Студопедия
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Показники і методи вимірювання продуктивності праці і їх характеристика

Читайте также:
  1. Amp;Сравнительная характеристика различных методов оценки стоимости
  2. I ОРГАНИЗАЦИОННО-МЕТОДИЧЕСКИЕ УКАЗАНИЯ ПО ВЫПОЛНЕНИЮ КУРСОВОЙ РАБОТЫ
  3. I. Доказывание, понятие и общая характеристика
  4. I. Из истории развития методики развития речи
  5. I. МЕТОДИЧЕСКИЕ УКАЗАНИЯ ПО ВЫПОЛНЕНИЮ КОНТРОЛЬНОЙ РАБОТЫ
  6. I. ОБЩИЕ МЕТОДИЧЕСКИЕ УКАЗАНИЯ
  7. I. ОБЩИЕ МЕТОДИЧЕСКИЕ УКАЗАНИЯ
  8. I. ОБЩИЕ ОРГАНИЗАЦИОННО-МЕТОДИЧЕСКИЕ УКАЗАНИЯ
  9. I. Организационно - методический раздел
  10. I. ОРГАНИЗАЦИОННО-МЕТОДИЧЕСКИЙ РАЗДЕЛ

Важливою умовою визначення результативності праці є правильне числення рівня і динаміки продуктивності праці у всіх сферах економіки.

Розрізняють ПТ в масштабі народного господарства, регіону, галузі, підприємства (організації), цеху, виробничої ділянки, бригади і окремого працівника.

ПТ вимірюється відношенням об'єму виробленої продукції, робіт, послуг до кількості праці, витраченому на виробництво цього об'єму. Залежно від прямого або зворотного співвідношення цих величин маємо два показники рівня продуктивності праці: вироблення і трудомісткість.

Вироблення (В) – кількість виробленої продукції (робіт, послуг) за одиницю робочого часу або кількість продукції (робіт, послуг), що доводиться на одного среднеспісочного працівника за рік, квартал, місяць.

У = V пр-ва / Ф п.вр.;


В = V пр-ва / Ч ср.сп.

Залежно від одиниці вимірювання робочого часу виробітку може бути годинна, денна, місячна, квартальна, річна.

Трудомісткість (Ті) – показник, що характеризує витрати часу на одиницю продукції (тобто зворотна величина вироблення).

Ті = Ф п.вр. / V пр-ва;

Чим більше за виробіток продукції за одиницю часу або ніж менше витрати часу на одиницю продукції (тобто трудомісткість), тим вище рівень ПТ. Проте відсоток зростання вироблення не рівнозначний відсотку зниження трудомісткості.

% зростання.У = 100% * % сниж.т.е. / 100% - % сниж.т.е%


сниж.т.е. = 100% * % зростання В / 100% + % зростання В.

Найпоширенішим і універсальним показником ПТ є вироблення. У масштабі народного господарства рівень продуктивності праці (вироблення) визначається відношенням величини національного доходу до среднеспісочной чисельності персоналу, зайнятого у сфері матеріального виробництва за певний період:

У = НД / Ч ср.сп.

Методи вимірювання продуктивності праці (вироблення) залежать від способу визначення об'ємів виробленої продукції і трудових витрат. Існує три основні методи вимірювання об'єму виробництва продукції: натуральний, трудової і вартісної.

Суть натурального методу полягає у тому, що об'єм виробленої продукції і продуктивність праці розраховуються в натуральних одиницях (штуках, метрах, тоннах, літрах і т.п.). Цей метод має широке застосування усередині підприємства: на робочих місцях, в бригадах, на окремих ділянках тих галузей, які виробляють однорідну продукцію (електроенергетика, добувні галузі промисловості).

Якщо підприємство (цех, ділянка, бригада) випускає декілька видів або мазкий однорідній продукції, то вироблення можна розрахувати за допомогою умовно-натуральних одиниць. У чорній металургії, наприклад, в доменних цехах при визначенні вироблення різні види чавуну, що виплавляється, приводяться до передільного чавуну, а в мартенівських – різні види сталі, що виплавляється, – до простої вуглецевої сталі.

Трудовий метод найчастіше використовується на окремих робочих місцях, в бригадах, на виробничих ділянках і в цехах при випуску різнорідної і незавершеної виробництвом продукції, об'єм якої визначається в нормо-годиннику. Цей метод має обмежене застосування, оскільки вимагає строгої наукової обґрунтованості використовуваних норм і їх перегляду у міру здійснення організаційно-технічних заходів.

У сучасних умовах найпоширенішим методом вимірювання ПТ є вартісній (грошовий) метод, який ґрунтується на використовуванні вартісних показників об'єму продукції (валова, товарна, чиста і ін.).

Перевага вартісного методу полягає в можливості порівняння продуктивності праці при виробництві різнорідної продукції, як на окремому підприємстві, так і по народному господарству в цілому.

Інший показник продуктивності праці – трудомісткість (Ті) – є сумою витрат живої праці на виробництво одиниці продукції. Для визначення трудомісткості одиниці продукції трудовитрати на все виробництво (людино-години або людино-день) ділять на об'єм випущеної продукції (вироблених робіт, послуг) за певний період. Для планування і аналізу праці на підприємстві розраховуються різні види трудомісткості.

Технологічна трудомісткість (Ттех) визначається витратами праці основних робітників. Розраховується для окремих операцій, деталей, виробів. Трудомісткість обслуговування (Тобс) визначається витратами праці допоміжних робітників основних цехів і всіх робочих допоміжних цехів і підрозділів, зайнятих обслуговуємо виробництва. Її розрахунок виробляють по кожній операції, виробу, або пропорційно технологічній трудомісткості виробів.

Виробнича трудомісткість (Тпр) складається з технологічної трудомісткості і трудомісткості обслуговування, тобто це витрати праці основних і допоміжних робітників на виконання одиниці роботи.

Тпр = Ттех + Тобс.

Трудомісткість управління (Тупр.) визначається витратами праці керівників, фахівців, технічних виконавців і інших службовців. Частину таких витрат, які безпосередньо пов'язані з виготовленням виробів, прямо відносять на ці вироби; іншу частину – безпосередньо не пов'язану з виготовленням виробів, відносять до пропорційно виробничої трудомісткості.

Повна трудомісткість продукції (Тполн.) відображає всі витрати праці на виготовлення одиниці кожного виробу. Вона визначається по формулі.

Тполн. = Ттех + Тобс. + Тупр. = Тпр + Тупр.

Частина 2 Основні чинники і резерви підвищення продуктивності праці. Питання для самоконтроля. Висновки
   

Чинники продуктивності праці – це рушійні сили, причини, під впливом яких змінюються витрати праці на виробництво одиниці продукції (робіт, послуг).

Всі чинники, що впливають на продуктивність праці, можна розділити на дві групи.

Перша група – включає чинники, сприяючі підвищенню ПТ, поліпшенню організації праці і соціальних умов життя трудящих.

Другу групу представляють чинники, що негативно відображаються на продуктивності праці: несприятливі природні умови, погана організація виробництва і праці, напружена соціальна обстановка.

За даними зарубіжних фахівців дві третини приросту продуктивності праці забезпечуються за рахунок технічного прогресу.

Технічний прогрес включає не тільки абсолютно нові методи виробництва, але і також і нові форми управління і організації виробництва. На практиці технічний прогрес і інвестиції тісно взаємозв'язані: технічний прогрес спричиняє за собою інвестиції в нові машини і устаткування.

На рівні окремого підприємства (організації) всі чинники можна розділити на внутрішні і зовнішні.

Внутрішні чинники включають рівень технічної озброєності підприємства, ефективність вживаної технології, організацію праці і виробництва, кваліфікацію і системи стимулювання персоналу, умови праці, інновації і т.п., тобто все те, що залежить від колективу підприємства і його керівників.

До зовнішніх чинників відносять політичні, соціальні і економічні аспекти розвитку суспільства; урядові рішення і інституційні механізми; наявність фінансів, транспорту, комунікацій і сировини. Вони знаходяться поза контролем з боку окремого підприємства.

Залежно від ступеня і характеру впливу на рівень ПТ, всі чинники можна об'єднати в три основні групи:

1. матеріально-технічні;

2. організаційно-економічні;

3. соціально-психологічні чинники.

До матеріально-технічних чинників зростання ПТ відносяться:

 створення і упровадження у виробництво нової техніки і прогресивних технологій;

 підвищення якості і конкурентоспроможності продукції;

 проведення комплексної автоматизації і механізації ручних робіт;

 модернізація наявного устаткування;

 застосування прогресивних видів сировини, застосування прогресивних хімічних матеріалів і хімічних процесів.

Сукупність матеріально-технічних чинників і їх вплив на рівень ПТ характеризується такими показниками:

 енергоозброєність праці;

 фондовооруженность;

 фондовіддача.

До організаційно-економічних чинників зростання продуктивності праці відносяться:

1. вдосконалення організації виробництва на рівні підприємств, галузей і національного господарства в цілому. Велике значення тут мають розміщення підприємств по території; організація транспортних зв'язків, матеріально-технічного постачання, енергопостачання, ремонтного обслуговування; спеціалізація підприємств і їх кооперація. Усередині підприємств найважливішими задачами поліпшення організації виробництва є: кадрове забезпечення і організаційно-технічна підготовка виробництва; своєчасне упровадження нової техніки і технології; модернізація і ремонт діючого устаткування; вдосконалення організації допоміжних служб і господарств (транспортного, складського, енергетичного, інструментального і інших видів виробничого обслуговування);

2. вдосконалення організації праці шляхом поліпшення розділення і кооперації праці; упровадження багатоверстатного обслуговування; розширення сфери поєднання професій і функцій; упровадження передових методів і прийомів праці; вдосконалення організації і обслуговування робочих місць; упровадження технічно обґрунтованих норм витрат праці; професійного підбору кадрів, поліпшення їх підготовки і підвищення кваліфікації; поліпшення умов праці, раціоналізації режимів праці і відпочинку; вдосконалення систем оплати праці, підвищення їх стимулюючої ролі;

3. вдосконалення організації управління виробництвом шляхом поліпшення оперативного управління виробничим процесом; вдосконалення структури апарату управління; упровадження автоматизованих систем управління виробництвом.

Соціально-психологічні чинники визначаються якісними характеристиками і соціально-демографічним складом трудових колективів, підвищенням кваліфікаційного і професійного рівня працівників, поліпшенням соціально-психологічного клімату в трудових колективах, підвищенням дисциплінованості, трудової активності, творчої ініціативи працівників, стилем керівництва в підрозділах і на підприємстві в цілому.

Резерви зростання продуктивності праці – це невикористані реальні можливості економії витрат праці, які виникають унаслідок дії тих або інших чинників. Резерви використовуються і знов виникають під впливом науково-технічного прогресу.

Висновки:

1. Продуктивність праці - це ефективність витрат конкретної праці, яка вимірюється кількістю часу, витраченою на одиницю продукції, або кількістю продукції, виробленої в одиницю робочого часу.

2. Виробіток – кількість виробленої продукції (робіт, послуг) за одиницю робочого часу або кількість продукції (робіт, послуг), що доводиться на одного середньоспискового працівника за рік, квартал, місяць.

3. В залежності від одиниці вимірювання робочого часу виробітку може бути годинна, денна, місячна, квартальна, річна.

4. Трудомісткість – показник, що характеризує витрати часу на одиницю продукції (тобто зворотна величина вироблення).

5. Існує три основні методи вимірювання об'єму виробництва продукції: натуральний, трудової і вартісної.

6. В залежності від ступеню і характеру впливу на рівень продуктивності праці, всі чинники можна об'єднати в три основні групи: 1) матеріально-технічні; 2) організаційно-економічні; 3) соціально-психологічні чинники.




Дата добавления: 2015-01-05; просмотров: 162 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2025 год. (0.012 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав