Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Державний кредит і державний борг

Як економічна категорія державний кредит – сукупність економічних відносин між державою в особі органів влади і управління, з одного боку, і резидентами (фізичними й юридичними особами) та нерезидентами (у тому числі іноземними державами й міжнародними фінансовими інститутами), з іншого, при яких держава традиційно виступає у ролі позичальника, кредитора або гаранта.

Матеріально-речовим втіленням державного кредиту є рух позичкового капіталу в результаті вторинного перерозподілу ВВП. Кошти, які мобілізуються за допомогою державного кредиту, не формують окремого фонду, а перерозподіляються, як правило, через бюджет.

За юридично-правовим статусом державний кредит можна трактувати як врегульований нормами права механізм залучення додаткових коштів державою або сукупність особливих фінансових правовідносин, передбачених нормативно-правовими актами, що обумовлюються політико-економічними прерогативами держави у процесі залучення нею тимчасово вільних коштів на засадах добровільності, зворотності, платності й терміновості.

У традиційному розумінні державний кредит виникає як реакція на бюджетні дефіцити, зумовлені неекономним, нераціональним використанням коштів або додатковими державними видатками, що перевищують обсяг державних доходів і зумовлені економічними, соціальними й політичними причинами.

Поняття державного кредиту тісно пов’язане з поняттям державного боргу. Фактично можна сказати, що державний борг є неминучим і закономірним наслідком застосування державного кредиту. Державний борг як економічна категорія визначає економічні відносини, що виникають між державою як позичальницею та її кредиторами (резидентами і нерезидентами) з приводу перерозподілу частини вартості ВВП на умовах терміновості, платності й зворотності.

За умовами залучення коштів розрізняють внутрішній і зовнішній державний борг.

Внутрішній державний борг – це строкові боргові зобов'язання Уряду України в грошовій формі, що виникли в результаті запозичень на внутрішньому ринку. Державний борг можна класифікувати за типом кредитора і за типом боргового зобов'язання. Внутрішній державний борг за типом кредитора можна представити у вигляді заборгованості перед:

· юридичними і фізичними особами;

· банківськими установами й іншими органами управління.

За типом боргового зобов'язання внутрішній борг держави поділяється на заборгованість за:

· довгостроковими облігаціями;

· середньостроковими облігаціями;

· короткостроковими облігаціями і векселями;

· кредитами, отриманими на фінансування дефіциту бюджету;

· відсотками, нарахованими по кредитах, отриманих на фінансування дефіциту бюджету.

До складу внутрішнього державного боргу входять:

¨ позики Уряду України;

¨ позики, що здійснені при безумовній гарантії Уряду України для забезпечення фінансування загальнодержавних програм.

Внутрішній державний борг України включає заборгованість минулих років і заборгованість, яка виникає щорічно за новими борговими зобов'язаннями Уряду України. Внутрішній державний борг формується в результаті випуску державних цінних паперів, одержання кредитів і виникнення інших боргових зобов'язань.

Зовнішній державний борг – це строкові боргові зобов'язання Уряду України, що виникли в результаті запозичень держави на зовнішньому ринку.

Зовнішній державний борг класифікується за типом кредитора і за типом боргового зобов'язання. За типом кредитора зовнішній борг держави поділяється на заборгованість із:

· позик, отриманих від міжнародних фінансових організацій;

· позик, наданих іноземними державами;

· позик, наданих під гарантії Уряду України;

· позик, наданих іноземними комерційними банками;

· позик, наданих іншими категоріями кредиторів.

Зовнішній борг за типом боргового зобов'язання класифікується як заборгованість за:

· довгостроковими облігаціями;

· середньостроковими облігаціями;

· короткостроковими облігаціями і векселями;

· позиками, не віднесеними до перерахованих вище категорій.

Зовнішній державний борг складається з:

¨ позик на фінансування дефіциту Державного бюджету і погашення зовнішнього державного боргу;

¨ позик на підтримку національної валюти;

¨ позик на фінансування інвестиційних і інституційних проектів;

¨ гарантій іноземним контрагентам щодо виконання контрактних зобов'язань у зв'язку з некомерційними ризиками;

¨ державних гарантій, що надаються Кабінетом Міністрів України для кредитування проектів, фінансування яких передбачено Державним бюджетом України.

До позик, що спрямовуються на фінансування Державного бюджету України і погашення зовнішнього державного боргу, відносяться:

§ позики Світового Банку на структурну перебудову фінансового сектора;

§ позики на реформування державного управління;

§ інші позики.

У зв'язку з обмеженістю валютних ресурсів України і наявністю негативного сальдо платіжного балансу, Україна здійснює запозичення у МВФ із метою підтримки курсу національної валюти. Розпорядником фінансових ресурсів, отриманих від МВФ по лінії «Розширеного фінансування», виступає НБУ.

Позики на фінансування інвестиційних та інституційних проектів надаються Світовим Банком з метою:

· розвитку вугільної промисловості, енергетики, системи теплопостачання, енергозбереження, водопостачання;

· надання технічної допомоги державним установам у сфері приватизації;

· реалізації інвестиційних проектів муніципальної інфраструктури;

· поліпшення сільськогосподарського виробництва, модернізацію технологій, що застосовуються в сільському господарстві;

· інше

Кредити під гарантії Уряду надають Світовий Банк і ЄБРР. Позичальниками по таких кредитах можуть бути державні банки, державні адміністрації, державні підприємства. Так, НБУ під гарантію Уряду отримав дві кредитні лінії на фінансування малого і середнього бізнесу.

За формою залучення коштів державний борг поділяється на державні запозичення і державні гарантії.

Державне запозичення – це залучення Україною в особі КМУ через Міністерство фінансів України коштів, майна і майнових прав, що передбачає прийняття зобов'язань у відношенні коштів на умовах строковості і платності. Розрізняють внутрішні і зовнішні державні запозичення.

Внутрішнє запозичення – це державне запозичення, що здійснюється шляхом укладання угод з резидентами України про позики і випуск державних цінних паперів, розміщуваних на внутрішньому ринку.

Зовнішнє запозичення – державне запозичення, що здійснюється шляхом укладання угод з нерезидентами України про позики і випуск державних цінних паперів, розміщуваних на зовнішньому ринку.

Державна гарантія – це зобов'язання України в особі КМУ, що діє через Міністерство фінансів України, в цілому або частково здійснити платежі на користь кредитора у випадку невиконання позичальником зобов'язань по поверненню коштів на умовах платності й зворотності. Розрізняють два види державних гарантій: внутрішню і зовнішню.

Внутрішня державна гарантія – це гарантія Уряду України по зобов'язаннях позичальника, що виникла перед резидентами України.

Зовнішня державна гарантія – це гарантія Уряду України по зобов'язаннях позичальника, що виникла перед нерезидентами України.

При наданні державних гарантій виникає потенційний державний борг, що стає реальним в умовах відшкодування кредитору суми зобов'язань позичальника, по яких держава виступала гарантом.

Залежно від терміну залучення коштів розрізняють:

· короткостроковий державний борг (з терміном погашення до 1 року);

· середньостроковий державний борг (з терміном погашення від 1 до 5 років);

· довгостроковий державний борг (з терміном погашення від 5 років і більше).

Основними причинами виникнення й зростання державного боргу України є:

1. Дефіцит Державного бюджету України.

До 1995 року покриття дефіциту Державного бюджету здійснювалося шляхом прямої емісії НБУ, що призвело до знецінення грошових заощаджень населення і суб'єктів підприємницької діяльності, розвитку гіперінфляції в Україні. Це спонукало Уряд перейти до фінансування дефіциту бюджету за рахунок неемісійних джерел, що спричинило розвиток ринку державних боргових зобов'язань.

З 1996 року погашення дефіциту бюджету стало здійснюватися переважно за рахунок зовнішніх і внутрішніх запозичень держави. Для фінансування дефіциту Державного бюджету України залучаються кошти Світового Банку, Європейського Союзу, Японії, США та інших кредиторів.

Умовою надання іноземних кредитів є реалізація Україною проектів реформування економіки і виконання програми макроекономічної стабілізації в країні.

2. Дефіцит платіжного балансу України.

Всі операції між резидентами країни (включаючи споживачів, підприємців і державні установи) і нерезидентами знаходять своє відображення в платіжному балансі держави. Платіжний баланс складається з балансу поточних операцій (до якого відноситься торгівельний баланс і баланс товарів і послуг), балансу руху капіталу та офіційних резервів держави.

Дефіцит балансу поточних операцій свідчить, що надходження від українського експорту товарів і послуг не покривають витрат по імпорту. Дефіцит балансу поточних операцій може бути покритий у результаті:

· залучення іноземних кредитів;

· відмовлення від власності на деякі активи на користь нерезидентів і тієї частини імпорту, що держава не здатна профінансувати за рахунок зовнішніх надходжень.