Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Тема 1. Сутність і передумови демократії.

Читайте также:
  1. Баланс підприємства: сутність, мета складання, структура, взаємозв’язок з рахунками.
  2. Безробіття: сутність, види та соціально-економічні наслідки. Закон Оукена.
  3. Бенчмаркінг як альтернатива маркетингового дослідження: сутність, функції, види.
  4. Буття матеріального. Сутність матерії та форми її існування.
  5. В) період військової демократії.
  6. Вартісна оцінка та її сутність.
  7. Введення в економіку. Сутність, предмет і методи економічної теорії.
  8. Видатки бюджету, їх сутність і класифікація.
  9. Визначте сутність, напрямки та перспективи розвитку генетичної інженерії.
  10. Виникнення філософії та його передумови. 1 страница

Основні принципи демократії:

1) політична свобода – свобода вибору суспільного ладу і форми правління, право народу визначати і змінювати конституційний лад (ст. 5 Конституції України), забезпечення захисту і її людини. Свобода має первинне призначення – на її основі може виникнути рівність і нерівність, але вона допускає рівноправність;

2) рівноправність громадян – означає рівність усіх перед законом, рівну відповідальність за скоєне правопорушення, право на рівний захист перед судом. Дотримання рівноправності гарантується: не може бути привілеїв або обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового становища, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Найважливіший аспект рівноправності – рівність прав і свобод чоловіка і жінки, що мають однакові можливості для їх реалізації;

3) виборність органів держави і постійний контакт із ними населення – допускає формування органів влади і місцевого самоврядування шляхом народного волевиявлення, забезпечує їх змінюваність, підконтрольність і взаємоконтроль, рівну можливість кожного реалізувати свої виборчі права. У демократичній державі ті самі люди не повинні тривалий час безперервно обіймати посади в органах влади: це викликає недовіру громадян, призводить до втрати легітимності цих органів;

4) поділ влади – означає взаємозалежність і взаємне обмеження різних гілок влади: законодавчої, виконавчої, судової, що служить перешкодою для перетворення влади на засіб придушення свободи і рівності:

5) прийняття рішень за волею більшості при обов'язковому дотриманні прав меншості – означає поєднання волі більшості з гарантіями прав особи, яка перебуває в меншості – етнічній, релігійній, політичній; відсутність дискримінації, придушення прав особи, яка не є у більшості при прийнятті рішень;

6) плюралізм – означає багатоманітність суспільних явищ, розширює коло політичного вибору, допускає не лише плюралізм думок, але й політичний плюралізм – множинність партій, суспільних об'єднань тощо с різними програмами та статутами, що діють у рамках конституції. Демократія можлива в тому разі, коли в її основі полягає принцип плюралізму, проте не всякий плюралізм є неодмінно демократичним. Лише у сукупності з іншими принципами плюралізм набуває універсального значення для сучасної демократії.

У демократичних суспільствах також наявні негативні явища: тимчасові політичні конфлікти і кризи; економічні негаразди й кризи; корупція в державних органах влади; зростання злочинності тощо. Проте, критикуючи дії влади, більшість населення все ж свідомо підтримує демократичні цінності.

Водночас, як свідчить політична практика багатьох демокра­тичних країн, демократія як ідеал і демократія як система інститутів і процедур прийняття рішень не збігаються абсолют­но. Саме цю думку послідовно доводить американський політо­лог Р. Даль, який інституціональну інфраструктуру сучасних демократій визначив поняттям «поліархія» (багатовладдя, правління багатьох). На його думку, це специфічний вид політичного режиму для управління сучасною демократичною державою. Сутність поліархії як політичного порядку передба­чає наявність досить високої терпимості до опозиції та досить широких можливостей для населення впливати на уряд і навіть брати участь в усуненні мирним шляхом офіційних осіб.

Р. Даль виокремлює сім інститутів, які забезпечують ефек­тивність режиму поліархії:

1. Виборні посадові особи; контроль за рішеннями уряду конституційно закріплений за обраними від народу представ­никами.

2. Вільні та чесні вибори, що виключають будь-яке насиль­ство і примус.

3. Загальне голосування; право обирати і бути обраним має все доросле населення.

4. Досить висока залежність уряду від виборців та резуль­татів виборів.

5. Свобода слова, що забезпечує можливість вільно вислов­лювати свою думку, включаючи критику уряду, режиму, суспільства, пануючої ідеології.

6. Існування альтернативних джерел інформації, які кон­курують між собою та не є підконтрольними урядові.

7. Висока міра свободи в утворенні відносно автономних і незалежних організацій, партій, груп інтересів (у тому числі опозиційних).

5. Отже, поліархія як правління багатьох, між тим, забезпе­чує захист і повагу прав меншості – таким чином суспільство захищає себе від диктатури (тиранії) більшості. Чим надій­ніше захищені інтереси соціальної меншості, тим міцніше та ефективніше демократичні устрої і механізми управління.

Тема 1. Сутність і передумови демократії.

План

1. Характеристика основних підходів до визначення поняття «демократія».

2. Поняття та сутнісні риси демократії.

3. Функції демократії.

4. Принципи демократії.

 

1. Термін „демократія” (грец. - народовладдя) є одним з найбільш розповсюджених і багатозначних понять як політичної теорії так і політичної практики. В самому широкому значенні демократія розглядається як система функціонування і розвитку суспільства в цілому, як спосіб ведення суспільних справ і критерій оцінки процесів, які відбуваються в ньому.

Разом з тим демократія розглядається як ідеал суспільного устрою, що базується на певній системі цінностей (свободи, політичної рівності, народного суверенітету, поваги до прав людини тощо). Перетворюючись із світоглядного ідеалу в цілі політичної діяльності демократія набуває ознак громадського руху (національно-демократичного, соціально-демократичного, ліберально-демократичного тощо). Термін „демократія” вживається також для означення типу будь-якого об’єднання, що функціонує на засадах рівності своїх членів, періодичної виборності керівних органів та прийняття рішень більшістю (партійна, профспілкова, виробнича та інша демократія).

І нарешті, демократія розглядається як певний спосіб організації і функціонування державно-владної сфери, як форма державного ладу, заснована на участі громадян в процесі прийняття рішень через пряме народовладдя і делегування свого суверенітету представницьким органам, при якій гарантуються права і свободи особистості та меншин забезпечується право громадян на контроль за діяльністю владних структур, реалізуються принципи представництва інтересів всіх суспільних груп.

 

Демократія – політична організація влади народу, при якій забезпечується: рівна участь усіх і кожного в управлінні державними і суспільними справами; виборність основних органів держави і законність у функціонуванні всіх суб'єктів політичної системи суспільства; забезпечення прав і свобод людини і меншості відповідно до міжнародних стандартів.

Демократія – це суспільне самоврядування, яке здійснюють рівноправні громадяни через безпосередню участь в обговоренні й вирішенні громадських справ шляхом вільного вибору (голосування).

Автори різних політологічних теорій демократії виходять або з принципу повинності (нормативно-ціннісний підхід), або з практики її елітарного застосування (неопозитивіст­ський підхід), таким чином моделюючи очікувані політичні режими правління.

Основні риси демократії.

1. Демократія має державний характер:

а) виражається в делегуванні народом своїх повноважень державним органам. Народ бере участь в управлінні справами в суспільстві і державі як безпосередньо (самоврядування), так і через представницькі органи. Він не може здійснювати сам належну йому владу і делегує державним органам частину своїх повноважень;

б) забезпечується виборністю органів держави, тобто демократичною процедурою організації органів держави в результаті конкурентних, вільних і чесних виборів;


Дата добавления: 2014-11-24; просмотров: 18 | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2021 год. (0.009 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав