|
Троя Вергілія стала «приводом згадати Трою – Київ, тобто знову пов’язати в одне античне й місцеве, адже зруйновану Трою покидає Еней, щоб рушити в свої мандри. Ці мандри не безцільні, героєм опановує ідея світлого ідеального міста, нового Риму».
В.Шевчук
Новочасна ідеологія закріплена /…/ в «Енеїді» І.Котляревського, яку можна вважати за проформу національного міфу модерної України. Новий зміст поеми зумовлений протистоянням «нової» історії «старим» часам, і в цьому аспекті – співвіднесенням новоутворюваного «закону» національного автономізму (що створюється як самоцінне буття енейців — зі своїм «іменням» і «видом») з римським державницьким міфом Вергілієвої «Енеїди». Адже поема зорієнтована на сучасність, на «закон» національного творення і спосіб морально-громадянського впорядкування, а не на римський (ergo російський) державницький провіденціалізм.
Енеїда» несе в собі також значну функцію культурно-національного просторування, носіями якого є культурний герой – Еней, з одного боку, і матеріальність, тілесність автономного українського побуту, цілого етносу, закріпленого семантично (лінгівістично), з іншого боку. Отже, формою ствердження автономістичного ідеалу стає в «Енеїді» народна культура і мова, що символізує, навіть міфологізує реальні факти, побутові характеристики, політичні явища. Мова виростає з історично-побутового грунту і є суб’єктом нової смислової реальності – етнонаціональної.
Т.Гундорова
Тема 3. Жанр байки в українській літературі
Першої половини ХІХ ст.
План
1. Шляхи розвитку української реалістичної байки. Жанрові різновиди байок: байка-казка, байка-приказка, байка-побрехенька.
2. Жанр байки у творчості Павла Білецького-Носенка (1774 – 1856):
a) джерела байок (антична, європейська та російська байка, українська усна народна творчість);
b) етнографічно-побутовий колорит байок;
c) бурлескно-натуралістичні елементи як стильова ознака байкарського доробку П.Білецького-Носенка.
3. Байкарська творчість Петра Гулака-Артемовського (1790 – 1865):
a) зв’язок літературно-естетичних настанов письменника із засадами античної та світової байки (Езоп, Лафонтен, Флоріан, Лессінг, Красіцький тощо);
b) поєднання у байках П.Гулака-Артемовського критичного та побутово-етнографічного начал.
4. «Байки й прибаютки» (1852) Левка Боровиковського (1808 – 1889):
a) тип байки, її морально-дидактичне начало;
b) національна своєрідність байок Л.Боровиковського.
Тексти
П.Білецький-Носенко. Комашка та Цвіркун. Львиний розділ. Громада мишей. Вовки та вівці. Мужик та Гадюка. Дуб, Очерет да Поросята. Рада звірей для обрання собі царя. Працьовитий Ведмідь. Тяжба. Рись та Кіт.
П.Гулак-Артемовський. Пан та Собака. Супліка до Грицька Квітки. Солопій та Хівря, або Горох при дорозі. Дурень і Розумний. Цікавий і Мовчун. Лікар і Здоров’я. Тюхтій та Чванько. Рибка. Дві пташки в клітці. Батько та Син.
Л.Боровиковський. Моя байка. Багатий, Бідний. Крикун. Голодний Хома. Дорожній Стовп. Пан та мужики. Мірошник. Щука й Пліточка. Гуси. Мішок з грішми. Скупий. Розбійник. Клим. Щука.
Дата добавления: 2015-01-07; просмотров: 30 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |