Читайте также:
|
Методи перестрахування.
Форми проведення перестрахувальних операцій.
Співстрахування та механізм його застосування.
1. Перестрахування є окремою сферою страхової діяльності. Його вважають "вторинним" страхуванням, або страхуванням самих страховиків.
Розвиток конкурентного ринку страхування в нашій країні передбачає, насамперед, створення справедливої системи розподілу ризику між страховиками, що працюють на ринку. Таку систему справедливого розподілу ризику виражає механізм перестрахування.
Ринкова конкурентна рівновага передбачає точний розподіл попиту між страховиками, кожен страховик має прийняти на себе таку частку ризику, яку може фактично забезпечити. Оскільки територіальна та маркетингова сегментація ринку далеко не завжди збігаються із структурою страховиків, виникає необхідність перестрахування, тобто передачі надлишкової частки ризику страховику, який може прийняти її. Згідно з законодавством, страховик (перестраховик) України має право приймати ризики на перестрахування лише з тих видів обов'язкового і добровільного страхування, на проведення яких він отримав ліцензію. Одночасно отримана ліцензія дає право на цени і перестрахування за ліцензійним видом страхування. Отже, будь-я; дахова компанія може здійснювати перестрахування ризиків з того виду страхування, на який вона має ліцензію.
Водночас визначення перестрахування практично не змінювалося впродовж двох століть. Перестрахування — це самостійна галузь страхування, котра захищає безпосереднього страховика від можливих фінансових втрат у тому випадку, коли він був би змушений здійснювати виплати за укладеними договорами страхування, не маючи перестрахувального покриття.
Передавання частини ризику від одного страховика до іншого викликано необхідністю оптимізації страхового портфеля, підвищення надійності та платоспроможності страховика при веденні страхових операцій. Перестрахування надає реальні можливості для кращого задоволення економічних інтересів кожного з учасників страхового бізнесу. Адже в процесі перестрахування може забезпечуватися не лише захист портфеля страховика від падмірних виплат за окремими (катастрофічними) страховими ризиками, а й досягатися розподілення страхових виплат серед багатьох страховиків.
Згідно з чинним страховим законодавством, операції з перестрахування є необхідною умовою для забезпечення платоспроможності страховиків, надійності, безпечності та диверсифікованості розміщення страхових резервів страховика у разі, коли страховик приймає на себе страхові зобов'язання в обсягах, що можуть перевищувати можливості їх виконання за рахунок власних активів. Для страховиків, що працюють в Україні, передбачено обов'язкове перестрахування, якщо страхова сума за окремим об'єктом і видами страхування перевищує 10 % суми сплаченого страхового фонду та створених страхових резервів на останню звітну дату.
Для перестраховиків, що працюють за умов України, перестрахування є реальною економічною передумовою здійснення таких видів страхової діяльності, як страхування міжнародних перевезень, а також об'єктів підвищеного ризику, страхування інвестиційних проектів тощо.
Перестраховик, фінансово підтримуючи страхову компанію, сприяє розширенню її страхової діяльності. Це дуже важливо для страховика, який зацікавлений у розширенні можливостей своєї компанії. Ураховуючи перестрахування, страховик може брати на страхування більшу кількість ризиків. А це дає страховій компанії змогу використовувати закон великих чисел і основну закономірність страхування — збитки кількох покриваються багатьма.
Перестрахування не лише захищає страховиків, а й сприяє захисту самого страхувальника; працівників страхових компаній від втрати роботи; акціонерів компаній від зниження прибутку; держава має гарантію надходження податків від страхової діяльності тощо.
Перестрахування тим більше стає необхідністю, чим меншими є власні страхові ресурси страховика. В Україні їх можна вважати мінімальними, тому страховики-резидеити неспроможні самостійно брати на себе навіть невеликі (а за мірками західних страхових компаній мінімальні) ризики.
В Україні практично немає жодної страхової компанії, спроможної самостійно покрити страхові відшкодування від реалізації страхового ризику на великих промислових підприємствах, в авіаційному чи морському страхуванні. Отже, саме така економічна реальність спонукає страховиків-резидентів активно проводити перестрахування.
У науковій і навчальній літературі подано різноманітні ознаки (елементи) перестрахування. Найбільш вдалими можна вважати ознаки перестрахування, подані К. Пфайффером:
1. Перестрахування в істинному сенсі — це страхування, а не спільне комерційне підприємство, як іноді вважалося раніше.
2. Ризик прямого страховика є оригінальним і становить предмет договору перестрахування. Договір перестрахування може включати й інші елементи ризику, наприклад, валютні ризики та ризики перерахування платежу.
3. Укласти договір перестрахування можливо лише з іншою страховою компанією. За загальним правилом між перестраховиком і страхувальником не існує ніяких правовідносин — у цьому суттєва різниця між перестрахуванням і страхуванням.
Перестрахування має важливу правову особливість. Відповідальність за страховим ризиком перед страхувальником повністю покладається на безпосереднього страховика, незважаючи на те, що договір перестраховано. Страхувальник, як правило, може навіть і не знати про перестрахування. Можна сказати, що відносини з перестрахування — це внутрішня справа страхових компаній, яка не стосується первинних, або оригінальних ризиків.
Страховик, який прийняв на страхування ризик від страхувальника, а потім передав частину свого страхового ризику іншому страховику, іменується перестрахувальником (цедентом). Процес, пов'язаний з передачею ризику, отримав назву цедування ризику, або перестрахувальної цесїі.
Страхувальник, страхуючи ризик, передає його за певну плату (страхову премію) страховику. Це перший рівень розміщення (передачі ризику). Тут економічні правовідносини реалізуються між страхувальником і страховиком.
При цьому страховик (цедент, перестрахувальник), який уклав з перестраховиком договір про перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування. Перший рівень розміїцення (передачі) ризику дозволяє страхувальнику отримати у законному порядку згідно з укладеним страховим договором страхову суму в разі настання (реалізації) страхового ризику. Страхувальника не турбує, як саме страховик зможе забезпечити виконання обов'язків відповідно до укладеного договору страхування.
Страховик, прийнявши на себе страховий ризик, реально оцінюючи свої економічні можливості та діючи відповідно до чинного законодавства, що регламентує діяльність суб'єктів страхового ринку, самостійно шукає іншого страховика, котрий би погодився взяти на себе частину страхового ризику, що був переданий йому страхувальником.
Страховик, якому страховик (цедент) передає частину ризику, взятого ним від страхувальника на страхування, зветься перестраховиком (цесіонарієм). Це другий рівень розміщення (передачі) страхового ризику, його називають перестраховою цесією. При перестрахуванні відбуваються економічні взаємовідносини між цедентом і цесіонарієм (страховиком, який бере частину страхового ризику від страховика).
Цесіонарій може, своєю чергою, передати частину взятого на себе страхового ризику іншому перестраховику (ретроцесіонарію). Процес розміщення (передачі) ризику від цесіонарія до ретроцесіонарія має назву ретроцесії. Це третій рівень розміїцення ризику. Перестрахування може бути продовжене, ризик може передаватись у ретроцесію іншому ретроцесіонарію (четвертий рівень розміщення ризику) і так може відбуватись декілька разів, поки страховий ризик не буде поділено між перестраховиками так, щоб забезпечити реалізацію економічних інтересів усіх учасників страхування певного страхового ризику (рис. 13.2).
Положенням про порядок здійснення операцій з перестрахування перестраховикам дозволяється здійснювати операції з перестрахування тільки з тих видів страхування, на проведення яких вони мають ліцензію.
Страховики (цеденти, перестрахувальники) мають укладати договори перестрахування з перестраховиками, зареєстрованими згідно із законодавством України. Укладання страховиками (цедентами, перестрахувальниками) договорів перестрахування за межами України з перестраховиками-нерезидентами дозволяється тільки у разі, коли: законодавством країни, в який зареєстрований перестраховик-нерезидент, передбачений державний нагляд за страховою (перестрахувальною) діяльністю; перестраховик-нерезидент повинен мати безпосередній досвід роботи у страхуванні (перестрахуванні) не менше ніж три роки, що передують року, в якому укладається договір перестрахування; перестраховик-нерезидент не порушував страхове законодавство України, до нього не застосовувались відповідні заходи з цього приводу протягом останніх двох років.
Переданий перестраху вальний інтерес має назву аліменти, а отриманий — контролімента.
Перестрахування передбачає систему комісійної винагороди. Комісія в перестрахуванні — це частина страхової премії, закладена в тарифну ставку в розмірі витрат на ведення справи, яка залишається в цедента, оскільки останній відповідає перед страхувальником за всю страхову суму та обслуговує весь договір страхування. Передаючи надалі частину ризику іншому страховикові — цесіонеру, цедент передає йому й відповідну частину премії та виступає перед цесіонером немовби посередником, який дає цесіонерові і клієнта, і частину страхової премії, за що залишає собі певну винагороду у вигляді комісії.
Комісія може бути оригінальною, перестрахувальною та брокерською.
Оригінальна комісія — це відрахування від страхової премії на користь цедента за передачу ризику (всього або частини) у перестрахування цесіонерові. Вторинне розміщення ризику є найважливішою функцією перестрахування. Підтвердженням цього є розмір оригінальної комісії, який може досягати 20 % від премії.
Перестраху вальна комісія сплачується за наступних розміщень ризику, тобто за ретроцесії. Таку комісію отримує ретроцедент від ретроцесіонера за переданий ризик у перестрахування. Розмір такої комісії коливається в межах 10—15 % від загального розміру премії.
Брокерська комісія є відрахуванням від страхової премії на користь брокера, який є посередником на ринку перестрахування. Така комісія становить від 1,5 до 15 % нетто-премії.
Тантьема (іноді її називають додатковою комісією) — комісійна винагорода цедента з прибутку, яку иерестраховик щорічно виплачує цеденту за передані ризики у перестрахування.
У професійних перестрахувальників витрати значно нижчі, ніж у страховиків, відповідно, рентабельність їх діяльності є вищою. Саме на цій підставі страховик-цедеит обумовлює тантьему в договорі перестрахування.
Страховики України постійно співпрацюють у сфері перестрахування на вітчизняному ринку перестрахування, але практика свідчить, що в Україні ризики перестраховуються вдвічі менше, ніж за кордоном. За окремими договорами страхування ліміти відповідальності встановлюються нормами міжнародного права та одночасно набувають обов'язковості щодо перестрахування за кордоном. Протягом останніх років обсяги перестрахування постійно зростають, варто зазначити, що, передаючи приблизно 40 % відповідальності за договорами перестрахування, перестраховики, своєю чергою, сплачують 37 % страхових відшкодувань від усіх виплат.
Для України питання перестрахування ризиків у провідних перестраховиків світу є особливо актуальним та необхідним з таких причин:
— незначний розмір страхових резервів вітчизняного страхового ринку (за цими показниками страховий ринок України у 20 разів менший за страховий ринок Польщі);
— дія деяких договорів страхування поширюється на території інших держав, тому вітчизняні страховики вважають за доцільне їх перестрахування в таких країнах, з додатковим зобов'язанням перестраховика виступити в ролі аварійного комісара або сюрвеєра у разі, якщо страхові випадки трапилися на території цієї держави;
— згідно з вимогами норм міжнародного права, передбачена обов'язковість укладання договорів страхування суб'єктами підприємницької діяльності цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів ("Зелена картка"), авіаційних, морських та інших ризиків;
— невизнання українських полісів іноземними суб'єктами підприємницької діяльності та їх вимоги щодо перестрахування у визнаних перестра-ховиків.
Отже, перестрахування ризиків в іноземних перестраховиків — це необхідна умова забезпечення фінансової стійкості й нормалізації діяльності вітчизняного страховика, яка сприяє розширенню його страхової діяльності.
При передачі частини ризику в перестрахування між страховиком та перестраховиком підписується документ " ковернот ", в якому зазначають, крім усіх умов перестрахування, суму відповідальності (страхову суму) та суму перестрахувального платежу.
* * * * * * * * * * *
2. Перестрахування, як уже доведено, має на меті забезпечити страхування ризиків, що хочуть застрахувати страхувальники, але масштаби страхового відшкодування перевищують економічні можливості окремих страховиків і вони вимушені передавати частину ризиків (отже, і відповідні частини страхових премій) іншим страховикам. Це досить складний механізм керування страховими ризиками, перестрахування передбачає передачу ризиків від одного страховика до іншого за допомогою різних методів.
Передавання ризиків у перестрахуванні відбувається постійно або одноразово. Історія розвитку перестрахування свідчить, що першими були епізодичні передачі найбільш небезпечних ризиків.
За методами передавання ризиків у перестрахування та за оформленням правових взаємовідносин сторін перестрахувальні операції поділяють на такі види:
— факультативні (необов'язкові);
— облігаторні (договірні, обов'язкові);
— факультативно-облігаторні (змішані).
Упродовж кількох століть застосовували тільки факультативне перестрахування окремих ризиків. Проте з розвитком перестрахування взагалі (починаючи з XIX ст.) важливого значення набуло договірне, або облігаторне страхування.
| Методи передачі ризику в перестрахуванні | ||
| Факультативний | Облігаторний (договірний) | Факультативно-облігаторний (змішаний) |
| Кожний ризик розглядається окремо і може перестраховуватись повністю або частково Цесіонарій може прийняти, відмовитись або змінити умови пропозиції цедента Цесіонарій і цедент вільні у своєму виборі умов та розмірів передачі (прийняття) ризику в перестрахування | Обов'язкова передача цедентом певної частки всіх ризиків, прийнятих на страхування цесіонарію, коли їх страхова сума перевищує обумовлений розмір власної участі цедента Цесіонарій зобов'язаний прийняти у перестрахування частки всіх ризиків страховика Цесіонарій може внести певні обмеження своєї відповідальності за ризиками, що перестраховуються | Цедент мас право визначити, які ризики й у яких розмірах можуть бути передані в перестрахування Цесіонарій зобов'язаний прийняти цедирувані частки ризиків на умовах, що поставив цедент |
Факультативний метод перестрахування характеризується повною свободою сторін договору перестрахування. Перестрахувальник має право передавати ризики або лишати їх на власній відповідальності, а перестраховик має право прийняти ризики чи відмовитися від них. При факультативному перестрахуванні кожний ризик передається окремо. Договір факультативного перестрахування — це індивідуальна угода, що найчастіше стосується одного ризику. Головна особливість цього методу перестрахування полягає у можливості індивідуальної оцінки ризику.
Характерною особливістю факультативного перестрахування є можливість регулювання страховиком (цедентом) розміру власного утримання.
Власне утримання — економічно обґрунтована частина страхової суми, яку страхова компанія залишає на своїй відповідальності. Цю суму визначають:
— окремо за страховим полісом;
— за одним ризиком;
— за низкою ризиків.
Попередньою умовою для укладання договору в перестрахуванні на факультативній основі є сліп. Сліп — це документ-пропозиція, що пересилається перестраховикам цедентом і містить основні характеристики ризику. Сліп включає таку інформацію: найменування та адресу страхувальника; тип договору; об'єкт страхування; страхову суму; ставку премії; власне утримання тощо.
Отримуючи сліп, иерестраховик може прийняти пропозицію або відмовитися від неї, звернутися до страховика за додатковою інформацією щодо ризику. Якщо перестраховик погоджується прийняти ризик, він указує у сліпі частку, яку зможе взяти на свою відповідальність.
Переваги факультативного методу:
— можливість вибору для компанії-цедента якомога сприятливіших умов перестрахування (розміїцення ризику в кількох перестрахувальних компаніях, вибір найкращих пропозицій);
— використання цедентом перестрахування в тих випадках, коли відповідальність справді може зашкодити фінансовій стійкості страховика або коли він має розширити свою діяльність у сфері несприятливих для нього страхувань.
Недоліки факультативного методу:
— без згоди страховика перестрахувальник не може змінити умови страхування;
— великі витрати з оформлення факультативного перестрахування, особливо в разі неодноразової факультативної пропозиції;
— тривалість оформлення факультативного перестрахування впливає па можливість укладання договору або навіть відмови від нього;
— вивчення кожного ризику і часте проведення перестрахувань дає певну інформацію конкурентам про андерайтерську політику компанії-цедента;
— неможливість автоматичного поновлення факультативного покриття.
Облігаторне перестрахування передбачає обов'язкове віддавання перестрахувальником раніше узгодженої частки ризику за всіма покриттями. Перестраховик також обов'язково має приймати ці частки ризиків згідно з умовами договору.
У договорі облігаторного перестрахування обов'язково визначаються ліміти відповідальності, перестрахувальиа комісія, обмеження щодо покриття.
Перестрахування на облігаторній основі мас універсальний характер, тобто використовується в усіх видах страхування, діє на всіх страхових ринках світу.
Переваги облігаторного перестрахування:
— дозволяє збільшити обсяги страхових операцій, збирає більшу частину перестрахувальної премії у професіональних перестраховиків світу;
— забезпечує рівномірний розподіл ризиків (перестраховик упевнений у тому, що ризики як більш, так і менш сприятливі будуть розподілені рівномірно);
— автоматичне приймання ризиків, що потребує значно менших витрат, пов'язаних з обробкою ризиків;
— дозволяє розвивати довгострокові відносини між сторонами;
— надає гарантії підтримки перестраховика та більшу свободу цедента щодо проведення страхових операцій.
В облігаторному перестрахуванні перестрахувальник має систематично висилати перестраховику перелік ризиків, що потрапляють під перестрахування. Такий перелік у перестрахуванні називають бордеро. Коли діють облігаторні договори перестрахування, бордеро премій і бордеро збитків складаються регулярно.
Основний недолік облігаторного перестрахування: коли ризик, що підлягає перестрахуванню, не підпадає під умови облігаторного договору або страхова сума за ризиком перевищує ліміт відповідальності за договором, тоді може виникнути потреба в додатковому договорі факультативного перестрахування.
Договір облігаторного перестрахування частіше укладається на невизначе-ний строк з правом взаємного розірвання шляхом повідомлення сторін щодо прийнятого рішення. Перестраховики багатьох країн надають перевагу облігаторному методу. У вітчизняному перестрахуванні поширеним є факультативне перестрахування, оскільки облігаторна форма технічно складніша.
У практиці перестрахування інколи використовують поєднання методів перестрахування, так зване факультативно-облігаторне перестрахування.
При факультативно-облігаторному перестрахуванні факультативність передбачається для страховика (цедента), а облігаторність — для перестраховика. Цедент передає чи залишає в себе ризики або їх частину. Перестраховик, згідно з таким методом перестрахування, зобов'язаний прийняти обумовлені договором ризики.
Перестраховик, який укладає факультативно-облігаторний договір, має повною мірою довіряти компанії-цеденту, оскільки його інтереси та збалансованість портфеля залежать від перестрахувальника. Тому перестраховик не завжди зацікавлений у факультативно-облігаторному договорі, надаючи перевагу звичайній факультативній цесії, яка дає змогу всебічно проаналізувати кожний ризик.
Факультативно-облігаторне перестрахування використовується в особливо великих небезпечних ризиках, у разі можливої кумуляції збитків, коли вичерпано місткість пропорційних договорів.
* * * * * * * * * * *
3. Існує безліч різних за формою здійснення перестрахувальних договорів. Стандартного, спільного для всіх страхових компаній, договору не існує. У кожному окремому випадку договори перестрахування мають свої певні особливості, різняться частками участі в договорі, ставками премії, власним утриманням.
Усі договори можна поділити на дві основні групи, що різняться системою розподілу ризиків між перестрахувальником і перестраховиком. До них належать пропорційна та непропорційна форми проведення перестрахувальних операцій (рис. 13.3).
Сутність пропорційного перестрахування полягає у тому, що ризик, який буде перестраховано, розподіляється між цедентом і перестраховиком на основі фіксованого відсоткового співвідношення, яке визначає як частку перестра-ховика у всіх збитках, так і його частку в премії.
Іншими словами, частка перестраховика в покритті ризику, отриманні премії та у виплаті відшкодування визначається, виходячи зі заздалегідь погодженого власного утримання цедента.
У пропорційному перестрахуванні розрізняють три види договорів:
1) договір квотного перестрахування;
2) договір ексцедента суми;
3) змішаний договір квотно-ексцедентного перестрахування.
За облігаторним квотним договором страхування всі договори в певному виді страхування перестраховуються у перестраховика, який зобов'язаний прийняти зазначені договори на основі єдиного й визначеного відсоткового співвідношення (за квотою). Тобто цедент зобов'язаний передати перестрахо-викові визначену частку в усіх ризиках певного виду, а перестраховик не має права відмовитися від прийняття обов'язку.
Як правило, у квотному перестрахуванні цедент передає, а перестраховик приймає від нього відповідну частину премії, визначену у відсотках. Своєю чергою, і перестрахувальник сплачує цедентові комісійну винагороду (за надання можливості участі в договорі), а також тантьему — додаткову комісію зі свого прибутку.
Перестрахування на основі ексцедента сум є найдавнішою і найважливішою формою перестрахування. Таке перестрахування застосовується тоді, коли застраховані ризики суттєво відрізняються за вартістю застрахованих об'єктів (застраховані ризики різні за страховими сумами).
Перед укладанням договору ексцедентного перестрахування цедент ретельно аналізує статистику страхових випадків, здійснює актуарні розрахунки і на таких підставах визначає розмір власної участі в усіх або в частині договорів безпосереднього страхування. Відповідальність, яка перевищує участь цедента в договорах безпосереднього страхування, передається цедентом для покриття перестраховикові.
Розмір власного утримання цедента є лімітом, або лінією (часткою), на підставі якої розраховується ексцедент, тобто сума ризику, яка перевищує ліміт власного утримання цедента в певну кількість разів. Одним із головних завдань цедента під час укладання договору ексцедентного перестрахування є визначення розміру власного утримання (кількості ліній) для різних видів ризиків, які він має намір прийняти на страхування. Кратність (кількість ліній), яка перевищує розмір власного утримання цедента, обумовлюється в договорі ексцедентного перестрахування. Ексцедент розраховується як сума власного утримання цедента (ліміт), помножена на зафіксовану в договорі таку кількість разів, яка забезпечить необхідне й обумовлене перестрахування ризику.
Документи, які є основою для підписання договору перестрахування, є стислим викладом найважливіших умов та інформації про діловий досвід, називаються сліпом (slip). У сліпі в основному визначаються вид і тип перестрахування; кількість ліній; розмір утримання; місцезнаходження ризику, який підлягає перестрахуванню; очікувана перестрахувальна премія та максимальна відповідальність перестраховика. У сліпі також зазначаються деталі, які стосуються розміру відкритого депозиту та нараховуваного на нього відсотка; комісія та комісійна винагорода з прибутку; строк дії договору й період виставлення нотіса разом з іншою інформацією про ризик, який передається в перестрахування.
На відміну від пропорційного перестрахування, де компенсування збитків або шкоди розподіляється між цедентом і перестраховиком у пропорції, що відповідає розподілу страхових сум і премій, у непропорційному перестрахуванні виплати перестраховика визначаються виключно величиною збитків (шкоди). Пропорційний розподіл окремого ризику й отриманої за нього премії не застосовується. Призначення непропорційного перестрахування — гарантувати відповідальність страховика за прийнятими ризиками щодо великого сукупного збитку за визначений період. Отже, у непропорційному перестрахуванні цедент сам сплачує збитки до певного розміру, а перевищення цього розміру оплачує перестраховик у межах ліміту відповідальності за договором.
Як правило, непропорційне перестрахування застосовується в таких ризиках, які пов'язані з великими катострофічними збитками, або тоді, коли важко визначити верхню межу страхової відповідальності.
Розрізняють два основні види непропорційного перестрахування:
1) перестрахування на основі ексцедента збитку (excess of loss, скорочено XL);
2) перестрахування на підставі ексцедента збитковості (stop loss).
Спільною рисою цих видів перестрахування є те, що цедент установлює визначену суму, у межах якої він сам несе відповідальність у випадку настання збитків. Така сума називається пріоритетом цедента. Збитки, які перевищують пріоритет цедента, будуть відшкодовуватися перестраховиком до максимального ліміту.
Максимальний ліміт у перестрахуванні ексцедента збитку визначається в абсолютній сумі, тому цедент спочатку переказує перестраховикові аванс премії, а після отримання фактичної премії за рік цедент здійснює перері хунки з перестраховиком.
Відповідно до договору ексцедента збитку, механізм перестрахування вступає в дію тоді, коли остаточна сума збитку за застрахованим ризиком перевищує обумовлену в договорі суму (пріоритет, франшизу) у разі настання страхового випадку.
Максимальний ліміт у перестрахуванні ексцедента збитковості визначаєті ся як відсоток від річної премії цедента. Тобто за договором перестрахування ексцедента збитковості перестраховик бере участь у відшкодуванні збиткі лише в тих випадках, коли збитковість за певний строк перевищує обумовлює ний договором перестрахування відсоток.
Це дуже специфічні економічні відносини, вони суттєво відрізняють страхування від інших видів економічної діяльності, якою займаються різні суб'єкти ринку. Саме в процесі передачі частини страхового ризику в перестрахування відбувається обмеження власного ризику страховика, що дає йому додаткові можливості проводити страхові операції та підвищує рівень гарантованості виконання зобов'язань перед страхувальником. Саме перестрахування сприяє зростанню обсягів страхової відповідальності, що може прийняти на себе кожний окремий страховик.
На відміну від звичайного страхування, перестрахування практично в жодній країні не має спеціальних регулювальних норм у законодавстві й також не містить умов укладання договору перестрахування.
4. Співстрахування характеризує відносини в страхуванні, коли його об'єкт може бути застрахований за одним договором страхування кількома страховиками. За таких обставин два або більше страховиків беруть участь визначеними частками у страхуванні одного і того ж ризику, видаючи спільні та окремі поліси, кожний на страхову суму у своїй частці. У такому випадку страхові компанії ділять між собою в обумовлених частках і страхову премію, і відповідальність щодо відшкодування витрат від страхових подій. У договорі страхування містяться умови, що визначають права й обов'язки кожного страховика. При наявності відповідної угоди між співстраховиками та страхувальником один із співстраховиків може представляти всіх інших у взаємовідносинах із страхувальником, залишаючись відповідальним перед ним лише у розмірі своєї частки. Співстрахування сприяє зменшенню ризику конкретного страховика, вирівнюванню страхових сум і тим самим — досягненню більшої стабільності кожного страховика (виконується умова центральної теореми теорії вірогідності).
З юридичного погляду співстрахування та страхування різні, однак за економічною суттю вони дуже схожі. В обох випадках здійснюється розподіл страхових внесків та страхових виплат, наявна співучасть у преміях та страхових ризиках, координуються страхові фонди різних страховиків (перестраховиків), які одночасно беруть участь в одному й тому самому страхуванні.
Разом із тим, співстрахування є не зовсім зручною формою, особливо в тих випадках, коли страхова сума є дуже великою через те, що укладання угоди з багатьма страховиками є з технічного боку досить трудомістким процесом.
В окремих випадках страховики, які беруть участь у співстрахуванні, вимагають, щоб страхувальник сам виступав співстраховиком, тобто утримував на власній відповідальності частину ризику. Інколи співстрахування розглядається як окремий випадок перестрахування, коли одночасно кілька страховиків за взаємною згодою приймають чи передають на страхування великі ризики. Співстрахувальні ознаки можна спостерігати на прикладі перестрахувальних пулів (об'єднань). Пул базується на концеції взаємності, суть якої полягає у тому, що премія та суми збитків за відповідними ризиками передаються в пул, який розподіляє проходження операцій між членами пулу відповідно до розміру премії, що її передано до пулу.
Значне місце у перестрахуванні посідають перестрахувальні пули. Пул перестрахування передбачає, що страховики випускають поліси самостійно, утримують узгоджену частку, а решту передають у пул па основі квоти або ексцедента. Перестрахувальиий пул діє як посередник, розподіляючи передані в перестрахування ризики між своїми членами.
Особливого значення пули набувають у країнах, де відбувається становлення ринку страхування і перестрахування. Перші страхові пули вже з'явилися в Україні.
Створення пулів доречне при страхуванні ризиків з катастрофічпою потеп-ційною відповідальністю (як страхування авіаційних ризиків, атомних електростанцій), для скорочення обсягу операцій з перестрахування, що виходять за межі країни, при проведенні небажаних з технічного погляду страхових операцій (страхування нафторизиків) або невеликих та вузькоспеціалізованих операцій окремих страховиків (коштовностей), а також при міжнародному розподілі ризиків.
Шляхом створення пулу вирішують такі завдання:
— з'являються умови для страхування ризиків, раніше невідомих і таких, точно оцінити які дуже важко, або які трапляються рідко, а також катастрофічних ризиків;
— за рахунок об'єднання фінансових ресурсів окремих страховиків збільшується місткість пулу, у страховиків збільшуються можливості приймати на страхування значні ризики;
— підвищується надійність страхового захисту за рахунок збільшення гарантій виконання страховиком своїх обов'язків з відшкодування збитків.
Розрізняють два типи пулів: пули страхування та пули перестрахування. Пул, створений на базі співстрахування, відрізняється від перестрахового пулу тим, що в полісі страхування зазначають перелік членів пулу, які беруть участь у страхуванні певних ризиків, і їхню частку в страховій сумі. Якщо в таких пулах беруть участь і професійні перестраховики, які не укладають прямих договорів страхування, їхня частка повинна бути погоджена та підтверджена прямими страховиками, що беруть участь у конкретному пулі. Пули перестрахування здійснюють перестрахування ризиків. У такому разі договори страхування спочатку укладаються окремими його учасниками, а надалі передаються повністю в пул. Частка кожного члена пулу перестрахування визначається на підставі пропорційного розподілу. Частка, яку отримує кожний з учасників пулу, визначається у вигляді фіксованого відсотка.
Кожний із учасників пулу бере участь у ризиках, що покриваються пулом, на підставі схеми пропорційного розподілу. Частка кожного члена пулу визначається у відсотках від загальної місткості пулу під час його створення, або в абсолютних частках, а в окремих випадках і в фіксованих сумах. Учасники беруть участь у всіх ризиках, внесених до пулу як ним самим, так й іншими його учасниками. Це дозволяє кожному учаснику пулу збільшити кількість ризиків, взятих на страхування, поліпшити структуру страхового портфеля, зменшити небезпеку кумуляції ризиків.
Для забезпечення нормального функціонування пулу всі його члени дотримуються прийнятих правил та обмежень, використовують ті самі умови та ставки премій. Міжнародна практика виробила безперечні принципи (умови) організації пулу, які включаються в угоду про страховий пул. Основними з них є: форма об'єднання страховиків у пул (обов'язкова чи добровільна, з укладанням юридичної особи чи без отримання відповідного статусу); вид відповідальності учасників пулу перед страхувальниками (часткова, солідарна, субсидиарна); форма прийняття чи розподілу відповідальності за страховим ризиком (співстрахування чи перестрахування); ліміт відповідальності пулу; умови здійснення єдиної політики з перестрахування відповідальності, що перевищує місткість пулу; проведення страхування на під таві загальних правил та тарифів; здійснення спільної політики інвестуванні стогових резервів. На принципи організації пулів можуть впливати також особливості національної економіки та національного страхового ринку, специфіка ризиків, для страхування яких створюється пул, правова та страхова нормативна база, що регламентує діяльність страхових пулів у країні їх утворення та ін.
Важливою умовою організації страхового пулу є визначення ліміту його відповідальності (максимального обсягу зобов'язань за договором страхування, укладеним від імені пулу) як сукупності максимальних обсягів відповідальності кожного учасника пулу. Максимальний обсяг відповідальності кожного страховика за окремим ризиком обмежується 10 % статутного фонду та сформованих страхових резервів страховика.
Місткість страхового пулу безпосередньо впливає на вирішення питання про перестрахування відповідальності, що перевищує зазначену місткість. У зв'язку з цим можуть створюватись такі перестрахувальні пули:
— пул ринку (або ринковий пул) — об'єднує більшість компаній ринку для прийняття великих чи дуже небезпечних або катастрофічних ризиків (наприклад, атомних ризиків);
— урядовий перестрахувальний пул — створюється з метою запобігання передання ризиків іноземним перестраховикам у формі центральних перестрахувальних компаній або пулів, у які всі страхові компанії повинні передавати до перестрахування всі ризики або їх частину;
— андерайтерські пули — об'єднання невеликих компаній, що мають бажання вийти на новий ринок чи почати новий вид страхування, не маючи достатньої місткості, з компаніями, що мають більший досвід.
В Україні з переходом до ринкової економіки відбувається створення перестрахувальних та страхувальних пулів. Нині вже існують Національний ядерний страховий пул, пул зі страхування морських ризиків, Моторне (транспортне) страхове бюро для страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів, иерестрахувальна дирекція HACK "Оранта" та перестрахувальні компанії інших страховиків.
“Глосарій”
Бордеро - перелік ризиків, частина відповідальності цедента, що передається ним у цесію.
Власне утримання цедента - економічно обґрунтована частина страхової суми, яку страхова компанія залишає на своїй відповідальності. Визначається: окремо за страховим полісом, за одним ризиком, за низкою ризиків.
Депо премій - частина страхових внесків, що тимчасово утримується цедентом з метою забезпечення своєчасного виконання зобов'язань, передбачених договором перестрахування.
Детальний сертифікат - перелік характеристик цесій, прийнятих цесіонарієм від цедента.
Додаткова комісія - компенсація цеденту витрат, здійснених при аквізиції.
Ексцедент - частина страхової суми понад власне утримання цеден-та, що цілком переходить у цесію.
Ексцедент збитковості - договір непропорційного перестрахування, реалізується, коли в результаті діяльності страховика відбувається перевищення рівня збитковості, очікуваного внаслідок попередніх розрахунків.
Ексцедент збитку - договір непропорційного перестрахування, реалізується в разі, якщо сума збитку внаслідок страхового випадку перевищить обумовлений договором пріоритет.
Ексцедент суми - ексцедентний договір цесії, за яким всі прийняті на відповідальність ризики, страхова сума яких перевищує власне утримання цедента, підлягають переданню на цесію в межах визначеного ексцеденту (ліміту).
Ексцедентне перестрахування - форма пропорційного перестрахування, яку запроваджують, коли має місце значне коливання обсягів страхових сум за страховими договорами.
Квота у страхуванні - 1) частка, що становить участь страхової компанії в загальній страховій сумі в разі співстрахування; 2) частка кожної з сторін у договорі цесії.
Квотне перестрахування - цесія на базі квоти.
Лінія ексцедента - обсяг власного утримання цедента.
Непропорційне перестрахування - форма організації договорів це-сії, за якої відповідальність цесіонарія не залежить від рівня відповідальності цедента.
Нотис - умова договору цесії, за якої при внесенні змін до договору перестрахування одним із його учасників, партнера повинно бути повідомлено про це не пізніше як за три місяці до закінчення терміну дії договору.
Перестрахувальна комісія - плата цесіонарія цеденту за передання йому ризиків у перестрахування.
Ретроцесія - перестрахування ризиків іншими перестраховиками.
Сліп - документ-пропозиція, що пересилається перестраховикам це-дентом і містить основні характеристики ризику (найменування та адресу страхувальника, тип договору, об'єкт страхування, страхову суму, ставку премії, умови страхування і перестрахування, власне утримання цедента та ін.).
Співстрахування - сумісне страхування, при якому за одним спільним або кількома окремими полісами, що становить частку кожного страховика відповідно до загальної страхової суми, відповідальність за один об'єкт у відповідних частках беруть на себе кілька страховиків.
Суперкомісія - комісія, яку цесіонарій сплачує цеденту окрім основної комісії за витрати на проведення перестрахової справи.
Тантьєма - комісія, яку цесіонарій щорічно виплачує цеденту з прибутку, отриманого внаслідок реалізації перестрахових відносин.
ТЕМА 9. КЛАСИЧНА ШКОЛА ЕКОНОМІЧНОЇ ДУМКИ
План:
1. Загальна характеристика класичної політичної економії.
2. Виникнення класичної політичної економії в Англії.
3. Економічне вчення А. Сміта.
4. Економічне вчення Д.Рікардо.
5.
Література:
1. Історія економічних учень: підручник / Л.Я.Корнійчук, Н.О.Татаренко, А.М.Поручник та ін.; За ред.. Л.Я.Корнійчук, Н.О.Татаренко. – К.:КНЕУ, 2001. – 564 с.
2. Історія економічних вчень (Сучасна економічна думка). Навчальний посібник / За ред.. Мочерного С.В. – Львів: «новий світ - 2000», 2008. – 480 с.
3. Лісовицький В.М. Історія економічних вчень: 3-тє вид. випр. та доп. Навч. пос. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 240 с.
| Мінілексикон: меркантилізм, заробітна плата, прибуток, рента, політична економія, сфера обігу, сфера торгівлі, промисловий капітал, економічна свобода, економічний лібералізм, вульгарна політична економія, гроші, позичковий процент, вексельний курс, податки, земельна рента, монополія, валовий дохід, чистий дохід, зовнішня торгівля, внутрішня торгівля, міжнародна торгівля, міжнародний поділ праці |
Розвиток капіталістичних відносин спричинив занепад меркантилізму передовсім в Англії — найбільш економічно розвинутій країні. Інтереси буржуазії переміщуються зі сфери обігу у сферу виробництва. На перший план виходить промисловий капітал.
За цих умов рекомендації меркантилістів не могли вирішити економічних проблем буржуазії. Промислова буржуазія потребувала обгрунтування головних засад капіталістичного виробництва, розробки нових економічних категорій, таких як заробітна плата, прибуток, рента тощо. Крім того, буржуазія намагалася звільнитись від жорсткого урядового регулювання економічного життя. Вона жадала свободи. Буржуазна революція середини ХVII ст. в Англії розпочала добу політичних і промислових революцій на європейському континенті. Буржуазія поступово приходить до влади. Бурхливо розвивається промисловість, великих успіхів було досягнуто в розвитку механіки, математики, фізики, філософії та інших наук. Активізація теоретичних досліджень у різних галузях знань сприяла й розвиткові економічної думки, було покладено початок формуванню політичної економії як науки. За цих умов і виникла класична політична економія.
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 59 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |