|
Читайте также: |
1. Господарський кодекс України.
2. Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 20.12.2001.
3. Закон України «Про інноваційну діяльність» від 25.03.2005.
4. Мочерний С. В., Устинко О. А., Чеботар С. І. Основи підприємницької діяльності. Підручник. - К.: Вид. Центр „Академія”, 2001.
5. Виноградська А. М. Основи підприємництва: Навч. посібник. - К.: Київ. Нац. Торг. – екон. Університет, 2002.
6. Иванов Д. А. Логистика: стратегическая кооперация. М.: „Вершина”, 2006.
7. http://rada.gov.ua
8. www.wto.inform.org.ua
-1-
Стратегічне управління - це процес розробки стратегій і управління організацією для успішної її реалізації.
Розробка стратегії діяльності підприємства на споживчому ринку здійснюється в декілька етапів, суть і зміст яких в наступному.
На першому етапі повинен бути проведений аналіз зовнішнього середовища функціонування підприємства та його виробничо-технічні можливості. Для цього необхідно:
1. Провести дослідження ринку діяльності підприємства та виявити тенденції його розвитку. Оцінити виробничо-технічні можливості підприємства, і його конкурентоспроможність, проаналізувати можливості використання внутрішніх резервів і ресурсів підприємства для підвищення ефективності його функціонування.
2. Провести аналіз зовнішнього середовища функціонування підприємства, який передбачає дослідження: макроекономічних процесів (інвестиційного попиту і пропозиції, наявності кредитних ресурсів, політики позикових процесів, демографічних прогнозів, співвідношення між експортом та імпортом і т.д.) регулюючої діяльності держави (господарського і трудового законодавства, грошової і фінансової політики, змін в податковій та тарифній системі, антимонопольного регулювання); району діяльності підприємства (долі в товарообігу, рівня монополізації в місті (районі), кількості підприємств – конкурентів та їх позиції на ринку).
Підсумком першого етапу розробки стратегії підприємства є отримання інформації, яка дозволяє дати оцінку поточній обстановці, в якій функціонує підприємство, оцінити його конкурентоспроможність і приділити найбільш ймовірні направлення його подальшого розвитку.
Другий етап розробки стратегії пов’язаний з визначенням цілей та ключових проблем розвитку підприємства. На цьому етапі формуються узагальнені якісні цілі діяльності підприємства, які мають загальний характер і кількісно не виражені. Наприклад, досягнення достатнього збільшення прибутку для фіксування діяльності підприємства або введення в нові сфери ринку. Поставленні цілі дезагрегуються, погоджуються, конкретизуються і кількісно визначаються в вигляді системи важливих показників господарсько-фінансової діяльності, яких хоче досягти підприємство в певний період. Наприклад, темпи росту об’єму продаж, показники ефективності використання ресурсів, об’єм прибутку всього і на інвестиційний капітал, рівень виплачених дивідендів ті ін.
На третьому етапі обґрунтування стратегії підприємства розробляються альтернативні варіанти розвитку підприємства. З цією ціллю провіряються відношення між поставленими цілями та наявними можливостями підприємства, його ресурсним потенціалом. На основі складання матриці “цілі-можливості” проводиться кількісна оцінка відношення потреби і можливості підприємства в досягненні цілей. В випадку не відповідності розробляються тактичні програми, виконання яких ліквідує виявлений дисбаланс.
Аналіз не відповідності здійснюється по всім показникам і направленням діяльності на основі даних першого етапу. Якщо наявні у підприємства ресурси не дозволяють забезпечувати досягнення поставлених цілей, то потрібно повернутись до другого етапу і відкоригувати поставлені цілі. Результатом процесу пов’язування цілей ті ресурсів підприємства є альтернативні варіанти його розвитку, які розрізняються як по кількісним характеристикам, так і по часу досягнення поставлених цілей.
Четвертий етап – оцінка та вибір стратегії розвитку. На цьому етапі праці здійснюється перевірка степені реальності та виконання поставлених цілей і розроблених варіантів їх досягнення. При оцінці розроблених стратегій розвитку важливо визначити, чи можна реалізувати стратегію при наявному ресурсному потенціалі або необхідні зусилля в області маркетингу, удосконалення організації торгівлі та ін., або стратегія представляє інтерес, але не може бути реалізована.
П’ятий етап – складання програми дії і контроль їх реалізації. На цьому етапі праці повинен здійснюватися зв’язок всіх заходів, пов’язаних з реалізацією вибраної стратегії, їх конкретизація по всіх рівнях управління підприємства з визначенням послідовності здійснення конкретних заходів за часом здійснення і виконавцям, тобто цей етап уявляє собою тактичне планування, направлене на досягнення обраної стратегії розвитку підприємства.
Не залежно від формулювання стратегічних цілей діяльності підприємства на майбутній період обов’язковим є забезпечення прибутковості підприємства. Прибутковість можна розглядати не тільки як ціль, але і як основну умову ділової активності підприємства, як її результат, ступінь ефективності здійснення функцій підприємства по обслуговуванню ринку і споживача та по рішенню власних підприємницьких задач.
-2-
Загальновідомі стратегії підприємств можна класифікувати за такими групами:
1. Стратегії концентрованого зростання. До них зазвичай належать:
1.1. стратегія посилення позиції на ринку (при даній стратегії підприємство намагається зайняти найліпші позиції з даним продуктом і на даному ринку);
1.2. стратегія розвитку ринку (коли підприємство шукає нові ринки збуту для продукту, який вже добре себе зарекомендував на інших ринках);
1.3. стратегія розвитку продукту (на вже завойованих ринках відбувається удосконалення продукту за рахунок модернізації, модифікації тощо).
2. Стратегії інтегрованого зростання. Серед них основними є такі:
2.1. стратегія вертикальної інтеграції «зворотна» (передбачає, що виробниче підприємство об'єднує свою діяльність з підприємствами-постачальниками);
2.2. стратегія вертикальної інтеграції «вперед» (передбачає, що виробниче підприємство об'єднує свою діяльність з підприємствами збутової мережі);
2.3. стратегія горизонтальної інтеграції (передбачає, що підприємство об'єднує свою діяльність з іншими підприємствами, від яких дане підприємство ані функціонально, ані організаційно не залежить).
3. Стратегії стабілізації. Серед них основні такі:
3.1. стратегія захисту частки ринку (передбачає, що підприємство захищає завойований ринок за рахунок поступової модифікації продукції, налагодження сервісного обслуговування тощо);
3.2. стратегія підтримки виробничого потенціалу (спрямована на посилення окремих бізнес-ліній підприємства і підтримання у належному стані майнових комплексів з випуску певних видів продукції);
3.3. стратегія модифікації продукції (постійне вдосконалення продукту, сутність цього вдосконалення регулярно доводиться до споживача потужною рекламною підтримкою та іншими заходами).
4. Стратегії реструктуризації. Найбільш часто серед цих стратегій застосовують:
4.1. стратегію зростання через придбання (підприємство скуповує інші підприємства (майнові комплекси) через придбання контрольних пакетів акцій та іншими шляхами);
4.2. стратегію продуктово-ринкової переорієнтації (підприємство поступово відмовляється від традиційних продуктів і переходить до засвоєння випуску нових виробів);
4.3. стратегію організаційних змін (передбачає зміну організаційної або виробничої структури управління та впровадження інших організаційно-технічних заходів).
5. Стратегії диверсифікованого зростання. Серед них варті першочергової уваги:
5.1. стратегія центрованої диверсифікації (існуючий бізнес залишається у центрі уваги підприємства, а новий виникає на основі можливостей вже засвоєного ринку, існуючих технологій, а також залежить від інших сильних сторін підприємства);
5.2. стратегія конгломератної диверсифікації (підприємство розширює свою діяльність за рахунок засвоєння виробництва продуктів, які раніше не випускались і є характерними для інших галузей виробництва);
5.3. стратегія горизонтальної диверсифікації (передбачає пошук можливостей зростання на існуючому ринку за рахунок нової продукції, а це вимагає нових технологій, що відрізняються від вже існуючих).
6. Стратегії скорочення. Вирізняють чотири основних види:
6.1. стратегія скорочення витрат (передбачає скорочення витрат за рахунок відповідних організаційних заходів, за періодом здійснення її зараховують до тимчасових);
6.2. стратегія «збирання врожаю» (передбачає відмову від погляду на бізнес, як на довгострокову діяльність на даному ринку і спрямована на якнайшвидшу максимальну віддачу у найближчій перспективі);
6.3. стратегія скорочення діяльності (підприємство закриває чи продає один зі своїх підрозділів чи майнових комплексів з виробництва певного продукту);
6.4. стратегія ліквідації (являє крайній випадок стратегії скорочення і застосовується коли підприємство з різних причин не може продовжувати даний бізнес).
Наведені групи стратегій не можна вважати цілком завершеними, вони можуть бути доповнені й іншими стратегіями.
-3-
Інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.
Такими цінностями можуть бути:
- кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;
- рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності);
- майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності;
- сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих ("ноу-хау");
- права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права;
- інші цінності.
Інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.
Об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права.
Суб'єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави.
Інвестори - суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування.
Класифікація інвестицій
1. За об'єктами вкладання коштів (майна) розрізняють інвестиції реальні й фінансові. Реальні інвестиції – це вкладання коштів (майна) у реальні активи - матеріальні й нематеріальні. Вкладання коштів у різні фінансові активи, насамперед цінні папери або інші інструменти фінансового ринку розглядають як фінансові інвестиції.
Загальний обсяг інвестування, що спрямоване на нове будівництво, реконструкцію або розширення, придбання товарно-матеріальних засобів виробництва за розрахунковий період називають - валовими інвестиціями.
На відміну від них, чисті інвестиції – це сума валових інвестицій зменшена на величину амортизаційних відрахувань.
2. За характером участі в інвестуванні розрізняють прямі й непрямі інвестиції. Пряме інвестування виконують інвестори, які безпосередньо беруть участь у виборі об'єктів інвестування та вкладанні в них коштів (майна, активів). Непрямі інвестиції здійснюють інвестиційні чи фінансові посередники.
3. За періодом інвестування - короткострокові інвестиції здійснюються на період до одного року(короткострокові депозитні вклади, придбання короткострокових ощадних сертифікатів тощо). Довгострокові інвестиції проводяться на період понад рік (до 2, від 2 до 3; від 3 до 5; понад 5 років.)
4. За формами власності інвесторів розрізняють інвестиції приватні, державні, іноземні й спільні.
5. За регіональною ознакою розрізняють внутрішні й іноземні інвестиції. До них належить також придбання різних фінансових інструментів інших держав — акцій закордонних компаній, облігацій тощо.
-4-
Інноваці ї - новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери;
Інноваційна діяльніст ь - діяльність, що спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоздатних товарів і послуг;
Інноваційний продукт - результат науково-дослідної і (або) дослідно-конструкторської розробки, що відповідає вимогам, встановленим законом.
Інноваційне підприємство (інноваційний центр, технопарк, технополіс, інноваційний бізнес-інкубатор тощо) - підприємство (об'єднання підприємств), що розробляє, виробляє і реалізує інноваційні продукти і (або) продукцію чи послуги, обсяг яких у грошовому вимірі перевищує 70 відсотків його загального обсягу
продукції і (або) послуг.
Інноваційна інфраструктура - сукупність підприємств, організацій, установ, їх об'єднань, асоціацій будь-якої форми власності, що надають послуги із забезпечення інноваційної діяльності (фінансові, консалтингові, маркетингові,
інформаційно-комунікативні, юридичні, освітні тощо).
Комплексний характер інновацій, їх багатобічність та різноманітність сфер і способів використання вимагають розробки їх класифікації.
Слід зупинитися на кількох видах інновацій, що розрізняються за сферами застосування та етапами НТП:
- технічні – з’являються зазвичай у виробництві продуктів з новими, покращеними якостями;
- технологічні – виникають при застосуванні вдосконалених способів виготовлення продукції;
- організаційно-управлінські – пов’язані перед усім з процесами оптимальної організації виробництва, транспорту, збуту і постачання;
- інформаційні – вирішують задачі організації раціональних інформаційних потоків у сфері науково-технічної і інноваційної діяльності, підвищення достовірності і оперативності одержання інформації;
- соціальні – спрямовані на покращення умов праці, вирішення проблем охорони здоров’я, освіти, культури.
Дата добавления: 2014-11-24; просмотров: 140 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |