Читайте также:
|
Поверхню суходолу Землі можна класифікувати таким чином:
— сільськогосподарські угіддя (33%),
— ліси (30%),
— інші землі (37%).
Під впливом діяльності людини структура земної поверхні постійно змінюється: скорочуються площі сільськогосподарських угідь та лісів і зростають площі інших земель.
Інші землі об'єднують територію під населеними пунктами, промисловими об'єктами, транспортними магістралями, а також пустелі, болота, тундру, гори.
Сільськогосподарські угіддя є найціннішою частиною суходолу, бо вони забезпечують людство продуктами харчування та сировиною для переробної промисловості. Більша частина сільськогосподарських земель відводиться під ріллю, решта – багаторічні насадження (сади, виноградники, ягідники, лісосмуги), луки та пасовища. Сільськогосподарські землі виконують свою основну функцію завдяки тому, що вони є ґрунтами. Ґрунти – це природне утворення, яке характеризується родючістю, тобто здатністю забезпечувати рослини поживними речовинами.
У наш час помітна значна тенденція до зменшення площ сільськогосподарських угідь, зниження родючості ґрунтів і навіть їх загибелі. Причиною цього явища є хижацьке землекористування, недалекоглядна аграрна політика, розбазарювання родючих ґрунтів під різні види будівництва, кар'єри, полігони тощо. Внаслідок цього охорона та раціональне землекористування є сьогодні однією з найбільш актуальних екологічних проблем.
Головними причинами руйнування ґрунтів є:
— ерозія під дією води та вітру,
— засолення в результаті надмірного зрошення,
— науково необґрунтована надмірна хімізація сільського господарства (отрутохімікати, мінеральні добрива).
Важливою складовою частиною біосфери є ліси. Образно кажучи, ліси – це легені нашої планети. Крім того вони постачають людству цінні матеріали (деревину, сировину для хімічної промисловості, продукти харчування тощо), мають велике значення для відпочинку та лікування людини.
Виробнича діяльність людини досить часто призводить до руйнування земель. Зруйновані землі дістають назву порушених земель, тобто земель, що втратили свою господарську цінність або стали джерелом негативного впливу на середовище людини.
Найбільше порушених земель виникає в результаті відкритого добування корисних копалин. Наприклад, в Криворізькому залізорудному районі є великі ділянки так званого «місячного ландшафту», де не може рости жодна рослина, жити жодна тварина.
Під час проведення підземних гірничодобувних робіт теж має місце порушення місцевості – обвали і деформація поверхні внаслідок просідання ґрунту над відпрацьованими ділянками родовищ.
Землі порушуються також за рахунок відвалів, териконів, звалищ.
Усі порушені землі підлягають рекультивації, тобто відновленню їх цінних властивостей. Цю роботу повинні здійснювати ті підприємства, які ці землі порушили. Перш за все, виконується технічна рекультивація, яка може бути таких видів:
— сільськогосподарська (підготовка земель до використання як сільськогосподарських угідь),
— лісогосподарська (підготовка земель під лісонасадження),
— будівельна (підготовка земель для здійснення промислового чи цивільного будівництва),
— водогосподарська (підготовка земель для створення водойм, зокрема для розведення риби),
— рекреаційна (під об'єкти відпочинку),
— санітарно-гігієнічна (консервація порушених земель у випадку, коли рекультивація недоцільна).
Після технічної рекультивації проводиться біологічна рекультивація.
Надра Землі використовуються в кількох напрямках:
— добування корисних копалин,
— зберігання рідких та газоподібних корисних копалин у природних та штучних сховищах,
— будівництво різних підземних споруд і навіть заводів,
— створення транспортних комунікацій (метро, трубопроводи тощо),
— захоронення промислових токсичних та радіоактивних відходів.
Мінеральні ресурси, зосереджені в надрах, є основою функціонування головних галузей економіки. Це – національні багатства країни, а тому їх потрібно використовувати раціонально за допомогою політики ресурсозбереження (запобігання втратам під час вантажних робіт та при перевезенні, повне використання комплексних корисних копалин), ретельного дотримання природоохоронних вимог у процесі добування корисних копалин, максимального використання вторинних ресурсів (металобрухту, макулатури тощо). Значний економічний ефект дає також вилучення корисних речовин (сірки, цинку, свинцю, молібдену, рідкісних металів і т.п.) із залишкових газів, промислового пилу та стічних вод.
Тема 5. Раціональне використання живої природи
План
1. Збереження рослинного світу
2. Збереження тваринного світу.
3. Заповідна справа.
Сукупність рослин і тварин є визначальною складовою частиною біосфери.
За багато мільйонів років між організмами біосфери сформувалися складні та різноманітні взаємозв'язки, утворилася трофічна сітка, в якій можна виділити своєрідні рівні та ланцюги живлення. Крім того, все живе та неживе в біосфері характеризується взаємною збалансованістю, взаємозалежністю, взаємопристосованістю. Ці особливості біосфери здатні до самовідновлення та самоорганізації. З появою людини та розвитком її виробничої діяльності цей баланс і здатність до самовідновлення дедалі більше порушується.
1. Збереження рослинного світу
Слід зауважити, що рослинність дуже чутливо реагує на зміну екологічних факторів і є чітким показником рівня антропогенного впливу на природу. Яскравим прикладом цього може бути загибель лісів навколо великих промислових центрів.
У 1948 році при ООН була заснована спеціальна постійна Комісія з охорони зникаючих видів рослин і тварин, а згодом – Міжнародна Червона книга, куди були занесені всі рослини і тварини, які знаходяться на межі вимирання.
Червоні книги – офіційні документи міжнародних і національних адміністративних організацій, що містять систематизовані відомості про тварин і рослин всього світу або регіонів, стан яких викликає сумніви щодо їх майбутнього. Червона книга не має сили юридичного акту: саме по собі занесення виду до неї не гарантує заборону його використання або його охорону, але вона – основа для таких законодавчих актів. Червона книга розглядається як науково обґрунтована програма практичних дій щодо охорони рідкісних видів. Крім Червоної книги створені також регіональні списки видів, що скорочують свою чисельність. Існують міжнародні, національні (в межах країни) і локальні варіанти Червоної книги.
Нині на Землі під загрозою зникнення знаходиться близько 25 тис. видів рослин. У 1982 році було засновано Червону книгу України. До другого видання Червоної книги України (1996, 1997 р.) було занесено понад 800 видів живих організмів, а у третє (2009 р.) увійшло більш ніж 1000 видів: рослин, тварин, грибів і лишайників.
2. Збереження тваринного світу
Вирішення проблеми поліпшення екологічного стану біосфери вимагає нового підходу до збереження та охорони тваринного світу.
Біомаса тварин становить всього 2% від усього живого на нашій планеті, але завдяки високому рівню енергетичних процесів, величезної різноманітності та високої рухливості, роль фауни в біосфері дуже важлива.
Нині налічується близько 2 млн. видів тварин (майже у5 разів більше ніж рослин). Найбільш численною групою тварин є безхребетні. Цікаво, що в ґрунті лісу середніх широт на площі 1 га живе до 2,5 млн. особин дощового черв'яка, до 6 млн. комах, 1 млн. молюсків. Загальна маса цих тварин близько 1 т. На нашій планеті на кожну людину лише одних комарів та мух припадає не менше 200 млн. Безхребетні становлять до 99% біомаси тварин на Землі, їх значення в біосфері величезне, особливо в кругообігу та трансформації речовин та енергії в природі. Визначальною є роль тварин, як і інших живих організмів, в утворенні та функціонуванні ґрунтів (у першу чергу червів), а також у житті рослин.
За сучасних умов тваринний світ зазнає руйнівного впливу з боку людини не стільки через пряме знищення окремих видів тварин, як внаслідок руйнування місць їхнього існування (біотопів). Нині під загрозою зникнення знаходиться вже близько 600 видів птахів, 120 видів ссавців, значна кількість видів риб, земноводних, молюсків, комах.
Особливо небезпечним є швидкезведення тропічних лісів, що є середовищем існування численних видів тварин. Впродовж нашої ери на Землі зникло понад 100 видів звірів та 140 видів птахів, на великих ділянках Світового океану через забруднення середовища й хижацький вилов риби, під загрозою вимирання перебувають кити й дельфіни.
Установлено, що швидкість вимирання тварин зростає пропорційно збільшенню кількості людей. Особливо ця тенденція помітна впродовж останнього століття. Яскравою ілюстрацією такої закономірності є наша країна, де через велику щільність населення ще в XVI ст. були винищені кулани, а в XVIII-XIX ст. – сайгаки, тури, тарпани, олені, дрофи, степові орли. Дуже рідкісними стали кажани, корсаки, лебеді, соколи, деякі види риб та раків. У той же час вченим вдалося акліматизувати в Україні зубра, лань, муфлона, куріпку-кеклика, деякі види риб.
3. Заповідна справа
Серед найважливіших заходів щодо охорони живих організмів, і в першу чергу рослин і тварин, слід визначити такі:
— формування глибокої екологічної свідомості у людини з дитинства усіма можливими засобами;
— найсуворіша боротьба з браконьєрством (стосовно не лише тварин, а й рослин);
— відновлення порушеного рослинного покриву, який є середовищем існування тварин;
— застосування екологічно «чистих» технологій у промисловості та сільському господарстві;
— науково обґрунтоване раціональне використання живих організмів, і в першу чергу тварин та рослин;
— розвиток заповідної справи.
Заповідна справа – теорія і практика організації, функціонування і збереження заповідних територій різного рангу.
Сучасні наукові розрахунки та моделювання показали, що більш-менш нормальне функціонування і самовідновлення біосфери будь-якого регіону можливе лише за наявності в ньому не менше 10-15% площі, зайнятої заповідниками. До речі, мережа природоохоронних територій в Україні має загальну площу понад 1 млн. гектарів, але це – всього 2% територій нашої країни, що далеко недостатньо з екологічної точки зору.
Існують такі категорії природно-заповідного фонду: заповідники (природні та біосферні), національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища, дендропарки, ботанічні сади, зоопарки, парки – пам’ятки садово-паркового мистецтва.
Заповідники — це ландшафти, де зберігаються, охороняються й вивчаються всі компоненти екосистеми: повітря, ґрунти, гірські породи, природні води, рослинний і тваринний світ, пам'ятки природи та культури. Це територія або акваторія, на якій зберігається в незайманому стані весь її природний комплекс. Заповідник створюється і охороняється державою. Будь яка людська діяльність, окрім наукової, заборонена. Територія заповідника повністю вилучена зі сфери господарської діяльності (забороняється жити людям, проводити будь-яку господарську діяльність, вирубувати ліс, косити сіно, добувати будь-які корисні копалини, прокладати транспортні шляхи тощо).
В Україні існує чотири біосферних заповідники (Асканія-Нова, Дунайський, Карпатський та Чорноморський), а також 1 9 природних заповідників (Поліський, Рівненський, Розточчя, Медобори, Канівський, Дніпровсько-Орільський, Казантипський, Луганський, Опукський, Український степовий, Єланецький степ, Горгани, Карадазький, Кримський, Мис Мартьян, Ялтинський, Древлянський, Черемський, Михайлівська цілина).
На території Полтавської області на сьогодні відсутні заповідники.
Національні природні та регіональні ландшафтні парки є природоохоронними рекреаційними установами, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних природних комплексів і об’єктів. Це території, які охороняються з погляду на їх природничу, історичну та культурну цінність, а метою створення є збереження, популяризація та розширення цих цінностей в умовах раціонального господарювання. Рілля, лісові землі та інші нерухомості, що знаходяться в межах парку, лишаються в господарському використанні.
На національний природний чи регіональний ландшафтний парк покладається виконання таких завдань:
- охорона і збереження цінних природних та історико-культурних комплексів та об’єктів;
- створення умов для ефективного туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних природних комплексів і об’єктів, сприяння екологічній освітньо-виховній роботі.
Відрізняються ці категорії природно-заповідних об’єктів підпорядкуванням: національні природні парки – загальнодержавного значення, регіональні ландшафтні – місцевого. На території Полтавської області на сьогодні функціонують два національних природних парки («Пирятинський» та «Нижньосульський») та чотири регіональних ландшафтних парки («Диканський», «Кременчуцькі плавні», «Нижньоворсклянський», «Гадяцький»)
Заказник – територія або акваторія, на якій впродовж декількох років у певні сезони або впродовж року охороняються окремі види тварин, рослин і частина природно-територіального комплексу. Використання інших біологічних об’єктів і ресурсів заказника дозволяється тільки у тій мірі, в якій це не наносить шкоди об’єктам що знаходяться під охороною. Залежно від характеру, мети організації і необхідності режиму охорони заказники поділяють на: ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні, карстово-спелеологічні.
На сьогодні на території Полтавської області створено 175 заказників, з яких 20 – загальнодержавного значення та 155 – місцевого.
Заповідне урочище – лісові, степові, болотні та інші відокремлені цілісні ландшафтні комплекси, що мають важливе наукове, природоохоронне і естетичне значення, з метою збереження їх у природному стані. На Полтавщині знаходиться 48 заповідних урочищ загальною площею 7116,2 га.
Парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва – це найбільш визначні та цінні зразки паркового будівництва з метою охорони їх і використання в естетичних, виховних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях. Для Полтавської області характерно 18 парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, з яких 4 – загальнодержавного значення та 14 – місцевого.
Пам'ятка природи – природоохоронна територія, на якій розташований окремий унікальний природний об'єкт, який охороняється за своїм науковим, навчально-просвітницьким, історико-меморіальним або культурно-естетичним значенням. До пам'яток природи належать, наприклад, унікальні геологічні оголення, печери, водоспади, озера, метеоритні кратери тощо. Хоча пам'яткою природи може бути, наприклад, одне рідкісне дерево чи «дерево-старожил» або група дерев. На території Полтавської області знаходиться 134 пам’ятки природи, значну частину яких становлять ботанічні (вікові дерева дуба звичайного, липи серцелистої).
Дендрологічний парк – територія, на якій у відкритому ґрунті культивуються деревні рослини. Парк з колекцією різних порід дерев. Розміщення рослин здійснюється за систематичною, географічною, екологічною, декоративною або іншими ознаками. Для Полтавщини характерно два дендропарки «Устимівський» (Глобинський район) та Лікарський сад (Лубенський район).
Ботанічний сад – природно-заповідний об’єкт, в якому проводиться накопичення колекцій флори з метою її вивчення, збереження, культивування й акліматизації; пошук і добір рослин, перспективних для створення зелених насаджень і здійснення інших видів господарської діяльності; робота щодо збереження генофонду рослинного світу. У ботанічному саду створюються ділянки рідкісних і екзотичних рослин, а також місцевої природної рослинності.
На території Полтавської області створено один ботсад наприкінці 2009 року – Хомутецький, який має загальнодержавне значення.
Зоологічний парк (зоопарк) – об’єкт для утримання, тварин у неволі з метою їх демонстрації, збереження, відтворення та вивчення. На Полтавщині відсутні зоопарки.
Таким чином, основними заходами збереження і охорони біорізноманітності є:
· еколого-просвітницька діяльність;
· створення природно-заповідних територій;
· удосконалення нормативно-правової бази у галузі охорони природи;
· біоконсервація – система заходів, спрямованих на збереження генетичної і видової різноманітності шляхом охорони популяційних і видових генотипів окремих особин поза природними місцями їх проживання (у колекційному блоці):
· збільшення кількості ботсадів, дендропарків, зоопарків;
· створення колекцій рідкісних видів у відкритому грунті шляхом інтродукції (введення в культуру) з послідуючою репатріацією (поверненням) їх у природу;
· організаційно-правові заходи.
Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 56 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |