятою, це є ознакою того, що він відтворює інформацію.

Якщо існує зоровий контакт між учителем та учнем, то це означає, що учень зосереджений і зацікавлений.

Якщо очі учня широко розкриті — він задоволений ходом бесіди. Якщо учень насупився або дивиться скоса — він відчуває певний дис­комфорт у класі.

Якщо учень потирає свій ніс, посмикує себе за вуха або волосся — це

сигнал того, що він не зовсім розуміє вчителя.

Якщо учень знизує плечима, це означає його байдужість.

Якщо руки учня складені навхрест на грудях, це означає, що він блокує

вхідну інформацію або намагається захистити себе.

Якщо тіло учня перебуває в розслабленому стані, це є свідченням його

неуважності.

Деякі висновки

Дана частина методичного посібника, на думку автора, не претендує на загальне і повне висвітлення інноваційних процесів, що запроваджуються сьогодні в навчальних закладах. Описати це в одному посібнику майже не ­можливо. Ця робота є спробою поєднати теоретичні дослідження і прак­тичний досвід використання деяких інновацій у павчально-виховному процесі. Насамперед це стосується методології проведення уроку, взає­мовідносин учасників навчального процесу, змісту самого уроку.

При використанні інтерактивних методик важливим є звернення до думки учня як на етапі визначення мети уроку, так і під час підбиття підсум ­ків уроку. Також дуже важливо знати, чи досягай учні очікуваних резуль­татів уроку.

Тому мета уроку повинна бути зрозумілою учням і посильною для до­сягнення. Одним із головних прийомів є фіксація мети, очікуваних резуль татів на дошці, щоб повернутися до неї наприкінці уроку й переконатися, що мета досягнута.

Основними запитаннями для перевірки очікуваних результатів'можуть бути:

· Що ви знали з цієї теми?

· Що нового дізналися?

· Якого досвіду ви набули?

· Що вас найбільше зацікавило?

· Які у вас є запитання за цією темою?

· Про що ви сьогодні хотіли б дізнатися більше.'

· Що сьогодні ви сприймали важко або не сприйняли взагалі?

Як ви будете використовувати ті знання, які отримали сьогодні?

Ці питання можуть ставити учні одне одному. А, перефразувавши їх можна ставити під час перевірки домашнього завдання.

Учитель і учень є рівноправними учасниками навчання. Обов'язок учи­теля — бути першим серед рівних. Тільки демократичний стиль управління учнівським колективом застосовується при використанні інтерактивного навчання. Це, у свою чергу, позначається на стосунках між учителем і уч­нем, між самими учнями. Під час організації різних видів роботи на уроці також важливо по-різному розташовувати учнівські столи (в ряд, підковою, декілька столів поряд), що сприятиме створенню творчої атмосфери в про­цесі пізнавальної діяльності учнів.

Використання цих форм і прийомів роботи дозволяє зробити уроки ці­кавими й творчими, підвищити коефіцієнт корисної дії учнів на уроці. Але водночас ця методика вимагає від учителя більшої віддачі, ширшого вико­ристання методичних новинок, що, у свою чергу потребує напруження ро­зумових і духовних сил. Традиційний урок провести легше, ніж із вико­ристанням інтерактивних методик. Але результативність інтерактивного навчання доведена педагогічним досвідом більшості європейських країн. Це не значить, що вони не використовують комбіновані уроки. Вони є, але ці уроки складають лише маленьку частину від загальної кількості шкіль­них уроків. 1 тільки вчитель вирішує, як йому вчити дітей у новому тися­чолітті.

Таким чином, можна виділити загальні ознаки інтерактивного навчання:

• Організація навчання учнів групами залежно від характеру завдання.

• -Проблемність завдання — певний збуджувач активності учнів, який спонукає постійно замислюватися над матеріалом, з яким працюють, дивитися на факти під різним, навіть несподіваним кутом зору. Для об­говорення обирається важлива проблема, значуща для учнів, для їхньо­го сьогоднішнього життя й така, що викликає певні позитивні емоції.

• Опора на учнівський досвід і мінімальні базові знання з теми. Вона здійснюється за допомогою вступної бесіди, обговорення вступної міні- п роб л е м и то що.

• Як правило, проблема, що розглядається, не має раз і назавжди визна­ченого рішення. Тому учні під час обговорення створюють власну оригінальну версію. А це, у свою чергу, підштовхує учня до самостій­ності, виключається можливість пристосувати думки під заздалегідь визначене положення.

• Створення на уроці атмосфери співробітництва учнів та учителя, яка виключає побоювання дітей отримати незадовільну оцінку через не­праві ільну відповідь.

• Емоційне піднесення й почуття розкутості стають сприятливим тлом для засвоєння знань, формування умінь і навичок, розкри ття здібнос­тей учні і?. '85

• Основу такого навчання становить активізація пізнавальної діяльності учнів за допомогою організації спілкування учнів між собою, учнів із вчи­телем, між групами, спрямоване на вирішення спільної проблеми. Таке навчання у західних методиках називають комунікативно-діалоговим, або інтерактивним. Відповідно й методи, що використовуються під час такого навчання (дискусія, рольова гра, моделювання та ін.), також дістали назву інтерактивних.

• Автор намагався показати різні шляхи організації та проведення уроку історії, які можуть стати у пригоді вчителю. Дуже корисними будуть і прак­тичні поради щодо групової роботи учнів, організації ігрової діяльності та дискусій на уроці. Конспекти уроків, наведені у Додатку, демонструють, якою різноманітною та змістовною може бути діяльність учнів, незалежно від теми та мети уроку. Знайомство з літературою, наведеною у списку, до­поможе вчителю зорієнтуватися у тих інноваційних процесах, що відбува­ються На теренах шкільної історичної освіти.

• Зрозуміло, що не всі положення посібника можуть сприйматися одно­значно. Дехто сумніватиметься щодо ефективності положень і порад, наве­дених у ньому. І це зрозуміло. Водночас не слід забувати про те, що нове через деякий час стає звичним, буденним. Необхідно лише спробувати, розпочати, як це вже зробили багато вчителів, і тоді вже з'явиться мож­ливість порівнювати. Автор прагнув відійти від стереотипів навчально-ви­ховного процесу, традиційних технологій проведення уроку і разом з чита­чами торувати шлях до запровадження інновацій у повсякденній роботі освітян.