Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Зміст лекції

Читайте также:
  1. БЛОК ЗМІСТОВНИХ МОДУЛІВ № 1 1 страница
  2. БЛОК ЗМІСТОВНИХ МОДУЛІВ № 1 2 страница
  3. БЛОК ЗМІСТОВНИХ МОДУЛІВ № 1 3 страница
  4. БЛОК ЗМІСТОВНИХ МОДУЛІВ № 1 4 страница
  5. В останні роки активізувалося міжнародне співробітництво Ук­раїни у кримінально-виконавчій сфері, про що йшла мова в першому питанні лекції.
  6. ВИМОГИ ДО ЗВІТУ ТА ЙОГО ЗМІСТ
  7. Вимоги до змісту
  8. Вимоги до змісту та розташування реквізитів
  9. Вимоги до структури, змісту, обсягу й інтенсивності фізичних вправ в основній частині уроку.
  10. ВКАЗІВКИ ДО ЛЕКЦІЇ

 

Власник складських і торговельних приміщень планує протягом 4 років отримувати щорічний дохід від оренди в розмірі 60 тис. грн., після чого передбачається продати приміщення за 1350 тис. грн. Ліквідаційні витрати плануються в розмірі 2 % від продажної ціни. Розбіжності в рівні ризиків, пов'язаних із прогнозуванням доходів від оренди та доходів від продажу, обумовлюють різний рівень ставок дисконту: 8 % - для доходів від оренди приміщень і 20% - для доходів від продажу. Розрахувати поточну вартість загальної суми доходів від оренди та майбутнього продажу приміщень.

 

МОДУЛЬ

ІННОВАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ ВИВЧЕННЯ ОСВІТНЬОЇ ГАЛУЗІ „Суспільствознавство"

Тема 5. Використання інтерактивних технологій у процесі викладання освітньої галузі «Суспільствознавство».

План

1. Сутність інтерактивного навчання.

2. Упровадження інтерактивних технологій на уроках «Я у світі».

3. Особливості використання інтерактивних технологій на уроках «Я у світі».

Рекомендована література:

1. Іванішена С. Форми і методи інтерактивного навчання / С.Іванішена // Поч. шк. - 2006. -№3. - С. 9-11.

2. Кукушин В.С. Современньїе педагогические технологии. Начальная школа: пособие для учителя / В.С.Кукушин. - Рос­тов-н/Д.: Фенікс, 2003. - 448 с."

3. Пометун О.І. Активні та інтерактивні методи навчання: до питання про диференціацію понять / О.І.Пометун. - 2004 - №3-С. 10-15.

4. Пометун О. Сучасний урок. Інтерактивні технології на­вчання / О.Пометун, Л.Пироженко. - К.: А.С.К., 2003. - 192 с.

Зміст лекції

За класифікацією О.Пометун, стратегії розвитку відпові­дають активна та інтерактивна моделі навчання. Вони протис- тшіляються пасивній моделі, яку виділяв ще Я.Голант у 60-х роках XX сторіччя.

Термін „ пасивна " Я.Голант використовує у значенні „ак­тивність низького рівня", тобто переважно репродуктивна діяльність за майже повної відсутності самостійності і творчості. Отже, в „пасивній" моделі навчання учень виступає в ролі „об'єкта" навчання.

Під активною моделлю розуміють застосування методів, які стимулюють пізнавальну активність і самостійність учнів: са­мостійна робота, проблемні та творчі завдання (часто домашні), запитання від учня до вчителя.

Л.Аристова вбачає сутність активності пізнання в перетво­рювальному ставленні суб'єкта до об'єкта в опосередкованій системі. В.Пилипчук, базуючись на дослідженнях Г.Щукіної, визначає активність як суспільну якість людини, результат її соціальної людської природи і разом із тим, внутрішньо особи­сте інтегральне утворення, яке обумовлює і діяльність, і повед- іпку людини.

Слово „інтерактив" англійського походження, від слів „interact", де „inter" - взаємний і „асt" - діяти. Таким чином, інтерактивний - здатний до взаємодії, діалогу.

Витоки інтерактивних технологій знаходимо у світовій пе­дагогіці початку XX сторіччя у формі лабораторно-бригадного та проектного методів. Поширенню взаємного навчання в шко­лах Європи та Америки сприяв Дж.Ланкастер. Однак,хочабри- гадно-лабораторний метод та сучасні інтерактивні технології мають спільну характеристику - вони побудовані на взаємодії учасників педагогічного процесу, - їх не можна ототожнювати. У першому випадку учасниками взаємодії є учні, а вчитель здійснює на них опосередкований вплив, сприймаючи їх як об'єкт навчання. Інтерактивні методи передбачають продук­тивну взаємодію всіх суб'єктів навчання як рівних партнерів, їх діалогічне спілкування.

Подальшу реалізацію інтерактивне навчання здобуло у практиці В.Сухомлинського, у творчості вчителів новаторів 70- 80-х років XX сторіччя (Ш.Амонашвілі, Є.Ільїна, С.Лисенко- пої, В.Шаталова та інших), у теорії розвивального навчання, і І а прикінці XX сторіччя інтерактивні технології набули поши­рення в теорії та практиці американських шкіл.

В.Пилипчук, ґрунтуючись на концептуальних положеннях інтерактивної педагогіки Б.Норвича, виокремлює такі ідеї інте­рактивного навчання: 1) людина повинна відчувати належність до певної групи людей; 2) поведінка людини зумовлена особистісними якостями; 3) група є організацією, діяльність якої бу­дується на розумінні кожним членом групи своїх завдань і об­межень; 4) група забезпечує емоційну підтримку кожного; 5) групова робота підвищує ефективність оволодіння навчальним матеріалом; 6) робота в групі актуалізує потребу в самоосвіті.

В.Пилипчук до визначення інтерактивного навчання підхо­дить через глибинний аналіз сутності та природи самого понят­тя „інтеракція", яке постає як „певною мірою узгоджена систе­ма дій, спрямованих на досягнення мети за рахунок інтеграції всіх елементів соціальної взаємодії". Відповідно, інтерактивність у такій інтерпретації постає як „сприйняття інтеракції як цілісного системного конструкту, що надає нової якості смис­ловому і особистісно-екзистійному компонентам спрямованої міжособистісної, групової і колективної соціально-кібернетичної взаємодії". Така дефініція дозволяє розглянути інтерактивність в усіх аспектах та сформулювати власне визначення інтерактивного навчання. Отже, інтерактивне навчання - це організація продуктивної взаємодії суб'єктів педагогічного про­цесу, спрямованої на: формування нового знання; засвоєння способів навчальних дій учнями; розвиток комунікативних умінь; соціалізацію за рахунок моделювання життєвих ситу­ацій. Відповідно до цього визначення, інтерактивні методи - це способи організації продуктивної взаємодії суб'єктів педа­гогічного процесу.

У побудові класифікації інтерактивних методів скорис­таємося класифікацією інтерактивних технологій О.ГІометун і Л.Пироженко, які виокремлюють:

— технології кооперативного навчання (навчання відбуваєть­ся в робочих групах);

— технології колективно-групового навчання (фронтальні форми роботи);

— технології ситуативного моделювання (симуляції або імітаційні ігри);

— технології опрацювання дискусійних питань (тобто фор­ми організації та проведення дискусій).

У межах технології кооперативного навчання автори роз­глядають такі методи: робота в парах, ротаційні трійки, кару­сель, акваріум.

Інтерактивне навчання — це спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, яка має конкретну, передбачувану мету створити комфортні умови навчання, за яких кожен студент відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність. Інтерактивні методи поділяються на:

а) інформаційні — це способи діалогічної взаємодії з метою обміну матеріальними або духовними цінностями.

б) пізнавальні - це способи пізнавальної взаємодії з метою отримання нових знань, їх систематизації, творчого вдосконалення професійних умінь та навичок. Сюди відносяться: ділові ігри, мозкова атака, синектичний метод.

Інтерактивне навчання складається із сукупності технологій, кожна з яких передбачає кооперативну, групову роботу учнів, починаючи з постановки проблеми для пошукової робота. Ефективність впровадження інтерактивного навчання на уроках природознавства зростає за умови, що вчитель правильно і доцільно підбирає методи інтерактивного навчання, керуючись анатомо-фізіологічними, психологічними та особистісними рисами учнів, а також планує урок з урахуванням індивідуальних особливостей кожного з учнів, таких як темперамент, розвиток мислення та мовлення, пам'яті, уваги, уяви.

Отже, використання інтерактивних методів навчання на уроках «Я у світі» є досить актуальними на сучасному етапі розвитку освіти, проте воно не є систематичним та ретельно продуманим. Застосування інтерактивного навчання на уроках «Я у світі» зможе в повній мірі реалізувати завдання, які поставлено новим Державним стандартом початкової освіти щодо вивчення освітньої галузі «Суспільствознавство». Основною формою організації процесу навчання природознавства є уроки, які тісно пов'язані з позаурочними й позакласними заняттями. Серед уроків виділяються такі типи: вступний, комбінований, узагальнюючий, екскурсія. Навчання предмету здійснюється методами, в яких ураховуються їх внутрішня (зміст) і зовнішня (форма) сторони. Внутрішню сторону відображають методи за рівнем пізнавальної самостійності учнів: пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, проблемного викладу, евристичний (частково-пошуковий), дослідницький (пошуковий). А зовнішню — методи за джерелом знань: словесні (бесіда, розповідь, пояснення), практичні (дослід, практична робота, спостереження), наочні (використання натуральних, образотворчих, аудіовізуальних засобів наочності, моделей). Зазначені методи поєднуються. Обов'язковою умовою поєднання є відповідність змісту методу його формі, тобто зовнішньої сторони -внутрішній. Інтерактивне навчання в цьому контексті дозволяє застосувати більше методів навчання на уроці, підвищує рівень знань учнів, створює в їхній свідомості чіткі уявлення, формує вміння узагальнювати свої знання в поняттях та навички «спілкування» з довкіллям, допомагає дітям осмислити закономірні зв'язки між явищами, розвиває комунікативну компетентність, формує практичні уміння і навички. Впровадження інтерактивних форм та методів у практику на уроках «Я у світі» у початкових класах потрібно починати з простих («Мозковий штурм», «Коло ідей») та поступово переходити до більш складних («Діалог», «Метод моделювання ситуації» та ін.) Використання інтерактивних методів навчання на уроках «Я у світі» в початковій школі активізує розумову діяльність молодших школярів, розвиває пам'ять, увагу, уяву, логічне мислення, зв'язне мовлення, вчить працювати в колективі, самостійно мислити, висловлювати власні думки; спонукає дітей до навчання, виховує прагнення до знань, вивчення конкретного предмету та оволодіння новими вміннями та навичками загалом. При використанні інтерактивних окрім зростання рівня знань, в учнів розвивається логічне мислення, зв'язне мовлення, пам'ять, увага, здатність до самостійного пошуку інформації, самоаналізу та аналізу думок інших, учні вчаться давати короткі, лаконічні відповіді, слухати інших, з повагою ставитися до думки однокласників, формується вміння спілкуватися в колективі, вміння товаришувати та допомагати, з'являється вмотивованість навчання, зацікавленість предметом. Саме тому вважаємо необхідним оволодіння майбутніми вчителями знаннями про інтерактивні технології, методику їх використання у навчальній роботі, формування позиції щодо необхідності використання інтерактивних технологій забезпечить їх професійну компетентність та конкурентоздатність. Отже, впровадження інтерактивних методів навчання на уроках «Я у світі» в початковій школі поглиблюють знання учнів з теми, учні краще засвоюють поняття, розвиваються навички працювати в колективі, інтерактивне навчання розвиває пам'ять, увагу, уяву, логічне мислення, зв'язне мовлення, вміння відстоювати свою думку. Учні зацікавлені, активні та вмотивовані до навчання природознавству через що урок стає набагато продуктивнішим.

Метод „Карусель" за своєю сутністю є роботою в змінних парах. Використання цього методу забезпечує обмін думками між усіма учнями класу: учні сідають по колу, обличчями один до одного. Після того, як вони обмінялись думками, зовнішнє коло рухається, тоді як внутрішнє залишається нерухомим. Таким чином, усі учні мають змогу обмінятися думками.

На уроках курсу „Я і Україна" у початковій школі цей ме­тод часто використовують для проведення взаємоогіитувань: кожен учень отримує (або формулює самостійно) питання з теми та по черзі задає його учням, із якими опиняється у парі. Цей метод може також використовуватись для обговорення у парах проблемних питань, які вимагають нестандартних рішень. Наприклад: „Що треба робити, щоб під час ожеледиці люди не падали?", „Навіщо кішці вуса?", „Як можна побудувати дім без цегли?" тощо.

Метод «Акваріум» передбачає роботу однієї групи, тоді як і нші учні спостерігають за процесом її діяльності, а потім аналі­зують її ефективність та результативність.

Наприклад, на уроці група учнів може будувати школу май­бутнього, використовуючи всі ідеї, що були висловлені колек­тивно. Решта учнів спостерігають та оцінюють роботу групи.

Під час використання цього методу необхідно враховувати психологічні особливості молодших школярів, які не можуть тривалий час пасивно спостерігати за діяльністю інших. Тому тривалість такої вправи не має перевищувати 7-10 хвилин.

До технології колективно-групового навчання відносять методи обговорення проблеми в загальному колі (полілоги), мікрофон, незакінчені речення, мозковий штурм, аналіз ситу­ації, броунівський рух.

Полілог є одним з основних інтерактивних методів, який ми розуміємо як модифікацію евристичної бесіди. За класифінацією О.Пометун, цей метод має назву "обговорення у загаль­ному колі". Його сутність полягає в організації інтерактивного обговорення певної проблеми, в ході якого кожен може висло­вити свою думку. Наприклад, у колі можуть обговорюватись такі питання: „Які справи краще робити одному, а які - ра­зом?", „Чи кожна людина може стати успішною?", „Від чого залежить мода?"

Мікрофон є різновидом цього методу: висловлювати пози­цію можна тому, хто має в руках мікрофон. Цей метод дозволяє організувати відповіді дітей.

Метод мозкової атаки передбачає розв'язання проблеми шляхом колективного обговорення. Його особливість полягає у тому, що діти можуть висловлювати будь-які припущення, які приймаються без критики. Тільки після того, як висловлені всі припущення, версії підлягають аналізу, в ході якого формуєть­ся правильне рішення проблеми.

Сутність броунівського руху полягає у тому, що учні вільно рухаються по кімнаті, хаотично об'єднуються в пари з метою от­римати відповідь на запитання; або рухаються цілеспрямовано: із метою знайти парну картинку, продовження висловлювання тощо. На уроках курсу „Я і Україна" для цієї вправи можна ста­вити такі завдання: „Зібрати тварин у класи", „Об'єднати твари­ну та її дитину", „Знайти для кожної тварини відповідну їжу".

Технології ситуативного моделювання передбачають си­муляції, імітаційні ігри. „/мітаціями (імітаційними іграми) називають процедури з виконанням певних простих відомих дій, які відтворюють, імітують будь-які явища навколишньої дійсності. Учасники імітації реагують на конкретну ситуацію в рамках заданої програми, чітко виконуючи інструкцію...".

З метою опрацювання дискусійних питань використову­ють методи ПРЕС, „займи позицію", „неперервна шкала ду­мок", дебати тощо.

Метод ПРЕС передбачає побудову висловлювання за таким алгоритмом: Я вважаю... Тому що... Наприклад... Таким чином...

За таким алгоритмом можна вчити дітей будувати докази. Наприклад, необхідно довести, що Земля має форму кулі. Ви­користовуючи означений метод, це можна зробити таким чи­ном: „Я вважаю, що Земля має форму кулі. Тому що, якщо вий­ти з однієї місцевості та рухатися в одному напрямку, потра пиш знову і цю місцевість. Наприклад, це довів своєю подорож­жю Магеллан. Таким чином, Земля має форму кулі".

Метод „Займи позицію" спрямований на поляризацію ду­мок стосовно певної проблеми. Він застосовується на початку дискусії. Наприклад, може бути поставлене таке питання „Миша польова - це корисна чи шкідлива тварина?"

Неперервна шкала думок є методом, що дозволяє вислови­ти думку усім членам групи. Найчастіше використовується лан­цюг питань-відповідей.

Кооперативне навчання є основною формою організації діяльності, що існує паралельно з груповою (фронтальною) фор­мою та визначається як організація навчання у малих групах учнів, об'єднаних спільною навчальною метою. Реалізація оз­наченої форми навчання вимагає об'єднання дітей у групи, склад яких може змінюватись протягом року. Проблемні зав­дання для всіх груп можуть бути однаковими або взаємодоповнювальними. У відповідності до характеру завдання визначаєть­ся зміст груп: гетерогенний (складається з учнів із різними пізнавальними можливостями) або гомогенний (складається з учнів із приблизно однаковим рівнем пізнавальних можливос­тей). Організація роботи в групі може бути паралельно-спільною (кожен член групи розв'язує одне із завдань, що входить до скла­ду загальної навчальної задачі); або власне спільною (коли одну задачу розв'язують усі разом).

Оптимальний склад груп дослідники інтерактивних тех­нологій визначають від трьох до п'яти учнів, але на початкових етапах допускається поділ на групи з двох осіб. Під час органі­зації роботи в групах пропонується такий розподіл ролей: спікер (або керівник групи), який зачитує завдання групі, організо­вує порядок виконання, підбиває підсумки роботи, визначає доповідача; секретар, який веде записи та має бути готовий вис­ловлювати думки як член групи; посередник, в обов'язки якого входить стежити за часом та заохочувати групу до роботи; допо­відач, який доповідає про результати роботи групи.

Важливою відмінністю інтерактивних форм роботи від тра­диційної фронтальної чи групової є постановка мети вчителем перед дітьми. Якщо в традиційній технології переважає поста­новка однакової мети для кожного, що сприяє конкуренції, змаганню, то інтерактивна технологія передбачає "наявність спільної мети, що вимагає об'єднання зусиль учнів для її досяг­нення, розподілу функцій та обов'язків між учасниками діяль­ності, співробітництва, яке засноване на взаємодопомозі в про­цесі діяльності, взаємонавчання".

Застосування інтерактивних технологій висуває певні вимоги до структури уроків, яка, за О. Пометун, складається з п'яти елементів:

- мотивація;

- оголошення, представлення теми й очікуваних результатів;

- надання необхідної інформації для розв'язання завдань;

- інтерактивна вправа — центральна частина заняття;

- підбиття підсумків, оцінювання результатів уроку.

Розглянемо кожен із цих елементів інтерактивного уроку ґрунтовніше.

Мотивація. Мета цього етапу — сфокусувати увагу учнів на проблемі та викликати інтерес до обговорюваної теми. Мотивація є своєрідною психологічною паузою, яка дає змогу учням усвідомити, що вони зараз планую засвоїти з учнями, відповідно до фундаментальних положень теорії психолого-філософського пізнання, можна реально вважати засвоєною, якщо вона стала основою для розвитку в суб'єкта власних новоутворень: у його когнітивній сфері, свідомості, емоційно-ціннісній сфері тощо. Отже, суб'єкт навчання має бути налаштований на ефективний процес пізнання, мати в ньому особистісну, власну зацікавленість, усвідомлювати, що й навіщо він зараз робитиме. Без виникнення цих мотивів учіння, мотивації навчальної діяльності не може бути ефективного пізнання.

Із цією метою я використовую прийоми, що створюють проблемні ситуації, викликають у дітей здивування, інтерес до змісту знань, процесу їх

отримання, підкреслюють парадоксальність явищ і подій. Це може бути й коротка розповідь учителя, і бесіда, і демонстрування наочності, і нескладна інтерактивна технологія («мозковий штурм», «мікрофон», «криголам» тощо).

Мотивація чітко пов'язана з темою уроку, вона психологічно готує учнів до її сприйняття, налаштовує їх на розв'язання певних проблем. Як правило, матеріал, що я пропоную для обговорення учням під час мотивації, наприкінці підсумовується, стає «місточком» для представлення теми уроку.

Цей елемент уроку займає не більше п'яти відсотків часу заняття.

Оголошення, представлення теми її очікуваних навчальних результатів. Мета — забезпечити розуміння учнями змісту їхньої діяльності, тобто того, чого вони повинні досягти на уроці, чого я від них чекаю.

Часто я залучаю до визначення очікуваних результатів усіх учнів. Щоб визначити для себе майбутні результати уроку, учні інколи мають озвучити своє особисте ставлення до суті та структури вибраних способів навчальної діяльності, спланувати свої дії щодо засвоєння та застосування інформації, передбачених темою. Без чіткого та конкретного визначення й усвідомлення учнями результатів їхньої пізнавальної діяльності, особливо на уроках із використанням інтерактивних технологій, вони можуть сприйняти навчальний процес як ігрову форму діяльності, не пов'язану з навчальним предметом. Формулювання очікуваних результатів уроку виглядає іншим, ніж в існуючих методичних чи дидактичних посібниках. Оскільки це принциповий момент інтерактивного навчання, розглянемо його більш детально.

Формулювання результатів інтерактивного навчання учнів має відповідати таким вимогам:

- висвітлювати результати діяльності на уроці учнів, а не вчителя, і бути сформульованими таким чином: «Після цього уроку я зможу...»;

- чітко відображати рівень навчальних досягнень, який очікується після уроку. Тому мають бути передбачені: обсяг і рівень навчальної інформації учнів, що буде забезпечений; обсяг і рівень розвитку способів діяльності, який планується досягти в кінці уроку; розвиток (формування) емоційно-ціннісної сфери учня, яка забезпечує формування переконань, характеру, вплив на поведінку тощо. Останній компонент навчальних результатів, до якого можна прагнути на окремому уроці, це — визначення, усвідомлення або формування емоційно-наповненого ставлення учнів до тих явищ, подій, процесів, що є предметом вивчення на уроці. Отже, результати можуть бути сформульовані за допомогою відповідних дієслів. Наприклад, знання: пояснювати, визначати, характеризувати, порівнювати, відрізняти, проаналізувати... тощо; ставлення: сформувати та висловлювати власне ставлення до..., пояснювати своє ставлення до...;

- досягнуті результати могли б вимірюватися. Наприклад, якщо після уроку учні вмітимуть «пояснювати суть явища та наводити приклади подібних явищ» — це легко перевірити та виміряти в оціночних балах, урахувавши точність і повноту відповідей;

- досягнуті результати мають бути очевидними для учнів і для самого вчителя, а також для інших учителів і осіб, що відвідують урок, із огляду на те, чи досягнуті заплановані цілі, чи ні.

Таким чином, формулювання мною результатів під час проектування уроку є обов'язковою процедурою. В інтерактивній моделі навчання це надзвичайно важливо, оскільки побудова технології навчання неможлива без чіткого визначення дидактичної мети. Правильно сформульовані, а потім досягнуті результати становлять дев'яносто відсотків успіху.

Досягнення результатів у інтерактивній моделі навчання передбачається шляхом залучення учнів до комунікативно-пізнавальної діяльності. Приступаючи до її виконання, вони повинні розуміти, для чого прийшли на урок, чого їм треба прагнути, як будуть перевірятись їхні досягнення.

Для того, щоб почати з учнями спільний процес руху до результатів навчання, у цій частині інтерактивного уроку я:

- називаю тему уроку або прошу когось із учнів прочитати її;

- якщо назва теми містить нові слова або проблемні питання, звертаю на це увагу учнів;

- прошу когось із учнів оголосити очікувані результати за текстом посібника або за моїм записом на дошці, зробленим заздалегідь, пояснити необхідні, якщо йдеться про нові поняття, способи діяльності тощо;

- нагадую учням, що наприкінці уроку я буду перевіряти, наскільки вони досягли запланованих результатів, а також пояснюю, як я буду оцінювати їхні досягнення в балах.

Цей елемент уроку займає не більше п'яти відсотків часу заняття.

Надання необхідної інформації. Мета цього елемента уроку — дати учням достатньо інформації для того, щоб на її основі вони могли виконати практичні завдання за мінімально короткий час. Це може бути міні-лекція, читання тексту підручника, ознайомлення з роздатковим матеріалом, опанування інформації за допомогою технічних засобів навчання або інших видів наочності, застосування НІТ. Для економії часу на уроці, для досягнення максимального ефекту уроку я даю учням інформацію заздалегідь для попереднього ознайомлення в домашніх умовах. Ця частина уроку займає близько десяти-п'ятнадцяти відсотків часу.

Інтерактивна вправа — центральна частина заняття, її метою є засвоєння навчального матеріалу, досягнення результатів уроку. Інтерактивна частина уроку займає близько п'ятдесяти-шістдесяти відсотків часу на уроці. Обов'язковими є така послідовність і регламент проведення інтерактивної вправи:

- інструктування - я розповідаю учасникам про мету вправи, правила виконання, послідовність дій і кількість часу, що відводиться на виконання завдань, запитую, чи все зрозуміло учасникам (2-3 хв.);

- об'єднання в групи та (або) та розподіл ролей (1-2 хв.);

- виконання завдання, при якому я виступаю як організатор, помічник, ведучий дискусії, намагаючись надати учасникам максимум можливостей для самостійної роботи та навчання у співпраці один з одним (5-15 хв.);

- презентація результатів виконання вправи (3-5 хв.).

Рефлексія результатів учнями: усвідомлення отриманих результатів, що досягається шляхом їх спеціального колективного обговорення або із застосуванням інших прийомів (5-15 хв.).

Рефлексія є природним невід'ємним і найважливішим компонентом інтерактивного навчання на уроці. Вона дає змогу учням і вчителю:

- усвідомити, чого вони навчились:

- пригадати деталі свого досвіду й отримати реальні життєві уявлення про те, що вони думали і що відчували, коли вперше зіткнулись із тією чи іншою навчальною технологією. Це допомагає їм чіткіше планувати свою подальшу діяльність уже на рівні застосування технологій у пізнавальній діяльності та в житті;

- оцінити власний рівень розуміння та засвоєння навчального матеріалу, спланувати чіткі реальні кроки його подальшого опрацювання;

- порівняти своє сприйняття з думками, поглядами, почуттями інших, інколи скоригувати певні позиції;

- як постійний елемент навчання привчати людину рефлексувати в реальному житті, усвідомлюючи та прогнозуючи подальші кроки;

- побачити реакцію учнів на навчання та внести необхідні корективи.
Я здійснюю рефлексію в різних формах: у вигляді індивідуальної роботи, роботи в парах, групах, дискусії, у письмовій та усній формі. Вона завжди містить кілька елементів: фіксація того, що відбулось, визначення міркувань і почуттів щодо отриманого досвіду, плани на майбутній розвиток.

Рефлексія застосовується мною після найважливіших інтерактивних вправ, після уроку, після закінчення певного етапу навчання.

Технологія рефлексії після окремих вправ, фрагментів уроку може бути такою.

Усне обговорення за запитаннями:

З якою метою ви робили цю вправу?

Які думки та почуття вона у вас викликала?

Чому ви особисто навчились?

Чому б хотіли навчитись у подальшому?

Листок оцінювання вміння висловлюватись

Ім'я, прізвище.

Критерії оцінки (0 — потребує вдосконалення; 1 — задовільно; 2 — прекрасно).

 

Критерії Бали
Я вмію добирати аргументи та чітко їх висловлювати  
Я вмію робити логічні висновки  
Я успішно застосовую перефразування  
Я вмію ставити запитання  
Я вмію сказати «ні»  
Я вмію аргументовано відповідати на критику  

 

Методика проведення рефлексії (її зміст, тип, способи, проблеми, шляхи їх вирішення, отримані результати) включає такі етапи:

1. Відновлення послідовності виконаних дій. Усно чи письмово відтворюється все, що зроблено, у тому числі й те, що на перший погляд здається дріб'язковим.

2. Вивчення відтвореної послідовності дій з точки зору її ефективності, продуктивності, відповідності поставленим завданням тощо. Параметри для аналізу рефлексійного матеріалу вибираються із запропонованих учителем.

3. Виявлення та формування результатів рефлексії. Таких результатів може бути виявлено кілька видів:

 

- предметна продукція діяльності - ідеї, пропозиції, закономірності, відповіді на запитання тощо;

- способи, які використовувались чи створювались у ході діяльності;

- гіпотези щодо майбутньої діяльності.

4. Перевірка гіпотез у подальшій діяльності.

Важливим фактором, що впливає на ефективність рефлексії в навчанні, є різноманітність її форм і прийомів, їх відповідність віковим або іншим особливостям дітей.

Рефлексія не повинна бути лише вербальною - це можуть бути малюнки, схеми, графіки тощо.

Підсумки є найважливішою частиною інтерактивного уроку. Саме тут проясняється зміст проробленого, підбивається підсумок засвоєних знань і встановлюється зв'язок між тим, що вже відомо, і тим, що ще повинно вдосконалюватися в майбутньому.

Функції підсумкового етапу уроку:

- пояснити зміст опрацьованого;

- порівняти реальні результати з очікуваними;

- проаналізувати, чому відбулося так чи інакше;

- зробити висновки;

- закріпити чи відкоригувати засвоєне;

- намітити нові теми для обміркування;

- установити зв'язок між тим, що вже відомо, і тим, що потрібно
засвоїти, чого навчитись у майбутньому;

- скласти план подальших дій.

Очевидно, що ключовою функцією підсумків буде повернення до результатів навчання та можливість переконання, що учні їх досягли.

Стадії підсумкового етапу уроку:

- установлення фактів (що відбулося?);

- аналіз причин (чому це відбулося?);

- планування дій (що треба робити далі?). Технологія проведення підсумкового етапу. На першій стадії:

- використовую відкриті запитання (Як? Чому? Що?);

- наполягаю на вираженні почуттів;

- наполягаю на описовому, а не оціночному характері коментарів;

- говорю про зроблене, а не про те, що могло бути зроблено.

На другий стадії:

- запитую про причини (Чому? Як? Хто?);

- вникаю у відповіді (Чому цього немає? Що було б, якщо?);

- шукаємо альтернативні теорії (Чи є інша можливість?);

- добираємо інші приклади (Де ще відбувалося щось подібне?);

- наводжу думки незалежних експертів. На третій стадії:

- наполягаю, щоб учні взяли на себе зобов'язання щодо подальших
дій.

Для підсумків уроку й оцінювання його результатів у балах залишаю до двадцяти відсотків часу, відведеного на урок.

 

 




Дата добавления: 2015-01-05; просмотров: 285 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.026 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав