Читайте также:
|
Створення Європейського союзу - результат багаторічних зусиль країн-учасниць зі зближення і інтегрування національних економік.
У квітні 1951 р. в Парижі було підписано договір про створення Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС). Його метою було сприяння розширенню і модернізації видобутку вугілля, руди, виробництва металу. У ЄОВС увійшли шість країн: ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург.
Розвиток економічної інтеграції є особливо актуальною в даний час, оскільки саме зараз спостерігається все більший розвиток тенденцій об'єднання, від успішності якої залежить розвиток світового господарства, і, як наслідок успішність розвитку господарства країни.
В 1992 всі держави, що входять до Європейського співтовариства, підписали Договір про створення Європейського союзу — Маастрихтський договір. Маастрихтський договір заснував три опори ЄС:
· Економічний та валютний союз (ЕВС),
· Загальну зовнішню політику та політику безпеки (ОВПБ),
· Загальну політику в галузі внутрішніх справ та юстиції.
Трансформація Євросоюзу під впливом кризи єврозони є явищем,
на яке Україна не може вплинути, однак знання та розуміння відповід-
них процесів становить для України першочерговий інтерес і з погля-
ду визначення можливих наслідків для співробітництва між Україною
та ЄС, і в контексті отримання теоретичного досвіду співіснування су-
веренних економік в умовах єдиного ринку.
Значною віхою у розвитку західноєвропейської інтеграції стала розробка проекту створення економічного і валютного союзу (ЕВС). У грудні 1991 р. в голландському місті Маастрихті було укладено угоду про трансформацію Співтовариства в Європейський союз, основою якого має стати ЕВС. В.феврале 1992 р. підписаний договір про Європейський союз. Згідно з названим договором ЄС охоплює три основні сфери:
1) створення економічного і валютного союзу;
2) формування єдиної зовнішньої та оборонної політики;
3) координація політики внутрішніх справ і юстиції.
29. Програма уніфікації і гармонізації державних фінансів країн-членів ЄС. Бюджет ЄС, його призначення і особливості.
Європейський Союз проходить процес поступової трансформації конфедеративного типу наднаціонального угруповання у федеративний. Це має вплив на формування єдиної фінансової політики країн ЄС, а також на реальну можливість країн-учасниць впливати на економічну кон’юнктуру через бюджетно- податкові та грошово-кредитні інструменти. Так ЄС має спільний бюджет — основну фінансову базу інтеграційних заходів. Проте, він лише частково є важелем наднаціонального регулювання економік. Щодо національних бюджетів країн-учасниць ЄС, то Комісія ЄС розробила Програму гармонізації національних бюджетів, що передбачала:
· розробку рекомендацій з уніфікації бюджетної статистики;
· рекомендації зіставлення і аналізу бюджетів;
· розробку методики гармонізації бюджетної політики;
· єдину бюджетну класифікацію центральних і місцевих бюджетів;
· уніфікацію бюджетного процесу.
Напрями у бюджетній політиці:
· зниження рівня інфляції, що передбачає скорочення дефіцитів бюджетів;
· досягнення стійких темпів економічного зростання через збільшення у бюджетах частки інвестицій;
· зменшення безробіття шляхом перекваліфікації робочої сили;
· стабілізація платіжних балансів, яке потребує підвищення контролю за використанням коштів на соціальні заходи тощо.
Гармонізація бюджетної політики спричинила суперечності. З одног боку формально зменшився рівень самостійності окремих держав у бюджетному регулюванні (проекти бюджетів і звіти необхідно подавати відповідним органам ЄС). З іншого боку, господарський механізм країн-учасниць залишається автономним.
Залишається невирішеною синхронізація податкових систем та гармонізація податкової політики. Ще Римський договір 1957 року ставив завдання поступової гармонізації всіх податків, заклавши засадничі підходи до міждержавної податкової уніфікації.
Гармонізована податкова політика означає, що автономне використання податкових інструментів окремих країн повинно перебувати під контролем наднаціональних керівних органів ЄС.
30. Інституції ЄС та їх роль у формуванні єдиної фінансової політики.
Інституції Європейського Союзу утворювалися й удосконалювалися з перспективою дедалі тіснішого об'єднання країн Європи та проведення ними єдиної інтеграційної політики.
Інституційна структура Європейського Союзу побудована за схемою, яка суттєво відрізняється від схем державного управління. Розглянемо детальніше роль та функціональне призначення основних інституцій ЄС (рис. 19.4), які мають безпосередню причетність до формування єдиної фінансової політики Союзу.
Рис. 19.4. Структура інституційної системи ЄС
Європейська Рада — керівний політичний орган, що заснований 1974 р., який включає глав держав або урядів, міністрів закордонних справ, а також голову Європейської Комісії разом з одним зі своїх заступників. На відміну від інших інституцій, Європейська Рада діє без будь-яких правил внутрішнього розпорядку (цей формальний недолік є характеристикою вищого органу, скликаного державою-членом, що головує в ЄС, його засідання зазвичай проводяться в цій країні, порядок денний готує ця ж країна).
Рішення Європейської Ради не мають обов'язкового характеру, але дають потужні політичні імпульси та накреслюють магістральні напрями подальшого розвитку ЄС. Маастрихтська угода 1992 р. наголошує на провідній ролі Європейської Ради як органу, який має забезпечити Союз необхідним імпульсом для його розвитку і визначити загальнополітичні керівні принципи цього. Згідно зі ст. 13 Договору про ЄС Європейська Рада визначає принципи й загальні напрями спільної зовнішньої та безпекової політики, зокрема й питання захисту, які держави-члени мають виконувати на основі втілення рішень Ради в життя. Європейська Рада має право обмежувати коло питань у сфері зовнішньої й безпекової політики, а також залучається до узгодження економічної політики держав-членів.
Порядок денний кожного засідання Європейської Ради відображає діапазон найважливіших щоденних проблем, з якими зіткнувся ЄС. Можна стверджувати, що Європейська Рада переймається внутрішніми й зовнішніми аспектами економічного та політичного характеру європейської інтеграції. Разом з тим, Європейська Рада відіграє роль "вдосконалювача" економічної й соціальної інтеграції. Наприклад, висновки держави-члена, що головувала, з нагоди прийняття Амстердамської угоди зачепили такі загальноекономічні проблеми:
1) розширення Співтовариства відповідно до історичного рішення, прийнятого в 2000 р. з огляду на політику Союзу, враховуючи сільськогосподарську та структурну політику, а також майбутній фінансовий потенціал через розширення;
2) прийняття резолюції стосовно Економічного та валютного союзу, зокрема й зобов'язання держав-членів, Комісії та Ради щодо імплементації пакту про стабільність і зростання, засвідчуючи цим самим спільний намір зберігати питання зайнятості найголовнішими в порядку денному політики Союзу; рішення Ради про забезпечення бюджетної дисципліни держав-членів, рішення Європейської Ради, що підтверджують принципи нового механізму оцінювання, які становлять юридичну структуру для євро.
Європейська Рада тісно співпрацює з Європейським Парламентом. Зокрема, після кожного засідання Європейська Рада надає Європейському Парламенту звіт своїх слухань і щорічний письмовий звіт про досягнутий Союзом прогрес. У такий спосіб із залученням Європейського Парламенту до систематичного огляду справ Союзу створено додатковий демократичний елемент дебатів стосовно майбутнього європейської інтеграції.
Рада ЄС (Європейська Рада міністрів) — переважно політичний орган ухвалення рішень у ЄС, що затверджує або коригує пропозиції Європейської Комісії, якій доручено виконання рішень Ради міністрів. Рада ЄС характеризується двома основними ознаками: 1) її засідання відбуваються не на постійній основі; 2) склад Ради та її назва змінюються залежно від порядку денного її роботи, із залученням різних представників урядів держав-членів
1. Фінансова діяльність підприємців - фізичних осіб. Особливості їх оподаткування. Проблеми, що існують наразі та ваше бачення їх подолання.
Основні засади. Суб'єктами підприємницької діяльності (підприємцями) можуть бути громадяни України, інших держав, особи без громадянства, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності.
Суб’єкт підприємницької діяльності без створення юридичної особи має право відкрити рахунок у будь-якому банку України та інших державах за згодою цих банків у порядку, встановленому НБУ. Підставою для відкриття рахунка є свідоцтво про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності та копія документа, що підтверджує взяття його на облік у державному податковому органі.
Діяльність, у т.ч. фінансова, підприємців-фізичних осіб регламентується наступними нормативно-правовими актами: ЗУ ｫПро підприємництвоｻ, Господарським кодексом України, Податковим кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.
Фінансування. Власний капітал підприємця фіз. особи формується виключно за рахунок його приватного майна. Основним джерелом його збільшення є внутрішнє фінансування, зокрема невикористаний для споживання прибуток. Кредитні рамки приватного підприємця обмежуються величиною приватного майна, яке він може надати як кредитне забезпечення. Тобто, ресурсами для формування фінансових фондів фізичної особи підприємця є власні заощадження та залучені активи кредити, оренда, благодійні внески і т.д.
Оподаткування. Законодавством передбачено кілька альтернативних способів оподаткування доходів приватних підприємців:
Загальна система оподаткування
Спрощена система оподаткування
За загальною (традиційною) системою оподатковується дохід, отриманий фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності.
Доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою 15%.
Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
Для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).
Фізичні особи - підприємці зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару.
Крім сплати прибуткового податку, підприємець має потурбуватися про ряд інших платежів. Тек, залежно від виду діяльності СПД зобов’язаний сплачувати збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності, а саме таких:
а) торговельна діяльність у пунктах продажу товарів;
б) діяльність з надання платних побутових послуг за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України;
в) торгівля валютними цінностями у пунктах обміну іноземної валюти;
г) діяльність у сфері розваг (крім проведення державних грошових лотерей).
Крім визначених обмежень, законодавством також встановлений перелік товарів, вітчизняного та закордонного виробника, торгівлю якими дозволяє придбаний торговий патент.
Ставка збору встановлюється сільськими, селищними та міськими радами з розрахунку на календарний місяць у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати, установленої законом на 1 січня календарного року.
Як суб’єкт підприємницької діяльності фізична особа має сплачувати акцизний податок, загальнодержавні та місцеві збори, платежі, виступати у ролі податкового агента зі сплати ПДФО найманих працівників.
За традиційного оподаткування у приватного підприємця виникають певні накладні витрати, пов’язані із веденням книги обліку доходів і витрат підприємця; обчисленням чистого доходу на підставі документів, що підтверджують витрати; обумовлено за встановленими нормами. Приватні підприємці, які обрали такий
2. Характеристика ланок фінансового ринку (РЦП, кредитний ринок, валютний ринок, ринок фінансових послуг, ринок дорогоцінних металів) та їх взаємозв’язок з іншими ланками фінансової системи України. Пропозиції щодо вдосконалення існуючого стану.
1.Економічна сутність фінансово ринку та його структура.
В умовах ринкової економіки постійно відбуваються процеси акумуляції тимчасово вільних коштів різних суб'єктів ринку, їх подальший розподіл, перерозподіл та спрямування у вигляді позикового та інвестиційного капіталів у різні сфери економіки з метою її розвитку. Ці процеси здійснюються на фінансовому ринку, де відбувається рух грошей як капіталу.
Фінансовий ринок — особлива сфера фінансової системи, складова її інфраструктури, де здійснюється рух тимчасово вільного капіталу, формуються і функціонують обмінно-пере-розподільні відносини, пов'язані з процесами купівлі-продажу вільних фінансових ресурсів, їх трансформація в позиковий та інвестиційний капітал через фінансово-кредитні інститути на основі попиту та пропозиції, формується ціна на різноманітні фінансові інструменти.
Фінансовий ринок — це складова ринку ресурсів.
Головною передумовою існування фінансового ринку є не збігання потреб у фінансових ресурсах того чи іншого суб'єкта ринкових відносин із наявністю джерел задоволення таких потреб.
В економіці постійно відбувається кругообіг фінансових ресурсів, суб'єктам и якого є домашні господарства, підприємства, держава і різні фінансові інститути — фінансові посередники .
У процесі господарювання в одних суб'єктів виникає потреба в додаткових коштах з метою розширення діяльності, а в інших — нагромаджуються заощадження.
Фінансовий ринок допомагає зустрітися продавцям і покупцям особливого товару — фінансових активів, він займає важливе місце на ринку ресурсів, адже сприяє обміну грошей майбутніх на гроші нинішні.
Економічна роль фінансового ринку полягає в його здатності об'єднати дрібні, розрізнені грошові кошти в інтересах усього суспільного нагромадження. Це дає змогу впливати на концентрацію та централізацію виробництва і капіталу, забезпечити рух фінансових потоків, перехід вільних фінансових активів (заощаджень) в інвестиції.
2. Структура фінансового ринку. Єдиного методу структуризації фінансового ринку немає. У практиці розвинутих країн оптимальна структура ринку фінансових послуг визначається двома головними ознаками: часовою й інституційною.
Відповідно до часової ознаки, тобто терміну дії фінансових інструментів, фінансовий ринок поділяється на:
грошовий ринок — це ринок короткотермінових депозитно-кредитних операцій, фінансових інструментів (з терміном обігу від одного дня до одного року), що обслуговують рух оборотного капіталу підприємств та організацій, короткострокових ресурсів банків, небанківських установ, держави та населення. До грошового ринку входять: обліковий ринок, міжбанківський ринок, валютний ринок, ринок короткострокових кредитно-депозитних операцій (з терміном до одного року);
ринок капіталів — ринок середньо- та довгострокових капіталів (з терміном дії понад один рік), що представляють інвестиційний чинник у розвитку економіки. У ньому розрізняють ринок цінних паперів (середньо- та довгострокових) і ринок середньо- та довгострокових банківських кредитів.
Структура ринку фінансових послуг в інституційному розумінні складається із таких секторів:
сфери дії фінансових посередників (фінансових інститутів — банківських і небанківських фінансово-кредитних установ), що належать до "каналів" непрямого, опосередкованого переміщення коштів від власників заощаджень до позичальників на фінансовому ринку;
ринку цінних паперів, що входить до складу "каналів" безпосереднього фінансування і, в свою чергу, поділяється на первинний (нові емісії цінних паперів) і вторинний ринки (де відбувається купівля-продаж раніше випущених цінних паперів), в якому розрізняють біржовий (фондові біржі) та позабіржовий ("вуличний") ринки цінних паперів.
3. Класифікація суб’єктів господарювання. Основи організації фінансів суб’єктів підприємництва (підприємств) реального сектору економіки. Що, на вашу думку, необхідно реформувати і як?
Узагальнюючою характеристикою інституційної (господарської) одиниці є поняття суб’єкта господарювання.
Суб’єктом господарювання (СГ) є організована форма продуктивної діяльності окремих громадян, підприємств, організацій (включаючи державні інституції), які відповідають вимогам економічної системи.
До СГ відносять юридичних та фізичних осіб, що:
· займаються виробництвом, реалізацією, придбанням товарів та іншою господарською діяльністю;
· здійснюють контроль над суб’єктами.
До СГ також відносять органи державної влади тощо.
Ознаки СГ:
· господарська компетенція — сукупність господарських прав та обов’язків;
· майнова незалежність та відповідальність по зобов’язанням у межах належного їм майна. СГ залежно від інституту засновників та обраної організаційно-правової форми мають різний ступінь майнової відповідальності.
Так:
а) приватні підприємства та підприємці — повна необмежена майнова відповідальність;
б) державні комерційні підприємства та господарські товариства — повна майнова відповідальність ;
в)казенні підприємства, ТОВ,ТДВ — обмежена майнова відповідальність;
г) державні (комунальні) організації — майнова відповідальність у межах грошових коштів без перекладання на рухоме і нерухоме майно її засновників (органи виконавчої влади та місцевогосамоврядування);
д) об’єднання громадян та інші громадські організації — повна майнова відповідальність без перекладання на засновників чи членів організації.
· мета залежить від функціональної ролі СГ в економічній системі. Так:
а) суб’єкти підприємницької діяльності, підприємці — прибутковість, капіталізація;
б) установи, створені органами влади, громадські некомерційні організації — соціально важлива діяльність, отримання вигоди ;
· організаційно-правова форма та юридичний статус.
Так:
а) СГ, метою яких є отримання пибутку, а також некомерційні організації - набувають статусу юридичної особи;
б) СГ, що діють відповідно до договору про спільну діяльність без створення юридичної особи та без об’єднання вкладів (об’єднання підприємств), промислово-фінансові групи, пайові інвестиційні фонди (ПІФ), страхові пули, технологічні парки тощо — не набувають статусу юридичної особи;
в) Мають особливий статус - індивідуальні підприємці (організована форма продуктивної діяльності окремих громадян, об’єднаних у сім’ю, яка відповідає вимогам економічної системи і носить всі ознаки СГ).
Отже, з урахуванням ознак, до СГ належать:
· суб’єкти підприємницької діяльності (СПД) реального сектору економіки;
· фінансові установи;
· державні установи й організації;
· некомерційні організації;
· підприємці.
4. Система формування фінансової політики підприємства за напрямами фінансової діяльності. Розкрити сутність управління інвестиціями. Проблеми сьогодення та пропозиції по їх подоланню.
Найчастіше під державним фінансовим менеджментом розуміють процес управління формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів державних підприємств та оптимізації обороту його грошових коштів.
Він ґрунтується на визначенні та реалізації фінансової політики державних підприємств та інших суб’єктів господарювання.
Основною умовою її виконання є розробка фінансової стратегії діяльності підприємства. Під поняттям фінансової стратегіїрозуміють формування системи довгострокових цілей фінансової діяльності та вибір найефективніших шляхів їх досягнення. До основних етапів процесу формування фінансової стратегії підприємства належать: визначення загального періоду формування фінансовоїстратегії; дослідження факторів зовнішнього фінансового середовища та кон'юнктури фінансового ринку; формування стратегічних цілей фінансової діяльності; конкретизація цільових показників фінансової стратегії за періодами її реалізації; розробка фінансової політики за окремими аспектами фінансової діяльності. Цей етап формування фінансової стратегії найвідповідальніший. Метою фіансової стратегії є високі темпи економічного розвитку і конкурентоспроможність. Отже: нагромадження капіталу, достатнього для розширеного відтворення.
Фінансова тактика діяльності підприємства - конкретні фінансові прийоми і методи, які застосовує підпримство для вирішення стратегічних завдань. Завдання тактики — вибір оптимального рішення і привабливих у конкретній ситуації інструментів фінансового управління. Тактичними є такі цілі:
· забезпечення відшкодування поточних витрат за рахунок доходів;
· регулювання поточних виплат підприємства;
· ефективне використання наявних фінансових ресурсів;
· оптимізація рух грошових потоків;
· забезпечення ліквідності балансу;
· підвищення ділової активності;
· зміцнення фінансової стійкості;
· підвищення платоспроможності.
Дата добавления: 2015-01-05; просмотров: 107 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |