Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

ВОЕННАЯ КАФЕДРА

Читайте также:
  1. Административная, судебная и военная реформы в Кабарде и Горских (балкарских) обществах в 60-70-х гг. 19 в.
  2. Азақстан тарихы кафедрасы
  3. Азақстан тарихы кафедрасы
  4. Ассирийская военная держава
  5. Ассирийская военная держава.
  6. Балалар аурулар кафедрасы
  7. Буржуазные реформы Александра II земская и городская, судебная, военная, и просвещение.
  8. Военная версия
  9. Военная диктатура 1943-1946гг.
  10. Военная доктрина Российской Федерации об источниках военной опасности.

Державний службовець має певне правове становище — правовий статус. Правовий статус державних службовців — це сукупність прав, свобод, обов'язків, обмежень, заохочень, відповідальності, встановлених законодавством і гарантованих державою (рис. 2.2).

Адміністративно-правовий статус державного службовця характеризується наступним:

права та обов'язки встановлюються, як правило, у межах компетенції органів, у яких вони перебувають на державній службі;

діяльність державних службовців підпорядкована виконанню завдань, покладених на відповідний орган, і має офіційний характер; службові права та обов'язки характеризуються єдністю, тобто права одночасно є обов'язками, оскільки вони повинні використовуватися в

Правовий статус державного службовця

1. Права та свободи

2. Обов`язки

3. Юридична відповідальність

4. Обмеження пов`язані з доступом і перебуванням на службі

5. Засоби стимулювання до праці

Рис. 2.2

Правовий статус державного службовця

інтересах служби, а обов'язки — правами, адже інакше обов'язки неможливо буде виконати; здійснення службовцями своїх прав та обов'язків гарантується законодавством;

законні приписи і вимоги державних службовців повинні виконуватися всіма, кому вони адресовані;

державні службовці мають право на службову кар'єру;

передбачено обмеження їхніх загальногромадянських прав з метою ефективності службової діяльності; для них передбачені певні пільги, а також підвищена відповідальність за здійснення правопорушень.

Державний службовець, як і кожний громадянин України, має права, свободи та обов'язки людини, встановлені Конституцією та іншими правовими актами. Разом з цим він наділяється особливими службовими правами та обов'язками.

Права та обов'язки державних службовців поділяються на: 1. Загальногромадянські.

1.1.Загальні права.

1.2. Політичні права.

1.3. Соціально-майнові права. 1.4.Немайнові права.

2. Службові.

• Права, які забезпечують усвідомлення службовцем свого правового статусу та його правовий захист:

 

а) ознайомлення з документами, які стосуються посади державного службовця, умовами просування по службі, критеріями оцінки якості роботи і т. ін.;

б) ознайомлення з усіма матеріалами своєї особової справи;

в) проведення на вимогу службовця службового розслідування;

г) право на звернення державного службовця до суду або іншого державного органу для вирішення суперечностей, що виникли стосовно проведення результатів атестації, службового розслідування, проходження державної служби, звільнення та інших питань.

• Права, які сприяють безпосередньому виконанню службовцем своїх обов'язків:

а) отримання в установленому порядку інформації і матеріалів, необхідних для виконання посадових обов'язків;

б) відвідання в установленому порядку підприємств, установ і організацій для виконання посадових обов'язків;

в) прийняття рішень та участь у їх підготовці відповідно до посадових обов'язків;

г) перепідготовка (перекваліфікація) та підвищення кваліфікації за рахунок коштів відповідного бюджету;

д) внесення пропозицій у відповідні інстанції з вдосконалення організаційної структури державної служби.

2.3. Права, які сприяють посиленню посадової активності державного службовця, реалізації його конституційних прав і свобод:

а) участь за власною ініціативою в конкурсі на заміщення вакантної посади;

б) просування по службі, збільшення грошового утримання з урахуванням результатів і стажу роботи та рівня кваліфікації;

в) пенсійне забезпечення з урахуванням стажу державної служби;

г) об'єднання у професійні спілки для захисту своїх прав соціально- економічних та професійних інтересів;

д) право на грошове утримання, яке складається з посадового окладу, надбавок до нього — за ранг, особливіумови роботи, вислугу років, а також премії за результатами роботи;

е) право на щорічну оплачувану відпустку терміном не менше ЗО календарних днів, додаткову відпустку при наявності відповідного стажу державної служби (15 календарних днів);

є) медичне обслуговування державного службовця і членів його родини в державних медичних закладах; ж) обов'язкове соціальне страхування на випадок захворювання або втрати працездатності в період проходження державної служби.

Загальногромадянські права та обов'язки державний службовець реалізує за рахунок конституційного права громадян України «брати участь в управлінні державними справами» (ст. 38 Конституції України). Це конституційне положення відповідає статті 25 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 р., згідно з яким кожний громадянин повинен мати без будь-якої дискримінації і без необгрунтованих обмежень право і можливість брати участь у веденні державних справ як без­посередньо, так і через вільно обраних представників.

При прийомі на державну службу не допускаються будь-які обмеження залежно від раси, національності, мови, статі, соціального походження, майнового стану, місця проживання, релігійних переконань, політичних поглядів (ст. 4 Закону України «Про державну службу»).

У Конституції України визначені також інші форми участі громадян в управлінні справами держави. Це, зокрема такі:

24. право вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування (ст. 38);

25. право участі у мітингах, демонстраціях, зборах, походах (ст. 39);

26. право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення до органів державної влади (ст. 40) та ін. У Законі України «Про державну службу» перелічені основні

обов'язки (ст. 10) та права (ст. 11) державних службовців.

Основними обов'язками державних службовців є наступні:

27. дотримання Конституції України та інших актів законодавства України;

28. забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції;

29. недопущення порушень прав та свобод людини і громадянина;

30. безпосереднє виконання покладених на них службових обов'язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб,

розпоряджень і вказівок своїх керівників; збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час виконання обов'язків державної служби, а також іншої інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню;

31. постійне вдосконалення організації своєї роботи та підвищення професійної кваліфікації;

32. сумлінне виконання своїх службових обов'язків, ініціатива і творчість у роботі.

Державний службовець повинен діяти в межах своїх повноважень. У разі отримання доручення, яке суперечить чинному законодавству, державний службовець зобов'язаний невідкладно в письмовій формі доповісти про це-посадовій особі, яка дала доручення, а у разі наполягання на його виконанні — повідомити вищестоящу посадову особу. Державні службовці мають право:

користуватися правами і свободами, які гарантують громадянам України Конституція і закони України; брати участь у розгляді питань і прийнятті рішень в межах своїх повноважень;

отримувати від державних органів, підприємств, установ та організацій, органів місцевого та регіонального самоврядування необхідну інформацію з питань, що належать до їх компетенції;

на повагу особистої гідності, справедливе і шанобливе ставлення до себе з боку керівників, співробітників і громадян;

33. вимагати затвердження керівником чітко визначеного обсягу службових повноважень за посадою державного службовця; на оплату праці залежно від посади, яку вони займають, рангу, який їм присвоюється, якості, досвіду та стажу роботи;

34. безперешкодно ознайомлюватися з матеріалами, що стосуються проходження ними державної служби, в необхідних випадках давати особисті пояснення;

35. на просування по службі з урахуванням кваліфікації та здібностей, сумлінного виконання своїх службових обов'язків, участь у конкурсах на заміщення посад вищої категорії;

36. вимагати службового розслідування з метою зняття безпідставних, на думку службовця, звинувачень або підозри;

37. на здорові, безпечні та належні для високопродуктивної роботи умови праці;

38. на соціальний і правовий захист відповідно до їх статусу;

39. захищати свої законні права та інтереси у вищестоящих державних органах та у судовому порядку.

Конкретні обов'язки та права державних службовців визначаються на основі типових кваліфікаційних характеристик і відображаються у посадових положеннях та інструкціях, затверджених керівниками відповідних державних органів у межах закону та їх компетенції.

Службові обов'язки і права надаються державним службовцям для успішного здійснення службової діяльності на посаді державної служби. Вони включають посадові права та обов'язки, які є похідними від завдань і функцій державного органу, і визначають повноваження за конкретною посадою.

Обов'язки державного службовця найбільш яскраво характеризують сутність його службової діяльності, адже держава приймає на роботу службовця саме з метою накладання на нього певних службових обов'язків.

До загальних обов'язків державних службовців належить забезпечення підтримки конституційного ладу, дотримання Конституції України та реалізація законів України.

При більш детальній характеристиці необхідно зазначити наступні обов'язки державних службовців:

40. складання службової присяги;

сумлінне і творче виконання службових обов'язків;

41. забезпечення законності у сфері адміністративної влади;

42. дотримання службової етики; збереження службової таємниці;

43. дотримання встановлених правил внутрішнього трудового розпорядку, посадових інструкцій, порядку роботи зі службовою інформацією;

44. своєчасне і правильне виконання актів державних органів;

45. виконання наказів, розпоряджень у межах їхніх посадових повноважень, за винятком незаконних, і заборон на використання службового становища для досягнення корисливихособистих цілей;

46. підтримка рівня кваліфікації, достатньої для виконання посадових обов'язків;

47. охорона державної таємниці та нерозголошення інформації

про громадян, яка стала їм відома під час виконання обов'язків державної служби, а також іншої інформації, яка, згідно із законодавством, не підлягає розголошенню. Регламентування прав та обов'язків державного службовця здійснюють за допомогою:

типового довідника професійно-кваліфікаційних характеристик; посадових інструкцій;

положень про організаційний підрозділ;

48. контрактів;

49. спеціальних правил поведінки і трудового розпорядку;

50. планів (графіків виконання робіт);

51. разових термінових завдань керівників.

Основним документом, який використовується у практичній діяльності для регламентації повноважень державних службовців, є посадова інструкція.

Посадова інструкція — це документ, що визначає підпорядкованість державного службовця, його конкретні завдання та обов'язки, права та відповідальність.

Посадові інструкції розробляються, як правило, на посади заступників керівників підрозділів і спеціалістів, передбачених штатним розкладом

відповідного органу виконавчої влади. Організаційно-правовий статус, права, обов'язки та відповідальність керівників підрозділів визначаються у відповідних положеннях про ці підрозділи.

Підготовка та періодичне уточнення посадових інструкцій має забезпечувати раціональний розподіл і необхідну кооперацію праці державних службовців при виконанні завдань та функцій відповідного підрозділу.

Посадові інструкції затверджуються керівником органу виконавчої влади або, за його дорученням, його заступниками. У посадовій інструкції мають бути чітко окреслені місце та роль XI

державного службовця в діяльності підрозділу, межі його повноважень і відповідальності за такою структурою: загальна частина, завдання та обов'язки, права, відповідальність. Зразок оформлення посадової інструкції подається в Додатку 14.

Загальна частина посадової інструкції визначає:

52. основну мету діяльності службовця;

53. порядок призначення на посаду та припинення виконання посадових обов'язків;

54. кваліфікаційні вимоги до державного службовця (рівень освітньої підготовки, кваліфікації, фах, потрібний стаж роботи за фахом, відповідний стаж державної служби, інші вимоги);

55. підпорядкованість державного службовця (вказується посадова особа, якій безпосередньо підпорядковується службовець);

56. наявність підлеглих (вказуються посади працівників, які підпорядковані цьому державному службовцю);

57. перелік основних актів законодавства, та інших матеріалів, якими керується в роботі службовець.

Розділ «Завдання, обов'язки та повноваження» характеризує зміст діяльності державного службовця. У ньому визначається відносно самостійна ділянка роботи відповідно до положення про підрозділ.

Дільниця роботи може визначатися: тематично; шляхом виділення групи питань з відповідних напрямів; закріпленням за працівником переліку об'єктів управління; як перелік відносно самостійних питань; як перелік видів робіт, з яких складаються функції, що виконуються.

При встановленні видів робіт слід визначати їх за організаційно- юридичними ознаками (керує, затверджує, здійснює, організовує, розглядає, виконує, забезпечує, контролює, бере участь, готує тощо).

Завдання та обов'язки державного службовця мають відповідати завданням, функціям підрозділу та вимогам професійно-кваліфікаційної характеристики відповідної посади

У розділі «Права» визначаються засоби, за допомогою яких службовець має забезпечувати у процесі своєї діяльності виконання покладених на нього завдань та обов'язків. Наприклад, вносити просі, позиції з відповідних питань, приймати певні рішення, узгоджувати певні проекти документів, підписувати у межах своєї компетенції певні документи,

виконувати обов'язки представництва підрозділу з певних питань, брати участь у нарадах, отримувати необхідну для виконання своїх завдань і функцій інформацію від відповідних установ і підрозділів.

У розділі «Відповідальність» визначаються показники оцінки роботи державного службовця та межі його персональної відповідальності. Показниками оцінки роботи є: якість та своєчасність виконання посадових завдань і обов'язків, етика поведінки та дотримання обмежень, передбачених законодавством про державну службу.

Державний службовець несе відповідальність за неякісне або несвоєчасне виконання посадових завдань та обов'язків, бездіяльність або невикористання наданих йому прав, порушення норм етики поведінки державного службовця та обмежень, пов'язаних з прийняттям на державну службу та її проходженням.

У посадову інструкцію рекомендується внести пункт про те, кого відповідальний службовець заміщує на час відсутності у зв'язку з відпусткою, хворобою та іншим причинами, а також хто заміщує його.

Посадові інструкції переглядаються при зміні функцій працівників або структури відповідного державного органу. Один примірник посадової інструкції знаходиться у керівника структурного підрозділу, другий — у кадровій службі державного органу. Посадова інструкція видається державному службовцю під розписку.

Обмеження у правовому статусі поділяються на дві групи:

пов'язані зі вступом на державну службу;

пов'язані з проходженням державної служби.

Не можуть бути обраними або призначеними на посаду в дер­жавному органі та його апараті особи, які:

58. визнані у встановленому порядку недієздатними; мають судимість, що є несумісною із зайняттям посади;

59. у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, які є їх близькими родичами чи свояками.

У процесі проходження державної служби державний службовець не має права:

60. займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо, або через посередників, крім випадків, передбачених чинним законодавством, або бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, де він працює;

61. виконувати роботу на умовах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а також медичної практики);

62. сприяти, використовуючи своє службове становище, фізичним і юридичним особам у здійсненні ними підприємницької діяльності з метою одержання за це винагороди у грошовому чи іншому вигляді, послуг та пільг;

самостійно або через представника входити до складу керівних органів підприємства, господарських товариств тощо, організацій, спілок, об'єднань, кооперативів, що здійснюють підприємницьку діяльність; • приймати подарунки чи послуги від фізичних або юридичних осіб у зв'язку зі своєю службовою діяльністю; приймати участь у страйках чи вчиняти інші дії, що перешкоджають нормальному функціонуванню державного органу.

Вплив на потреби, інтереси, а звідси й на волю та поведінку державних службовців здійснюється через стимулювання

{мотйвацію) до праці, яке включає: пільги, міри заохочення, міри правової відповідальності. Форми реалізації яких можна прослідкувати за схемою (див. рис.2.3). особливості реалізації відображених форм стимулювання детальніше буде розглянуто нами при характеристиці кадрової політики та функціонального механізму державної служби.

Суть та засоби реалізації юридичної відповідальності розглянемо в наступному підрозділі.

Юридична відповідальність - це вид соціальної відповідальності, яка стимулює правомірну поведінку суб'єктів суспільних відносин, суть якої полягає у застосуванні до державних службовців передбачених законодавством санкцій, що забезпечуються у примусовому порядку державою. Реалізується юридична відповідальність у ході правовідносин між державною в особі її органів (суду, спеціальних інспекцій) і правопорушником, до якого застосовують юридичні санкції з негативними для нього наслідками (відшкодування збитків, позбавлення волі, штраф).

Класичними видами юридичної відповідальності згідно із законодавством України є: адміністративна, дисциплінарна, кримінальна, цивільна, яка поділяється на солідарну та субсидіарну. Окремими видами відповідальності є конституційна і міжнародно-правова.

У Законі України «Про державну службу» статтею 38 передбачено цивільна, адміністративна та кримінальна відповідальність державного службовця. Статтею 14 передбачено особливості дисциплінарної відповідальності державних службовців.

Адміністративна відповідальність - це вид юридичної відповідальності, що реалізується у формі адміністративного стягнення, передбаченого Кодексом України про адміністративні правопорушення, яке може реалізовуватися через: попередження, штраф, оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; конфіскацію предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, грошей, отриманих внаслідок вчинення адміністративного правопорушення; виправні роботи; адміністративний арешт.

Адміністративна відповідальність настає:

63. по-перше, за порушення встановлених загальнообов'язкових правил власними діями державних службовців, у тому числі неправомірними вказівками, виконуючи які підпорядковані їм працівники порушують встановленні правила;

64. по-друге, за невжиття заходів щодо забезпечення виконання правил іншими особами, якщо забезпечення їх дотримання входить до кола обов'язків державного службовця.

Дисциплінарна відповідальність зводиться до необхідності державному службовцеві нести відповідальність перед державним органом влади за дисциплінарний проступок і зазнавати дисциплінарних санкцій, передбачених законодавством про працю.

Дисциплінарна відповідальність у трудовому праві реалізується через:

65. дисциплінарні стягнення;

66. заходи дисциплінарного впливу: попередження про неповну службову відповідальність затримку до одного року у присвоєнні чергового рагну або призначенні на вищу посаду.

Дисциплінарні стягнення застосовують службовою особою, органом, від якого залежить призначення (звільнення) державного службовця на посаду, або службовою особою чи органом, вищестоящим щодо вказаних осіб. Ці стягнення застосовують не пізніше одного місяця з дня провини і мають термін давності шість місяців від дня вчинення проступку.

Метою дисциплінарної відповідальності є: по-перше, забезпечення внутрішнього трудового розпорядку державної установи; по-друге, запобігання порушенням трудової дисципліни.

Законність дисциплінарної відповідальності полягає в тому, що: • дисциплінарна відповідальність застосовується тільки за дис­циплінарні проступки;

• її можуть застосовувати лише органи та посадові особи, наділені дисциплінарною владою;

67. дисциплінарні стягнення застосовуються з дотриманням строків давності та встановленого порядку накладання стягнень;

68. за одне порушення трудової дисципліни може бути накладене тільки одне дисциплінарне стягнення.

Дисциплінарна відповідальність має індивідуальний характер, і дисциплінарне стягнення залежить від ступеня важкості вчиненого проступку, заподіяної шкоди, обставин, за яких стався проступок, та попередньої роботи працівника.

Якщо протягом року від дня накладання стягнення службовець не буде підданий новій дисциплінарній санкції, то він вважається таким, що не мав дисциплінарного покарання. Якщо працівник виявив сумлінність у виконанні своїх посадових обов'язків, то йому дисциплінарне стягнення може бути зняте до кінця року.

Правові гарантії недопущення необгрунтованого притягнення до дисциплінарної відповідальності полягають в обов'язку власника або уповноваженого ним органу попередньо отримати від працівника пояснення у письмовій або усній формі, довести до відома працівника наказ чи розпорядження про накладання дисциплінарного стягнення під розписку в праві його оскаржити.

Розрізняють два види дисциплінарної відповідальності:

69. Загальну, яку несуть працівники за невиконання або за неналежне виконання своїх посадових обов'язків, передбачених трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку (порядок притягнення державного службовця до загальної дисциплінарної відповідальності регламентується , Кодексом законів про працю, ст. 147-152).

70. Спеціальну, яка відрізняється колом посадових осіб, до яких дисциплінарна відповідальність застосовується, і порядком оскарження. Дисциплінарна відповідальність військовослужбовців, осіб на­чальницького та рядового складу органів внутрішніх справ, прокурорів, суддів, працівників митної служби настає згідно зі спеціальними статутами.

За особливо злісне порушення законодавства про працю, звільнення працівника з роботи з особистих мотивів, невиконання рішення суду про його поновлення державний службовець несе кримінальну відповідальність, зокрема, позбавлення права на перебування па певпій посаді терміном до З років та виправні роботи на термін до 1 року.

Кримінальна відповідальність — це різновид юридичної відпо­відальності, суть якої полягає у застосуванні судом від імені держави до особи, що вчинила злочин, державного примусу у формі покарання. Кримінальна відповідальність згідно зі ст. 3. Кримінального кодексу визначає офіційно поведінку як злочин, а людину, яка його скоїла, — злочинцем. За частиною 1 Конституції України особа вважається невинною у скоєні злочину і не може бути піддана покаранню, доки її вину не буде доведено в законодавчому порядку і встановлено обвинувачувальним вироком суду.

Згідно з розділом 7 Кримінального кодексу України суб'єктом кримінальноївідповідальності може бути особа, яка вчинила одну із наступних дій:

• порушила власні повноваження, тобто не виконувала чи неналежно виконувала повноваження;

• перевищила повноваження, тобто вчинила акт, на який вона не мала законної влади;

• вийшла за межі законної влади чи не дотримувалася встановлених форм реалізації повноважень;

вчинила акт, що входить до її повноважень, але з метою, яку не

передбачає закон (зловживання владою, хабарництво, посадову підробку документів тощо).

Цивільна відповідальність - це вид юридичної відповідальності, який полягає у настанні передбачених цивільно-правовою нормою негативних майнових наслідків, які завжди є для правопорушника додатковим майновим обтяженням. Види та умови цивільної відповідальності передбачені Цивільним кодексом України.

За цивільним законодавством цивільна відповідальність поділяється на:

• договірну, в основу якої покладено договір, і яка настає у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання за його умовами;

• позадоговірну, яка настає у зв'язку з протиправним заподіянням однією особою іншій майнової або моральної шкоди;

• часткову — відповідальність, яка покладається на двох чи більше осіб, кожна з яких відповідає перед кредитором (потерпілим) у рівних частках;

• солідарну — відповідальність двох або більше осіб, кожна з яких відповідає перед кредитором у повному обсязі;

• субсидіарну, яка настає тоді, коли в зобов'язанні беруть участь два боржники, один з яких є основним, а інший — додатковим. Матеріальна відповідальність за шкоду, заподіяну державним службовцем у сфері розпорядчо-виконавчої діяльності,

полягає в обов'язковому відшкодуванні збитків державними органами, від імені й за дорученням котрих службовець вчиняє службові дії. Відповідальність за шкоду, завдану державним службовцем, державний орган несе у разі, коли такі дії мають службовий характер. У разі, коли шкода заподіяна службовою особою в робочий час, але у зв'язку з виконанням службових обов'язків, вона відшкодовується не органом, а безпосередньо винною особою. Отже, неправомірними можна вважати такі дії державних службовців:

71. Невиконання службових обов'язків.

72. Виконання службових обов'язків неналежним чином.

73. Перевищення службових повноважень.

74. Зловживання повноваженнями.

Економічна література подає також іншу класифікацію юридичної відповідальності. Це, зокрема, негативна (ретроспективна) та позитивна.

Негативний вид юридичної відповідальності пов`язаний зі скоєнням правопорушень і супроводжується негативними наслідками для винної особи.

Позитивна відповідальність випливає з юридичного обов'язку відповідних суб'єктів здійснювати позитивні й корисні для суспільства функції, і реалізується у регулятивних правовідносинах. Позитивну відповідальність несуть народні депутати перед виборцями, КМУ — перед Верховною Радою України тощо.

3. Вступ на державну службу та просування по службі. У процесі проходження служби в державних органах можна виділити низку загальних ключових моментів, які в сукупності відображають зміст процесу перебування на посаді. Інститут проходження

державної служби складається з: організації підбору кадрів в управ­лінський апарат; здійснення переміщень працівників по службі; встановлення і реалізації засобів звільнення з державної служби.

Кожний державний службовець проходить свій службовий шлях, тобто має індивідуальну кар'єру, яка включає:

75. прийняття на державну службу;

76. проходження випробувального терміну;

77. проведення атестації та щорічної оцінки;

78. просування по службі через заміщення державних посад, присудження категорій і рангів;

79. перепідготовку та підвищення кваліфікації: стажування;

80. припинення державно-службових відносин.

Службова кар'єра починається з вступу на державну службу. Порядок вступу на посаду буде залежати від особливостей статусу державного органу; категорії державної посади; шляхів заміщення цих посад. Поняття «службова кар'єра» — нове для офіційної державної термінології і може розглядатися як позитивний фактор, дія якого спрямована на встановлення професіоналізму державних службовців.

Відповідно до статті 38 Конституції України «громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування». Проте статтею 12 Закону України «Про державну службу» передбачаються обмеження, пов'язані з прийняттям на державну службу. Зокрема, в ній говориться, що не можуть бути обраними або призначеними на посаду в державному органі та його апараті особи, які: визнані у встановленому порядку недієздатними; мають судимість, що є не­сумісною із займанням посади; у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, які є їх близькими родичами чи свояками.

Громадяни України, які вперше зараховуються на державну службу, приймають присягу, текст якої підписується державним службовцем і зберігається за місцем роботи. При прийнятті присяги робиться запис у трудовій книжці.

характеру, в тому числі за кордоном, щодо себе і членів своєї сім'ї.

Особа, яка претендує на посаду державного службовця першої і другої категорій, передбачених статтею 25 цього Закону, повинна подати також

відомості про належні їй та членам її сім'ї нерухоме та цінне рухоме майно, вклади у банках і цінні папери.

Зазначені відомості подаються державними службовцями щорічно. Неподання або подання державним службовцем неправдивих відомостей щодо його доходів, передбачених статтею 13 Закону України «Про державну службу», є підставою для припинення державної служби (ст. ЗО Закону України «Про державну службу»).

При вступі на державну службу претендент на посаду державного службовця може проходити випробувальний термін.

Випробування — це один із способів перевірки відповідності знань та вмінь особи, яка претендує на посаду в державних установах. Відповідно до статті 18 Закону України «Про державну службу» випробування проводиться терміном до шести місяців. Рішення про проходження випробувального терміну приймає керівник за наслідками конкурсу, стажування, просування по службі державного службовця, зарахованого до кадрового резерву. Умова про випробування повинна бути застережена в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу.

Відповідно до Положення про ранги державних службовців, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 червня 1996 року № 658, особам, призначеним на посади державних службовців з установленням випробування, ранги присвоюються з урахуванням його результатів, тобто після закінчення вказаного терміну.

Якщо протягом терміну випробування встановлено невідповідність працівника роботі, на яку його прийнято (за висновком керівника підрозділу), керівник органу може видати наказ (розпорядження) про звільнення працівника з посади, на яку його прийнято з випробувальним терміном.

Розірвання трудового договору за цими підставами може бути оскаржено працівником у порядку, встановленому для розгляду трудових спорів у питаннях звільнення.

Якщо термін випробування закінчився успішно, керівник підрозділу органу, на посаду в якому зараховано працівника, подає керівникові органу мотивований висновок з пропозицією про присвоєння рангу державного службовця. Зміст наказу щодо присвоєння рангу має бути таким: Присвоїти (прізвище, ім'я, по батькові, назва посади) з (число, місяць, рік закінчення терміну випробування) певний ранг державного службовця.

Службова кар'єра реалізується в процесі просування державного службовця по службі, яке може здійснюватися:

81. на вищу посаду для просування працівника по службі;

82. на рівнозначну посаду для більш доцільного використання ділових якостей службовця;

• на нижчу посаду — у випадках скорочення штатів, за станом здоров'я, за власним бажанням, за результатами проведення атестації.

Відповідно до статті 27 Закону України «Про державну службу» просування по службі державного службовця здійснюється шляхом обіймання більш високої посади на конкурсній основі, крім випадків, коли інше встановлено законами України та Кабінетом .5 Міністрів України, або шляхом присвоєння державному службовцю більш високого рангу. Таким чином, просування по службі відбувається в межах державних посад, категорій і рангів. Усе це в сукупності становить службову кар'єру.

Законом України «Про державну службу» (ст. 25 і ст. 26) встановлено класифікацію посад і рангів державних службовців. Усього існує сім категорій і п'ятнадцять рангів. Кожній категорії посад відповідають певні ранги, які присвоюються залежно від їх рівня Президентом України, Кабінетом Міністрів України, керівником державного органу.

За загальним правилом службовцю при прийнятті на роботу присвоюється ранг у межах відповідної категорії посад (див. рис. 4.1).

Для присвоєная чергового рингу в .межах відповідної категорії посад' • державний службовець повинен успішно відпрацювати на посаді, яку він обіймає, два роки;

83. успішно виконувати особливо відповідальні завдання, за які державному службовцю може бути присвоєно черговий ранг достроково в межах відповідної категорії посад;

84. при виході на пенсію за сумлінну працю державному службовцю може бути присвоєно черговий ранг поза межами відповідної категорії посад.

Присвоєний ранг зберігається за службовцем і в тому випадку, коли він перейшов на посаду нижчої категорії або залишив державну службу, на яку потім повернувся. Позбавлення державного службовця присвоєного йому рангу допускається лише за вироком суду

Встановлення класифікації посад для державних службовців сприятиме реалізації прав і можливостей на просування по службі, причому зявляється можливість отримувати додаткову винагороду, залишаючись на тій же посаді.

Такий підхід забезпечує більший ступінь об'єктивності в оцінці здібностей кожного службовця.

У Законі зазначається, що переважним правом на просування по службі користуються державні службовці, які досягли найкращих результатів у роботі, виявляють ініціативність, постійно підвищують свій професійний рівень та зараховані до кадрового резерву.

Засобами просування по службі є:

85. проходження державним службовцем атестації;

86. навчання і підвищення кваліфікації;

87. стажування у вищестоящих структурах чи за кордоном.

Посади замішуються шляхом: призначення, за конкурсом, поза конкурсом, шляхом обрання в органах місцевого самоврядування.

Призначення на державну посаду — це юридичний акт ком­петентного державного орган}7 або посадової особи, який визначає момент офіційного дозволу на здійснення службовцем певних функцій, обов'язків і прав, закріплених за посадою. Призначення проводиться органами державної влади і посадовими особами в межах їхньої компетенції з додержанням встановленого порядку заміщення посад тієї чи іншої категорії.

Конкурс при прийнятті на посади в державні органи — принципово новий інститут державної служби. У статті 15 Закону України «Про державну службу», зокрема, зазначається, що «прийняття на державну службу на посади третьої — сьомої категорій, передбачених статтею 25 цього Закону7, здійснюється на конкурсній основі, крім випадків, коли інше встановлено законами України».

Інститут конкурсного прийому на державну службу базується на таких основних принципах:

• рівноправності, який виключає дискримінацію за походженням, статтю, віросповіданням або політичними поглядами; відповідності здібностей та професійного рівня вимогам конкретного виду діяльності в системі державної служби; гласності при проведенні конкурсів.

Правові основи проведення конкурсного прийому викладені в Положенні про порядок проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2002 р. № 169.

Конкурсний прийом на роботу — це той чинник, який має гарантувати об'єктивність оцінки ділових якостей працівника, і, як наслідок, — ефективність його роботи.

Заміщення державної посади за конкурсом передбачає:

88. оголошення даних про вакансії на державній службі через засоби масової інформації, з повідомленням основних вимог до кандидатів не пізніше ніж за місяць до дня проведення конкурсу;

89. утворення конкурсної комісії у складі голови, секретаря і членів комісії;

90. прийняття документів (заяви про участь у конкурсі, заповненої особової картки (форма П-2 ДС) з відповідними додатками; двох фотокарток розміром 4x6 см; копій документів про освіту, засвідчених нотаріально чи в іншому встановленому законодавством порядку; відомостей про доходи та зобов'язання фінансового характеру щодо себе та членів своєї сімї; копії першої та другої сторінок паспорта громадянина України, за­свідчені кадровою службою) протягом ЗО календарних днів від дня оголошення про проведення конкурсу та їх попередній розгляд на відповідність встановленим кваліфікаційним вимогам до відповідного рівня посади;

можливість участі у конкурсі декількох претендентів;

проведення іспиту та відбір кандидатів (під час іспиту перевіряються знання Конституції України, Законів України «Про державну службу», «Про боротьбу з корупцією», а також законодавства з урахуванням специфіки функціональних повноважень відповідного державного органу та структурного підрозділу);

рекомендацію кандидата на посаду конкурсною комісією (засідання конкурсної комісії вважається правоздатним, якщо на ньому присутні не менше 2/3 її складу);

ознайомлення претендентів з результатами конкурсного відбору протягом трьох днів; при цьому рішення конкурсної комісії може бути оскаржене керівнику відповідного державного органу протягом трьох днів після ознайомлення з цим рішенням;

видання наказу повноважною посадовою особою про:

• призначення на посаду; зарахування до кадрового резерву;

• прийняття на стажування;

• повторне проведення конкурсу.

Переведення на рівнозначну або нижчу посаду в одному дер­жавному органі, а також прос усання по службі державних службовців, які зараховані до кадрового резерву чи успішно пройшли стажування у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, може здійснюватися без конку рсного відбору.

До участі у конкурсі не допускаються особи, які:

• досягай встановленого законодавством граничного віку пере­бування на державній службі;

• визнані в установленому порядку недієздатними;

• мають судимість, що є несумісним із зайняттям посади дер­жавного службовця;

у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпоряд­ковані або підлеглі особам, які є їх близькими родичами чи свояками;

позбавлені права займати відповідні посади в установленому законом порядку на визначений термін;

• в інших випадках, встановлених законами.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 1994 р. № 423 «Про деякі питання застосування статей 4, 15 і 27 Закону України «Про державну службу» визначено, що просування по службі державного службовця, який зарахований до кадрового резерву чи пройшов стажування, а також прийняття на роботу державного службовця, який припинив державну службу у зв'язку з відставкою, може здійснюватися за рішенням керівника відповідного державного органу без конкурсного відбору.

Постановою Кабінету Міністрів України від ЗО серпня 1995 р. № 694 «Про внесення доповнень до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 17 червня 1994 р. № 423» встановлено, що без конкурсного відбору або стажування на державну службу можуть також прийматися:

а) державні службовці на посади:

• керівників, які згідно з законодавством обираються або затверджуються колегіальним органом;

• керівників, які призначаються міністрами, керівниками інших центральних органів виконавчої влади за погодженням з керівниками місцевих органів виконавчої влади;

• спеціалістів при переміщенні їх у межах одного державного органу на рівнозначну або нижчу посаду з дотриманням вимог законодавства про працю;

б)державні службовці, які перебували на відповідних посадах у державних органах та виконавчих органах рад, у тому числі тих, що ліквідуються, до новостворених органів виконавчої влади і місцевого самоврядування;

в) випускники Української Академії державного управління при Президентові України та її філіалів у державні органи, які направляли їх на навчання;

г) службовці патронатної служби.

Загалом особливості призначення на посади поза конкурсом систематизовані й подані в табл. 4.1.

Заміщення посад в системі патронатної служби має певну особливість. Відповідно до статті 15 Закону України «Про державну службу» Президент України, Голова Верховної Ради Україні!, члени Уряду України, голови місцевих державних адміністрацій, голови обласних рад мають право самостійно добирати та приймати осіб на посади своїх помічників, керівників прес-служб, радників і секретарів згідно зі штатним розкладом і категорією, що відповідає посаді, тобто створювати патронатну службу. Порядок перебування на державній службі таких осіб встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 1995 р. № 377 « Про прорядок

 


 

 

ВОЕННАЯ КАФЕДРА

 


Дата добавления: 2015-01-05; просмотров: 14 | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2021 год. (0.057 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав