Розбудова Римської імперії супроводжувалася дуже сильними змінами у свідомості людей того часу. Посилювалося тяжіння до суто релігійного способу самоусвідомлення. Це відбилося і на філософії III-IV ст. н.е., яка дедалі більше набувала рис теософського вчення.
Неоплатонізм виникає в античній філософії як остання спроба синтезувати уявлення про Космос та людину в одне вчення, переважно на підставах платонівської філософської традиції. Плотін, Порфирій, Прокл — найбільш відомі представники цього завершального в античній філософії напряму думки.
Неоплатоніки конструюють вчення про ієрархічність будови Дійсності. Основою буття є божественне (але безособове, на відміну від прийнятого у християнстві) "Єдине" як остання підстава жування будь-якого буття. Все інше існує, як і Єдине, вічно, тому пиання про походження всього замінюється в неоплатонізмі питанням про залежність одного буття від іншого. І в цьому розумінні "Єдине" шляхом поступового послаблення в низхідному порядку обумовлює "розум", потім "душу", "Космос", "матерію" (під якою розуміється, як і у Платона, небуття). Чуттєвий світ у неоплатоніків — це єдність ідей розуму, душі та матерії. Цей світ протяжний, тривалий, неістинний. Душа людини неречовинна, безтілесна, вона пов'язана не тільки з тілом, а й з божественною душею. Мета земного життя — звільнення від тілесності, чуттєвості через вдосконалення морального життя і наступного після смерті злиття з божеством. Саме в неоплатонізмі вперше проводиться ідея тріадичного, низхідного розвитку будь-якого предмета, навіть Бога. Це перебування в собі — вихід з себе — повернення в себе. Найбільш детально цю ідею опрацював Прокл, тому його визнано християнською церквою святим.
Ідеї неоплатонізму про існування ідеального світу, про втілення ідеї в матерію, про безсмерття душі, про пантеїстичний зв'язок божественного та світського не загинули разом з розпадом античного суспільства. Вони мали значний вплив на християнську теософію Середньовіччя та на філософію доби Відродження і Нового Часу.
Конспект 15
Філософія
На богослов'ї та філософії Августина лежить глибокий відбиток його темпераменту і біографії. Августин дотримується матеріалістичного погляду на «погану природу» людини, яка є наслідком первородного гріха і передається через статеве життя.
Для Августина людина - це душа, якій служить тіло. Але людина - це єдність душі і тіла. Однак саме його темперамент і постійна боротьба проти моралі того часу привели до надмірного звеличування божественної благодаті і одержимості ідеєю про приречення
Августин вніс деякі помилки в розвиток західної гілки християнського віровчення. Він розвинув вчення про чистилище, як про проміжному місці між раєм і пеклом, де душі грішників очищуються.
Його погляди на тисячолітнє Царство як на еру між Боговтілення і другим пришестям Христа, протягом якої церква здобуде перемогу над світом, призвели до звеличення Римської церкви до рівня Вселенської, яка постійно прагнула підпорядкувати всі своєї влади. Спираючись на це твердження, як на церковну догму, Римські папи вели нескінченні війни за затвердження чільного становища католицької церкви. До цих пір католицьке віровчення відводить церкви особливу роль в порятунку людей, обтяжених первородним гріхом.
Августин відстоював вчення про рок, приречення, відкидаючи цим свободу волі людини. На думку Августина, Бог влаштовує майбутні справи; це організацію незаперечно і незмінно. Але доля, не має нічого спільного з фаталізмом язичників: Бог карає, щоб явити свій гнів і силу. Всесвітня історія являє собою арену, на якій відбуваються Його діяння. Одні люди удостоюються вічного життя, інші - вічного прокляття, і серед останніх - немовлята, які померли нехрещеними.
Оскільки первородний гріх передається статевим шляхом, він є загальним для всіх і неминучим, як і саме життя. У кінцевому рахунку, церква складається з обмеженої кількості святих, призначених до спасіння ще перш створення світу.
Августин сформулював деякі положення, які, хоча й не були цілком прийняті католицькою церквою, породили нескінченні богословські суперечки. Його доля компрометувало християнський універсалізм, згідно з яким Бог бажає спасіння всіх людей.
Довгий час Августин виступав проти культу мучеників. Не дивлячись на авторитет Амвросія, він не дуже вірив у дива, що здійснюються святими, і затаврував торгівлю мощами. Однак перенесення мощей святого Стефана у Гіппон в 425 році, і пішли потім чудесні зцілення змусили його змінити думку. У проповідях, які він вимовляє в період з 425 по 430 рр.., Августин пояснює і виправдовує шанування мощів і відбулися від них дива.
У його роботах зі спроби виразити розуміння догматів віри виникає система християнської філософії. Августин вважав, що основою вивчення життя, як і філософії, є Бог, оскільки будь-яке вивчення є частиною пізнання Бога. Людина, що пізнала Бога, не може не любити його. Будь-яке знання має вести до Бога, а потім і до любові до нього.
Велику цінність має внесок Августина в розробку християнського тлумачення історії. Августин мав широкі світоглядними поглядами на історію. Він бачив у ній універсальність і єдність усіх людей. Августин підіймав духовне над минущим, земним в своєму твердженні про суверенність Бога, який став Творцем історії в часі. Незважаючи на різноманітність трактованих їм предметів Августина по-справжньому займали лише дві події: для нього привели в дію і визначили історію гріх Адама і викупна жертва Христа. Він відкидає теорію вічності світу і вічного повернення, тобто він вважає, що історія лінійна. Все, що починає існувати, робить це внаслідок волі Бога. Ще до Творення Бог мав у своїй свідомості план, який і буде частково реалізований в часі у вигляді існування всього земного, а в кінцевому рахунку повністю здійснено вже за межами історичного розвитку за участю надприродної сили Божої, тобто кінець, або мета історії для Августина знаходиться поза її меж, у владі вічного Бога.
Після первородного гріха єдине значуща подія - це Воскресіння. Істина, одночасно історична і рятівна, об'явилась в Біблії, так як, на його думку, доля єврейського народу показує, що у Історії є сенс і кінцева мета: порятунок людства. У цілому, історія полягає в боротьбі між духовними нащадками Авеля і Каїна.
Всі історичні періоди відносяться до граду земного, початок якому поклало злочин Каїна, і протилежність якого - Град Божий. Град людей, тимчасовий і смертний, і тримається на природному відтворенні потомства. Град Божий - вічний і безсмертний, місце, де відбувається духовне оновлення.
Оскільки справжня мета християнина це порятунок, а єдине надія - остаточний тріумф Граду Божого, то всі історичні катастрофи, в кінцевому рахунку, позбавлені духовного сенсу.
Внесок Августина у розвиток християнства високо цінується не тільки в Римському католицтві, але і в протестантизмі. Він стверджував, що порятунок від первородного і дійсного гріха є результатом благодаті суверенної Бога, який неминуче врятує тих, кого обрав, тому Протестанти бачать в Августині предтечу Реформації.
Католицька церква будує свої догмати відповідно з думкою Августина. Вона спирається на його думки і уявлення, що мають незаперечний авторитет. Він також вважається батьком римської еклезіології, тобто науки про церкву.
Конспект 16
Дата добавления: 2015-01-05; просмотров: 39 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |