Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ. Першими джерелами права Франції були звичаї та збірники звичаєвого права – кутюми

Першими джерелами права Франції були звичаї та збірники звичаєвого права – кутюми. Вони склалися на основі старих правд і грамот, які регулювали відносини сеньйорів із селянами та містами. На Півночі Франції (в Нормандії, Бретані) до XIII ст. кутюми існували в усній традиції, на Півдні кутюми, в яких збереглися елементи римського права, набули письмового оформлення. У Франції в XV ст. нараховувалося близько 60 провінційних і понад 300 місцевих кутюм. Вони визначали порядок судочинства, склад судових органів, форми феодальної власності, васальні зв'язки та взаємини феодалів, становище міщан, селян, майнові тп шлюбно-сімейні відносини тощо. Більш повними та цінними були збірки: «Великий нормандський судебник» (середина XIII ст.); «Кутюми Бовезі» (1283 р.), складені Бомануаром; Паризька кутюма, записана д'Аблежем (кінець XIV ст.) у складі «Великого французького судебника». Так, у «Кутюмах Бовезі» набули відображення наявні на той час феодальні відносини, положення щодо злочинів і системи покарань та ін.

З 1453 р. за наказом Карла VII розпочалися роботи з уніфікації звичаєвого права, але вони не були завершені. У 1724 р. Бурдо де Рішбур видав загальний звід кутюм. Французька буржуазна революція 1789 р. скасувала чинність кутюм у сфері власності, шлюбу та сімейних відносин. Остаточно кутюми були відмінені після введення Цивільного кодексу Наполеона І (1804 р.). Іншим важливим джерелом права були акти королів – ордонанси, едикти, декларації, – вони набувають значного поширення з переходом до станово-представницької монархії та абсолютизму. З'являються навіть систематизовані збірники кримінального, торговельного та морського права. Джерелами права стають рішення Генеральних штатів, а також хартії сеньйорів, міські статути, статути купецьких гільдій і ремісничих цехів. Відбувається також і рецепція (запозичення та засвоєння) римського права. Це не механічне його відтворення, а вивчення, обробка й доповнення. З XVI ст. Франція стає одним із провідних центрів вивчення та застосування римського права.

Звичаї мали характер неписаного права. їхній авторитет ґрунтувався на традиції та соціальному компромісі, обов'язкова сила підтримувалася судовими рішеннями. Відповідно кутюми відзначалися строкатістю, заплутаністю. З XII століття вони стали записуватися королівськими суддями та лепетами для практичного застосування в судах (Кутюми Тулузи, Давній кутюм Бретані, Великий кутюм Франції). У XV столітті паризький парламент уклав єдиний збірник кутюм і в. їх було санкціоновано королівською владою. Найбільш відомі Кутюми Бовезі (1283 рік), створені королівським бальї Філіппом де Бомануаром. Кутюми відбивають маноріальне право (регулювало співвідношення між залежними селянами та феодалами), міські звичаї, правила судочинства. У Кутюмах Бовезі містився опис видів селянських утримувань та особистої кріпосної залежності. Віланське (селянське) утримування зумовлювалося натуральним оброком (шампар) або грошовими виплатами (чинш). Особиста кріпосна залежність мала спадковий характер. Розділ стосовно прав міської комуни фіксував, що місто може стати комуною тільки на підставі королівської хартії. При цьому права комун не повинні обмежувати права церкви та дворянства. Встановлювалося право контролю сеньйора над міським самоврядуванням. Кутюми Бовезі закріплювали суд рівних. Формулювалося положення щодо своєрідної «презумпції невинності»: злочинець не може бути покараний смертю до того часу, доки його злочин не доведено. Кутюми Бовезі визначали роль адвокатів у судовому суперництві. Вони допомагали тим, хто вступив у тяжбу, користуватися правовими звичаями, визначали інтереси сторін у суді.

На півдні Франції досить важливим джерелом права стає римське право у викладі французьких правників. Це було пов'язано з рецепцією римського права у середньовічній Європі. Римське право не застосовувалося у судовій практиці, але королі часто посилалися на римські формули. Досягнення французьких глосаторів використовувалися для юридичного оформлення верховенства королівської влади. На початку XIV століття римське право було визнане різновидом писаного звичаю на півдні Франції. Важливими джерелом стало канонічне право. Найбільшого поширення воно набуло у XII-XIII століттях у практиці церковних трибуналів. З посиленням королівської влади сфера дії канонічного права зменшується: у середині XVI століття з церковної юрисдикції вилучаються справи стосовно світських осіб. Норми канонічного права стали застосовуватися в королівських судах тільки після їх офіційного схвалення королем.

Значним джерелом феодального права стало міське право. Воно регламентувало права-привілеї городян (право на недоторканність особи та житла, право на майно, правосуддя), торговельну та ремісничу діяльність. З XII століття норми торговельного і морського права починають записуватися та систематизуватися (Реєстр торговельних і морських узвичаєнь). Королівське законодавство у Франції оформлюється рано. Вперше королівські ордонанси було кодифіковано у 1587 році – Кодекс Генріха III. На межі XVIІ-XVIІІ століть королівськими законами здійснюється кодифікація правових норм у сфері карного, процесуального, торговельного, морського, спадкового права. Як показало дослідження, кожна галузь права середньовічної Франції має певну специфіку.

Список використаної літератури:

1. Бостан Л.М., Бостан С.К. Історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посібник. – К.: ЦНЛ, 2004. – 672 с.

2. Глиняный В.П. История государства и права зарубежных стран: Учеб. пособие. – Харьков, 2001. – 830 с.

3. Глиняний В. Історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посібник / Володимир Павлович Глиняний; Одес. нац. юрид. академія. – 5-те вид., перероб. і доп. – К.: Істина, 2005. – 767 с.

4. Дахно І.І. Країни світу: Енциклопедичний довідник. – К.: Мапа, 2004. – 608 с.

5. История государства и права зарубежных стран: В 2-х т. Учебник для вузов. 2-е изд., стер./ Под ред. проф. Крашенинниковой Н.А. и проф. Жидкова О.А. – М.: НОРМА (Изда-тельская группа “НОРМА-ИНФРА”, 2001. – Т. 1. – 624 с.; Т. 2. – 712 с.

6. Історія держави і права зарубіжних країн: Хрестоматія/ Нац. юрид. академія України ім. Ярослава Мудрого, Науково-дослідний інститут державного будівництва та місцевого самоврядування Академії правових наук України; За ред. В.Д. Гончаренко. – К.: Видавничий дім, 2002. – 714 с.

7. Історія держави і права зарубіжних країн/ За ред. д.ю.н., проф. Джужи О.М. – К.: НАВСУ, “Правові джерела”, 2000. – 352 с.

8. Історія держави і права зарубіжних країн: Посіб. для підготов, до іспитів /В. І. Орленко, В. В. Орленко. – 3-є вид. стереотип. – К.: Вид. ПАЛИВОДА А. В., 2008. – 244 с.

9. Макарчук В.С. Загальна історія і право зарубіжних країн: Навч. посібник. Вид. 3-тє, доп. – К.: Атіка, 2001. – 624 с.

10. Омельченко І. Історія держави і права зарубіжних країн: Навчально-методичний посібник/ Ірина Омельченко, Олег Сорокін, Валентин Череватий; Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького, 2000. – 132 с.

11. Основи етнодержавства: Підручник/ За ред. Ю.І. Римаренка. – К.: Либідь, 1997. – 656 с.

12. Подопригора О.О. Основы римского гражданского пра-ва: Учеб. пособие для юрид. вузов и факультетов. – 2-е изд., перераб. – К.: Вентури, 1994. – 288 с.

13. Страхов М.М. Історія держави і права зарубіжних країн: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти. – Харків: Право, 2001. – 416 с.

14. Федоров К.Г. Історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посібник. – К.: Вища шк., 1994. – 464 с.

15. Хома Н.М. Історія держави і права зарубіжних країн. Навч. посібник для студентів вищих закладів освіти. – К.: “Каравела”, Львів: “Новий світ-2000”, “Магнолія плюс”, 2003. – 480 с.

16. Шевченко О.О. Історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посібник для студентів юрид. вузів та факультетів. – К.: Вентурі, 1995. – 256 с.

17. Шевченко О.О. Історія держави і права зарубіжних країн. Хрестоматія для студентів юрид. вузів та факультетів. – К.: Вентурі, 1995. – 176 с.

18. Шевченко О.О. Історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посібник для студентів юрид. вузів та факультетів. – К.: Олан, 2003. – 307 с.

19. Шостенко І.І., Шостенко О.І. Історія держави і права зарубіжних країн: Навч.-метод посіб. – К.: МАУП, 2003. – 104 с.

[1] Історія держави і права зарубіжних країн/ За ред. д.ю.н., проф. Джужи О.М. – К.: НАВСУ, “Правові джерела”, 2000. – С. 77.

[2] Макарчук В.С. Загальна історія і право зарубіжних країн: Навч. посібник. Вид. 3-тє, доп. – К.: Атіка, 2001. – С. 134.

[3] Бостан Л.М., Бостан С.К. Історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посібник. – К.: ЦНЛ, 2004. – С. 98.

[4] Шевченко О.О. Історія держави і права зарубіжних країн. Хрестоматія для студентів юрид. вузів та факультетів. – К.: Вентурі, 1995. – С. 88.

[5] Історія держави і права зарубіжних країн/ За ред. д.ю.н., проф. Джужи О.М. – К.: НАВСУ, “Правові джерела”, 2000. – С. 90.

[6] Хома Н.М. Історія держави і права зарубіжних країн. Навч. посібник для студентів вищих закладів освіти. – К.: “Каравела”, Львів: “Новий світ-2000”, “Магнолія плюс”, 2003. – С. 213.

[7] Федоров К.Г. Історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посібник. – К.: Вища шк., 1994. – С. 89.

[8] Історія держави і права зарубіжних країн/ За ред. д.ю.н., проф. Джужи О.М. – К.: НАВСУ, “Правові джерела”, 2000. – С. 87.

[9] Хома Н.М. Історія держави і права зарубіжних країн. Навч. посібник для студентів вищих закладів освіти. – К.: “Каравела”, Львів: “Новий світ-2000”, “Магнолія плюс”, 2003. – С. 180.

[10] Історія держави і права зарубіжних країн/ За ред. д.ю.н., проф. Джужи О.М. – К.: НАВСУ, “Правові джерела”, 2000. – С. 90.

[11] Хома Н.М. Історія держави і права зарубіжних країн. Навч. посібник для студентів вищих закладів освіти. – К.: “Каравела”, Львів: “Новий світ-2000”, “Магнолія плюс”, 2003. – С. 100.

[12] Бостан Л.М., Бостан С.К. Історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посібник. – К.: ЦНЛ, 2004. – С. 89.

[13] Страхов М.М. Історія держави і права зарубіжних країн: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти. – Харків: Право, 2001. – С. 89.

[14] Хома Н.М. Історія держави і права зарубіжних країн. Навч. посібник для студентів вищих закладів освіти. – К.: “Каравела”, Львів: “Новий світ-2000”, “Магнолія плюс”, 2003. – С. 140.

[15] Омельченко І. Історія держави і права зарубіжних країн: Навчально-методичний посібник/ Ірина Омельченко, Олег Сорокін, Валентин Череватий; Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького, 2000. – С. 77.

[16] Глиняный В.П. История государства и права зарубежных стран: Учеб. пособие. – Харьков, 2001. – С. 112.

[17] Федоров К.Г. Історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посібник. – К.: Вища шк., 1994. – С. 89.

[18] Страхов М.М. Історія держави і права зарубіжних країн: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти. – Харків: Право, 2001. – С. 89.

[19] Омельченко І. Історія держави і права зарубіжних країн: Навчально-методичний посібник/ Ірина Омельченко, Олег Сорокін, Валентин Череватий; Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького, 2000. – С. 66.

[20] Шевченко О.О. Історія держави і права зарубіжних країн. Хрестоматія для студентів юрид. вузів та факультетів. – К.: Вентурі, 1995. – С. 65.

[21] Федоров К.Г. Історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посібник. – К.: Вища шк., 1994. – С. 65.

[22] Історія держави і права зарубіжних країн/ За ред. д.ю.н., проф. Джужи О.М. – К.: НАВСУ, “Правові джерела”, 2000. – С. 88.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ