Читайте также:
|
Основна:
1. Філіпченко А.С. Основи наукових досліджень. Конспект лекцій: – К.: Вид-во «Академвидав», 2004. – 208 с.
2. Загвязинский В.И. Учитель как исследователь. – М.: Знание, 1980. – 96 с.
Додаткова:
1. Методичні рекомендації до курсу «Методи наукових досліджень» / Укладач: М.П. Федоров. – Мелітополь: ВМУРЛ «Україна» МП, 2003. – 58 с.
У наш час наука є рушійною силою розвитку суспільства, її роль стає все відчутнішою в духовному кліматі епохи, а поклик до науковості — однією з найхарактерніших рис сучасного мислення і діяльності. Відбуваються взаємопов'язані процеси сциєнтифікації ("онаучнення") суспільного буття і водночас посилення соціальних вимог до науки. Це видно на прикладі соціально-педагогічних досліджень, ефективність яких значною мірою залежить від наукової обґрунтованості теоретичних положень та практичних рекомендацій.
Не будь-яке знання є науковим. Так, не можна вважати науковими окремі відомості, які людина отримує внаслідок суб'єктивних спостережень. Вони безумовно є вагомою інформацією про явища довкілля, але не розкривають їх сутності, існуючих зв'язків, не пояснюють, чому те чи інше явище відбувається певним чином і в такий спосіб не дають можливості прогнозувати його подальший розвиток. Цей тип пізнання називається стихійно-емпіричним.
Стихійно-емпіричне знання існувало завше й існує тепер. Його джерелом є людський досвід, набутий у процесі безпосередньої практичної діяльності. Наукове знання принципово відрізняється від стихійно-емпіричного своєю цілеспрямованістю, систематичністю та обгрунтованістю висунутих положень. Процес наукового пізнання може здійснюватися лише фахівцями, спеціально підготовленими до цього виду діяльності з використанням відповідних засобів наукового дослідження.
Специфічною і важливою ознакою наукового дослідження є творчий характер, оскільки дослідження спрямоване на здобуття нових знань, установлення нових фактів. На всіх етапах наукової роботи дослідник має прагнути самостійно розібратися у науковому матеріалі, запропонувати своє розв'язання поставлених завдань. Саме творчість робить науковий процес глибоко особистісним.
Необхідною умовою наукового дослідження є наступність знань, послідовність зв'язку досліджуваної проблеми з тими науковими працями, які виконувались раніше. Наука не змогла розвиватися б, якби кожний дослідник починав від "нуля". Вчений творить на ґрунті духовної спадщини минулого. Тому в організації науково-пізнавального процесу великого значення набуває вивчення попереднього досвіду, ознайомлення з результатами досліджень інших авторів.
Разом з тим, науковий пошук повинен відрізнятися своєю новизною та унікальністю. Його результати обов'язково несуть елементи наукових знань, хоч ступінь їх новизни може бути різний - від узагальнення і конкретизації вже відомого до принципово оригінальних підходів і технологій.
Характерним для будь-якої галузі знань є зв'язок з іншими науками. Кожна галузь більше розгалужується за окремими напрямками і на стику споріднених галузей народжуються нові. Так, сучасна педагогіка тісно пов'язана з філософією, психологією, соціологією, з теорією управління, та ін.
Особливо слід наголосити на важливості дотримання вимог органічного співвідношення науки і практики, що є найсуттєвішою умовою вірогідності педагогічного знання. Від цієї умови залежить і розвиток педагогічної науки, і розробка ефективних систем навчання й виховання, що становить кінцеву мету педагогічного дослідження.
Педагогіку не можна характеризувати тільки як теоретичну або тільки як прикладну науку. З одного боку, вона аналізує і пояснює педагогічні явища, а з другого, - вказує, що треба робити для підвищення результативності навчально-виховного процесу. Тому педагогічна наука і практика - це єдина система, що ґрунтується на вивченні педагогічної реальності, її описання - перший крок педагогічного пошуку, що здійснюється на основі наукових спостережень. Далі йде теоретичне дослідження, мета котрого полягає у виявленні сутності педагогічних явищ, їх закономірностей. Відповідність отриманих теоретичних знань у педагогічній практиці обов'язково підтверджується експериментальною перевіркою. Для цього дослідник пропонує загальні правила і рекомендації щодо поліпшення навчально-виховного процесу, які конкретизуються у розроблених методичних системах. Системи впроваджуються у педагогічну практику, а вона, в свою чергу, стає базою для нових педагогічних досліджень.
Отже, педагогіка розвивається за структурою нескінченого ланцюга: практика — теорія — практика — теорія — практика...
Тепер варто зупинитись на дискусії, яка й досі не вщухає: педагогіка є наукою чи мистецтвом? Згадаймо, що наука - це система принципів, законів, теорій, концепцій, а мистецтво - це майстерність володіння багатьма прийомами, методами, підходами тощо. Звідси випливає необхідність розрізнення педагогічної науки і педагогічної технології. Функції першої охоплюють пояснення та передбачення явищ, а функції другої - їхнє вміле використання з певною метою, що є атрибутом практики.
Завдання педагогічної науки полягає в узагальненні інформації, яку накопичила педагогіка як мистецтво, адже наука завжди спрямована на виявлення закономірностей, побудову теорій, пошук обґрунтованих напрямів підвищення ефективності навчання й виховання, інтегрування і систематизацію різноманітних стихійно-емпіричних знань, що є надбанням педагогічної практики. Розв'язати таке завдання не можна поза врахуванням суміжних філософських, психологічних, соціологічних знань, які разом з педагогікою складають єдиний комплекс людинознавства, тобто сфери науки, що досліджує проблеми свідомості її внутрішнього світу, цілісної структури особистісних якостей. На верхівці піраміди гуманітарних знань є педагогіка. Саме вона покликана пояснити як організовувати процес соціально-виховних впливів на людину, цілеспрямовано прогнозувати його для досягнення потрібних результатів у розвитку особистості нашого сучасника.
Наукова діяльність - інтелектуальна творча діяльність, спрямована на здобуття і використання нових знань. Вона існує в різних видах:
1) науково – дослідницька діяльність,
2) науково – організаційна діяльність,
3) науково – інформаційна діяльність,
4) науково – педагогічна діяльність;
5) науково – допоміжна діяльність та ін.
Кожен із зазначених видів наукової діяльності має свої специфічні функції, завдання, результати роботи.
У межах науково-дослідницької діяльності здійснюються наукові дослідження.
Наукове дослідження - цілеспрямоване пізнання, результати якого виступають як система понять, законів і теорій.
Розрізняють дві форми наукових досліджень: фундаментальні та прикладні. Фундаментальні наукові дослідження - наукова теоретична та (або) експериментальна діяльність, спрямована на здобуття нових знань про закономірності розвитку та взаємозв'язку природи, суспільства, людини. Прикладні наукові дослідження – наукова і науково-технічна діяльність, спрямована на здобуття і використання знань для практичних цілей.
Вивчення теорії революційного розвитку суспільства поступилося місцем дослідженню процесів еволюційного вдосконалення способу життя. Закономірності означеного взаємовдосконалення вивчає соціальна педагогіка. Втілення в життя здобутків соціально-педагогічної науки зумовлює односпрямоване поєднання матеріального (науково-технічного), соціального і морального поступу суспільства. Наукова діяльність соціального педагога має широкий діапазон. Соціальна педагогіка, соціально-педагогічна служба (педагогіка відносин у соціумі) розглядаються як базова інтегративна основа в системі служб соціальної допомоги населенню, яка дає змогу своєчасно діагностувати, виявляти і педагогічно доцільно впливати на відносини в соціумі, на розвиток різноманітних ініціатив, формування ціннісних орієнтацій особистості, ставлення її до суспільних умов і до себе, свого фізичного і морального стану, до сутнісних чинників навколишнього середовища.
Метою управління соціально-педагогічним процесом є оптимізація його впливу на спосіб життя. Усвідомлення необхідності поліпшення способу життя висуває перед наукою нагальні завдання: вивчення закономірностей розвитку цього процесу та його регулювання, управління ним в усіх його ланках, в усіх аспектах, що характеризують його як систему, що підлягає управлінню; розробка принципів, методів, техніки і технології інтегрування різновидів діяльності, що складають соціально-педагогічний процес. Осередками, в яких здійснюються експериментальні соціально-педагогічні дослідження, постають нині психологічні служби у школі, інтернатних установах, дитячих будинках і групах продовженого дня тощо.
Форми наукового викладу матеріалів дослідження.
Виклад матеріалів дослідження залежить від типу наукової публікації. У своїй роботі студенти найчастіше зустрічаються з такими друкованими працями, як монографії, підручники та посібники, статті, доповіді й тези доповідей, критичні огляди тощо. Розмаїття цих типів обумовлено різними цілями упорядкування та фіксації змісту наукової інформації, що необхідна для забезпечення обміну авторськими думками, їх широкого впровадження та використання. Тому кожна з названих наукових публікацій має специфіку викладу, а саме відповідний обсяг, стиль, структуру, логіку побудови матеріалу та інше.
Монографія є найбільш повним і вичерпним висвітленням результатів наукової роботи, виконаної одним або групою авторів. Вона становить підсумок всебічного багаторічного дослідження певного питання, що завершується одержанням фундаментальних наукових досягнень, які можуть увійти в скарбницю науки і використовуватись у наступних дослідженнях іншими авторами протягом багатьох років. З огляду на це обсягові монографії (більше шести друкованих аркушів) друкують у вигляді книжок, на якісному папері й у твердій обкладинці.
Зміст наукової роботи меншого обсягу (до шести друкованих аркушів) публікується у вигляді брошури, що як правило, має не таку високу якість друку, м'яку обкладинку і не розрахована на багаторічне використання. На відміну від монографії, мова якої є досить складною, насиченою спеціальною термінологією, брошура орієнтована на широке коло науковців.
Вона видається більш швидкими темпами, ніж монографія, більшим тиражем. Але тривалість "життя" брошури коротша за монографію, бо викладений у ній матеріал присвячений здебільше розв'язанню актуальних проблем сьогодення.
Підручник являє собою видання, що містить систематизований виклад певної навчальної дисципліни у відповідності до чинної навчальної програми. Він обов'язково має бути затверджений офіційною установою з рекомендацією до використання у навчальних закладах того чи іншого типу.
Навчальний посібник — це видання, яке відповідає окремим розділам програми навчальної дисципліни і може частково доповнювати підручник. Він також рекомендується для використання офіційними установами.
Основним видом оперативної публікації про нові дослідження з конкретної тематики є стаття, її мета полягає в поданні інформації про проведену наукову роботу, використанні одержаних результатів для подальшої розробки цієї теми та визначенні нових актуальних проблем, що потребують свого розв'язання.
Стаття повинна мати таку ж саму логіку викладення матеріалу, як і монографія, а саме: вступну частину, в якій пояснюються аргументи вибору і дослідження теми; основний зміст, де йдеться про ті важливі положення, які автор вважає за необхідне висвітлити читачеві; висновки, що узагальнюють і підсумовують основний зміст статті.
Обсяг статті, як правило, обмежується 6—24 стор. (0,25 — 1,0 др.арк.). Вона друкується у фахових журналах та наукових збірниках за відповідними рубриками: історія, теорія, методика, практичний досвід, порівняльна педагогіка. Тому інформація, що пропонується автором статті, не повинна виходити за межі тематики тієї чи іншої рубрики.
Головна вимога до підготовки статті — її лаконічність, конкретність і змістовність.
Тези — це стислий виклад основних думок, публікація яких передбачає попереднє ознайомлення учасників конференцій, семінарів, симпозіумів та інших наукових форумів з результатами проведеного дослідження, їх зміст у більш повному обсязі повідомляється автором-доповідачем в усній формі.
Складаються тези з послідовного викладу окремих тверджень, що не підкріплюються фактичним матеріалом та висвітленням перебігу дослідження, їх обсяг не перевищує 3-х стор., що зумовлює вимоги до написання: чіткість формулювань принципових позицій автора, які він планує обґрунтовувати, доводити і відстоювати у публічному виступі з доповіддю або повідомленням. Публікуються тези невеличким тиражем у відповідних збірниках, присвячених темі конференції. Вони дають читачам коротку інформацію про актуальні питання, що запропоновані програмою для наукового обговорення.
Доповідь — це письмовий виклад розгорнутої усної форми виступу, що відповідає тексту тез. Доповіді не публікуються, а повідомляються учасникам наукового зібрання з метою залучення до дискусій та обговорення викладеного матеріалу. Структурними компонентами побудови доповіді є вступ (актуальність визначених питань), основна частина (провідна ідея, її теоретичне і експериментальне доведення, авторська інтерпретація проблеми), кінцівка (формулювання висновків, рекомендацій).
Готують доповіді у письмовій формі, обсягом — 6— 8 стор. (така доповідь розрахована на 15—20 хвилин виступу). Коротша доповідь називається повідомленням (5—7 хвилин виступу). Іноді матеріал доповіді може складати основу статті.
М-4. Лекция 1 Классификация грузов по технологическим группам. Технические условия хранения товаров общего назначения
План
1. Классификация грузов по технологическим группам
2. Технические условия на хранение товаров общего назначения
Дата добавления: 2014-12-23; просмотров: 21 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |