Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Ніжинська рада та прихід до влади Івана Брюховецького. Батуринські та Московські статті.

Скликана в Чигирині після зречення Юрія Хмельницького козацька рада правобережних полків у січні 1663 р. обрала гетьманом Павла Тетерю. Напередодні революції Павло служив канцеляристом у Володимирі, а відразу після її початку став переяславським полковим писарем. Аж до смерті Хмельницького лишався одним з його найдовіреніших послів у особливо делікатних і важливих справах; помираючи, Богдан вказував старшині на свого улюбленця, вже переяславського полковника, як на можливого претендента на булаву. За гетьманування Виговського Тетеря був генеральним писарем (як керівник дипломатичних служб Війська Запорозького, власне він готував текст затвердженого в Гадячі трактату); при юному Хмельниченкові виконував функції головного радника. Як і люди його кола, новий гетьман пов’язував майбутнє Козацької держави не з Москвою (яку зблизька знав, неодноразово відвідавши в ролі посла), а з Варшавою, і сакраментальну дилему орієнтацій намагався розв’язати звичним правом сили, підкріпленої допомогою союзників – поляків і татар. Доки Правобережжя міняло гетьмана, на Задніпров’ї теж відбулися події, пов’язані з булавою. Навесні 1662 р. у Козельці гетьманом був обраний полтавський полковник Яким Сомко, дядько і опонент Юрія. Однак цей вибір задовольнив не всіх. Ніжинський полковник Василь Залотаренко, Сомків свояк, сам маючи плани на булаву, застосовує уже випробуваний метод – пише донос на суперника у Москву; Сомко, у свою чергу, відповідає тим же. Звідти на обох як на родичів Хмельницького поглядали з недовірою і вибір Козелецької ради визнати не квапилися, мотивуючи це відсутністю на ній царського представника й тим, що обрання відбулося не на повній раді без згоди всього Війська Запорозького. Доки обидва полковники змагалися, на політичній арені з’явилася ще одна фігура. Іван Брюховецький (1623-1668), колишній старший слуга Богдана Хмельницького. Після смерті Богдана він супроводжував неповнолітнього гетьманича на навчання до Києва, а коли того проголосили гетьманом, подався на Запоріжжя. Як вправний демагог і майстер впливати на юрбу, Брюховецький за три роки свого перебування на Січі завоював авторитет серед простодушної голоти. Разом з загоном січовиків у вересні 1662 р. він приїздить до князя Григорія Ромодановського, начебто прямуючи на козацьку раду, що скликалася для законного вручення булави. Кількатижневе перебування в ставці московського воєводи не минуло дарма: демонструючи підкреслену лояльність, Брюховецький настільки увійшов у довіру до князя, що той рекомендував його цареві як найбільш відданого претендента на гетьманство. Запорозька ж агітація проти старшини, поширюючи думку, ніби Брюховецький як людина з Січі є захисником інтересів черні, привернула на його бік рядову козацьку масу. За такого розкладу настроїв сценарій виборів ставав уже справою московської дипломатичної техніки. Наприкінці червня 1663 р. в полі під Ніжином була скликана чорна рада, на яку з’явилося понад 40 тис. козаків. Обидві партії – Брюховецького і Сомка- Золотаренка – прибули туди в повному озброєнні, а царський уповноважений князь Великогагін про всяк випадок оточив Ніжин військом. Через три дні, Брюховецького було проголошено гетьманом, а Сомка та його прихильників Великогагін під претекстом захисту їхнього життя ув’язнив у Ніжинському замку. Наприкінці вересня обидва разом з кількома полковниками були за поданням Брюховецького страчені як зрадники царя, а ще близько 50 осіб вислано на Сибір. Тоді ж за погодженням з Москвою був повністю замінений апарат влади. Передавши полковницькі уряди своїм прибічникам, передовсім людям, що вийшли разом з ним із Запоріжжя, Брюховецький здійснив своєрідний переворот, ще дужче зміцнивши промосковську орієнтацію Лівобережжя, густо замішану на соціальній демагогії. На початку свого гетьманування І. Брюховецький проводив відверто промосковську політику. Одразу після обрання гетьманом він уклав з Московською державою Батуринські статті 1663 року, ставши першим з українських гетьманів, який поїхав до Москви.[16;200-214]

Батуринські статті:

У цій угоді підтверджувалися Березневі статті, укладені ще Б. Хмельницьким. Вона також містила нові пункти:

• гетьманська адміністрація зобов'язувалася забезпечувати харчами московське військо в Україні;

• Україна мала повернути московським поміщикам селян-утікачів;

• українським купцям заборонялося ввозити та продавати горілку й тютюн у Московській державі (За «Довідником з історії України»).

У вересні - жовтні 1665 року в Москві І. Брюховецькому був наданий титул боярина й передана у володіння Шептаківська волость на Чернігівщині.

Московські статті. 21-22 жовтня 1665 року між І. Брюховецьким і московським урядом був укладений новий договір, що увійшов в історію як Московські статті. Цей договір значно обмежував політичні права України, посилював її військово-адміністративну та фінансову залежність від московського уряду. За Московськими статтями:

• українські міста й землі переходили під безпосередню владу московського царя;

• гетьманському урядові заборонялося вступати в дипломатичні зносини з іноземними державами;

• обмежувалося право вільного обрання гетьмана: відтепер вибори мали відбуватися лише з дозволу царя й у присутності московських послів;

• збільшувалася кількість московських військ в Україні, причому український уряд зобов'язувався безкоштовно постачати їм харчі;

• військові гарнізони розміщувалися тепер, крім головних полкових міст, ще й у Полтаві, Кременчуці, Новгороді-Сіверському, Каневі й навіть на Запоріжжі (у фортеці Кодак);

• збирання податків з українського населення (за винятком козаків) покладалося на московських воєвод і всі збори мали йти до царської скарбниці;

• українська церква підпорядковувалася московському патріархові;

• фактично лише козацький стан зберігав свої автономні права;

• заборонялося використання в Гетьманщині фальшивих грошей, якими насильно розплачувалися на українських землях московські військові;

• поверталися королівські грамоти на магдебурзьке право українським містам (забрані за наказом царя), зокрема Києву, Переяславу, Ніжину, Каневу, Чернігову, Почепу, Гадячу, Стародубу, Остру та ін.

Московські статті викликали значне незадоволення серед усіх верств українського населення, вони стали головною причиною антимосковського повстання в Гетьманщині, а згодом і загибелі самого гетьмана І. Брюховецького.

Наслідки московського договору.

На початку 1666 року І. Брюховецький повернувся в Україну, щоб за допомогою генерального підскарбія Р. Ракушки-Романовського упорядкувати фінансові справи держави. Дуже скоро промосковська політика гетьмана спричинила важкі наслідки для України. Майже в усіх великих українських містах розмістилися російські гарнізони, значно розширилися права царських воєвод, які зосередили у своїх руках ряд військових і фінансових функцій. 1666 року був проведений майновий перепис населення Лівобережної України для визначення розмірів оподаткування. Усе це викликало величезне незадоволення українського населення московською адміністрацією та гетьманом, який призвів до її появи в Україні. Навіть та частина православного духовенства, яка раніше підтримувала промосковську орієнтацію гетьманів, відкрито запротестувала проти зростання московського впливу. Незадоволення досягло свого апогею після укладення в 1667 році між Польщею та Московською державою Андрусівського перемир'я.

У 1667-1668 pp. на території Лівобережної України відбулися великі виступи проти московських залог у містах. І. Брюховецький, відчуваючи загальне обурення діяльністю московської адміністрації в Україні, вирішив відкрито виступити проти Москви й очолити антимосковське повстання. У січні 1668 року на старшинській раді в Гадячі гетьман висловився за ліквідацію московської влади в Гетьманщині та перехід України під турецький протекторат. Рада прийняла цю пропозицію. І. Брюховецький одночасно вступив у переговори з правобережним гетьманом П. Дорошенком та вислав посольство до Стамбула в складі лубенського полковника Г. Гамалії, генерального обозного І. Безпалого й канцеляриста Кашперовича.

У травні 1668 року гетьманські війська, витіснивши московські залоги з частини українських міст, вирушили звільняти прикордонне місто Котельву, яке обложила московська армія під командуванням боярина Григорія Ромодановського. На початку літа 1668 року на територію Лівобережної України вступили правобережні полки під проводом гетьмана П. Дорошенка. Війська гетьмана Лівобережної України І. Брюховецького стояли табором під Опішнею. Дізнавшись про підхід військ П. Дорошенка, лівобережні козаки виступили проти гетьмана І. Брюховецького й 8 червня 1668 року його вбили. Позитивною стороною діяльності гетьмана І. Брюховецького було впорядкування фінансових справ держави (в 1666 р. були скасовані самовільні реквізиції й встановлені постійні податки), а також прагнення зміцнювати гетьманську владу й обмежити охлократію козацьких низів. Мав непогані полководницькі здібності, які виявилися у війні 1663-1664 рр. із правобережним гетьманом П. Тетерею і польськими військами.[6;160-169]