Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Розділ 1. Державний устрій середньовічної Франції та джерела права

Читайте также:
  1. I. Понятие законности. Соотношение законности, права и власти.
  2. I. Понятие законности. Соотношение законности, права и власти.
  3. I. Понятие и виды источников (форм) права.
  4. I. Права на результаты интеллектуальной деятельности
  5. I. Теория государства и права как наука. Ее место в системе юридических наук.
  6. I. Теория государства и права как наука. Ее место в системе юридических наук.
  7. II. Методология теории государства и права.
  8. II. Организация деятельности Школы Права
  9. II. Основы горного права
  10. III. 10. Особенности канонического права

Право Середньовічної Франції

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Державний устрій середньовічної Франції та джерела права

1.1. Державний устрій

1.2. Джерела права

Розділ 2. Специфіка різних галузей права середньовічної Франції

2.1. Зобов'язальне право

2.2. Державна регламентація виробництва і торгівлі

2.3. Сімейне та спадкове право

2.4. Кримінальне право

2.5. Судовий процес

Висновки

Список використаної літератури

 

Вступ

Середні століття – це епоха, коли в рамках складаються національних держав поступово формуються основи майбутніх національних правових систем. Цей тривалий процес завершується в більшості країн вже в наступну історичну епоху – в Новий час. Але саме в середні століття визначаються контури і майбутніх великих світових правових систем (сімей права) – континентальної та англосаксонським, складаються їх специфічні і несхожих правові інститути. Вихідний «будівельний матеріал» середньовічне право черпали у правових звичаях, які довгий час залишалися найважливішим джерелом права. За кілька століть у країнах Західної Європи відбувається порівняно плавний і безболісний перехід від варварських (племінних) правових звичаїв до правових звичаїв феодальних, які мають вже не персональний, а територіальний принцип дії. Розквіт феодалізму в Європі в XI-XII ст. означав і повсюдне переважання звичайного права. До цього часу в західноєвропейському суспільстві були втрачені багато елементи правової культури і навіть писемності, які отримали колись широкий розвиток в античному світі, а тому й сама усна форма, в якій тривалий час виражалося звичаї, була практично єдино можливою.

Правові звичаї досить органічно інтегрувалися в феодальні відносини, закріплювали всі їхні основні види. Перш за все звичай (часто звичай-договір) регулював особистісні та Поземельні зв'язку між самими феодалами-сеньйорів і васали (лінне право). У рівній мірі правові звичаї охоплювали відносини між феодалами (власниками землі) і селянами, її власниками. Ця частина правових звичаїв (маноріальне право) найбільшою мірою відбивала залежне становище селян, прив'язаних до землі, і змушених працювати на власника (манора). Згодом правові звичаї записувалися і включалися в хартії і в інші скаржитися грамоти, в яких сеньйора визначали привілеї та обов'язки васали, городян і селян. В силу схожості самих найпростіших форм регулювання феодальних відносин правові звичаї навіть при збереженні місцевих розходжень відрізнялися тотожність багатьох своїх інститутів і підходів. І це дозволяло вже середньовічним юристам знаходити в них певну систему. Так, в XI столітті з'являються перші збірки (зазвичай у містах) з викладенням основних принципів феодального права.

Міське право, незважаючи на закріплення в ньому деяких чисто феодальних інститутів, за своїм основним змістом не було феодальних правом, воно швидше передбачає майбутнє буржуазне право, розробляло саме його принципи. Міста широко використовували різні збірники міжнародного торгового права і морських звичаїв, складені в містах Італії, Іспанії тощо, і тим самим внесли помітний вклад у формування єдиних правових традицій в країнах Західної Європи. Особливе місце в процесі формування загальноєвропейської правової культури в середні століття займало канонічне право. Воно виникло спочатку як право християнської церкви в цілому. Потім, після розколу церкви склалися дві самостійні гілки канонічного права. У Західній та Центральній Європі канонічне право отримало під впливом «Папської революції» особливо велике розвиток і перетворилося в самостійну й ефективно діючу систему середньовічного права. Східна гілку канонічного права, що оформилось в рамках греко-православної церкви, діяла у Візантії, а також у низці інших країн Південно-Східної та Східної Європи, але не мала тут такого авторитету, як канонічне право на Заході.

Велика значимість норм канонічного права в західноєвропейському суспільстві визначалася низкою факторів. Перш за все, канонічне право тут розроблялося і підтримувалося могутньої римсько-католицькою церквою і папство, про політичну силу яких уже говорилося. Канонічне право вирізнялось універсальністю і екстериторіальністю, оскільки його норми діяли у всіх країнах, які взяли католицизм. Воно не знало державних кордонів і з'єднує в єдине ціле всіх католиків. Канонічне право відрізнялося також широтою регульованих ним суспільних відносин. Воно включало в себе питання як духовного, так і світського життя, було обов'язковим як для кліриків, так і для мирян. Нарешті, особливий вага канонічному праву придавала його традиційність, оскільки воно йшло своїм корінням в античність, в грецьку філософію і в римську правову культуру. Канонічне право увібрало в себе і передало наступним поколінням цілий ряд норм римського права, його мова, що знайшло своє відображення у формулі: «церква живе за римським законам» (ecclesia vivit legae romanae).

Одним із найбільш значних і унікальних явищ у правовій життя Західної Європи стала рецепція римського права, тобто його засвоєння і сприйняття середньовічним суспільством. Після падіння західній частині імперії римське право не втратила своєї дії, але з утворенням варварських держав сфера його застосування в Західній Європі звузилась. Воно збереглося перш за все на півдні, у іспано-романського і Галло-романського населення. Поступово синтез римської та германської правових культур призвів до того, що римське право стало впливати на правові звичаї вестготів, Остготи, франків та інших німецьких народів. Однак з часом власне римські джерела права виходять з вживання і забуваються. Їм на зміну приходить спрощене і варваризоване римське право, яке за наказом королів об'єднувалися в спеціальні кодекси. Найбільшу популярність отримав Кодекс короля вестготів Аларіка II, складений на початку VI століття. Основним джерелом Кодексу був опублікований ще в 438 році Кодекс Феодосія II, а також законодавство інших римських імператорів, Інституції Гая, сентенції Павла тощо.

Об’єктом дослідження є право середньовічної Франції. Предметом дослідження є середньовічне право у цілому.

Мета дослідження – визначити специфіку права середньовічної Франції.

Завдання дослідження:

1) узагальнити державний устрій середньовічної Франції та джерела права;

3) виокремити специфіку різних галузей права середньовічної Франції.

Структура дослідження: вступ, два розділи, висновки та список використаної літератури.

 

Розділ 1. Державний устрій середньовічної Франції та джерела права




Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 59 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.007 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав