Читайте также:
|
Професійні спілки — це організації, створювані на підставі вільного вибору громадян, пов'язаних спільними виробничими, професійними інтересами по роду їх діяльності, з метою представництва і захисту їх інтересів та соціально-трудових прав. Профспілки — незалежна громадська організація, наділена правовим статусом, визначеним законодавством і є юридичною особою. Це означає, що в результаті їх організаційної єдності, економічної самостійності, правової регламентації їх діяльності законодавством і статутними документами вони володіють право- і дієздатністю, спроможні виступати від свого імені з метою захисту своїх інтересів і в першу чергу – інтересів своїх членів та нести юридичну відповідальність.
Як громадська організація професійні спілки засновані на членстві, і кожний громадянин має право вільно визначатися щодо своєї участі в профспілці. Належність чи неналежність до них не тягне за собою будь-яких обмежень громадян у правах. Це положення закріплене статтею 36 Конституції України. При цьому слід зазначити, що в питаннях колективних інтересів професійні спілки захищають інтереси всіх працівників незалежно від їх членів. В першу чергу, за змістом питань, з приводу яких застосовуються права профспілок. Це питання забезпечення зайнятості, нормування і оплати праці, робочого часу, часу відпочинку, дисципліни праці, гарантій і компенсацій, охорони праці і контролю за дотриманням трудового законодавства та законодавства про охорону праці.
Далі, залежно від рівня самостійності профспілок у вирішенні питань розрізняють:
а) права на вирішення питань на паритетних началах. На таких умовах укладаються колективні договори і угоди між профспілкою та роботодавцем чи органом виконавчої влади. Ініціатива у вирішенні таких питань може належати будь-кому з них, але позитивне рішення по суті питання може бути прийняте тільки за згодою обох сторін;
б) права, які належать до самостійного вирішення профспілковим органом. Прикладом реалізації таких прав можуть слугувати дії профспілок проти незаконного звільнення працівника за ініціативою адміністрації;
в) права щодо участі у вирішенні питань, пов'язаних з регулюванням трудових відносин, власником або уповноваженим ним органом, державними чи місцевими органами.
Залежно від форми вираження і їх юридичної сили права профспілок поділяються на такі:
а) дорадчі — у випадку запрошення профспілкового органу до обговорення певних питань. Вони виражають думку, позицію профспілок стосовно актуальних проблем, яка може бути прийнята до уваги, врахована при прийнятті рішення, але обов'язкової юридичної сили не має (наприклад, в правотворчості);
б) узгоджувальні права, суть яких в тому, що без згоди профспілок рішення власника або уповноваженого ним органу не може бути прийняте. Хоча у випадку відмови ініціатора розгляду питання від прийняття рішення з цього приводу попередня згода профспілкового органу не зобов'язує його приймати (наприклад, дозвіл на проведення надурочних робіт);
в) права вимагати певних дій від роботодавця, наприклад, виконати заходи, передбачені законодавством.
За змістом діяльності права профспілкових організацій можна поділити на дві великі групи: права щодо встановлення умов праці і норм регулювання трудових відносин та права щодо контролю за дотриманням власником або уповноваженим ним органом чинного законодавства з питань регулювання трудових відносин.
Перша група прав — це поєднання центральних начал з локальним правовим регулюванням трудових відносин. При укладенні угод, колективних договорів на всіх рівнях профспілкам надані досить широкі повноваження. Профспілки як суб'єкти трудового права, наділені певною специфікою, обумовленою особливостями їх утворення і функціонування, тому потребують юридичних гарантій щодо реалізації своїх прав і виконання обов'язків. В систему юридичних гарантій прав профспілок входить обов'язок державних органів і адміністрації підприємств всебічно сприяти їм в їх діяльності. Крім того, законодавством встановлені додаткові гарантії працівникам, які обрані до складу виборних профспілкових органів. Вони спрямовані на захист цих працівників від самоправності роботодавця (адміністрації) чи органів місцевої влади, на забезпечення найбільш ефективної їх роботи в профспілці. Так, члени профспілкових органів, не звільнені від основної роботи, на час виконання своїх профспілкових обов'язків звільняються від основної роботи із збереженням середнього заробітку. Вони не підлягають дисциплінарному стягненню без попередній згоді на це профспілкового органу, членами якого вони є. Переведення вказаних працівників на іншу роботу за ініціативою власника або уповноваженого ним органу теж не може проводитись без попередньої згоди на те вказаного профспілкового органу. Ця ж вимога стосується звільнення таких працівників за ініціативою власника або уповноваженого ним органу.
Профспілковим працівникам, звільненим з роботи внаслідок обрання їх на посаду в виборні профспілкові органи, після закінчення строку їх повноважень надається їх попередня робота (посада), а за її відсутності – за згодою працівника — інша рівноцінна робота. Звільнення за ініціативою власника або уповноваженого ним органу працівників, які були членами виборних профспілкових органів, не допускається протягом двох років після закінчення строку їх повноважень, крім випадків повної ліквідації підприємства або вчинення працівником винних дій, за які законодавством передбачена можливість звільнення.
Потреба захисту прав та інтересів працівників особливо актуальна нині, за умов економічної нестабільності і посилення соціально-економічних протиріч. Тому профспілки, як найбільш масова громадська організація, і надалі залишаються типовою формою представництва інтересів трудящих, хоча на підприємствах часто з метою вирішення певних соціально-трудових проблем трудовими колективами створюються різні комітети, ради, комісії (страйковий комітет, рада трудового колективу), про які вже говорилось вище.
Аналіз повноважень, наданих трудовому колективові, і переліку прав та обов'язків профспілок дозволяє зробити висновок, що вони співпадають в питаннях соціально-трудової сфери. Це, перш за все, проведення колективних переговорів, підготовка і підписання колективного договору, контроль за його виконанням, затвердження правил внутрішнього трудового розпорядку, заходів морального і матеріального заохочення, заходів громадського впливу до порушників трудової дисципліни, встановлення умов праці і заходів з безпеки праці.
Разом з тим кожний із цих суб'єктів трудового права наділений також своїми правами. Для трудових колективів такими є участь в управлінні, підприємством, вирішенні виробничих проблем; для профспілок – в основному вирішення проблем соціальної сфери. Виробничі, технічні, економічні питання діяльності підприємства цікавлять їх лише с точки зору дотримання прав та інтересів працівників.
Діяльність різних представницьких органів працівників саме в інтересах останніх повинна основуватись на взаємодії і співробітництві.
Основные категории управления
Категории менеджмента* - наиболее общие и фундаментальные понятия, отражающие существенные всеобщие свойства и устойчивые отношения (связи*) в процессах и структуре управления организацией. К числу основных категорий менеджмента следует отнести:
Виды менеджмента*. Виды менеджмента - специальные области управленческой деятельности, связанные с решением определенных задач менеджмента.
В зависимости от функциональной принадлежности - определенной сферы деятельности организации или её звеньев - менеджмент подразделяют на следующие виды:
Сложность и разнообразие управленческой деятельности позволяет, по подсчетам специалистов, выделить до 80 разновидностей управления. Рассмотрим наиболее важные и значимые виды управления, и прежде всего определяемые влиянием внешней среды, что особенно важно в связи с происходящими в России преобразованиями.
В связи с разгосударствлением и разделением собственности между центром и местами, конституционным разграничением компетенции органов Федерации и её субъектов происходит внутренняя дифференциация понятия "государственное управление", наполнение его новым содержанием. Если раньше оно включало такие виды, как отраслевое, территориальное и региональное управления, выделяемые по соответствующим признакам объекта и субъекта управления, а также функциональное программное управление, то теперь появляется понятие федеральное управление, т. е. реализуемое по отношению к объектам федерального владения, местное управление (самоуправление) и муниципальное управление.
Происходит становление частного предпринимательского управления, выполняемого индивидуальным собственником. В случае, если предприниматель (собственник) перепоручает управление специально приглашенному менеджеру*, частное управление трансформируется в профессиональное управление.
Ситуационное управление концентрируется не на поиске лучшего образа действия или оптимального решения, а на обнаружении или выборе приемлемого, исходя из сложившихся обстоятельств, варианта. Оно требует широкой децентрализации и не может быть реализовано в условиях жестокой централизации.
Оперативное управление - это деятельность, ориентированная на решение текущих вопросов, требующих незамедлительного решения.
Предупредительное (профилактическое) управление состоит в заблаговременной подготовке к возможным и ожидаемым событиям с оценкой вероятности их наступления и последствий бездействия.
Конкурентное управление - это деятельность, связанная с выполнением заключения о несостоятельности должника, носит принудительный характер.
Адаптивное управление* характеризуется способностью управляющей системы реагировать на изменение внешней среды, оно предполагает непрерывность планирования, прогнозных оценок, учет неопределенности и т. д.
Различают также научное управление и эмпирическое управление. Первое базируется на разработанных наукой рекомендациях, а второе - на опыте, здравом смысле.
Выделяют ещё селективное управление, т. е. управленческая деятельность, ориентированная на выделение приоритетных объектов (направлений) в целях ресурсной и иной поддержки. По отношению к ним применяются такие методы, как делегирование дополнительных полномочий, целевое финансирование, дотации, кредитные и налоговые льготы, субсидии, субвенции и преференции.
Все перечисленные виды управления в практике тесно переплетены и взаимообусловлены, что существенно усложняет управленческую деятельность, но использование возможностей видового разнообразия систем управления ведет к повышению их потенциала и эффективности.
Объекты и субъекты менеджмента*. В процессе управления следует учитывать, что любая организация, независимо от размеров и задач, которые она решает имеет управляемую и управляющую подсистемы (части), или объект и субъект управления (см. рис. 1.2.). Это значит, что любая организация представляет собой единство двух подсистем: управляемой и управляющей. Вместе они образуют систему управления.
Дата добавления: 2014-12-23; просмотров: 30 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |