Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Удаление единственной записи

Читайте также:
  1. Exel создание первой книги,открытие существующей книги,сохранение книги,добавление,удаление,копирование,перемещение листьев книги
  2. II раздел. Задания этого раздела выполняются студентами самостоятельно письменно или устно (в записи на электронном носителе).
  3. II раздел. Задания этого раздела выполняются студентами самостоятельно письменно или устно (в записи на электронном носителе).
  4. Алгоритм и его способы записи(язык програмирования,псевдокод,блок-схема).
  5. Алгоритм тестирования НГМД методом записи-чтения со сравнением.
  6. Алгоритм. Свойства алгоритма. Способы записи алгоритма
  7. Анализ, компиляция и прогон программы для создания memory mapped файла и записи его содержимого
  8. Виды записи краткого условия задач
  9. Вставка и удаление
  10. Гемитиреоидэктомия – удаление половины (одной доли) щитовидной железы.

1.Соціальна діяльність з виховання дітей та молоді на Січі.

2.Культурно-історичний феномен козацько-лицарської педагогіки.

3.Розповсюдження ідей волі, побратимства, єдності людей, що захищають свій рід і державу.

4.Устрій дитячої спільноти, козацькі школи, академії, виховний потенціал Запорізької Січі.

 

Запорізька вільна республіка започаткувала самобутні філантропічні заклади та соціальну опіку над нужденними.

По всій Україні створювалися благодійні установи для старих воїнів, що були водночас і лікарнями, і притулками, і громадськими осередками для тих, хто не міг працювати.

Запорізькі козаки завжди гостинно ставилися до заїжджих і захожих людей, любили мандрівників. Таким був звичай у запорожців, якого вони дуже суворо дотримувалися. В Запоріжжі будь-який бажаючий міг жити в курені, їсти, пити, не висловлюючи вдячності за гостинність. Там ніхто не смів докоряти старій людині, що вона даремно їсть хліб.

Одинокі козаки жили у бурдюках, які завжди і для всіх були відкритими. Коли господар помешкання йшов куди-небудь у степ, він залишав на столі продукти харчування. У бурдюк міг зайти будь-який мандрівник. Господар зустрічав гостя як рідного батька, оскільки поряд не було ні родичів, ні друзів.

Накопичення певних матеріальних статків у руках козацької верхівки спонукало її до благодійництва. Не тільки гетьмани, а й полковники, козацька старшина будували церкви, монастирі, шкільні споруди.

Зокрема, великим покровителем української церкви, меценатом і захисником прав народних мас був гетьман Іван Мазепа. Він побудував за свої кошти ряд величних церков і монастирів у Києві, Чернігові, Переяславі та в інших містах і навіть селах, поставив нову будівлю Києво-Могилянської академії й щедро обдарував її маєтностями, фундував школи, бурси, шпиталі, всіма способами сприяв просвітництву й мистецтву.

У діяльності Запорізької Січі виразно простежуються два провідні напрями суспільної опіки, що мали місце в Україні в епоху Відродження: особиста благодійність і громадська (державна) при збереженні та заохоченні філантропічної функції церкви.

Першим серед українських діячів, хто створив світський твір про суть милосердя і звернувся до проблеми професійного жебрацтва, був Єпіфаній Славинецький. Він відомий як досвідчений педагог-практик, теоретик виховання. Вперше Є. Славинецький розглядає «людей Церкви» (злидарів) не тільки як заступників перед Всевишнім, але і як ледарів, що спекулюють на добрих почуттях християн. Для того, аби професійне жебрацтво не поширювалось, автор твору «Слово о милости и кии просяних достойни суть милости, кии же ни» запропонував молодим і здоровим надавати роботу, а для немічних і убогих організовувати спеціальні заклади. Кошти на їх створення має надавати духовенство. Суспільство також не повинно залишатись осторонь, а має надавати організовану допомогу через братства милосердя.

Членами «братства» стають добровільно і відповідно до своїх можливостей надають посильну допомогу. Одні фінансують, інші вислуховують нужденних, щоб з'ясувати потреби, треті допомагають порадою.

Велику увагу приділяли превентивним заходам проти убогості. З цією метою створювали каси для тих, хто бідував, де під заставу без процентів можна було отримати гроші, причому, вдови і бідняки звільнялися від застави. Таким чином, на межі ХVІІ-ХVШ ст. з'явилися перші проекти заміни мирської опіки на цивілізовані форми суспільної опіки. Піднята Є. Славинецьким проблема боротьби з професійним жебрацтвом згодом стала актуальною для всієї Російської імперії, куди ввійшла Лівобережна Україна.

Друга половина ХVІІ-ХVІІІ ст. характеризувалася переходом до державної системи захисту нужденних. Перші кроки по її створенню були зроблені за Івана IV (Грозного), проте саме в період правління Петра І утвердилися державно-адміністративні підходи до суспільної та приватної опіки. Держава законодавче втрутилась у справи церкви, підпорядкувавши її своєму впливові (1721-1724 рр.), обмежила, а в окремі періоди фактично призупинила використання монастирів як закладів соціального піклування. Практично до 60-х років XIX ст. церковно-монастирські форми допомоги перебували в стані кризи. За правління Петра І було розпочато не лише секуляризацію церковної та монастирської власності (в Україні проведено в 1786-1788 рр.), а й здійснено переоцінку загальнолюдських цінностей. Якщо раніше убога людина мала статус святенності, то тепер критерієм, що визначав нову теорію допомоги, стала здатність приносити користь суспільству. Саме з цих позицій починають розглядати проблеми бідності, активізується боротьба з професійним жебрацтвом.

Загрузка...

 

2. Документальне свідчення про існування українських козаків уперше зустрічається 1499 р. в статутній грамоті великого князя Литовського Олександра. Центрами козацтва стали Черкаси й Київ, поступово козацтво поширилося на інші регіони. Запорізька Січ і козацтво в історії України, Росії, в долі європейських і азіатських народів відіграли особливу роль, а в соціальній пам`яті народу залишили глибокий слід.

Багатовіковий визвольний козацький рух покликав до життя унікальне явище не лише східнослов’янської, а й світової культури – козацьку педагогіку. Така педагогіка протягом тривалого часу задовольняла потреби Козацької Республіки у навчанні та вихованні підростаючого покоління, а фактично підтримувала життєдайність національної ідеї протягом багатьох століть до встановлення в Україні власної державності і після її втрати.

Майже всі козаки та члени їхніх сімей були освічені, в Україні того часу існувала розгалужена і ґрунтовна система навчання і виховання козаків.

Система виховання майбутніх козаків мала декілька ступенів (В.Г. Кузь, Ю.Д. Руденко, З.О. Сергійчук). Перший – дошкільне виховання, утверджувало високий статус батьківської та материнської народної козацької педагогіки. Роль батька – цілеспрямовано займався загартуванням своїх дітей, формував у них лицарську честь, гідність, готував їх до подолання життєвих труднощів, до захисту рідної землі.

Другий ступінь – родинно-шкільний. У козацьких, братських школах найвищий статус мали родинні духовні та матеріальні цінності, в тому числі релігійно-моральні та загальнолюдські. Потім молодь, яка прагнула знань, училася у вітчизняних колегіумах і академіях, у відомих університетах Європи.

Окрім родини та школи козацькі діти піддавалися впливу церкви, релігійних та родинно-побутових традицій, звичаїв, обрядів, ритуалів, свят, ярмаркових театрів, міфології, демонології, хліборобського календаря, різних жанрів фольклору, режиму фізичних вправ та змагань, господарювання.

Козацтво було авангардом у формуванні українського народу як нації, у побудові оригінальної системи виховання, навчання і освіти, сімейного виховання на національних традиціях.

Українське козацтво – джерело багатьох національних пріоритетів, визнаних в усьому світі. Епоха козацтва створила багатогранну, глибоку духовність, що стала гордістю і окрасою, вершиною української національної культури. Їх освітньо-виховний, емоційно-естетичний потенціал ліг в основу не лише козацької, а й усієї національної системи виховання.

Виховання в Україні в XVII – XVIII ст. мало чітко виражену мету, завдання, сформовану систему, будувалося на національному фактичному матеріалі, в основу якого покладено ідеал козака, шляхетного лицаря, духовно багатого і фізично досконалого, доброго сина, чуйного батька, вірного чоловіка, мудрого вихователя підростаючого покоління.

Козацька педагогіка – це частина української народної педагогіки, яка формувала у підростаючих поколінь синівську любов до рідної землі, готовність її захищати від чужоземних загарбників, високу національну свідомість і самосвідомість, глибоку духовність. Вона була тісно пов’язана з матеріальною і духовною сферами діяльності українських лицарів.

Головна мета козацької педагогіки – виховати волелюбну і незалежну особистість, козака-лицаря, мужнього громадянина. Провідні завдання – виховувати в підростаючих поколіннях національну свідомість і самосвідомість, український характер і світогляд, формувати національну і загальнолюдську духовність, готувати фізично загартованих і мужніх воїнів-захисників рідного народу, виховувати громадян, які розвивали б культуру, економіку.

Козацька педагогіка – то невичерпні за кількістю чарівні легенди і міфи, перекази і народні оповідання, казки і народні драми, то думи, пісні, народні усмішки, особливо про козацьке життя.

Складовою козацької педагогіки правомірно вважати: українську козацьку духовність, козацьку філософію, козацький світогляд, козацький характер, козацьку естетику, правосвідомість та ідеологію.

Козацька філософія. Козацтво продовжувало і розвивало українську народну філософію (етнософію), використовувало скарби народної мудрості з метою глибшого самопізнання, усвідомлення законів розвитку дійсності, становлення, розвитку і занепаду держав тощо. Козаки розуміли суперечності життя, полярність явищ, в яких відображалася антитеза любові і ненависті, добра і зла, краси і потворності, Бога і диявола.

Яскравим свідченням високого рівня козацької філософської системи є те, що вона обґрунтовувала як найвищі цінності людину, народ, національну державу. Мислили козаки масштабно, на високому рівні узагальнення відомих їм знань про світ, його будову, космічні явища. Вони любили філософствувати. За допомогою філософії обґрунтовували волю людини як головний дар життя, її природне право. У козаків була філософія свободи і незалежності, любов до Матері-Природи, рідної землі. Дотримання законів збереження нації, української держави як цілісності було найвищим у житті козацької еліти.

Козацький світоглядє різновидом українського національного світогляду. Ґрунтувався на таких фундаментальних поняттях, як Бог, Україна, природа, людина, держава, віра, любов, ненависть, свобода особистості і волі народу, збереження спадщини предків, їхньої духовності, переконання в торжестві народної правди, перемоги добра над злом, ідеали незалежності України. Козаки дотримувалися народних вірувань, були обізнані із здобутками вітчизняної і світової філософії. Козацький світогляд гармонійно поєднував у собі елементи міфологічного світогляду предків-дайбожичів, православного релігійного і наукового.

Козацька мораль. В козацькому середовищі розвивалася лицарська мораль. Характерним було шляхетне ставлення до людини, батьківська турбота про підростаюче покоління, глибока пошана до літніх і старших людей, палка і всепереможна любов до рідної землі, героїзм у захисті інтересів рідного народу, надання допомоги усім слабим, скривдженим і знедоленим, нетерпиме ставлення до зла і несправедливості в будь-якій формі, незвичайна скромність, висока краса вчинків і миротворча місія в житті.

Козацька естетика. Українські лицарі успішно розвивали народні естетичні смаки, уподобання, погляди. Чари рідної природи, упорядкованість побуту, високість ідеалів, яким козаки служили, сприяли витонченому сприйманню дійсності, формуванню бажання і вміння жити за законами краси. Козаками був вироблений культ краси людини, її фізичної і духовної досконалості. У фольклорі народ опоетизував внутрішню і зовнішню красу як один з найвищих національних ідеалів. Глибоко сприймаючи красу навколишнього середовища козаки-лицарі розвивали всі види народного мистецтва, збагачували його творчими знахідками, художніми цінностями.

 

3. Козацтво було аристократією національного духу, високоморальною елітою своєї нації. Палкий український патріотизм козаків був могутнім стимулом до вільного життя, формування духовності українського народу.

Головна ідея, яку відстоювали прибічники козацького способу життя – свобода особистості, народу, незалежність рідної землі. Козацький спосіб життя вимагав готовності захищати себе, землю дідів і прадідів від ворожих навал, вимагав сили волі та сили духу, міцної матеріально-економічної бази, військової могутності. Козаки створювали адміністративні, правові, військові органи, займалися державотворчою діяльністю. Козацькі об`єднання - братства і побратимства, курені і коші, сотні і полки – були потужною моральною, духовною і військовою силою.

Під впливом ідей і засобів козацької педагогіки успішно формувалися етнософія і етика поведінки, що ґрунтувалися на відчутті власної гідності і повазі до іншої людини, глибока правосвідомість, спрямована на захист козацьких вільностей, інтелектуальна елітарність і емоційно-естетична розвиненість, багатогранна духовність особистості.

У конкретно-історичних умовах козацтво утверджувало досконаліший спосіб життя, що був спрямований на захист економічних, культурних, національних інтересів усього народу. Характерною особливістю козацького способу життя був культ різнобічних і ґрунтовних знань, свободи особистості і нації. Разом з іншими соціальними чинниками козацька педагогіка забезпечила ряд національних пріоритетів українського народу. Духовність козацької доби сприяла тому, що Україна в багатьох відношеннях виходила на передові рубежі світової цивілізації. Так, в Україні міцно утвердився козацький республіканський лад, тоді як у багатьох країнах були монархії. Принципи демократії і гуманізму реалізовувалися у родинному і громадському, політичному і державному житті, зароджувалися найпрогресивніші на той час паростки економічного життя, тобто козацькі фермерські господарства (зимівники, хутірські господарства). У школах, де домінував волелюбний козацький дух, виникали елементи класно-урочної системи навчання.

Характер козаків формувався у битвах з ворогами, в подоланні життєвих труднощів. Він мав ряд переваг порівняно з характером українців-селян, ремісників та ін. Це дає підстави говорити про козацький характер як найвищий тип українського національного характеру. Особливо високо розвинені були сила і міцність вольових якостей козаків, завдяки їм вони нерідко долали неймовірні труднощі, сягали вершин військової доблесті, героїзму. Визначальними особливостями козацького характеру є почуттєве багатство, емоційна наснага, внутрішня невичерпна енергія, висока шляхетність і порядність, кмітливість і дотепність, підприємливість і практичність, стійкість і незламність у боротьбі з ворогами, безкомпромісність і твердість у відстоюванні правди і справедливості, ніжність у ставленні до добрих людей, братерська Любов до друзів і товариства, глибока пошана до громади, вірність своєму обов’язку захищати рідну землю, співчуття до всіх знедолених, милосердя до тих, хто його потребує. Безцінним набутком українського національного характеру була постійна готовність козаків до боротьби за волю рідного краю, за свою незалежну державу, устремління до високих ідеалів, жадання будувати демократичний державний устрій, давати лад у громадському житті, утверджувати гуманні стосунки між людьми.

Українське козацтво відоме і як творець самобутньої законотворчості. Витоки правосвідомості козаків сягають княжої доби, давньокиївського збірника „Руська правда”. Козацьке право відображало інтереси не лише козацького стану, а й всього українського народу. Воно передбачало виборність органів козацького самоврядування, утвердження демократичних основ української державності, гуманістичні засади громадського життя. В основі козацької правосвідомості були ідеї про волю як найдорожчу цінність у житті, свободу особистості як гарантію розквіту суспільного буття. Козацька законотворчість закріплювала високоморальні традиції ставлення до людини, поваги її гідності. Право власності в козацький Україні охоронялося законом, захищалося владними структурами.

Високим взірцем козацької законотворчості, державності є Конституція українського гетьманства Пилипа Орлика 1719 року, яка стала першим у світі законом такого типу. Ця Конституція була новим явищем у європейській і світовій політичній, державотворчій і правознавчій думці.

Козацька ідеологія ввібрала у себе все краще, що було в ідейній скарбниці наших предків, народному житті, християнській релігії. Вона була, з одного боку, одним із джерел Українського Відродження XVI - XVIII століть. З другого, сама постійно збагачувалася здобутками як вітчизняної, так і зарубіжної національної ідеології.

Козацьку ідеологію становила цілісна система філософських, політичних, правових, економічних, моральних, релігійних, естетичних ідей, принципів, ідеалів, і була покликана захищати демократичний лад, політичний устрій України, її самостійність і державність, органи самоврядування, інтереси козацького стану, всього народу. Вона захищала права, привілеї, здобуті козаками в боротьбі з ворогами. Козацькі права, привілеї мали тенденцію поширюватися на весь народ. Ідеологія лицарів відстоювала цілісність нації, власної держави, надавала їм верховенство перед вузькоегоїстичними потребами людини чи групи людей.

Козацтво було тією матеріальною і духовною силою, що давала наснагу розвитку національної культури, мистецтва, освіти. Провідні ідеї козацького руху (свобода і незалежність України, народовладдя, непорушність прав людини, суверенність особистості) були найважливішими в національній системі освіти і виховання, яка в цей час досягла одного з апогеїв свого розвитку.

 

4.У січових і козацьких школах перехід з одного класу в другий, від букваря до Часослова, від нього – до Псалтирі і т.д. супроводжувався дитячими забавами, народними іграми, різноманітними фізичними і психофізичними вправами. Існувала ціла система відбору і вишколу хлопців для козацької служби. Досвідчені козаки перевіряли рівень їх загартованості і витривалості на спеку і холод, дощ і сніг, брак одягу, їжі.

У січовій школі вихованці оволодівали читанням, письмом, хоровим співом та музикою. Їх привчали до національного способу життя і поведінки, оборонно-військової справи. Тут відбувався суворий курс фізичного і військового виховання: „Молодиків у школі і поза школою вчили: Богу добре молитися, на коні реп`яхом сидіти, шаблею рубати й відбиватися, з рушниці гострозоре стріляти і списом добре колоти” Важливе місце відводилося також формуванню в учнів умінь плавати, веслувати, керувати човном. Вихованців вчили добре маскуватися в різних умовах, від чого часто залежало їх життя. Сюди відноситься перебування під водою за допомогою очеретин. Все це фізично розвивало учнів, підносило їх дух, вселяло оптимізм, віру в свої сили, можливості.

Для школярів передбачався час розваги та ігор. Після шкільних занять старші учні займалися військовою справою. В ігрових ситуаціях вони моделювали бойові дії козаків: наступ на ворога тощо; влаштовували змагання, демонстрували фізичну силу. Така система навчання і виховання давала тої обсяг знань та вмінь, які потрібні були козаку-воїну, вона розвивала у дітей спритність, силу, витривалість та інші важливі якості.

Час перебування молодиків у січовій школі суворо не регламентувався, а залежав, у першу чергу, від їх здібностей до військової науки.

Козацька молодь систематично розвивала свої природні задатки, вдосконалювала тіло і душу в іграх, танцях, хороводах, різних видах змагань і боротьби. Щовесни вище дніпровських порогів влаштовували змагання з веслуванняпоперек бурхливої річки. Перемагав той, чий човен фінішував на протилежному березі точно против місця старту.

Часто проводились змагання з пірнання у воду. Для цього старшина впускав прокурену люльку у річку, і молоді козаки навипередки пірнали, щоб дістати її із дна. Особливо почесно вважалося взяти люльку з річного піску без допомоги рук: одними зубами, і винести її на поверхню.

А в непрохідних дніпровських плавнях козацька молодь під наглядом найбільш досвідчених запорожців у постійній праці загартовувала своє здоров`я, силу і спритність. Цьому сприяло полювання, рибальство та постійні змагання з веслування. Найбільш відповідальним випробуванням для молоді було подолання дніпровських порогів, тільки тоді вони отримували звання „істинного” запорозького козака.

Більшість запорожців свій вільний час використовувала для фізичної підготовки: об`їжджали коней, вправлялися у стрільбі, фехтуванні на шаблях. Серед запорожців були й справжні богатирі.

Загартування здоров`я, фізичний вишкіл дітей були стійкими традиціями вітчизняної педагогіки. Ще в епоху Київської Русі дітей з 7 років учили стріляти з лука, володіти списом і арканом, їздити на бойових конях, а в 12 – справжніх „військових хитрощів”, тобто складного, сповненого ризику для здоров`я і життя військового мистецтва.

Серед козаків на високому рівні був культ міцного, загартованого здоров`я і фізичної сили людини, її всебічного розвитку, досконалості. Більшу частину свого життя козаки були на лоні природи, часто спали під зоряним небом, уявою і думкою ширяли в невідомі світи, прагнучи ввібрати в себе енергію космосу, проникнути в його таємниці. Протягом календарного року вони купалися у водоймах, добре знали секрети і рецепти народної медицини.

Українські козаки, насамперед запорожці, створили спеціальні фізичні і психофізичні вправи, що спрямовані на всебічне загартування і саморозвиток. Козаки мистецьки володіли всіма видами зброї, вогнепальної і холодної, вели наступальні і оборонні бої, створювали неприступні для ворога військові табори, споруди з дерева, каміння, землі тощо.

У козаків було кілька ґрунтовно розроблених систем одноборств. Найбільш відома система одноборства лягла в основу козацького танцю гопак. Історико-етнографічний та психофізичний аналіз гопака переконує в тому, що всі збережені на сьогодні його елементи – складні акробатичні вправи, сконденсованість внутрішньої енергії людини в окремі моменти, характер рухів, сила ударів ногами і руками, способи їх виконання були складовими самозахисту наших предків у боротьбі з ворогами.

Підлітки і юнаки охоче опановували іншу систему козацького одноборства – гойдок. Вона призначалась в основному для козацьких розвідників-пластунів. За цією системою боєць „приклеювався” до суперника, повторюючи всі його рухи, а в разі помилки суперника (через страх, відчай, необачність) нападав на нього, брав у полон і знешкоджував.

Козацька система боротьби спас мала не атакуючий, а суто оборонний характер. Їй властиве філігранне відпрацювання техніки блокування дій противника.

Козаки боролися також навкулачки, „на ременях”, „нахрест”, „на палицях” та ін. Оволодіння технікою одноборств і змагань було злите в одне ціле, що забезпечувало безпеку людини і вплив на особистість.

Значний, фактично невичерпний пізнавально-виховний і розвиваючий потенціал мав цілий пласт козацької психофізичної культури, який дістав назву козацьке характерництво.Окремі козаки настільки розвивали свої внутрішні можливості, що багато їхніх сучасників були переконані в тому, що в них „вселялись” якісь надприродні сили, тобто козаки володіли чарами, були характерниками. Боротьба характерників з ворогами вважалася вершиною козацьких бойових мистецтв (вона відома під назвою „господар ночі”). Козаки –характерники володіли уміннями, дещо схожими з тими, які в наш час демонструють екстрасенси.

Характерники часто впливали на психіку противника, старались налякати його, поширити інформацію про свою силу і непереможність, про те, що їх не бере ні вогонь, ні вода, ні шабля, ні звичайна куля, крім срібної. Вороги нерідко вірили, що козаки могли відкрити без ключів замки, брати голими руками розпечені ядра, бачити на декілька верст навколо себе, замовляти себе від зброї, руками ловити кулі. Характерники вміли навіювати на ворога „ману”, щоб їм вважалося зовсім не те, що справді робилося, „зачарувати” їх, вивідувати в них військові таємниці. Окремі з них спеціальними вправами досягли неймовірного ефекту, коли „тіло грає”. У такому разі больові удари противника не відчувалися. Такі козаки могли зосереджувати свою внутрішню енергію в ту частину тіла, куди спрямовувався удар ворога. Подібні явища властиві і східним системам боротьби: мистецтву тибетських ченців катеда і „школи залізної сорочки” в кунг-фу і карате.

Козаки, особливо запорожці, володіли спеціальними дихальними вправами, доводячи, подібно до індійських йогів, справді невичерпні можливості людського організму. Уміння розвивати в собі такі незвичайні здатності дослідники виявили в китайських цигун, японських кіко, секрет сили яких „в роботі з внутрішньою енергією через дихальні вправи”.

Удаление единственной записи

Удалить поставщика с ПС = 7.

DELETEFROM ПоставщикиWHERE ПС = 7;

Если таблица Поставки содержит в момент выполнения этого предложения какие-либо поставки для поставщика с ПС = 7, то такое удаление нарушит непротиворечивость базы данных. К сожалению нет операции удаления, одновременно воздействующей на несколько таблиц. Однако в некоторых СУБД реализованы механизмы поддержания целостности (см.п.2.5 в литературе [2]), позволяющие отменить некорректное удаление или каскадировать удаление на несколько таблиц.


Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 19 | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2018 год. (0.025 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав