Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Генезис і еволюція фінансів як історичної категорія

Читайте также:
  1. Буття як поняття та категорія. Проблема буття в історико-філософському окресленні. Категоріальні визначення буття.
  2. Велика Французька революція
  3. Взаємозв'язок і відмінності між фінансами та іншими економічними категоріями
  4. Виховання як категорія педагогіки, основні категорії теорії виховання
  5. Влияние предкриминальной жизненной ситуации на генезис преступления
  6. Вообще генезис общества (т.е. его возникновение и развитие) можно трактовать с различных позиций.
  7. Вопрос 5: Гипотеза пангенезиса. Преформизм и эпигенез. Современные представления о молекулярно-генетических механизмах онтогенеза. Теория информации.
  8. Генезис и динамика культуры
  9. Генезис исследований коммуникационных процессов в эпоху античности
Помощь в написании учебных работ
1500+ квалифицированных специалистов готовы вам помочь

 

Фінанси є продуктом еволюції суспільних відносин, наявності держави і товарно-грошових відносин, а тому історичною кате­горією.

Термін «фінанси» з'явився у ХНІ ст. в торгових містах Італії. За однією теорією, він походить від середньовічного латинського терміна «fіnаnсіа», що означає обов'язкову сплату грошей, що було пов'язано з передачею частини доходу громадянина в розпорядження монарха на державні витрати. Згідно з іншою теорією, цей термін по­ходить від латинського «fіnіs» (кінець), який використовувався для позначення строку сплати.

Уперше в сучасному тлумаченні цей термін став застосовуватися у Франції, де під фінансами розуміли сукупність коштів, необхідних для задоволення державних і суспільних потреб. Окрім того, існує точка зору, відповідно до якої авторство терміна «фінанси» належить французькому вченому Ж. Бодену, який у 1577 р. опублікував свою працю «Шість книг про республіку». Із старофранцузької мови тер­мін «fіner», який перекладається як платити, перейшов в інші мови світу. У цей же період в Німеччині слово «фінанси» мало негативне значення: його пов'язували зі здирництвом та хабарництвом.

Виникнення і розвиток фінансів як історичної категорії обумов­люється наступними передумовами:

- суспільний поділ праці та створення товарного виробництва;

- розвиток грошового господарства, чітке формування та реалі­зація основних функцій грошей;

- поява самостійних суб'єктів господарювання, які створюють необхідні грошові фонди;

- укріплення централізованої держави, яка забезпечує створення системи законодавчо-правових норм.

Історичний характер фінансів як об'єктивної економічної катего­рії підтверджує той факт, що її сутнісні характеристики не можуть кардинально змінюватись при зміні суспільно-економічної формації. Фінанси незалежно від суспільної формації завжди направлені на розробку ефективної системи формування і використання фондів та доходів для забезпечення виконання державою своїх функцій. Разом з тим, незважаючи на спільність сутнісних характеристик в кожній із формацій, фінанси мають свої відмінності: в соціальній направленос­ті, ролі в суспільному виробництві, конкретних формах фінансових відносин.

Історичний характер фінансів проявляється не тільки у виник­ненні нових фінансових відносин, пов'язаних з розвитком суспіль­ства, а й еволюції кожної їх форми: податків, державного та місцевих бюджетів, позабюджетних фондів, державного та місцевого кредиту.

У процесі еволюції фінансів можна виокремити декілька етапів.

На першому етапі, який характеризується нерозвиненою формою фінансів, основна маса коштів витрачалася на військові цілі, і фінанси практично не здійснювали впливу на економіку. Іншою характерною рисою цього періоду була вузькість фінансової системи, тому що вона складалася з однієї ланки — бюджетної системи, і спектр фінансових відносин був обмеженим: усі фінансові відносини були пов'язані ви­ключно з формуванням і використанням бюджету.

Наступний етап, який був викликаний розвитком держави і дер­жавності, привів до розширення фінансових відносин, що знайшло своє відображення у формуванні державних скарбниць, розвитку сис­теми бюджетів, виникненні державного кредиту та державних цінних паперів. Зміни у системі фінансових відносин були зумовлені тим, що держава потребувала значних фінансових ресурсів для виконання своїх функцій — державного управління, підтримання обороноздат­ності, регулювання економічних пропорцій, фінансування соціальної сфери і соціального захисту, міжнародного співробітництва тощо.

Третій етап еволюції фінансів, який розпочався у першій поло­вині XX ст., характеризується ускладненням фінансової системи та появою нових її ланок — фінансового ринку, фінансів державних під­приємств і галузей, спеціальних та позабюджетних фондів. Із сере­дини 50-х років XX ст. виникає принципово нова ланка фінансових відносин — фінанси наднаціональних економічних угруповань.

 

Особливості державних фінансів у різних суспільно-економічних формаціях

 

Суспільно-економічна формація — це історичний тип суспіль­ства, цілісний «соціальний організм», що базується на певному спо­собі виробництва. Це поняття є одним із базових понять соціальної філософії марксизму.

Суспільно-економічна формація характеризується специфічною структурою (базисом і надбудовою) і законами виникнення, функці­онування та розвитку. В історії розрізняють п'ять суспільно-еконо­мічних формацій, що становлять ступені історичного прогресу:

- первіснообщинна;

- рабовласницька;

- феодальна;

- капіталістична;

- комуністична.

Первіснообщинна суспільно-економічна формація та відповід­ний спосіб виробництва із зрівняльним розподілом продуктів праці практично не мали фінансів. Фінанси як історична категорія вини­кли в період розпаду первіснообщинного ладу, з появою держави та її потребами у власних ресурсах, а також при розшаруванні суспільства на класи (рабовласники і раби). Саме з появою держави та її існуван­ням більшість економістів пов'язують виникнення і функціонування фінансів.

Отже, зародкові форми фінансів виникли у період розпаду рабо­власницького ладу, розвитку товарно-грошових відносин і заміни на­туральних зборів, повинностей на користь правителя податками, які стали сплачуватись у грошовій формі.

В докапіталістичних формаціях більша частина потреб держави задовольнялась шляхом встановлення різного роду натуральних збо­рів, податей, повинностей, а грошове господарство було лише в армії.

На зміну первісному суспільству прийшли рабовласницькі дер­жави. Водночас деякі країни проминули цей тип держави. У рабо­власницьких державах, як правило, існують окремі залишки первісно­общинного ладу. Внаслідок цього багато дослідників вважають, що рабовласницька держава є перехідним типом держави. Економічну основу її становить приватна власність на рабів.

Так, у Стародавніх державах, які існували у V ст. до н.е. — V ст. н.е., — Стародавньому Єгипті, Вавилоні, Ассирії, Карфагені, Старо­давній Греції, Стародавньому Римі основними джерелами державних доходів були воєнна здобич, данина, домени, податки, причому пере­дусім — майнові податки, особисті повинності та позики. При цьому державні видатки характеризувалися наступною структурою: великі невиробничі видатки на утримання правлячої еліти та армії, видатки на ведення війн та фінансування видовищ, у той час як такі виробни­чі витрати, як витрати на будівництво громадських будівель, храмів, фортифікаційних споруд та шляхів, були значно меншими.

Феодальна держава в окремих країнах замінила рабовласницьку, а в інших — саме вона була першою, що прийшла на зміну первісному суспільству. У феодальній державі селянин вже є членом суспільства й суб'єктом правовідносин, має певну власність — будинок, сільсько­господарські та інші знаряддя праці, домашні речі тощо. Однак від­сутність землі робить його залежним від землевласника-феодала. Характерним для феодальної держави є становий поділ суспільства. У багатьох феодальних державах існувало кріпацтво. Більшість були монархіями з досить жорсткою централізацією управління державою.

У країнах Середньовічної феодальної Європи У-ХУ ст. — Візан­тії, Італії, Німеччині, Франції, Англії, Іспанії, Португалії — основними джерелами державних доходів були надходження від державного май­на (доменів) і регалій (монопольного права монарха на окремі про­мисли і торгівлю певними товарами), данина, контрибуції, податки, у тому числі майнові, земельні, подушні, мита та позики. При цьому здійснювалися значні невиробничі витрати на утримання монаршого двору, якому належала вся повнота законодавчої, розпорядчої та судо­вої влади, утримання державного апарату та фінансування військових витрат. Відносно невеликі державні витрати, які мали виробничий ха­рактер, витрачалися на інфраструктуру: будівництво таких споруд, як мости, порти, дороги, канали, зрошувальні системи та водогони.

Слід зазначити, що на ранніх стадіях розвитку держави, як пра­вило, не існувало розмежування між ресурсами держави та ресурса­ми її глави; правителі розпоряджалися державними коштами. Лише із виокремленням державної скарбниці з власності монарха (XVI— XVII ст.) виникає поняття державних доходів та державних видатків.

Основою капіталістичного способу виробництва є приватна влас­ність на засоби виробництва, товарне виробництво та товарно-грошо­ві відносини.

На нижчій стадії розвитку капіталізму основними видами до­ходів держави були непрямі податки, які становили до 70-80% усіх податкових надходжень, доходи від державних монополій (соляної, горілчаної та ін.), а також доходів від пошти, митниці тощо. Основ­ними напрямами державних видатків були воєнні, на утримання ор­ганів державної влади (поліції, судів, чиновників державного апара­ту), також виділялися кошти на розвиток освіти, охорони здоров'я. В останній третині XIX ст. в деяких країнах частину коштів держава почала витрачати на соціальні потреби. Дедалі більше державні ви­датки спрямовуються на виплату відсотків по державному боргу, який зростає здебільшого внаслідок війн. Так, двома основними лан­ками фінансової системи на нижчій стадії розвитку капіталізму були державний (центральний) і місцевий бюджети, другий був доміну­ючим.

На вищій стадії розвитку капіталізму, особливо після кризи 1929-1933 рр., соціально-економічні функції держави розширюють­ся, що зумовило зростання обсягів частки національного доходу, яка перерозподіляється через державний бюджет та ускладнення фінан­сової системи. Водночас зростає значення центрального бюджету, а місцевих бюджетів — зменшується. Якщо на початку XX ст. у розви­нутих країнах за допомогою податків акумулювалося до 10% націо­нального доходу, то наприкінці 90-х років — до 90%. Переважна частка доходів державного бюджету формується через систему прямих податків. Головне місце серед видатків держави займають витрати на соціальні цілі — розвиток освіти, охорона здоров'я, виплат безро­бітним, пенсіонерам та ін. Також важливе значення мають державні видатки на економічні цілі — житлове будівництво, транспорт, наука, зв'язок, державне регулювання економіки тощо. Разом з тим висока питома вага у структурі державних видатків зберігається за такими напрямами державних видатків, як видатки на військові цілі та вип­лата відсотків за державним боргом.

Функціонування комуністичної держави тісно пов'язане з органі­зацією суспільного виробництва, управління господарством та куль­турою, підвищенням життєвого рівня народу, організацією контролю за мірою праці і мірою споживання, зміцненням обороноздатності країни й розвитком відносин співробітництва та взаємодопомоги між країнами соціалістичної співдружності.

Ланками системи загальнодержавних фінансів комуністичної держави на прикладі СРСР можна назвати державний бюджет, дер­жавне соціальне страхування та соціальне забезпечення, державне майнове та особисте страхування. Слід зазначити, що важливого зна­чення у таких країнах набуває фінансове планування, і державний бюджет підкріплює народногосподарський план з фінансового боку. Бюджету належить провідна роль у розподілі і перерозподілі націо­нального доходу: через нього здійснюється контроль за виконанням народногосподарських планів.

Вирішальна роль у створенні грошових накопичень та формуван­ні централізованого фонду фінансових ресурсів у комуністичній дер­жаві відводиться державним підприємствам. Основними джерелами надходжень до державного бюджету є податок з обороту, платежі державних підприємств і організацій з прибутку, прибутковий пода­ток з кооперації, колгоспів, підприємств і громадських організацій, державні позики, реалізовані серед населення, кошти державного со­ціального страхування, податки з населення. Значна частина бюджет­них ресурсів спрямовується на подальший розвиток соціалістичного виробництва, а також завдяки бюджетному перерозподілу коштів успішно функціонує і розвивається невиробнича сфера — освіта, охорона здоров'я, соціальне забезпечення, покриваються витрати на управління та оборону країни.

На сучасному етапі індустріального та постіндустріального сус­пільства в розвинених країнах доходи державного бюджету форму­ються за рахунок податкових та неподаткових надходжень, а також позик, при цьому значні державні видатки здійснюються з метою формування людського капіталу (освіта, охорона здоров'я, культу­ра), розвитку інформаційної та промислової інфраструктури. Значні фінансові ресурси використовуються для соціального забезпечення і соціального страхування, фінансування екологічних програм, про­ведення науково-дослідних та конструкторських робіт. При цьому питома вага видатків на утримання органів державної влади, управ­ління та оборону знижується.

 

 

Доверь свою работу кандидату наук!
1500+ квалифицированных специалистов готовы вам помочь



Дата добавления: 2015-01-05; просмотров: 85 | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2022 год. (0.01 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав