Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

I.3.Особливості політичного становища гетьманів у 1648-1667 роках.

Читайте также:
  1. Аналіз політичного спектру українських політичних партій Наддніпрянської України початку XXст.
  2. Внутрішня та зовнішня політика лівобережних гетьманів доби „Руїни".
  3. Внутрішня та зовнішня політика правобережних гетьманів доби „Руїни".
  4. ДЕМОКРАТИЗАЦІЯ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОГО ЖИТТЯ ЛИТВИ
  5. Опозиційний рух у 60—80-х роках. Новітня русифікація та її наслідки в Україні
  6. Особливості військово-політичного та адміністративного устрою Запорізької Січі
  7. Патофизиология кровообращения при пороках.
  8. Поняття політичної партії і політичного об'єднання
  9. Поняття та типи політичного режиму

Не всі з українських гетьманів мали однакові повноваження. Найширші повноваження спромігся зосередити у своїх руках Б. Хмельницький. Гетьман на правах головуючого входив до складу Загальної військової ради і ради старшин, які без його участі були неправочинними ухвалювати будь-які рішення. Він скликав і розпускав названі ради, вів їхні засідання, визначав коло питань, що підлягали розгляду. Вагомим елементом у системі зміцнення державної влади гетьмана було визнання його як носія вищої державної влади монархами інших країн. Розуміючи це, Б. Хмельницький розгорнув широку дипломатичну діяльність (з Кримським ханством, із Польщею, Москвою, Валахією, Семигородом). Першим вагомим успіхом козацької дипломатії стала морська конвенція, підписана в лютому 1649 р. з Туреччиною,- "Договір поміж цісарем турецьким і Військом Запорозьким із народом руським відносно торгівлі на Чорному морі", що свідчило про визнання України як суб'єкта міжнародного права. Б. Хмельницький стояв на чолі українського козацького війська, здійснював контроль за діяльністю полкових і сотенних урядів. Йому належали повноваження верховного судді держави. Він мав право здійснювати судочинство в першій інстанції та змінювати рішення нижчих судів у касаційному порядку. Гетьман видавав нормативні акти, якими регламентувалася діяльність судових органів. Отже, опираючись на демократичні республіканські принципи козацького права, за гетьманом законодавчо було закріплено повноваження глави держави.

У розвитку інституту гетьманства в окремі періоди мали місце авторитарні тенденції та прагнення до трансформації виборної гетьманської влади у спадкову монархічну. Це виразно проявилося в політиці гетьмана І. Виговського. Він намагався зосередити у своїх руках якомога ширше коло владних прерогатив і ще за життя визначити свого наступника. Найбільшого успіху в цьому досяг Б. Хмельницький, який в останні роки свого життя, порушуючи "давні права та вольності", перебрав повноваження Загальної військової ради та ради старшин. Він призначав або усував із займаних посад генеральних старшин і полковників; привласнив право розпоряджатися "військовим скарбом" визначати фінансову політику держави, розпоряджатися загальнодержавним земельним фондом. Фактично в Українській державі сталася зміна республіканської форми правління на монархічну. Втім, запроваджену Б. Хмельницьким монархію не було закріплено законодавчо. Не маючи відповідної соціальної та політичної опори в українському суспільстві, вона трималася лише на авторитеті гетьмана. Ці та інші обставини стали причиною того, що в другій половині XVII ст. монархія у формі гетьманства не набула розвитку. Зрозуміло, що спадкове гетьманство, в умовах феодалізму не тільки б значно посилило статус гетьмана, а також юридично оформило подальше існування Української держави. Термін перебування гетьмана на посаді не визначався; вважалося, що обирали довічно. Хоча в гетьманських статтях 1669 р. і 1672 р. передбачалося право Генеральної старшини змістити гетьмана в разі його зради. Деякі гетьмани (Ю. Хмельницький, І. Виговський) самі складали повноваження на Генеральній раді. Новообраний гетьман присягав на вірність царю, після чого отримував царську грамоту на гетьманування та клейноди — знаки гетьманської влади. Обрання нового гетьмана супроводжувалося складанням статей, які визначали взаємовідносини України й Росії, гетьмана і царя. Гетьманські статті називалися за місцем їх підписання. За змістом ці акти мали переважно конституційний характер. Однак із плином часу вони дедалі більше обмежували права гетьманів і старшини.[27;285-289]

Гетьману належала вища законодавча влада: він видавав універсали, що мали статус вищих законодавчих актів. Як глава виконавчої влади гетьман розпоряджався державними витратами, організовував збирання податків, мав право на роздачу державних земель. Гетьман представляв державу у зовнішніх стосунках, був вищим воєначальником, часто сам призначав генеральну старшину й полковників. Гетьман був вищою апеляційною судовою інстанцією, мав право затверджувати судові вироки, інколи, стосовно бунчукових товаришів та козацької верхівки, самостійно розглядав судові справи.

У період правління І. Виговського, Ю. Хмельницького та І. Брюховецького відбулося обмеження влади гетьмана. Причинами цього стали: непослідовна політика самих гетьманів, боротьба за владу між старшинськими угрупованнями та активна протидія царського уряду інститутам гетьманства.

 




Дата добавления: 2015-01-05; просмотров: 95 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.007 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав