|
У теорії і на практиці виділяють декілька класифікацій рахунків на рис:
1) за характером сальдо (активні, пасивні, активно-пасивні);
2) за обсягом відображення інформації (синтетичні, аналітичні);
3) стосовно бухгалтерського балансу (балансові, позабалансові);
4) за економічним змістом (рахунки активів, рахунки власного капіталу, рахунки зобов'язань, рахунки доходів та результатів діяльності, рахунки витрат);
5) за призначенням та структурою (основні, регулюючі, операційні, фінансово-результативні, транзитні).
Розглянемо детальніше поділ рахунків стосовно балансу банку. Відповідно, за цією ознакою рахунки поділяють на балансові та позабалансові (рис).
Класифікація рахунків бухгалтерського обліку стосовно балансу
До балансових належать рахунки, інформацію з яких використовують для заповнення бухгалтерського балансу. Зокрема, це рахунки, залишки (сальдо) яких на певну дату безпосередньо записують в актив чи пасив балансу.
Балансові рахунки, своєю чергою, поділяють на постійні та тимчасові. Постійними (реальними) є рахунки активів, зобов'язань і власного капіталу. Постійні балансові рахунки мають залишки на кінець звітного періоду.
До тимчасових (номінальних) рахунків належать рахунки доходів і витрат. Наприкінці звітного періоду витрати з цих рахунків переносять на рахунок фінансових результатів, після чого ці рахунки закривають і вони не мають залишків.
При розмежуванні бухгалтерських рахунків на балансові й позабалансові ключову роль відіграють такі критерії:
1) ймовірність того, що банк отримає або втратить якусь майбутню економічну вигоду, пов'язану з конкретним елементом активу або пасиву;
2) певний елемент активу або пасиву має вартість, яка може бути точно оцінено.
Якщо елемент активу чи пасиву відповідає таким критеріям, то тоді об'єкт обліку відображають на балансових рахунках, в іншому випадку — на позабалансових рахунках.
До позабалансових рахунків банку, згідно з міжнародними стандартами, застосовують метод подвійного запису. На позабалансових рахунках відображають умовні вимоги та зобов'язання банку щодо валютних цінностей та строкових фінансових інструментів. Окрім умовних зобов'язань та вимог, на позабалансових рахунках обліковують матеріальні цінності, що не належать банку, бланки суворої звітності, списану заборгованість за і талані кредити та нараховані проценти за нею тощо.
Класифікація рахунків за економічним змістом відповідає змісту предмета бухгалтерського обліку і зумовлена класифікацією об'єктів обліку, тобто господарських засобів та джерел їх утворення.
За призначенням та структурою рахунки бухгалтерського обліку класифікують для вивчення особливостей рахунків і добору необхідної інформації для обчислення того або іншого показника.
Відповідно, їх поділяють на такі групи: основні, регулюючі, операційні, фінансово-результативні (рис. 8).
Основні рахунки в обліку використовують для контролю за станом і рухом господарських засобів та джерел їх утворення. Вони у своїй сукупності характеризують майновий стан банку і формують баланс банку.
Основні рахунки поділяють на: інвентарні (матеріальні), грошові, розрахункові та рахунки капіталу.
Інвентарні рахунки використовують для обліку наявності та руху матеріальних цінностей, що належать банку. Вони є активними. До них належать: 4400 "Основні засоби", 3400 "Запаси матеріальних цінностей" тощо.
Грошові рахунки призначені для обліку грошових коштів банку. Вони можуть бути активними та активно-пасивними. До них належать: 1001 "Банкноти та монети в касі банку", 1200 "Кореспондентський рахунок уНаціональному банку України", 1500 "Кореспондентські рахунки, що відкриті в інших банках", 1212 "Короткострокові вклади (депозити) в Національному банку України" тощо.
Розрахункові рахунки є: активними, активно-пасивними, пасивними, використовують для обліку дебіторської та кредиторської заборгованості.,До них належать: 1811 "Дебіторська заборгованість за операціями з готівкою ", 1911 "Кредиторська заборгованість за операціями з готівкою", 1900 "Рахунки філій, що відкриті в банку" тощо.
Класифікація рахунків бухгалтерського обліку за їх призначенням і структурою: А — активні; П — пасивні; АП — активно-пасивні
Рахунки капіталу призначені для обліку і контролю джерел утворення і цільового призначення засобів банку. Вони є пасивними. До них належать: 5000 "Статутний капітал", 5020 "Загальні резерви", 5022 "Інші фонди банку" тощо.
Регулюючі рахунки застосовують в обліку для уточнення оцінки засобів та їх джерел. Регулюючі рахунки зменшують оцінку засобів чи їх джерел, які обліковують на відповідному основному рахунку. Оскільки вони зменшують залишки за відповідними рахунками, їх ще називають контрарними. Контрарні рахунки поділяють на контрактивні та контрпасивні.
Контрактивні рахунки призначені для регулювання оцінки окремих основних активних рахунків, а тому самі є пасивними. До таких рахунків належать: 4409 "Знос основних засобів", 4309 "Накопичена амортизація нематеріальних активів" та ін.
Контрпасивні рахунки призначені для регулювання основних пасивних рахунків, а самі є активними. Прикладом таких рахунків є: 5001 "Несплачений зареєстрований статутний капітал", 3306 "Неамортизований дисконт за короткостроковими цінними паперами власного боргу, емітовані банком" та ін.
Операційні рахунки призначені для проміжного нагромадження витрат і доходів по окремих операціях. їх ще називають робочі або тимчасові.
Рахунки витрат — це активні рахунки, які використовують для обліку, нагромадження витрат за їх елементами впродовж звітного періоду.
Рахунки доходів — це пасивні рахунки, які призначені для обліку, накопичення доходів за їх видами впродовж звітного періоду.
Наприкінці звітного періоду доходи та витрати з цих рахунків переносять на рахунок фінансових результатів, після чого рахунки доходів і витрат закривають і вони не мають залишків.
Фінансово-результативні рахунки використовують для поточного відображення і контролю фінансових результатів (прибутків та збитків). До них належать: 5030 "Нерозподілений прибуток минулих років", 5031 "Непокритий збиток минулих років", 5040 "Прибуток звітного року, що очікує затвердження", 5041 "Збиток звітного року, що очікує затвердження".
Підбиваючи підсумки, доцільно констатувати, що рахунок бухгалтерського обліку є основним інформаційним джерелом про стан об'єкта обліку. Використовуючи його, можна прийняти оптимальні управлінські рішення в банку. Існуючі класифікаційні ознаки рахунків дозволяють групувати облікову інформацію для заповнення різноманітних форм звітності та обрахунку найбільш важливих показників фінансового стану банку.
2. План рахунків бухгалтерського обліку банків України — це систематизований перелік рахунків бухгалтерського обліку, що використовують для детальної та повної реєстрації всіх банківських операцій з метою забезпечення потреб складання фінансової звітності. План рахунків застосовують для відображення бухгалтерської інформації і він є складовою національної системи бухгалтерського обліку та фінансової звітності. Основою для формування плану рахунків є науково розроблена класифікація рахунків за їх економічним змістом.
Проводячи масштабну реформу системи бухгалтерського обліку в банках України, Національний банк розробив та впровадив з 1.01.1998 р. План рахунків бухгалтерського обліку в банках України, який базувався на загальноприйнятих у міжнародній практиці принципах та стандартах бухгалтерського обліку. Цей План рахунків був обов'язковим для використання всіма установами банків. Діяв він до 1 січня 2005 р.
1 січня 2005 р. вступив у дію План рахунків бухгалтерського обліку банків України, затверджений Постановою Правління Національного банку України №280 від 17.06.2004 р. Прийняття в новій редакції Плану рахунків та Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України було зумовлене такими причинами:
по-перше, з набуттям чинності з 1 січня 2004 р. Цивільного та Господарського кодексів України, Законів України "Про фінансовий лізинг", "Про іпотеку", "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю", "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати" змінилися окремі визначення термінів та процедури здійснення операцій;
по-друге, План рахунків та Інструкція затверджувалися у листопаді 1997 p., з появою цих документів ведеться відлік початку реформи в банківській системі України. Це був перший документ, розроблений відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. В процесі розвитку економіки країн світу відбувається коригування міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, тому з метою вдосконалення системи обліку і фінансової звітності постала нагальна потреба у внесенні змін до діючих документів та підготовці нових;
по-третє, у План рахунків бухгалтерського обліку банків України та Інструкцію про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затверджених Постановою Правління НБУ № 388 від 21.11.1997р., було внесено 17 змін, що ускладнювало застосування цих документів.
Новий План рахунків був побудований з врахуванням усіх цих чинників, що дозволяє здійснювати детальний та повний облік усіх банківських операцій, а також своєчасно надавати докладну, достовірну й змістовн у інформацію керівництву банку та іншим користувачам про фінансовий стан банку.
Чинний План рахунків ґрунтується на міжнародних стандартах бухгалтерського обліку і звітності, що відповідають таким принципам: безперервність діяльності банків, сталість правил бухгалтерського обліку, обачливість, нарахування та відповідності доходів та витрат, дата операцій, окреме відображення активів і пасивів, прийнятність вхідного балансу, перевалювання змісту над формою, оцінка, відкритість, консолідація, суттєвість.
В Україні незалежно застосовують План рахунків бухгалтерського об-у НБУ та План рахунків бухгалтерського обліку України. План рахунків бухгалтерського обліку, розроблений для установ НБУ, дещо відрізняється структурою та змістом Це зумовлено тим, що НБУ, виконуючи функції центрального банку держави, має свою специфіку діяльності, що й визначає особливості об'єктів обліку.
У Плані рахунків бухгалтерського обліку банків України подано перелік усіх синтетичних рахунків І, II, III, IV порядків. Рахунки групують залежно від їх класифікації за економічним змістом, за типами контрагентів, характером операцій і ступенем ліквідності активів і зобов'язань.
Кожному синтетичному рахунку в Плані рахунків присвоєно шифр — цифрове позначення, яке визначає його належність до відповідної категорії. Шифри використовують при складанні бухгалтерських проведень й у записах в облікові реєстри. Це значно прискорює і скорочує облікові роботи.
Рахунки в Плані рахунків розташовують за принципом зростання номерів рахунків. Клас може включати: активні, пасивні й активно-пасивні рахунки. Нумерацію рахунків II, III і IV порядків здійснюють з додаванням одного знака (від 0 до 9) з правого боку відповідно до рахунків І, II, III порядків:
Рахунки І порядку — однозначні (клас). Рахунки II порядку — двозначні (розділ). Рахунки III порядку — тризначні (група). Рахунки IV порядку — чотиризначні (рахунок).
У Плані рахунків застосовується десятинна система кодування рахунків; при цьому перша цифра означає клас Плану рахунків, друга — розділ у класі, третя — групу в розділі, четверта — номер рахунка. Всі вони є синтетичними і відрізняються ступенем деталізації про об'єкт обліку. Наприклад:
Клас 1 "Казначейські та міжбанківські операції".
Розділ 10 "Готівкові кошти".
Група 100 "Банкноти та монети".
Рахунок 1001 "Банкноти та монети в касі банку".
План рахунків доповнений спеціальною інструкцією щодо застосування рахунків бухгалтерського обліку. У ній подано характеристику кожного рахунка, пояснено, які операції відображаються за дебетом та кредитом рахунка, що допомагає скласти кореспонденцію рахунків. Це сприяє дотриманню єдиної методології бухгалтерського обліку, адекватної принципам міжнародних стандартів обліку.
У Плані рахунків наведені номери і найменування синтетичних рахунків II, III, IV порядків, які забезпечують запис інформації про наявність і рух активів, зобов'язань, капіталу та результати від операційної, інвестиційної та фінансової діяльності банків. Завдяки існуванню уніфікованого Плану рахунків бухгалтерського облік у банків вдосконалення зазнала методологія здійснення конкретних облікових процедур, а саме:
1) фінансовий облік ведеться за єдиним Планом рахунків, обов'язкові для всіх банків України;
2) вимірювання об'єктів обліку підтверджується документально за кожною господарською операцією;
3) оцінка об'єктів обліку передбачається обліковою політикою банку як процес визначення вартості об'єктів, яку показують у статтях фінансової звітності;
4) узагальнення первинної інформації ведеться спочатку на рахунках аналітичного обліку, а потім — на синтетичних балансових рахунках, що передбачено Планом рахунків;
5) позабалансові операції відображаються в обліку за системою подвійного запису за допомогою спеціальних контррахунків;
6) план рахунків забезпечує мультивалютний облік операцій, тобто операції в іноземній валюті здійснюються на тих самих рахунках, що й операції в гривнях. Зв'язок між операціями в іноземній та національній валютах забезпечують технічні рахунки валютних позицій та гривневого еквівалента валютних позицій. Такий підхід засвідчує факт застосування базового принципу міжнародного обліку "переваги економічного змісту операції над її юридичною формою".
Усі ці моменти характеризують План рахунків як визначальний елемент облікової системи банку, що відповідає її меті та завданням. Окрім цього, варто зазначити, що Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженому Постановою Правління НБУ №280 від 17.06.2004 р., притаманні такі якісні характеристики: повнота відображення об'єктів обліку; універсальність (відповідає всім потребам банку); легітимність (відображає запроваджені юридичні відносини банку); ліквідність (дозволяє зіставляти величину кредиторської заборгованості з наявними майновими цінностями); мобільність (ведення підсистем аналітичного і синтетичного обліку); достовірність (рахунок бухгалтерського обліку використовують для відображення стану конкретного об'єкта). Отже, План рахунків задовольняє потреби банку в об'єктивній обліковій інформації, яка є основою для прийняття виважених та цілеспрямованих управлінських рішень.
3. Бухгалтерський облік у банках ведуть у двох напрямах: аналітичному і синтетичному. Це дозволяє йому виконувати дві головні функції: 1) запис інформації про операції в агрегованому вигляді у фінансовій звітності для аналізу та управління; 2) запис детальної інформації про контрагентів, кожної операції та параметри самих операцій з метою отримання звітів у різних розрізах для внутрішнього користування, для можливості надання звітів про діяльність контролюючим органам та для обрахунку макро-економічних параметрів грошово-кредитної статистики. Крім того, враховуючи високий ступінь автоматизації ведення бухгалтерського обліку, необхідно передбачити низку параметрів для автоматизованого виконання завдань, наприклад, для нарахування процентів, складання допоміжної фінансової звітності за окремими видами операцій тощо.
Ведення агрегованого обліку для виконання першої функції забезпечується за допомогою синтетичного обліку, тобто з використанням балансових рахунків, перелік яких наведено в Плані рахунів бухгалтерського обліку банків України.
Детальну інформацію про кожного контрагента та кожну операцію ведуть на рівні аналітичного обліку, тобто на аналітичних рахунках.
Відкриття аналітичних рахунків передбачає наявність обов'язкових параметрів згідно з вимогами НБУ. Додаткова інформація, необхідна для складання звітності та управління банком, може бути забезпечена за допомогою додаткових реквізитів клієнтів та договорів, визначених банком самостійно.
Вимоги до нумерації рахунків аналітичного обліку, класифікації загальних та спеціальних параметрів цих рахунків викладено в "Методичних вказівках про ведення параметрів аналітичного обліку", затверджених Постановою Правління Національного банку України № 191 від 17.06.1997 p., та Правилах ведення аналітичного обліку в банках України, затверджених Постановою Правління НБУ № 221 від 16.06.2005 р.
Для сортування інформації в аналітичному обліку параметри поділяють на:
1) параметри контрагентів (клієнтів);
2) параметри документів;
3) параметри договорів та аналітичних рахунків.
Усі параметри можна поділити на 2 групи:
1) обов'язкові;
2) необов'язкові.
Обов'язкові параметри вводяться із врахуванням вимог НБУ щодо діяльності банків. Вони є обов'язковими для заповнення при занесенні в комп'ютерну систему нового контрагента або при відкритті аналітичного рахунка.
Своєю чергою, обов'язкові параметри поділяють на загальні та спеціальні.
Загальні параметри застосовують до всіх аналітичних рахунків, а спеціальні параметри — лише для окремих груп аналітичних рахунків залежно від їх економічного змісту. Такі параметри використовують для автоматизованого ведення деяких операцій та для надання спеціальної звітності для НБУ.
Необов'язкові параметри банк визначає самостійно з метою ведення системи аналітичного обліку та підготовки звітності для потреб інших органів.
До номера аналітичного рахунка можна включати лише певні параметри з усього можливого їх набору, решту параметрів зберігають поза номером рахунка і використовують при виконанні певних операцій та побудові звітності.
Такі параметри, як "Інституційний сектор економіки", "Форма власності" та "Вид економічної діяльності для клієнтів-нерезидентів", є необов'язковими для заповнення контрагентами-нерезидентами.
Для ідентифікації банківської операції важливими є запроваджені НБУ аналітичні параметри документів. Вони дозволяють своєчасно, достовірно та в повному обсязі відображати специфіку банківської операції на рахунках аналітичного обліку. Це дозволяє швидко та якісно формувати аналітичні таблиці для прийняття ефективних рішень керівним персоналом 5анку.
Отже, другою групою параметрів аналітичного обліку є параметри документів, під якими розуміють стандартизовані реквізити, які мають зазначатися в документах при проведенні банком розрахункових або касових операцій.
Сутність параметрів документів розкрито в табл. 4.4.
Визначивши параметри контрагента, формують картку клієнта, де записують всі значення цифр, що входять до номера аналітичного рахунка. По номера аналітичного рахунка можна включати лише певні параметри і усього можливого їх набору, решту параметрів зберігають поза номером рахунка і використовують при виконанні операцій та складанні звітності.
Банки самостійно визначають параметри, які включають до номера аналітичного рахунка. їх вибір регламентується внутрішніми нормативно-інструктивними документами банку.
Характеристику загальних обов'язкових параметрів договорів та аналітичних рахунків подано в табл.5.
До окремих груп договорів та аналітичних рахунків чинною нормативною базою передбачено застосування спеціальних обов'язкових параметрів договорів та аналітичних рахунків. До них належать:
а) процентна ставка (встановлюють для всіх аналітичних рахунків, за якими здійснюють нарахування процентів);
б) розподіл аналітичного рахунка за визначеним критерієм:
— для рахунків з обліку нарахованих доходів і прострочених нарахованих доходів інформація — сума;
— для рахунків з обліку прострочених нарахованих доходів — інформація щодо строку дії кредитного договору (до чи після строку, визначеного договором);
— для рахунків з обліку неамортизованої премії або дисконту за фінансовим інструментом — інформація щодо рахунка з обліку фінансового інструмента;
в) додатковий розподіл аналітичного рахунка за визначеним критерієм.
Для конкретизації інформації, що знаходиться на аналітичних рахунках, банк може використовувати спеціальні параметри. Наприклад, для кредитних рахунків банк має заповнити такі спеціальні параметри:
а) початковий строк видачі кредиту;
б) строк до повернення кредиту;
в) строк пролонгації;
г) параметр забезпечення кредиту;
д) параметр ринку, який визначає категорію ризику кредиту.
Для депозитних рахунків застосовують такі параметри:
а) строк розміщення (залучення) депозиту;
б) строк до повернення депозиту.
Для рахунків з обліку цінних паперів банк має заповнювати параметри, які вказують на:
а) строк до погашення;
б) місце емісії паперів.
Для позабалансових рахунків розділів 90—93 Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України має зазначатися параметр строку до погашення позабалансових зобов'язань і вимог, наданих та отриманих банком.
Особливістю аналітичного обліку в банках, окрім параметрів, можна назвати структуру аналітичного рахунка. Кожному аналітичному рахунку відповідає номер, який формується від п'яти до 14 цифр. Перші п'ять — суворо регламентовані, інші дев'ять (від шостого до чотирнадцятого знака) банк формує самостійно відповідно до визначених параметрів аналітичного обліку.
Структуру аналітичного рахунка можна зобразити так:
ВВВВкЕЕЕЕБЕЕЕЕ,
де BBBB — 4 цифри балансового рахунка (рахунка № порядку Плану рахунків); і — 1 цифра ключового розряду; ЕЕБЕЕЕЕЕЕ — змінна частина рахунка, яку бан к формує за потребою.
Ключовий розряд призначений для перевірки достовірності номера рахунка та захищає інформацію від суб'єктивних помилок оператора при несенні даних. Підрозділи комп'ютеризації в банку розробляють спеціальні алгоритми обчислення ключових розрядів.
Завдяки реформуванню бухгалтерського обліку та звітності було вироблено нові підходи до організації системи аналітичного обліку, що сутою вдосконалило процес формування звітності для різних категорій користувачів, зробило можливим якісно та швидко приймати рішення щодо правління поточною діяльністю банку.
ЛРІДУ НАДУ
Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 40 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |