Читайте также:
|
|
Естери можна розглядати як похідні кислот, у яких Гідроген гідроксильної групи заміщений на вуглеводневий радикал спирту.
Назви естерів утворюються від назв відповідних кислот і спиртів з додаванням слова естер. Наприклад, естер
можна назвати етиловий естер оцтової кислоти, за міжнародною систематичною номенклатурою — етилацетат (суфікс - ат).
Загальна формула естерів:
де R1 — вуглеводневий радикал кислоти (у мурашиній кислоті це атом Гідрогену), R2 — вуглеводневий радикал спирту.
Фізичні властивості естерів. Естери нижчих карбонових кислот і спиртів — леткі рідини, малорозчинні або нерозчинні у воді, добре розчинні у спирті та інших органічних розчинниках. Багато естерів мають приємний запах.
Естери вищих кислот і спиртів — воскоподібні речовини, без запаху, нерозчинні у воді, добре розчинні в органічних розчинниках.
Реакція утворення естеру з карбонової кислоти і спирту називається реакцією естерифікації. Наприклад:
CH3– + CH3 CH3OH– + H2O
метилацетат
Хімічні властивості естерів. Взаємодія естеру з водою, що призводить до утворення вихідних спирту і кислоти, називається реакцією гідролізу, або омиленн я.
1) Кислотний гідроліз (каталізатор — іони Гідрогену) оборотний:
2) Лужний гідроліз (каталізатор — іони гідроксигрупи) необоротний, оскільки утворюється сіль карбонової кислоти:
Застосування естерів. Складні естери застосовуються як розчинники та розріджувачі для лаків і фарб, як ароматизатори в харчовій промисловості.
ЕТЕРИ (грец. aethеr — ефір, небо, повітря) (прості ефіри) — похідні спиртів, енолів та фенолів (загальна формула R–O–R’). Якщо радикали однакові, то Е. — симетричні, якщо різні — несиметричні або змішані. Залежно від природи радикалів розрізняють діалкілові, діарилові, дициклоалкілові, арилалкілові, алкілвінілові та ін. Е. До Е. належать також гліми, карбітоли, целозольви та деякі гетероциклічні сполуки (1,4-діоксан, оксиран, оксолан, тетрагідрофуран тощо).
Назви Е. утворюють від назв вуглеводневих радикалів шляхом додавання суфікса -овий та слова «ефір», напр. СН3–О–СН3 — диметиловий ефір, СН3–О–С2Н5 — метилетиловий ефір. Е. розглядають як алкокси-, циклоалкокси-, арилоксипохідні вуглеводнів, у цьому випадку складніший радикал вважається родоначальною структурою: CH3‑О‑СН2–СН3 — метоксиетан, С2Н5О–С3Н7 — етоксипропан, С6Н5–ОСН3 — метоксибензол. Деякі Е. мають тривіальні назви: С6Н5–ОСН3 — анізол, С6Н5О–С2Н5 — фенетол, 2-СН3ОС6Н4ОН — гваякол. Диметиловий та метилетиловий ефіри за звичайних умов є газами. Всі інші Е. — безбарвні рідини або кристалічні речовини з приємним або характерним «ефірним» запахом, поганорозчинні у воді, добре — в органічних розчинниках.
Е. є досить інертними речовинами. Розведені мінеральні кислоти, водні розчини лугів та лужні метали з ними не взаємодіють. Реакційна здатність вінілових та арилових ефірів зумовлена вуглеводневими радикалами. Через неподілені пари електронів на атомі оксигену Е. виявляють слабкі основні властивості і з концентрованими мінеральними кислотами утворюють нестійкі оксонієві солі:
[RR’–OH]+Cl–,
а з кислотами Льюїса — ефірати (RR’OBF3). Діалкілові та алкіларилові ефіри розкладаються під дією НІ до галогеналкану і відповідного спирту або фенолу:
СН3ОСН3 + НІ → СН3ОН + СН3І.
Діарилові ефіри стійкі до дії концентрованої йодоводневої кислоти. Розщеплення метил- та етилалкілових ефірів використовують для кількісного визначення метокси- та етоксигруп (метод Цейзеля). Концентрована H2SO4 перетворює Е. на складні ефіри сірчаної кислоти, а вінілові ефіри в кислому середовищі гідролізуються до альдегідів або кетонів і спиртів:
Вінілові ефіри здатні полімеризуватися, що використовується у синтезі ВМС. При дії алкілнатрію або алкіллітію на Е. відбувається β-елімінування з утворенням алкенів:
CH3CH2OCH2CH3 + RNa CH2=CH2 + C2H5ONa + RH
Арилалкілові ефіри під дією H2SO4, AlCl3 ізомеризуються в орто - та пара -алкілзаміщені феноли, а алілфенілові ефіри — в орто - та пара алілфеноли. При тривалому стоянні Е. окиснюються киснем повітря з утворенням вибухонебезпечних гідропероксидів R–O–OH і пероксидів R–O–O–R. Тому перед використанням простих ефірів необхідно робити пробу з розчином KI. Наявність пероксидів підтверджує буро-коричневий колір розчину. Для руйнування пероксидів Е. обробляють NaOH або відновниками Na2SO3, FeSO4 та ін. Для одержання симетричних ефірів використовують реакцію міжмолекулярної дегідратації спиртів у присутності концентрованої H2SO4 або інших водовідбираючих речовин. Важливим методом синтезу симетричних і несиметричних ефірів є реакція алкоголятів і фенолятів з алкілгалогенідами (реакція Вільямсона). Для синтезу арилалкілових ефірів замість арилгалогенідів можна застосовувати діалкілсульфати:
C6H5ONa + (CH3)SO4 C6H5OCH3 + CH3OSO3Na
Е. також утворюються за реакцією приєднання спиртів або фенолів до олефінів. При нагріванні спиртів з ацетиленом одержують алкілвінілові ефіри:
HC=—CH + HOCH2CH3 CH2=CH–O–C2H5
Взаємодія ацетилену з діазометаном призводить до утворення алкіл- та арилметилових ефірів.
Діетиловий ефір застосовують для виготовлення настоїв, екстрактів, деяких лікарських форм для зовнішнього застосування, обмежено — в хірургічній практиці для наркозу. Його суміш з етанолом у пропорції 1: 3 під назвою крапель Гофмана використовують при запамороченні. Бутилвініловий ефір є вихідним продуктом синтезу полівінілбутилового ефіру, який застосовують при фурункулах, трофічних виразках, опіках, обмороженнях (бальзам М.Ф. Шостаковського або вінілін). До арилалкілових ефірів можна віднести і димедрол, який застосовують як антигістамінний препарат. Е. — розчинники жирів, лаків та інших органічних сполук. Використовуються у виробництві ароматичних речовин, барвників.
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 219 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |