Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

ОСОБЕННОСТИ ОРГАНИЗАЦИИ

Читайте также:
  1. I Тема: Структурно-смысловые особенности описания
  2. I. Особенности гигиенических требований к детской одежде.
  3. I.II Психологические особенности леворуких детей
  4. II категория. Проблемные кредитные организации
  5. II. Особенности службы и контингента ТД.
  6. III Принципы организации производственных процессов
  7. III. 10. Особенности канонического права
  8. III. Особенности участия субъектов малого и среднего предпринимательства в закупках в качестве субподрядчиков
  9. III. Первоначальное накопление капитала (особенности, примеры)
  10. III. ПОРЯДОК ОРГАНИЗАЦИИ И ПРОВЕДЕНИЯ ОБЩЕГО СОБРАНИЯ СОБСТВЕННИКОВ ПОМЕЩЕНИЙ МКД

Обшук – слідча дія, змістом якої є при­мусове обстеження приміщень і споруд, ділянок місцевості, окремих осіб із метою відшукання і вилучення об'єктів, що мають значення у справі. Проведення обшуку пов'язане з порушеннями прав громадян на недоторканність особи, житла тощо і вимагає додержання встанов­лених законом гарантій.

З'ясування психологічних закономірностей обшуку в плані його пізнавальної функції має велике значення для слідчої практики. Піз­навальна роль психології при обшуку полягає у двох основних напря­мах: 1) установленні психологічних закономірностей, що складають основу приховування тих чи інших об'єктів; 2) розробленні тактичних прийомів, спрямованих на оптимальне проведення цієї слідчої дії.

Пізнавальна роль психології приховування полягає у виявленні тих розумових побудов, що лежать в основі дій особи, яка приховує об‘єкти, що підлягають вилученню при обшуку. Для того щоб знайти шукану річ, необхідно проникнути у психологію того, хто ховає, підпорядко­вану певним розумовим стандартам, за допомогою яких вирішуються завдання, пов'язані з прихованням того чи іншого об‘єкта.

У загально­му комплексі завдань, які вирішує приховуючий, головна роль нале­жить завданню щодо створення суб'єктивної недоступності речі для особи, яка проводить обшук. Дане завдання породжує постановлення і вирішення інших завдань, що її забезпечують і взаємозалежні з нею. До них, зокрема, належать:

а) обрання місця приховування;

б) маску­вання прихованого;

в) вибір лінії поведінки, що передує обшуку і су­проводжує його.

Завдання щодо обрання місця приховування є найбільш складними, оскільки вимагають від приховуючого напруження інтелектуальних сил, аби обрати таке місце приховування, що має бути суб'єктивно недоступним для особи, яка проводить обшук. Обрання такого місця зазвичай обмежене місцем проживання обшукуваного і територією надвірних будівель, а отже, можливостями для приховування. У при­міщенні також не всі предмети – меблі, підлога, стіни, стеля – можуть бути місцем для приховування. їхнє обрання і віднесення до об'єктів, які можуть бути використані для приховування, залежать від розміру, форми, виду, матеріалу приховуваного. Тому розв'язання завдання, пов'язаного з приховуванням того чи іншого об'єкта, зазвичай суворо обмежене і не може виходити за рамки звичайних уявлень про при­ховування. Саме ця обставина змушує приховуючого шукати таке розв'язання цього завдання, що випадає з ряду звичайних уявлень або порушує їх, роблячи завдання щодо виявлення шуканого найбільш складним для особи, яка проводить обшук. У цьому аспекті завдання приховування може розв'язуватися шляхом створення спеціальних тайників у місцях, що можуть бути легко пристосовані для цього, або обрання з числа придатних об'єктів тих, які менш за все можуть при­вертати увагу. Для приховування викраденого злочинці, як правило, обирають місця, що не збігаються зі звичайним уявленням про місце приховування конкретного об'єкта. Розв'язання завдання щодо обран­ня місця приховування спрямоване на пошук нового шляху, що не міститься в загальноприйнятих людських стандартах.

При обранні місця для приховування тих чи інших предметів пев­ну роль відіграють суб‘єктивні уявлення особи щодо можливостей приховування, зокрема її уявлення про надійність приховування, а від­так, відповідність приховуваного і місця приховування, що можуть забезпечити неприступність першого.

При обранні найбільш надійного місця для приховування велике значення мають професійні навички і знання особи. Професійні нави­чки відкривають можливість для використання з метою приховування тих місць, які відомі особі у зв'язку з її професією. Причому ці місця можуть характеризуватися оригінальністю, що випливає з тонкощів професії, про які знає лише особа, яка володіє нею. Саме тому орієн­тація на використання професійних нахилів при відшуканні прихова­ного часто вимагає від слідчого поглибленого уявлення про цікавлячий його бік професії особи, а також консультацій з фахівцями щодо того, які дані професійних навичок можуть бути використані для створення тайників.

У даному разі не слід забувати і про цілком можливий результат рефлексивного мислення, пов'язаного з тим, що обвинувачений може відмовитися від використання своїх професійних навичок, особливо таких, які можуть насамперед викликати підозру при пошуку місць приховування. Тому орієнтація слідчого на професію особи, в якої має бути проведено обшук, повинна завжди мати поправку на те, що таке використання можливе, але не є твердою закономірністю, яка визначає характер місця приховування.

Після того як обране місце для приховування шуканого, той, хто приховує, розв'язує завдання щодо маскування такого місця. Це завдан­ня може бути самостійним, а також пов'язаним із завданням щодо по­шуку місця приховування. В другому випадку місце для приховування, на думку особи, яка приховує, містить необхідні маскувальні дані і не потребує їх додаткового створення. Маскування місця приховування зазвичай супроводжується розміщенням в цьому місці додаткових пред­метів. Однак у процесі приховування іноді застосовують квазімаскування, яке полягає у відкритому виставлянні шуканих речей як таких, що не є предметом приховування і тому не становлять інтерес для осіб, які проводять обшук. У цьому разі предмети, що мають бути сховані, роз­міщуються на видних місцях — на столі, підвіконні, у шафі, вазах, від­критих сервантах та ін. Умисне виставляння шуканого містить елемент маскування, психологічно спрямований на дезорієнтацію уваги шукаю­чого, який внаслідок природної установки на відшукання прихованого не припускає, що воно не заховане і, відтак, не вимагає пошуків. На­знані елементи маскування добре відомі слідчій практиці і розглядають­ся зазвичай як дотепне розв'язання завдання приховування. Психологіч­но таке розв'язання створює додаткову оборонну позицію для обшуку­ваного, оскільки шукана річ не захована, а навпаки, відкрита і доступна, чого шукаючий може не брати до уваги. Цю обставину обшукуваний також ураховує, коли продумує схему розв'язання завдання, пов‘язаного з приховуванням важливого для нього об'єкта.

При маскуванні місця приховування одним з інтелектуальних за­вдань, що розв'язує особа, яка приховує, є приведення цього місця у природний стан, що не повинен привернути увагу, а отже, викликати підозру. Це завдання розв'язується створенням такого вигляду, місця і положення, що існували до того, як назване місце було обране для приховування шуканих об'єктів. Однак прагнення злочинця замаску­вати місце приховування в психологічному аспекті нерідко гіперболі­зується і тому спричиняє створення надмірного маскувального спо­рудження, що через явну безглуздість, надмірність привертає увагу і викликає підозру особи, яка проводить обшук.

Обшукуваний поряд із переліченими розв'язує завдання щодо об­рання лінії поведінки, яка передує обшуку і супроводжує його. Об­рання лінії поведінки, що передує можливому обшуку, зазвичай про­диктоване тим, що особа має об'єкти, предмети, які свідчать про її злочинну діяльність. Маскування вчиненого нею злочину має своїм природним продовженням і обрання способу поведінки, що маскує її ставлення до злочинної події. Так, поведінкою, що маскує ставлення до вбивства, можуть бути підкреслена увага до близьких потерпілого, надмірна емоційність в обуренні злочином та ін. У тих випадках, коли особа вчинила вбивство близької їй людини, маскування її поведінки полягатиме в підкресленій скорботі за втраченим, надмірно активній діяльності, пов'язаній з виявленням злочинця, тощо.

Поведінка, що маскує приховування того чи іншого об'єкта, може належати до періоду, що не тільки передує можливому наміру відшукати його, а й пов'язаний з проведенням обшуку. Незважаючи на те що обшукуваний, як правило, внутрішньо підготовлений до можливого проведення такої дії, провадження обшуку завжди передбачає несподі­ванки для нього. Тому заздалегідь вироблена ним манера поведінки при обшуку коректується обставинами та умовами проваджуваного обшуку. Складність обрання лінії поведінки обшукуваним ускладнюється й тим, що він не знає, якого характеру набуде обшук, як поводитиметься особа, яка проводитиме його. В усіх випадках обшукуваний керується однією, головною установкою, спрямованою на те, аби своєю поведінкою не видати місця приховування шуканого. Проте його поведінка може змі­нюватися залежно від конкретної ситуації обшуку.

Маскування обшукуваним своєї поведінки може здійснюватися у двох формах — пасивній і активній. Пасивна форма зазвичай перед­бачає обрання обшукуваним лінії поведінки, що виключає контакти з ним: мовчання, короткі відповіді на запитання, перебування в одному місці, відсутність прагнення показати те, що викликає інтерес у того, хто обшукує, наприклад уміст валізи, скриньки та ін. Активна ж фор­ма поведінки спрямована на імітацію активного втручання і допомоги слідчому при обшуку, створення ситуації, що свідчить про відсутність шуканого. Така поведінка зазвичай містить елементи послужливості та прагнення (нещирого) полегшити роботу слідчого, пов'язану з про­веденням обшуку. Для такої поведінки характерним є створення ситу­ацій, що відволікають увагу слідчого: абстрактні бесіди, постановка каверзних запитань, пропозиція обшукати окремі приміщення або предмети обстановки тощо. Нерідко ці маневри містять заздалегідь продумані обшукуваним інсценування (непритомний стан, істерика в кого-небудь із членів його сім'ї, раптова хвороба та ін.).

Слід зазначити й таку позицію обшукуваного, як конфліктна ситу­ація, свідомо спрямована ним на дезорганізацію дій слідчого. У цьому відношенні слідчому особливо важливо стимулювати такі якості, як наполегливість, самовладання, витримка, пильність, прояв яких забез­печує морально-етичну обстановку проведення обшуку. Слідчому, який провадить обшук, необхідно обрати правильну манеру поведінки в конкретний період, що не порушує, зрештою, його цілеспрямованість у проведенні обшуку.

Велике значення в маскуванні обшукуваним своєї поведінки мають його мимовільні та довільні реакції на подразники, що зумовлюються поведінкою слідчого. Мимовільні реакції на подразник, котрі визна­чаються психологією як такі, що не регулюються волею людини і ззовні виражаються в почервонінні або зблідненні шкіри обличчя, трем­тінні рук, заїкуватості, хеканні, виступанні поту та ін., сховати майже неможливо, тому способи їхнього маскування належать цілком ймо­вірно до таких тренувань волі, що дозволяють особі, яка зазнала впли­ву подразника, ззовні залишатися байдужою до того, що відбувається. Що стосується довільних реакцій, які регулюються зусиллям волі і ззовні виражаються в потиранні рук, покашлюванні, почісуванні об­личчя, покусуванні олівця тощо, то вони можуть регулюватися, а від­так, приховуватися від слідчого у тому разі, якщо видають хвилюван­ня, продиктоване дією подразника. Маскування таких реакцій зазвичай полягає у внутрішньому відволіканні уваги від факту, що відбувається, і створенні «замороженого» стану, індиферентного до подразників. Ззовні таке маскування можливих реакцій виявляється в зайвій зосе­редженості, загальмованості рухів і мови, обмірковуванні відповідей на запитання.

Реакція на той чи інший подразник не завжди є адекватною тому, що відбувається, тобто прояв мимовільних і довільних реакцій у певних ситуаціях не є точним покажчиком місця приховування. Реакції можуть бути викликані іншими обставинами, що супроводжують подразник, або асоціативними зв'язками, спричиненими ним. Тому, перевіряючи вплив подразника на обшукуваного і оцінюючи його реакцію, слідчий повинен ураховувати цю обставину.

Подразники, що використовуються при обшуку, мають словесне вираження і за своїм характером можуть бути різноманітними. Одні з них указують на знання слідчого про приховування обшукуваним певних речей чи цінностей, інші — на впевненість слідчого у відшу­канні прихованого, треті – містять дані, що побічно свідчать про по­інформованість слідчого про перебування в обшукуваного того, що шукають, четверті — містять елементи переконання щодо необхідно­сті для обшукуваного видати приховане та ін. Отже, мета таких по­дразників одна, але шляхи її досягнення різні. Дії слідчого, пов'язані з проведенням обшуку, звертання уваги на окремі предмети обстанов­ки, їхнє розташування, орієнтація в обстановці квартири також мають характер подразника. Це слід ураховувати при оцінці впливу останньо­го на обшукуваного і присутніх при обшуку. В одному випадку дружи­на обшукуваного, побачивши, що слідчий увесь час дивиться на пла-тяну шафу, не витримала і, відкривши дверцята шафи, сказала: «Беріть, адже ви і так знаєте, що вони тут». Йшлося про пістолети, що були викрадені зі складу військової частини. Існують певні рекомендації щодо тих чи інших подразників у про­цесі проведення «словесної розвідки». Тим часом визначення системи подразників, що можуть бути використані з метою виявлення психо­логічних показників про можливе місце приховування об'єктів, а отже, і їхнього розшуку, поповнило б арсенал тактичних прийомів проведен­ня обшуку. До таких подразників можна віднести подразники, що діють у досить твердій схемі, варійовані відповідно до особи обшукуваного і конкретних обставин проведення обшуку.

Залежно від характеру подразника його психологічна основа може бути різною. Так, подразник, не пов'язаний зі словесним вираженням, як в останньому прикладі, спрямований на формування в обшукува­ного переконання у тому, що слідчий підозрює або точно знає місце приховування того, що шукають. Його збіг із дійсним місцем впливає на обшукуваного, який часто не витримує напруження і називає місце приховування або своєю пасивною поведінкою, що свідчить про втра­ту надій на безуспішність обшуку, показує правильність орієнтації слідчого.

Відсутність реакції на подразник, що виходить від особи, яка про­водить обшук, у якій-небудь формі, як правило, є маскуванням пове­дінки обшукуваного, спрямованої на дезорієнтацію слідчого. Для того щоб виключити можливість такого маскування і впливати на поведін­ку обшукуваного, аби вона була більш адекватною діагностиці його реакцій, потрібно розробляти комплекс подразників, що згодом набу­вають значення тактичних прийомів обшуку.

Реакції обшукуваного реєструються слідчим на основі особистих уявлень, що узагальнюють життєвий досвід, стосовно взаємозв'язку внутрішнього психологічного стану особи та її поведінки ззовні. Така реєстрація має характер суб'єктивних уявлень, і це природно, оскільки в названих межах задовольняє вимоги обшуку.

Рефлексивне управління. Рефлексивне управління як імітація мис­лення іншої особи і обрання індивідом у зв'язку з цим певного напря­му власних дій трапляється в багатьох галузях діяльності людини, у тому числі тієї, що пов'язана із вчиненням злочинів. Приховування тих чи інших предметів, викликане припущенням чи впевненістю осо­би у тому, що вони будуть об'єктами обшуку, є наслідком вчиненого нею злочину. Це передбачає розумову діяльність, спрямовану на об­рання таких місць приховування, що з найменшим ступенем імовір­ності можуть бути виявлені особами, які проводять обшук. Таке мис­лення передбачає врахування переховуючим не тільки власних можливостей, а й можливостей кола осіб, що проводять передбачений у майбутньому обшук. Отже, обираючи місце для приховування певних об'єктів, особа розв'язує розумові завдання, пов'язані з обранням та­кого місця приховування, яке було б недоступним для обшукуючого. З огляду на це особа, яка щось приховує, не має перед собою проти­вника, котрий протиставив би їй власну тактику розшуку. Тому її ро­зумова діяльність за іншого (імітація) має невизначений, часто широ­кий характер, виходить із загальних уявлень про досвід і проникливість особи, яка проводить обшук. Ці розумові завдання, як правило, містять найбільш складні і дотепні варіанти їхніх розв'язань.

Складність рефлексивного мислення, а відтак, і рефлексивного управління полягає в тому, що приховуючий, не знаючи конкретного противника і не відчуваючи його протидії, переводить своє управління до стану майбутнього (можливого) і тому не може вичерпно домисли­ти все те, що може відбутися під час обшуку. Крім того, схема прихо­вування в плані рефлексивного управління є жорсткою, статичною. У період, що передує обшуку, шуканий предмет може бути переміще­ний в інше місце, однак у процесі обшуку приховуючий втрачає функ­цію управління, оскільки позбавлений можливості обрати варіанти для приховування. В останньому випадку місце приховування вже обрано, і рефлексивне управління може стосуватися лише моментів, спрямо­ваних на відволікання уваги слідчого, створення умов для побудови ним невірних розшукових версій, емоційного впливу на нього, що перешкоджає пошуку.

Яким саме чином розробляється схема приховування? Насамперед приховуючий визначає всі місця, які можуть, на думку обшукуючого (імітує його можливі уявлення) слугувати для приховування. Потім приховуючий виключає ці місця з числа тих, що можна використову­вати для приховування, і продумує такі варіанти приховування, які вимагають особливих інтелектуальних зусиль для виявлення. Обира­ючи місця для приховування, приховуючий може використовувати власні професійні знання і навички, консультуватися зі своїми знайо­мими, застосовувати всілякі хитрощі тощо.

Що стосується психологічної напруженості, то даний етап підго­товки до пошуку місця приховування є найскладнішим. Саме тут розв'язуються розумові завдання, спрямовані на обрання такого опти­мального варіанта приховування, який міг би забезпечити суб'єктивну недоступність об'єкта. На цій стадії злочинці часто створюють тайни­ки, купують додаткові меблі чи зводять господарські об'єкти, що немають особливої потреби у використанні. Іноді напружений пошук місця для приховування підказує думку про можливість відкрито ви­ставити шуканий об'єкт як своєрідне спростування всіх пошукових версій і зусиль обшукуючого. У цьому разі рефлексивне управління особи, яка приховує, спрямоване на створення особливого напруження в обшукуючого, можливо, і позбавленого сенсу.

У процесі пошуку місця для приховування приховуючий здійснює певні розвідувальні дії, спрямовані на встановлення тактичних особ­ливостей обшуків, що проводяться. Він може одержати відомості від осіб, яких раніше піддавали обшуку, читати спеціальну криміналістич­ну літературу, узагальнювати відповідні дані переглянутих фільмів тощо. Усе це є для приховуючого додатковою підставою для рефлек­сивного управління невизначеною обшукуючою особою.

У процесі приховування того чи іншого об'єкта спостерігається нібито однобічна рефлексія, здійснювана приховуючим щодо суб'єкта, управляти мисленням якого він може лише у своїй уяві. Отже, дина­міка рефлексії зосереджена на боці приховуючого. Відсутність у на­званому стані рефлексії другого суб'єкта, що здійснює дію, а отже, певною мірою оцінює зусилля «партнера», не дозволяє приховуючому передбачати всі можливі варіанти поведінки обшукуючого, що створює природні прогалини в його мисленні, а тому позначається на його діях з приховування. Саме ця обставина у багатьох випадках призводить до тих помилок у приховуванні, що можуть бути використані шукаючим. Слідчому важливо знати, що про його можливі дії, пов'язані з відшу­канням прихованого, приховуючий може висувати певні припущення і з їх урахуванням обирати місця для маскування шуканого.

Психологічні основи виявлення. Розшукові версії. Запорукою успіху обшуку є ретельна підготовка до його проведення, що охоплює два періоди –інформаційний та інтелектуальний. Перший передбачає збирання інформації про обшукуваного, причому інформації найшир-шого плану; другий – висування версій, які містять у своїй основі рефлексивне управління.

 

Збирання інформації, у свою чергу, охоплює:

1) інформацію щодо приміщення, його розташування, особливостей, підступів, входу, ви­ходу, а також вбрання, якщо завданням обшуку є обшук приміщення;

2) інформацію про особу, яка підлягає обшуку, що дозволяє слідчому одержати уявлення про особу стосовно оцінок її професійних та інте­лектуальних рис, які можуть бути використані нею для приховування шуканих об'єктів. Нерідко у практиці розслідування не приділяють значення збиранню інформації про приміщення, вважаючи, що таке ознайомлення може відбутися безпосередньо на місці під час обшуку. Слід застерегти від недооцінки одержання такої інформації. Збирання інформації про при­міщення – одна з важливих умов успішної організації обшуку, оскіль­ки дає можливість одержати різноманітні відомості. Ці відомості не ТІЛЬКИ виконують функцію майбутньої орієнтації на місці проведення обшуку, а й створюють необхідні передумови для висування розшукових версій. Крім того, попереднє одержання інформації про приміщення сприяє економії часу і сил слідчого, забезпечує певною мірою його го­товність до обшуку, скорочує час, необхідний для орієнтації на місці.

Способами одержання інформації про місце майбутнього обшуку можуть бути власні дії слідчого з одержання планів приміщень з бюро технічної інвентаризації або житлово-експлуатаційних служб, а також збирання необхідної інформації шляхом доручень оперативно-розшуковим органам, що містять конкретні завдання стосовно відомо­стей, які цікавлять слідчого. Вивчення планів приміщення, а також ма­теріалів, одержаних від оперативно-розшукових органів, є тим першим етапом, що дає слідчому змогу розпочати розроблення моделі майбут­нього обшуку. Таке вивчення формує уявлення слідчого не тільки про загальну картину місця обшуку, а й про можливий напрям пошуків, їхню послідовність, яку він обирає як найбільш доцільну в даних умовах. Оперативно-розшукові органи можуть зібрати фотознімки приміщення (його зовнішнього і внутрішнього вигляду), дані про придбання меблів, їх заміну або ремонт. Ці самі дані можуть містити відомості про ремонт приміщення, його перебудову чи зміну планування.

Наведені дані, зрозуміло, не можуть замінити особистого вражен­ня, яке одержує слідчий після прибуття на місце обшуку, однак вони багато в чому полегшують проведення цієї слідчої дії.

Підготовчі дії, пов'язані з майбутнім обшуком, поширюються і на збирання даних про особу. Орієнтація в обстановці майбутнього об­шуку немислима без одержання даних про особу, яка приховала певні об'єкти. Загальнолюдські уявлення та узагальнення досвіду слідчої практики свідчать про існування залежності між професійними, етич­ними, інтелектуальними характеристиками особи (людини) і обранням місця приховування того чи іншого об'єкта. Тому їх вивчення, зрозу­міло, в обмежених межах, зумовлених інтересами відшукання при­хованого, має велике значення для успішного проведення обшуку.

З‘ясування даних про особу з огляду на її характеристику, які важ­ливі для обшуку, полягає у збиранні інформації про характер злочину, об'єкт посягання, а також щодо таких даних:

а) професії особи;

б) її звичок і нахилів;

в) захоплень;

г) кола друзів і родичів;

г) антипатій і симпатій;

д) можливостей приховування у службовому та іншому приміщеннях. Певна частина цих відомостей може бути одержана слідчим особисто, а інша – шляхом доручень оперативно-розшуковим працівникам. Одержана інформація має бути проаналізована і критич­но оцінена щодо її можливого використання.

У деяких випадках виявляється нігілістичне ставлення слідчих до підготовки до обшуку, що пояснюється браком часу, а найчастіше — впевненістю слідчого у своєму професійному досвіді, інтуїції, швидко­му розв'язанні розумових завдань, пов'язаних із відшуканням прихо­ваного на місці. Тим часом узагальнення слідчої практики свідчить про вкрай низьку результативність проведення обшуків. Порівняно із ін­шими слідчими діями проведення обшуків дає найбільш низькі по­казники щодо одержання доказової інформації.

Якщо розглядати проведення обшуку стосовно його психологічної сутності, можна дійти висновку про існування певної тріади, де всі складові елементи є взаємозалежними. Так, першим із них є збирання інформації про об‘єкт, який обшукується, що створює основу для реф­лексивного мислення; другим – рефлексивне управління, що перед­бачає оцінку зібраної інформації та обрання можливих місць прихову­вання шуканого; третім – висування розшукових версій як результат рефлексивного управління, що дає змогу висловити обгрунтоване при­пущення.

Особливий інтерес становить аналіз другого елемента тріади, що визначається як рефлексивне управління. Насамперед важливо зазна­чити, що цей елемент відрізняється від інших переважно розумовою характеристикою і відбувається за схемою імітації розумового процесу обшукуваного, який грунтується на одержаній інформації про його особистісні показники. У досліджуваному сенсі рефлексивне управління має подвійний характер; воно може бути опосередкованим і безпосеред­нім. Уведення такої термінології пояснюється чинниками опосередко­ваного і безпосереднього контактів слідчого з обшукуваним.

Опосередковане рефлексивне управління має місце до обшуку і по­лягає в обранні того чи іншого напряму проведення обшуку в зв'язку з визначенням певного комплексу можливих місць приховування шу­каного. Слідчий у цей період візуально не знає місця майбутнього обшуку і залежно від слідчої ситуації та особи обшукуваного може не знати про його безпосередні прояви. Саме через це рефлексивне управ­ління слідчого у даний період опосередковане неповною інформацією і відсутністю особистих контактів з обшукуваним (з приводу дій, пов‘язаних із проведенням обшуку). Цим пояснюється і певна неви­значеність рефлексії.

Однак навіть неповна інформація про об'єкт майбутнього обшуку і особу обшукуваного дає слідчому змогу розв'язувати розумові за­вдання, що мають характер «креативного поля» (за словами Н. Гранат), тобто завдання творчого характеру. Підставою для таких завдань є про­блемність ситуації, що створюється майбутнім обшуком (відсутність точного знання про конкретний предмет обшуку, недостатня поінфор­мованість слідчого про особу обшукуваного, невизначені уявлення про пошук можливих місць приховування). Не завжди таке творче завдан­ня може бути розв'язане в розглянутому періоді рефлексивного управ­ління, але навіть та обставина, що здійснюється пошук рішення, пев­ною мірою забезпечує успіх проведення обшуку, робить його більш економним в організаційному аспекті.

Під час проведення обшуку можливий й інший варіант рефлексив­ного управління, який позначається як безпосереднє рефлексивне управління. У процесі обшуку рефлексивне управління набуває іншо­го змісту, що доповнюється, з одного боку, наявною обстановкою і можливістю негайно перевірити версії, що виникають, а з другого – поведінкою обшукуваного і сукупністю реакцій його та оточення на дії слідчого. В обстановці обшуку рефлексивне управління змінює свій часовий режим, оскільки здійснюється надзвичайно швидко, часом навіть стрімко. Крім того, змінюється і сам характер управління — воно певною мірою стає однобічним. Обшукуваний зробив все, аби сховати те, що шукають. Слідчий, імітуючи його мислення і діяльність, прагне розв'язати завдання пошуку. Обшукуваний свою функцію управління, яка полягає у протидії слідчому, не може більше розгор­нути, він не може змінити місце розташування прихованого. Отже, виконання ним функції управління відбувається лише за лінією від­волікаючих маневрів або поведінки, що маскує ставлення до пошуко­вих дій. У цьому значенні функція рефлексивного управління з боку обшукуваного набуває пасивного характеру і, власне, позбавлена гнуч­кості, оскільки вже не може змінитися.

Рефлексивне мислення підготовляє розроблення розшукової версії. Якщо рефлексивне мислення за своєю сутністю означає пошук шляхів розв‘язання завдання з виявлення місця приховування об'єкта, то розшукова версія має більш високий результат, який узагальнює розумову діяльність слідчого щодо виявлення шуканого і виражає сформульо­ване припущення про місце його приховування.

Розшукова версія у цьому аспекті має конкретний і лаконічний ха­рактер, її конкретність залежить головним чином від обсягу знань слід­чого про приховуваний об‘єкт (пістолет, ніж, діаманти, наркотики, за­кривавлений одяг, частини трупа тощо). Чим точніше визначено предмет пошуку, тим лаконічнішою і конкретнішою буде розшукова версія. Ви­значеність розшукуваного об'єкта багато в чому зумовлює і характер рефлексивного мислення, позбавляючи слідчого непотрібних, зайвих припущень, які заважають цілеспрямованій роботі розуму. Тому однією з важливих, із практичного боку, рекомендацій є одержання найбільш вичерпної інформації про характер та індивідуальні якості розшукува­ного об'єкта. Одержання таких даних багато в чому полегшить розумо­ву діяльність слідчого, пов'язану з побудовою розшукових версій, і тим самим сприятиме успішному проведенню обшуку.

Розшукова версія, перевірка якої починається під час проведення обшуку (і яка може бути побудована при обшуку), є дуже динамічною, її визначено наявними у розпорядженні слідчого даними та інформа­цією, яку він одержує під час обшуку, і тому може істотно змінювати­ся. Спростування версії внаслідок невиявлення шуканого не повинно бентежити слідчого, психологічно він має бути готовий до цього ре­зультату і продовжувати обшук, висуваючи нові розшукові версії. Саме в цей момент і при негативному результаті пошуку слідчому рекомендується спостерігати за реакцією обшукуваного. Радість, за­доволення, подих полегшення, скептичні усмішки та інші прояви об­шукуваних свідчать про те, що предмет пошуку знаходиться на місці його проведення, але ретельно замаскований, і тому слідчий повинен активізувати свої зусилля.

Велике значення при проведенні обшуку мають спостережливість слідчого, її вибірковість. Спостережливість передбачає широку фікса­цію в мисленні всіх обставин і обстановки проведення обшуку. Слід­чий, прибуваючи до місця обшуку, активно сприймає його обстанов­ку – розташування квартири, її убрання, кількість входів, виходів, час проведення ремонту, стан стін, підлог, рівень заставлення меблями та ін. Ця спостережливість не має пасивного характеру, тобто звичайного безцільного сприйняття і запам'ятовування обстановки. Спостережли­вість у даному разі підпорядкована цілеспрямованій діяльності слід чого, пов'язаній із майбутнім відшуканням прихованого, і тому харак­теризується вибірковістю. Слідчий сприймає все навколишнє з позицій його можливого використання для приховування об'єкта, що підлягає розшуку, і якщо він знає ознаки того, що відшукується, то частину предметів обстановки відразу ж виключає з числа підлягаючих пошу­ку як такі, що не мають необхідних умов і властивостей для прихову­вання. Інші ж предмети слідчий оцінює з погляду їхнього можливого використання як тайника.

Спостережливість слідчого поширюється не тільки на обстановку приміщення, а й на поведінку осіб, що перебувають у ньому. Поведін­ка цих осіб цікавить слідчого не взагалі, а лише у зв‘язку з їхніми конкретними реакціями на його дії та слова (запитання, зауваження, звернення). Вибірковий характер спостережливості у цьому аспекті звернено на ті реакції обшукуваних, котрі, як припускає слідчий, є ре­зультатом його дій. І тут відбувається не тільки фіксація реакції, а й її оцінка з погляду можливого визначення місця приховування шуканого. Спостережливість слідчого має бути спрямована на диференціацію реакцій обшукуваного як адекватних подразнику або таких, що інсце­нують той чи інший стан обшукуваного. Такі оцінки є складними і за­звичай випливають із досвіду слідчого, його життєвих і науково-психологічних уявлень про характер реакції на подразник, її щирості чи фальшивості. Саме тут, як і на всіх інших етапах проведення об­шуку, знання і використання закономірностей психологічної діяльності людини багато в чому визначають успіх обшуку і високий рівень його організації.

 

 

ОСОБЕННОСТИ ОРГАНИЗАЦИИ




Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 28 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.014 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав