Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Пізнавальний туризм

Відчути вільність польоту, побачити замлю з висоти прагнуть, мабуть, кожниа друга людина на землі. Ось і з’являються різновиди екстремального туризму, які пропонують кожному бажаючому „відірватися від землі. ”Парашутний спорт. Останнім часом один із найпоширеніших видів туризму. Багато хто прагне побачити те або інше місто з висоти „пташиного польоту”. Класичний парашутизм – містить у собі дві вправи: перша - стрибки на точність приземлення. Завдання полягає в поразці мішені розміром у 3 см. Друга вправа - комплекс фігур у вільному падінні. Змагання ведеться на час. Досить консервативний вид спорту: сам комплекс фігур не змінюється уже багато років і вимагає відточеної майстерності і сталості в результатах.

Групова акробатика. Дана дисципліна має на меті побудови максимальної кількості різних фігур командою з декількох парашутистів. Класична кількість парашутистів у команді - 4 і 8. Бувають також команди з 16-ти спортсменів. А рекордний стрибок, занесений у книгу Гіннеса, був зроблений командою з 296-ти парашутистів. Основні фігури для побудови звичайно оголошуються заздалегідь, назви ж цих фігур дають деяке уявлення про те, як вони будуть виглядати: "квітка", "зірка" і т.д. Команда з чотирьох чоловік може побудувати близько 30 фігур за час вільного падіння.

Купольна акробатика - полягає в побудові формацій з куполів розкритих парашутів. Цим вона кардинально відрізняється від інших видів парашутного спорту, де робота над результатом йде до розкриття парашута (крім стрибків на точність приземлення)..

Фрістайл - порівняно молодий вид парашутизму, виник приблизно 10 років тому. Полягає в показі спортсменом різних фігур у вільному падінні. Тут оцінюються краса, складність елементів, виконаних парашутистом, а також майстерність повітряного оператора, що робить зйомку спортсмена в повітрі.

Скайсерфінг - це стрибки із лижею на виконання різних фігур у вільному падінні. З'явившись в Україні нещодавно, скайсерфінг відразу ж став користуватися величезною популярністю.

B.A.S.E. jumpіng. Бэйс-джамперу для заняття улюбленою справою - стрибками із парашутом - не потрібен літак чи інша літаюча техніка. Він обходиться звичайним ліфтом, а найчастіше і власними руками і ногами плюс альпіністське спорядження. Спортсмен-бэйсер забирається на дах якої-небудь будівлі, бажано хмарочоса, телевежу, гору або скелю, і стрибає вниз. Навіть ентузіасти цього виду спорту говорять, що це один із самих небезпечних видів, навіть на фоні екстремальних. В Україні стрибки з висотних будинків і споруд вважаються порушенням закону і караються у повній відповідності до Адмінистративного кодексу України.

Повітряні кулі. Подорожі на повітряних кулях звичайній людині, доступні на різних фестивалях, що проходять і в нашій країні. Дальність польоту на повітряній кулі залежить від сили вітру, а при середній силі вітру це 20-30 км. На фестивалях повітряні кулі піднімаються на висоту до 1000 м. Місце приземлення цілком залежить від метеоумов.

Дельтапланеризм входить у число швидко розвиваються всесвітньо відомих видів спорту. Сьогодні нараховується близько 90000 дельтапланеристів по усім світі, плюс щороку в небо піднімається близько тисячі новачків пілотів- дельта. Апарати сьогоднішніх днів неймовірно стійкі, міцні, і польоти на них можуть бути обмежені лише погодними умовами і досвідченістю самого пілота.

У структурі кліматичних курортів світу лісові (рівнинні) становлять11.3%, гірські – 24.2%, клімато-кумисо-лікувальні – 4.2%. Найбільш поширений тип кліматичних курортів – приморські на які припадає-60.3%.кліматичні — мають в своєму розпорядженні лікувальне повітря (аеротерапія— високогірна, лісова, степова, пустинна тощо), сонце (геліотерапія) і море / океаном (таласотерапія). Приморсько-кліматичні курорти представлені у Європі, Америці, Австралії, Африці.

Також на курортах використовують і інші види лікування – спелеотерапію Іспанський плащ, фітотерапію, кумисолікування, дельфінотерапія, апітерапія, герудотерапія. Останнім часом використовують поняття — SPA-курорти, що є синонімом бальнеологічних курортів.

Рекреаційний туризм поряд із відпочинком і оздоровленням передбачає ознайомлення з визначними місцями, пам'ятками історії та архітектури, знайомство з національними традиціями місцевого населення тощо.

Пізнавальний туризм

Пізнавальний туризм - подорожування з метою ознайомлення з

історико-культурними, археологічними та архітектурними визначними місцями, відвідання музеїв, картинних галерей, театрів, фестивалів тощо. Процес пізнання вищевказаних об'єктів часто відбувається на екскурсіях, тому цей вид туризму ще називають екскурсійним.

Екскурсія – це процес наочного пізнання навколишнього світу. Особливість такого процесу полягає у тому, що він передбачає ознайомлення з об'єктами в місцях їхнього розташування. Саме тому екскурсанти змушені пересуватись до них.

Будь-яка оглядова або тематична екскурсія – цілеспрямований, заздалегідь запрограмований процес пізнання об'єктів, які є основою для розкриття теми. Організатори екскурсії задовго до її початку повинні мати чітке уявлення про те, що учасники екскурсії повинні побачити, почути й відчути, до яких висновків вони мають прийти.

Екскурсійне пізнання передбачає наявність двох основних елементів: показу й розповіді. Причому показ має провідний характер, а розповідь – підпорядкована показу. Правильне поєднання цих елементів дозволяє досягти головної мети екскурсії розкриття теми.

Екскурсія має свої ознаки, які говорять про її подібність з іншими формами пізнання чи ж підкреслюють її суттєві відмінність від них.

Загальновизнаними ознаками для всіх екскурсій є:

1. Наявність екскурсантів (групи чи індивідуалів).

2. Наявність екскурсовода, який проводить екскурсію

3. Тривалість проведення від однієї академічної години (45хв.) до однієї доби.

4. Наочність, первинність зорового прийняття та супровідний характер розповіді, показ екскурсійних об'єктів у місці їхнього розташування.

5. Пересування учасників екскурсії за заздалегідь встановленим маршрутом.

6. Цілеспрямованість показу об'єктів, наявність певної теми.

7. Активна пізнавальна діяльність учасників (спостереження,
вивчення, дослідження об'єктів).

Відсутність хоча б однієї з названих вище семи ознак позбавляє права називати проведений захід екскурсією. Усі екскурсії можна класифікувати залежно від:

- змісту;

- складу учасників;

- місця проведення;

- способу пересування;

- форми проведення.

За змістом екскурсії поділяються на оглядові та тематичні.

Оглядова екскурсія охоплює й розкриває декілька тем одразу. Вона повинна давати екскурсантові загальне уявлення про край, область, місто, тому матеріал на оглядових екскурсіях викладається в загальних рисах. Така екскурсія передбачає огляд різнопланових об’єктів: пам'яток історії, культури та архітектури, природних об’єктів, місць визначних подій, підприємств тощо. Головне, що їх об’єднує, - це те, що через них можна ознайомитись з краєм, областю, містом, пізнати їх історію та сьогодення. Як правило, в оглядових екскурсіях використовуються одночасно історичний і сучасний матеріал. Хронологічні межі оглядової екскурсії - "від першої згадки до сьогодення" (можуть також розглядатися перспективи). Оглядові екскурсії передують тематичним.

Тематичні екскурсії, на відміну від оглядових, охоплюють лише одну тему. Вони поділяються на такі групи:

- культово-релігійні;

- історичні;

- природознавчі;

- мистецтвознавчі;

- літературні;

- виробничі;

- архітектурні.

Кожна із цих груп поділяється на підгрупи. Так, природознавчі екскурсії, які передбачають ознайомлення з унікальними природними об'єктами, цікавими і доступними для спостереження, поділяються на:

- зоогеографічні (ознайомлення з тваринним світом краю, регіону);

ботанічні (ознайомлення з рослинним світом);

- геолого-геоморфологічні (ознайомлення із земною корою, рельєфом, печерами, каньйонами, скелями);

- гідрологічні (ознайомлення з різними водоймами, водоспадами);

- ландшафтні (ознайомлення з унікальними природними комплексами, ландшафтами, національними природними парками, заповідниками…).

За складом учасників екскурсії поділяються на:

- індивідуальні

- групові;

- екскурсії для місцевого населення;

- екскурсії для туристів;

- екскурсії для школярів а студентів;

- екскурсії для інвалідів…

За місцем проведення:

- міські;

- заміські

За способом пересування:

- пішохідні;

- з використанням транспортних засобів;

- комбіновані.

За формою проведення:

- звичайні;

- екскурсії-масовки, прогулянки, уроки, обговорення;

- з використанням аудіо та відео матеріалів…

Підготовка екскурсії здійснюється у кілька етапів:

- вибір теми екскурсії;

- розробка нової екскурсії;

- підготовка екскурсовода до проведення даної екскурсії.

Оптимальна тривалість екскурсійного пізнання становить 2-3 год., а з інтересом сприймається не більше 15 об’єктів.

Процес створення екскурсій також включає:

- розробку екскурсійного маршруту;

- розробку тексту екскурсій;

- створення методичної розробки екскурсії;

- розробка й виготовлення демонстраційного матеріалу (портфеля екскурсовода);

- визначення транспортних, технічних засобів для проведення екскурсії.

3. СПОРТИВНИЙ ТУРИЗМ.

Спортивний туризм – це вид рекреаційної діяльності оздоровчого характеру з особливими вимогами до природно-територіального комплексу району подорожі, із високим рівнем споживання природних цінностей. С.Т. поєднує значні фізичні та психологічні навантаження на організм тому й вимагає досить високого рівня фізичної підготовки. Також, дозволяє отримувати спортивні розряди та звання.

Туристський маршрут – це шлях, порядок подорожі туристських груп через певні пункти проходження за заздалегідь складеним графіком руху.

Оздоровча екскурсія – туристська подорож тривалістю до 24 год. з використанням активних форм пересування, яка передбачає відвідування точно відібраних об’єктів із метою задоволення інформаційних, духовних, пізнавальних та оздоровчих потреб туристів.

Туристсько - спортивний похід – групове проходження туристського спортивного маршруту визначеної протяжності з подоланням природних перешкод (перевалів, порогів, печер…) різної категорії або ступеня складності за нормативний час.

Турисько-сполртивна експедиція – активна туристська подорож пошукового, дослідницького характеру з метою вивчення певної території, маршруту, одного чи декількох перешкод із використанням будь-яких технічних засобів пересування або ж без них.

Туристський зліт – масовий туристський захід, який має на меті обмін досвідом та підбиття підсумків туристсько-спортивної роботи, до програм якого входять змагання з техніки туризму, туристичні конкурси.

Туристські змагання – змагання з техніки певного виду туризму або кількох видів туризму. Для підготовки до туристських видів змагань, як правило, всеукраїнського та міжнародного рівнів можуть проводитись туристсько-спортивні збори.

Спортивний туризм передбачає подолання маршруту активним способом, тобто без використання механічних транспортних засобів, (звісно якщо це не авто, мото, вело маршрут) покладаючись лише на власні сили, реалізуючи вміння і навички пересування пішки, на лижах, плавання на плотах і човнах, їзди на велосипеді та ін.

Маршрути можуть бути розроблені як самими туристами, так і рекомендовані туристськими клубами та організаціями. У випадку, коли самостійно розробляється маршрут, самотужки організовується харчування, розміщення й пересування на маршруті, спортивний туризм матиме самодіяльний характер. Якщо маршрути забезпечуються туристськими клубами та організаціями, то спортивний туризм буде плановим.

Види спортивного туризму та категорії складності походів

До спортивного туризму можна віднести такі екзотичні й рідкісні види (нетрадиційні) в яких маршрути долаються верхи на конях, верблюдах, віслюках, слонах, ламах, оленях, собачих упряжках, на повітряних кулях, на вітрильних суднах, тощо. Ці види, внаслідок своєї унікальності, не мають значного поширення і, як правило існують у вигляді тривалого катання екскурсантів на спеціально навчених тваринах, а також яхтах, повітряних кулях та ін.

Окремий вид являє собою спелеотуризм – однин її найбільш технічно психологічно складних видів туризму. Він значною мірою наближений до пошукових, дослідницьких видів діяльності, і масовим назвати його важко. На окремих ділянках печер доцільніше організовувати екскурсійні маршрути, проходження яких не передбачає спеціальної підготовки.

Найбільш популярні серед туристів, особливо в гірських місцевостях, є лижні види спорту. Вони включають лижні прогулянки, катання на лижах із гірських схилів, далекі лижні пробіги. До змагальних видів, які вимагають спеціальних тренувань, можна віднести лижні перегони, гірськолижний спорт, стрибки з трампліна та ін. Заняття лижними видами спорту сприятливо впливають на загальний стан організму, зміцнюють нервову систему, загартовують організм. У людини залучаються до роботи різноманітні м'язові групи, що поліпшує обмін речовин і діяльність органів дихання та кровообігу.

Пересування на лижах пересіченою місцевістю, а також гірськолижний спорт вимагають певної фізичної підготовки і вправності. Навантаження на організм залежать від довжини трас, рельєфу місцевості, швидкості пересування та ін. Так, гірськолижні траси залежно від крутизни і довжини схилу можна поділити на чотири категорії складності:

- сині - найпростіші;

- зелені - середнього рівня складності;

- червоні - складні;

- чорні - екстремальні.

Популярними місцями лижного відпочинку у світі є Австрія (Сан-Антон), Андора, Франція, Швейцарія, Болгарія, Італія, Словаччина, Туреччина, Фінляндія, Швеція, Норвегія; менш популярними є Німеччина і США. Останнім часом здобувають популярність Румунія, Чехія, Словенія, Іспанія, Канада, Ізраїль, Ліван, Індія та Японія. Гірськолижний відпочинок у Японії є одним з найдорожчих у світі.

За результатами опитування любителів гірськолижного відпочинку на чотирьох курортах Вермонту (США) пріоритетність головних показників якості зимового відпочинку є наступною:

1. ціна денного абонемента на підйомник;

2. максимальний час очікування в черзі на підйомник;

3. тип та якість закладів харчування;

4. час пішої ходи від автостоянки до основних споруд біля підніжжя;

5. частка території, що покривається сніговими гарматами;

6. ставлення до відвідувачів з боку обслуговуючого персоналу

Гірськолижні комплекси можна умовно поділити так:

- Курорти I типу – це курорти міжнародного значення, що пропонують бездоганні гори, широкий вибір готелів, житла та нерухомості на продаж.

- Курорти II типу ці курорти не настільки популярні, як попередні; вони пропонують меншу кількість розваг і розраховані на вужчий ринок (лижні клуби та групи).

- Курорти III типу пропонують високоякісні лижні траси, але ринок нерухомості розвинутий слабо. Багато з таких курортів працюють лише у вихідні дні. - Малі, часто малорентабельні курорти - працюють лише у вихідні дні. Типовим прикладом є гірський клуб в Онтаріо, який не має снігових гармат, зі схилами з перепадом висот до 100 метрів, Т-подібними підйомниками (бугелями), забудований дерев’яними будиночками в швейцарському стилі та без ліцензії на продаж алкоголю