Читайте также:
|
Жоден професійний медик не візьметься за лікування, доки чітко не встановить діагнозу.
Ситуативне усунення симптомів зумовлює те, що хвороба переходить у хронічний стан, і тоді перспектива одужання стає дедалі недосяжною. Цей принцип відомий кожному лікарю, але з якихось причин, він «не спрацьовує», коли в черговий раз постає питання про необхідність реформ у вітчизняній сфері охорони здоров’я.
Те, що українська медицина потребує «оперативного втручання» ні в кого не викликає сумнівів, але чомусь ми беремося за лікування так і не встановивши остаточний діагноз. Можливо, саме тому ми досі не маємо національної стратегії реформи сфери охорони здоров’я. У нас встановлення діагнозу відбувається в процесі лікування. Такий метод також існує і в класичній медицині, але відсоток істинного одужання при цьому дуже ефемерний. Тож, беручись за оздоровлення української медицини, варто правильно визначити «симптоми», не підміняючи, при цьому, поняття.
Недофінансування галузі = неефективний менеджмент.
Ми говоримо про те, що українська медицина в занепаді через банальний брак коштів. Але, якщо провести аналогію – бідність часто зумовлена невмінням правильно розпорядитися грошима. Очевидно, і у сфері охорони здоров’я варто було б перегляну це формулювання – можливо, справа у неефективному менеджменті?
Як витрачаються кошти зараз? Майже 80% «з’їдають» так звані технічні потреби – утримання та ремонт приміщень, побутове обслуговування пацієнтів. Адже Україна і досі фінансує ефемерні ліжко-місця, в той час як весь цивілізований світ фінансує послугу. Ми витрачаємо колосальні суми на їдальні і пральні у медичних закладах, зрозуміло, що за таких умов, на решту грошей не вистачає. Якщо лише ці, не властиві медицині, послуги перевести на централізоване постачання, економія фінансів суттєво вразить, а вивільнені кошти можна спрямувати на медикаменти, реактиви, обладнання, зарплати – врешті решт.
Скажімо, одне-два підприємства на місто, які забезпечують усі медичні заклади привізними обідами або чистою білизною – не лише реформаторський, але і економічно обґрунтований крок.
Будь-який економіст скаже, що фінансувати те, що вже існує – нонсенс. Сьогодні, найбільш затратними для бюджету є лабораторні дослідження. І тут партнером державної медицини може стати приватний сектор. Приватні клініки володіють для цього необхідним потенціалом і технічною базою. Якщо надати їм можливість приймати участь у тендерах на надання таких послуг – бюджет знову отримає вивільнені кошти. При цьому, приватний сектор може приймати участь і здійсненні профілактичної роботи, на тих же тендерних умовах.
Корупція = не врегульована система платних послуг
Тіньова економіка не обійшла і медичну галузь. Скільки нарікань ми чуємо про те, що без «конверту» навіть якісної консультації лікаря ми не отримаємо, не говорячи вже про перебування у стаціонарі чи «подяки» за операції. Але насправді, ми знову підмінюємо поняття – проблема української медицини не в корупції, а у неврегульованій системі надання платних послуг.
І, якщо розібратися, то лякає не стільки факт необхідності заплатити за послугу, а сума, яка часом буває захмарною. Тому, визнавши практику надання платних послуг на офіційному рівні, українській медицині вдасться твердо зафіксувати, а головне - аргументувати не лише перелік таких послуг, але й рівень цін.
При цьому, повинна бути переглянута і система надання послуг іноземним громадянам.
В Європі, США та інших країнах чомусь ні в кого не викликає запитань і заперечень, що іноземні громадяни обслуговуються за спеціальними тарифами. Україна перейняла цю практику для сфери туризму і культури, але чомусь «забула» про медицину - ми запровадили спеціальні ціни для іноземців у готелях та музеях, а охорона здоров’я в цей час втрачає фінанси.
Більше того, українські лікарі зі світовим ім’ям надають свої послуги (платно!!!) у різних країнах, а унікальна вітчизняна база – Центр серця, Центр мікрохірургії ока - залишається незадіяною.
Чіткі та зрозумілі тарифи на ті медичні послуги, які сьогодні здатна надавати державна медицина, зможуть ліквідувати корупцію і тіньову оплату в такому секторі економіки як медицина.
При цьому, безумовно, в загальній системі надання медичних послуг має залишатися і безкоштовна медицина. Діти, пенсіонери, люди з особливими потребами і малозабезпечені громадяни повинні мати можливість скористатися так званим державним «соціальним пакетом» медпослуг.
Кадрова проблема = недостатня мотивація
В Україні не вистачає майже 50 тис. лікарів, і ми називаємо це кадровою проблемою. Хоча, якщо спробувати дати відповідь на питання «чому не вистачає?» - зрозуміємо, що у державного лікаря сьогодні не достатньо мотивації для роботи в цій галузі.
Не секрет, що велика частина медиків сьогодні, якщо не перейшла повністю у приватний сектор, то принаймні, працює в приватних клініках на умовах часткової зайнятості. Безумовно, це завдає серйозного удару державній охороні здоров’я – де якість надання послуги знижується, через фізичну виснаженість лікаря, який одночасно задіяний у двох секторах.
Медиків зрозуміти можна – рівень оплати їхньої праці у державних закладах не набагато перевищує прожитковий мінімум. І якщо у столиці середня зарплата у галузі охорони здоров’я складає 2199 грн., то по Україні вона ще менша – близько 1700 грн.. Збільшення зарплат не вирішить проблему мотивації, бо тих кілька додаткових гривень, які вдасться викроїти з бюджету, навряд чи суттєво вплинуть на фінансове становище українського медика. І, хоча ми визнаємо, що український лікар за свою працю мав би отримувати 8-10 тис. грн., але на даному етапі економіка країни не здатна забезпечити їм такий рівень фінансової винагороди.
Тому, знову повертаючись до необхідних реформ, мова повинна йти про врегулювання зайнятості лікаря у державній та приватній практиці. Кожен лікар повинен бути ідентифікований, і його трудове навантаження має бути контрольоване державою. Важливо, щоб акцент, в даному випадку, був не на забороні (бо саме цього і бояться медики, через що і приховують, у більшості випадків, що «підробляють на стороні»), а, власне, на наданні права.
Виведення зайнятості медиків з тіні матиме позитивний ефект і для держави, і для приватного сектору. Адже, так званий «державний» лікар, який додатково зайнятий у приватній клініці, отримає мотивацію не залишати сектор медицини - принаймні, він не виїде за кордон, і не перейде взагалі в іншу галузь економіки. Приватний лікар, в свою чергу, може бути залучений державою – як, наприклад, сьогодні у Києві діє пілотний проект щодо залучення приватно практикуючих лікарів до надання первинної медичної допомоги населенню.
Реформа = стратегія
Сьогодні реформа медицини більше схожа на політичну риторику. Ми запроваджуємо численні експерименти, називаємо ілюзорні дати і строки, коли начебто українська медицина буде відповідати світовим стандартам, але ми так і не сформулювали чіткої кінцевої мети.
Результатом, а відтак і основною метою реформи охорони здоров’я, має бути не комерційний ефект, який сьогодні декларують окремі високопосадовці, цією метою має бути покращення саме здоров’я кожної конкретної людини. При цьому, стверджувати про успіх матимемо право лише тоді, коли результат буде чітко вимірювальний. А відтак, після того, як ми достеменно встановимо «діагноз» нашої медицини, маємо перейти до визначення критеріїв вимірювання ефективності реформи, які будуть відображені у конкретних цифрах.
В Украине больше врачей чем необходимо! В Канаде население чуть более 30 миллионов обслуживает 30 тысяч семейных врачей и 30 тысяч специалистов при уровне качества медицинской помощи США. Причем всем гражданам бесплатно. Система здравоохранения Украины требует качественного среднего звена: фельдшеров, медицинских техников (УЗИ, КТ, МРТ), медсестер с дипломами мастера и кандидата наук (медсестринское дело), физитерапевтов (лечебная физкультура), "occupational therapist", социальных работников, системы стационарной оказания помощи на дому, системы долговременного внутривенного лечения на дому - то что практически отсутствует в Украине. Решением оплаты труда является переведения всех врачей на статус частного предпринимателя и оплаты труда по тарифам (осмотр больного 30 гр., прочтение рентген снимка 15 гр., прочтение МРТ снимка - 100 гр. и т.д.) Тарифы в Канаде давно разработаны, регулируются государством. Если взять канадские тарифы и вместо доллара поставить гривну, то врач в Украине получит возможность зарабатывать такие суммы которые указаны в статье. Нужно однако помнить, что в Канаде врачи не получают пенсии, что отложил за жизнь после уплаты налогов 45% - то твое.
Система здравоохранения не работает так отсутствует система современной логистики потоков больных и стандартов лечения. Огромные суммы тратятся на закупку медицинских препаратов эффективность которых не доказана (пример Церебролизин, Актовегин, Ноотропил, Цитихолин и т.д.) В США эти препараты не зарегистрированы - нет данных клинических двойных-слепых исследований об эффективности этих препаратов, ни одна страховая компания не будет оплачивать лечение препаратом не прошедшим FDI. В Украине за взятку работникам регистрирующих органов и главным специалистам Минздрава регистрируется все. Вызывает сожаление что врачи-специалисты молчат по поводу этих фактов.
Тратятся огромные средства на так называемую медицинскую науку! По числу кандидатов наук, докторов наук, член-корров и академиков, а также различных научно-исследовательских институтов вместе с медуниверситетами - мы впереди планеты всей - и что из этого? А уровень оказания помощи - уровень стран Африки. Необходимо прекратить финансирование псевдонауки, приоритет должен быть не научные открытия, и даже на текущий уровень практического здравоохранения современных развитых стран, а реальные задачи - достичь уровня оказания помощи уровня 70 годов прошлого столетия англоязычных стран (США, Канада, Англия, Австралия, Новая Зеландия, ЮАР).
Многое возможно сделать уже сегодня с современным уровнем финансирования. Конечно тяжело будет отвыкать от услуг советского периода - врачи по скорой помощи приезжают в Канаде за отдельную плату, большинство населения едет в больницу сами - свой машиной или такси.
Проблема заключается в том, что у руководства даже нет концепции модели здравоохранения. Посмотрите кто в Минздраве - совковые организаторы из облздравов, которые хорошо разобрались и знают как управлять советской системой, которая в современных условиях не работает. Что они могут предложить? Вы посмотрите просто на лица этих генералов от медицины - там даже намека на интеллект нет. Для них главное набить карман на тендерах. Они не способны ничего сделать.
Для проведения такой серьезной работы как реформа здравоохранения нужны профессионалы с опытом работы врачами в развитых странах. И такие специалисты есть (посмотрите сайты выпускников медуниверситетов на Одноклассниках - я имею ввиду наших иммигрантов которые сумели добиться успеха и подтвердить свою профпригодность зарубежом. Конечно никто их них на общественных началах этим заниматься не будет, им необходимо платить на уровне оплаты труда Северной Америки. Хочется напомнить уроки истории когда Сталин платил значительные средства за оплату иностранных спецов во время индустриализации, чтобы в короткое время догнать развитые страны мира. Нанимать иностранцев - бесполезное занятие в Украине, т.к. они не понимают системы, а вот наши иммигранты с зарубежным врачебным опытом могли бы перезагрузить систему, т.к. они прекрасно знают ее изъяны и правила игры. Это возможно однако только при получении карт-бланша и реальной власти в медицинской системе напрямую от политического руководства страны.
Дата добавления: 2015-01-05; просмотров: 47 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |