Читайте также:
|
У сучасній фоностилістиці і соціофонетиці набув розвитку новий напрямок досліджень – визначення закономірностей, які характеризують не сталі, а змінні правила мовленнєвої поведінки носіїв мови (У.Лабов, Е.Ісаєв, Л.Курченко, Л.Прокопова, В.Холупко, О.Петренко). Важливим підсумком проведених в останні роки експериментальних досліджень стали два висновки. Перший з них стосувався твердження про те, що у мовленні мовців, об‘єднаних дією певних соціальних ознак, можуть бути використані різні фонологічні системи. У другому доводилося, що реалізація сегментного складу мови обумовлюється певними стилістичними і соціальними закономірностями. Таким чином, було прорвано “дамбу” непохитності вимовної норми й названо реальні причини мовної варіативності. З одного боку, ці твердження відповідають ідеї існування та тісної взаємодії системи і норми мови. З іншого – такий підхід став подальшою творчою розробкою ідеї про нерозривність двох типів диференціації – за соціальною і стилістичною осями, запропонованої ще у працях відомих лінгвістів кінця 19-го – початку 20-го століття.
При розгляданні питань варіативності сегментного складу та визначення одиниць вимовних варіантних структур у соціофонетиці використовується термін “фонологічна змінна” (далі ФЗ). Фонологічні змінні являють собою, на думку У.Лабова, розходження або непослідовність, які проявляє конкретна форма мови у порівнянні з астрактним вимовним стандартом. Варіантом ФЗ є її конкретне значення у спостерігаємій реалізації. Так само як і вимовний стандарт розташовується на рівні норми мови, так і різноманітні його соціоваріації, які належать до периферії норми, реалізують ті можливості, що закладені в самій системі мови. Для виявлення особливостей варіативності сегментного складу в дослідженнях з соціофонетики визнано раціональним визначати середні показники кожної ФЗ та її варіантів у різних ситуаціях спілкування для кожної соціоваріації окремо. Даний прийом надає можливість встановлювати змінні правила реалізації фонологічних змінних та її варіантів в кожному соціоваріанті (ідіолекті, соціолекті, сексолекті, анолекті). Встановлені змінні правила реалізації можуть, таким чином, розглядатися у якості норми вимови для даної соціальної групи в певних ситуаціях спілкування.
Типові особливості реалізації сегментного складу в окремому соціоваріанті з урахуванням середніх показників для фонологічних змінних та їх варіантів дозволяють зв‘язати вимову мовців із вибором певного вимовного стилю.
У дослідженнях варіативності вимови виділяється, як правило, декілька контекстів (ситуацій, умов) спілкування – від офіційних до неофіційних з метою прослідити й порівняти мовленнєву поведінку інформантів при переході від коректного мовлення до більш невимушеного. Проведення фонозаписів непідготовленого спонтанного мовлення інформантів на потайний магнітофон потребує дотримання наступних методичних передумов:
· Інформанти повинні знаходитися в типових для їх оточення умовах спілкування;
· Характер і тема розмови повинні бути знайомі мовцям, тобто відповідати їх соціальним очікуванням;
· Обидва співрозмовники повинні бути обов‘язково членами одного й того ж соціального колективу.
Для досягнення більшої достовірності при аналізі фактичного матеріалу, реалізацію фонологічних змінних та їх варіантів у мовленні інформантів доцільно звіряти з джерелами стандартного німецького мовлення. Основу для такого порівняння складають німецькі словники вимови (GWDA; Aussprachewörterbuch DUDEN). Враховуючи той факт, що мовці можуть представляти різні регіони Німеччини і з метою максимального зменшення і виключення можливості впливу місцевого діалекту на отримані результати і висновки, всі випадки некодифікованих реалізацій, відзначені у мовленні інформантів, необхідно звіряти з джерелами діалектних реалізацій. З цією метою можуть бути використані, насамперед, атласи німецької вимови по регіонам (посилання). Для уточнення або підтвердження фактів впливу місцевого діалекту на мовлення інформантів можливе і попереднє соціологічне опитання у вигляді анкетування за наступними пунктами:
· Регіональна приналежність і місце народження мовця;
· Тривалість його проживання в даній місцевості;
· Використання літературної, розмовної мови та територіального діалекту в сім‘ї, колі знайомих;
· Форма мови, на якій проводилося викладання в школі, вузі тощо;
· Поширеність і використання засобів масової інформації в сім‘ї інформанта;
· Соціальний статус близьких родичів та сфера їх діяльності.
При проведенні дослідження варіативності вимови лінгвістами використовуються також т.з. “тести на суб‘єктивну реакцію” (subjective reaction tests) розроблені У.Лабовим, оскільки, як зазначає їх автор, соціальна стратифікація їх мови є структурою у двох вимірах – диференціації і соціальної оцінки.
Дослідження на суб‘єктивну реакцію може складатися з двох етапів.
1.Інформантам пропонується прослухати записи мовлення інших мовців, оцінити з вимовної точки зору їх мовлення і намалювати в загальних рисах соціальний портрет мовця.
2.В іншому випадку інформантам пропонується прослухати фонозаписи власного мовлення, отримані методом потаємного запису в ситуаціях невимушеного мовлення. Перед початком прослуховування інформантам пропонується висказати свою думку стосовно вимови окремих фраз і слів з їх власного мовлення, яке містить досліджувані фонологічні змінні (голосні і приголосні), у вимові яких у мовців фіксувалися зміни.
Відносно кількості інформантів, членів цільових груп у соціофонетиці, серед лінгвістів поступово склалася загальна думка, доказана результатами проведених досліджень. Можна лише послатися на думку У.Лабова, який підкреслює, що “основні моделі, наприклад, класової стратифікації виявляються навіть в тому випадку, коли наша індивідуальна група містить лише 5 мовців, і ми маємо не більше а ніж по 5-10 прикладів даної змінної на кожного”. Така точка зору в різний час отримала практичне підтвердження в ряді праць. Типи реалізацій фонологічних змінних у мовленні політиків у виборці з групи, яка містила 10 чоловік, фактично відповідали в процентному відношенні реалізації цих змінних у мовленні інших інформантів, членів цільової групи. Ці спостереження підтверджують думку У.Лабова про те, що моделі соціального і класового варіювання досить прозорі і не потребують для свого виявлення статистичного аналізу записів мовлення сотен інформантів, як цього завжди побоювалися лінгвісти.
Результати вивчення варіативності вимови підтверджують думку про те, що реалізація фонологічних змінних та їх варіантів у мовленні залежить в основному тільки від двох ступінів офіційності мовлення – невимушеного й офіційного. Незважаючи на те, що дослідження варіативності реалізації сегментного складу може проводитися в рамках більш дрібного ділення на ситуації спілкування мовців, достатньо встановлювати загальні середні показники реалізації змінних в одному соціоваріанті за даними тільки двох типів ситуацій спілкування – невимушеної й офіційної. Особливості реалізації сегментного складу в соціальному діалекті і визначення середніх показників реалізації фонологічних змінних та їх варіантів у мовленні дозволяють зв‘язати вимову інформантів, членів конкретної соціальної групи, з вибором відповідного вимовного стилю (офіційного і невимушеного спілкування), визначених ще Л.В.Щербою як “повний” і “розмовний”.
Соціофонетичні дослідження підтверджують можливість проведення досліджень вимови носіїв мови за двома осями – соціальною (в межах окремої соціальної групи) і стилістичною, тобто визначення особливостей варіювання вимови представників окремих соціальних груп у різних соціально-комунікативних ситуаціях спілкування. При цьому середні показники реалізації фонологічних змінних можуть розглядатися у якості зміних правил реалізації сегментного складу, отже, і як норму спілкування серед мовців, об‘єднаних сукупністю конкретних соціальних ознак.
Дата добавления: 2015-01-05; просмотров: 35 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |