Читайте также:
|
|
Важливим етапом дослідження є вибір його проблеми і теми. Вважається, що правильно обрана і сформульована тема — це половина виконаного дослідження. Тому починають роботу, переконавшись у чіткому з'ясуванні її теми. Основними критеріями при цьому повинні бути її актуальність, новизна і перспективність.
Уперше логіка наукових досліджень була сформульована французьким філософом, математиком Р. Декартом у його праці «Міркування про метод».
Декарт подає чотири простих і надійних, на його думку, правила для розуму, що наближають його до науки.
1. Ніколи не вважати істиною те, що неможливо визнати очевидним. Це означає необхідність ретельно запобігати поспіху й упередженості, залучати до своїх суджень лише те, що постає в розумі настільки ясно і чітко, що вже не може викликати сумніву.
2. Поділити кожну річ на стільки частин, скільки потрібно, щоб краще її вивчити.
3. Вибудовувати свої думки у певному порядку, розпочинаючи з предметів найпростіших і легко пізнаваних, завершуючи пізнанням найскладніших.
4. Робити вичерпні переліки і всеохоплюючі огляди, щоб мати впевненість, що нічого не пропущено.
Правила Декарта відповідають таким логічним операціям: визначення, аналіз, синтез, нумерація (перелік).
Як правило, наукове дослідження здійснюють за такою логічною схемою:
1. Вибір (постановка) теми або проблеми дослідження. Вдало і обґрунтовано обрана тема значною мірою визначає доцільність і результативність усього дослідження. Вона може бути складовою наукової проблеми, а сама проблема — розглядатись у межах наукового напряму.
Науковий напрям — сфера наукових досліджень наукового колективу, спрямованих на вирішення значних завдань у певній галузі науки.
Структурними одиницями наукового напряму можуть бути проблеми (у тому числі й комплексні), теми, питання. Комплексна проблема об'єднує декілька менш суттєвих проблем.
Наукова проблема — конкретне питання, яке виникає, коли наявних знань не достатньо для вирішення конкретного завдання і спосіб, за допомогою якого можна здобути відсутні знання, невідомий.
Проблема об'єднує кілька тем. Часто вона постає як складна, суперечлива ситуація, у розумінні якої співіснують різні погляди.
Тема — наукове завдання, що належить до конкретної галузі наукового дослідження.
Теми і проблеми досліджень зумовлені потребами розвитку суспільства. Часто вони пов'язані з необхідністю усунення певних протиріч у громадському житті. Тому для вибору теми чи проблеми дослідження такі протиріччя аналізують за літературою, практичним досвідом і в загальних рисах передбачають майбутні результати дослідження. Мотивом вибору теми дослідження можуть бути необхідні для розв'язання проблеми досвід, творчий потенціал дослідника. При цьому враховують і наявність потрібної для майбутнього дослідження матеріальної бази, відповідних технічних засобів тощо.
Вибір теми (проблеми) дослідження передбачає уточнення у процесі дослідження обраної і сформульованої на першому етапі назви теми, проблеми.
Розпочинають дослідження із ознайомлення зі станом проблеми. Адже для успішного її розв'язання дослідник повинен мати якнайповніше уявлення про зроблене його попередниками. Для цього він ретельно аналізує доступні нормативні (постанови, накази, інструкції) і патентні (описи патентів і винаходів) документи, вивчає літературні джерела (книги, журнали, наукові збірники, архівні документи), статистичні матеріали (результати соціологічних опитувань, успішності, тестувань тощо). Цю роботу слід починати з опрацювання ґрунтовнішої публікації (монографії, дисертації, тематичного збірника наукових праць тощо). Під час ознайомлення можна отримати інформацію про інші потрібні для дослідження праці. Інформація про них, як правило, міститься у тексті, підрядкових посиланнях, списку використаної літератури.
Результатом цього етапу дослідження повинен стати бібліографічний перелік опрацьованих літературних джерел, нотатки використаних матеріалів, конспект чи реферат.
Іноді наслідком ознайомлення зі станом проблеми може бути висновок, що вона вже належно вивчена, описана, а результати досліджень упроваджено у практику. У такому разі вивчення стану проблеми запобігає непродуктивній роботі. Обрана для дослідження проблема може бути не цілком визнаною, деякі її питання досліджені поверхово й побіжно. До того ж дослідник може і не погодитись із певними положеннями попередніх досліджень. Тому наявні у друкованих джерелах відомості не перешкоджають проведенню нового дослідження, їх докладне вивчення може спричинити необхідність змінити сформульовану назву проблеми (теми)
дослідження.
2. Уточнення проблеми (теми) і складання програми дослідження. Попереднє формулювання проблеми наукового дослідження не завжди остаточне. Під час вивчення обраної для дослідження проблеми з'ясовуються її аспекти, розв'язані раніше, що дає змогу конкретизувати питання, які потребують свого вирішення. Відповідно до цього формулювання проблеми може звужуватись або розширюватись, а її назва — уточнюватись.
Після уточнення проблеми складають програму (план) дослідження, мета якої полягає в забезпеченні систематичності й послідовності робіт у процесі дослідження. Програма передусім передбачає конкретну методику дослідження — сукупність і взаємозв'язок дослідницьких способів, методів і прийомів. У ній обґрунтовують вибір теми, розкривають її актуальність і наукову новизну, визначають мету й завдання дослідження, складають календарний план робіт, формулюють гіпотезу дослідження.
Обґрунтування теми дослідження має переконувати в актуальності міркувань, на підставі яких обрано проблему дослідження, розкривати чинники, які зумовлюють його необхідність. Ними можуть бути розвиток науки, суспільні потреби, необхідність узагальнення певного досвіду та ін.
Актуальність дослідження залежить від того, наскільки його результати сприятимуть вирішенню конкретних практичних завдань або усуненню протиріч суспільного життя, виробництва, сфери освіти тощо. Новизна дослідження може полягати у відкритті нових закономірностей (технічних, психологічних, педагогічних, історичних, фізичних та ін.), визначенні шляхів їх використання для практичних потреб людини, суспільства.
Мета дослідження здебільшого міститься у формулюванні теми. Чітке бачення наукової мети дослідження є передумовою цілеспрямованої діяльності дослідника, активізує його творчий потенціал. Вона може стосуватися різноманітних теоретичних, прикладних питань. Як правило, її вбачають у виявленні залежностей між певними факторами, з'ясуванні зв'язків між явищами, встановленні умов усунення недоліків у процесах, розкритті можливостей удосконалення процесів, пізнанні закономірностей і тенденцій розвитку та ін.
Мета дослідження конкретизується в його завданнях, які дають уявлення про його спрямованість. Завдання розкривають мету дослідження, і у сукупності повинні бути адекватними їй.
Наявність мети й завдань є передумовою для обґрунтованого вибору методів, засобів (анкет, тестів, приладів тощо) дослідження, методів оброблення результатів дослідження, способів, за допомогою яких вони будуть інтерпретовані й відповідно оформлені. У програмі робіт також відображають шляхи впровадження результатів дослідження (усні виступи, публікації тощо).
Передбачений програмою календарний план робіт сприяє чіткому розподілу часу на кожний етап дослідження. Відсутність його породжує невизначеність, а нерідко й порушення термінів виконання окремих етапів дослідження, ритмічності всієї роботи, спричинює зниження дослідницьких результатів.
Важливим елементом дослідження є його гіпотеза — можлива (передбачувана) відповідь на питання, яке ставить перед собою дослідник. Складається вона з передбачуваних зв'язків між досліджуваними фактами. Формулювання гіпотези починається під час роздумів над метою і завданнями дослідження. Аналізуючи стан обраної для дослідження проблеми, дослідник розмірковує над необхідністю з'ясувати передусім актуальніші питання, сформувати попередні уявлення про зв'язки, які можуть існувати між відомими фактами. На цій основі поступово виникає уявлення про гіпотезу дослідження.
Необхідність гіпотези у науковому дослідженні зумовлена такими причинами:
* — гіпотеза є своєрідним компасом, який визначає напрям діяльності дослідника;
— вдало сформульована гіпотеза запобігає невизначеності майбутніх результатів дослідження;
— гіпотеза спрямовує думки дослідника і чітко окреслює коло матеріалів, які повинні бути зібрані у процесі дослідження.
Переконливість гіпотези визначають і доводять експериментально. Щоб правильно сформулювати гіпотезу, необхідно мати широкий кругозір у сфері, до якої належить досліджувана проблема, добре знати її історичні передумови, теоретичні засади.
За своєю сутністю гіпотези можуть бути індуктивними і дедуктивними. Для індуктивної гіпотези характерне увиразнення окремих фактів, на основі яких
роблять узагальнюючі висновки. Підґрунтя дедуктивної гіпотези утворює загальне положення, завдяки якому роблять висновки про зв'язки між окремими явищами.
Ефективність гіпотези залежить від того, наскільки вона є раціональним передбаченням, а не поспішним здогадом, простою і чіткою за формулюванням, адекватною щодо визначеного питання. Гіпотеза повинна відповідати фактам, на основі яких її утворено і для пояснення яких вона призначена; враховувати раніше відкриті закономірності, але не суперечити відомим результатам досліджень; пояснювати певне коло явищ дійсності; передбачати нові факти, явища і зв'язки між ними; бути доступною для емпіричної перевірки. Гіпотеза може і перешкоджати процесу дослідження, якщо вона не враховує специфіки досліджуваних явищ.
3. Систематичне накопичення матеріалів. Для їх збирання застосовують різноманітні методи наукового дослідження. їх вибір залежить від мети і завдання дослідження. Усі методи повинні бути спрямовані на перевірку переконливості висунутих у гіпотезі передбачень. Важливу роль у підтвердженні гіпотези відіграє експеримент.
Експеримент як складова частина наукового дослідження є одним зі способів отримання нових наукових знань. Головною метою експерименту може бути виявлення властивостей досліджуваних об'єктів, перевірка справедливості гіпотез і на цій основі всебічне і глибоке вивчення теми наукового дослідження.
Основою експерименту є науково поставлений дослід, у процесі якого вивчення явищ відбувається за допомогою доцільно вибраних або штучно створених умов. Вони забезпечують виникнення процесів, спостереження яких необхідне для встановлення закономірних зв'язків між явищами. Поняття «експеримент» означає дію, спрямовану на створення умов задля вивчення певного явища. У науковій мові і в дослідницькій діяльності експериментом називають низку споріднених понять: дослід, цілеспрямоване спостереження, відтворення об'єкта пізнання, організацію особливих умов його здійснення, перевірку прогнозу. Загалом експериментом вважають науково поставлений дослід, спостереження досліджуваного явища у спеціальних умовах, які дають змогу відтворювати його щоразу при повторенні цих умов.
Факторний аналіз
Основна ідея: “спростити” структуру емпіричних даних. На практиці це означає зменшення кількості змінних, які досліднику необхідно аналізувати. Зокрема, якщо дві змінні між собою тісно корелюють, то можна не розглядати їх окремо, а замінити однієї змінною.
З цього випливає наступна перевага факторного аналізу: дослідник може виявити приховані фактори (змінні), які безпосередньо не вимірювалися в ході дослідження (не могли бути виміряними в принципі). Адже, якщо існує такий прихований (латентний) фактор, то він визначає, які відповіді буде давати респондент на ті питання, які є явними показниками цього фактору.
Наприклад, ми в опитуванні не задаємо запитання про соціальну дистанцію щодо представників монголоїдної раси, але задаємо запитання про соціальну дистанцію щодо китайців, корейців, японців, монголів, в’єтнамців тощо. Отже, якщо людина дистанціює від себе людей монголоїдної раси, то соціальна дистанція і щодо цих груп буде високою. І, що важливо, існуватиме кореляція між змінними, що вимірювали соціальну дистанцію щодо цих соціальних груп.
Розглянемо приклад з бази даних Kyiv-91.
Змінні v107–v113 стосуються оцінки респондентами ефективності тих чи інших засобів захисту своїх прав.
v107 – участь в мітингах
v108 – участь в демонстраціях
v109 – участь в забастовках
v110 – висунення кандидатів
v111 – збір підписів під петиціями
v112 – голодовки
v113 – захоплення будівель
Чи можемо ми їх розділити на певні групи?
Отже, з матриці парних кореляцій бачимо, що можна виокремити дві групи змінних, які тісно пов’язані між собою:
Проте це лише наші припущення. І отриманий поділ не є абсолютно однозначним: участь в мітингах та демонстраціях потрапляє до обох груп (хоча в другій корелює лише з двома змінними з трьох).
Для цього слід здійснити факторний аналіз. Він опирається на матрицю кореляцій і робить те, що ми робили щойно “на око”, тільки більш ґрунтовно.
Отже, спершу створюється стільки факторів, скільки є змінних. Проте далі аналіз рухається таким чином, щоб виявити, які фактори є інформативними, а які – ні. Мірою інформативності є eigenvalues (власні значення). Опускаючи матричну алгебру, звідки взято ці поняття, розглянемо їхнє практичне значення.
По замовчуванню, всі оригінальні змінні мають власне значення, рівне 1. Отже, якщо утворений фактор має власне значення, менше 1, то його інформативність – менша від оригінальної змінної. Відтак, ми залишаємо лише ті фактори, які є більш інформативними, ніж оригінальні змінні. Таких факторів – два.
Крім того, варто звертати увагу, наскільки інформативними є отримані фактори загалом. Для цього слід звернути увагу на відсоток дисперсії аналізованих змінних,який описується отриманими факторами (пригадайте R 2 в регресійному аналізі). В нашому випадку – 55,789%. Це невисокий показник, але кращий, ніж ми б мали менше 50%.
Внаслідок проведення факторного аналізу ми отримуємо наступну таблицю:
Величини, які в ній містяться, можна інтерпретувати як коефіцієнти кореляції оригінальних змінних з факторами. Виглядає більш-менш зрозуміло, але є спірні випадки, які невідомо до якого фактора краще зарахувати. Для цього здійснюють операцію обертання, яке дозволяє отримати просту структуру, тобто ситуацію, коли кожна оригінальна змінна має лише з одним фактором коеф. кореляції, більший 0,7, а з рештою – менші 0,2.
Обернена факторна структура в нашому випадку має вигляд:
Отриманий результат майже відповідає простій структурі. Крім того, ми бачимо, що утворилися дві групи змінних, які вдалося побачити відразу.
Важливо пам’ятати: дослідник має докласти старань, щоб проінтерпретувати отриману структуру. Деколи вона має доволі заплутану смислову структуру.
Також зверніть увагу, що отримані фактори:
ми не могли б вивчати як явні змінні (як питати про це людей?). Отже, не могли б оцінити їхній рівень суб’єктивної оцінки ефективності (тобто підтримки/ непідтримки) тих чи інших форм протесту.
Важлива умова використання факторного аналізу:
В протилежному випадку доволі складно виокремити латентні змінні (фактори), які впливали на відповіді на явні запитання (хоча деколи це також має сенс).
Дата добавления: 2014-12-23; просмотров: 43 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |