Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Банк зменшив ставку за строковим депозитом

Згідно з ч. 4 ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема зменшувати розмір процентної ставки за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом. З цього випливає, що законодавчі підстави для одностороннього зменшення банком процентних ставок за строковим вкладом повністю відсутні. Можливість одностороннього зменшення банками розміру процентних ставок на такі вклади заборонено передбачати також у договорі банківського вкладу. Тому будь-яка умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів на строковий вклад в односторонньому порядку є нікчемною (ч. 4 ст. 1061 ЦК).

Білет №4, 18

1. Конституція — основне джерело банківського права

Відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи. Згідно зі статтею 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України відноситься призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку України за поданням Президента України, а також призначення та звільнення половини складу Ради Національного банку України. Відповідно до статті 106 Конституції України Президент України призначає половину складу Ради Національного банку України. У статті 93 Конституції України за Національним банком України закріплене право законодавчої ініціативи. Звертаємо увагу, на те, що Законом України “Про внесення змін до Конституції України” від 08.12.2004 р. статтю 93 викладено в новій редакції. Згідно з цими змінами Національний банк України позбавлено права законодавчої ініціативи. Так, відповідно до нової редакції право законодавчої ініціативи у Верховній раді України належить Президенту України, народним депутатам України та Кабінету Міністрів України. Зазначені зміни наберуть чинності з 01 січня 2006 р. З нашої точки зору, позбавлення НБУ права законодавчої ініціативи є необгрунтованим, враховуючи спеціальний статус зазначеного органу та обсяг повноважень, який за ним закріплений. Відповідно до статті 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави — Національного банку України.

Згідно зі статтею 100 Конституції України Рада Національного банку України розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням. Правовий статус Ради Національного банку України визначається законом.

2. Заходи впливу НБУ до банків за поруш.банківського з-ва.

Постанова Правління НБУ від 17,08,2012 Про затвердження Положення про застосування НБУ заходів впливу за порушення банківського законодавства.

Відповідно до ЗУ "Про банки і банківську діяльність, у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки НБУ відповідно до цього Закону, банківського законодавства, НПА НБУ або здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, НБУ адекватно вчиненому порушенню має право застосувати заходи впливу.

Заходи впливу до банків та осіб, які можуть бути об'єктом перевірки НБУ, застосовуються Правлінням НБУ, Комісією НБУ з питань нагляду та регулювання діяльності банків, заступником Голови НБУ за поданням та висновками структурних підрозділів центрального апарату і територіальних управлінь, а також начальниками територіальних управлінь НБУ або їх заступниками, комісіями з питань нагляду та регулювання діяльності банків при територіальних управліннях НБУ відповідно до наданих їм повноважень.

До заходів впливу НБУ відносяться: 1) письмове застереження щодо припинення порушення та вжиття необхідних заходів для виправлення ситуації, зменшення невиправданих витрат банку, обмеження невиправдано високих процентних виплат за залученими коштами, зменшення чи відчуження неефективних інвестицій; 2) скликання загальних зборів учасників, спостережної ради банку, правління (ради директорів) банку для прийняття програми фінансового оздоровлення банку або плану реорганізації банку; 3) укладення письмової угоди з банком, за якою банк чи визначена угодою особа зобов'язується вжити заходів для усунення порушень, поліпшення фінансового стану банку тощо; 4) видати розпорядження щодо: а) зупинення виплати дивідендів чи розподілу капіталу в будь-якій іншій формі; б) встановлення для банку підвищених економічних нормативів; в) підвищення резервів на покриття можливих збитків за кредитами та іншими активами; г) обмеження, зупинення чи припинення здійснення окремих видів здійснюваних банком операцій з високим рівнем ризику; ж) тимчасового, до усунення порушення, відсторонення посадової особи банку від посади у разі грубого чи систематичного порушення цією особою вимог ЗУ "Про банки і банківську діяльність" або НПА НБУ; з) примусової реорганізації банку; и) призначення тимчасової адміністрації.

3. Розпорядники бюджетних коштів: поняття, види, повноваження?

Для здійснення програм та заходів, які проводяться за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. Кошти бюджету, які отримують фізичні особи та юридичні особи, що не мають статусу бюджетної установи (одержувачі бюджетних коштів), надаються їм лише через розпорядника бюджетних коштів. Розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення видатків з бюджету.

Залежно від ступеня підпорядкованості та обсягу наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Головні розпорядники бюджетних коштів та їх основні функції

Головні розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, які отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень.

Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно:

1) за бюджетними призначеннями, передбаченими законом про Державний бюджет України, - органи, уповноважені відповідно Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України забезпечувати їх діяльність, в особі їх керівників, а також міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Конституційний Суд України, Верховний Суд України та інші спеціалізовані суди; установи та організації, які визначені Конституцією України або входять до складу Кабінету Міністрів України, в особі їх керівників;

2) за бюджетними призначеннями, передбаченими бюджетом Автономної Республіки Крим, - уповноважені юридичні особи (бюджетні установи), що забезпечують діяльність Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Ради міністрів Автономної Республіки Крим, а також міністерства та інші органи влади Автономної Республіки Крим в особі їх керівників;
3) за бюджетними призначеннями, передбаченими іншими місцевими бюджетами, - керівники місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів рад та їх секретаріатів, керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів рад.

Головні розпорядники коштів Державного бюджету України затверджуються законом про Державний бюджет України шляхом встановлення їм бюджетних призначень.

Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів визначаються рішенням про місцевий бюджет.

Головним розпорядникам надано право розподіляти бюджетні кошти між розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня, а також витрачати їх на централізовані та інші заходи, на утримання апарату управління. При розподілі коштів і перерахуванні їх підвідомчим установам розпорядники коштів є головними, а при витрачанні на утримання апарату управління або на централізовані заходи вони є розпорядниками коштів третього ступеня.

Розпорядники бюджетних коштів нижчого рівня

Розпорядники бюджетних коштів нижчого рівня поділяються на розпорядників коштів другого та третього ступенів.
Розпорядниками бюджетних коштів II ступеня є бюджетні установи в особі їх керівників, які уповноважені на отримання асигнувань, прийняття зобов'язань та здійснення виплат з бюджету на виконання функцій самої установи, яку вони очолюють, і на розподіл коштів для переказу розпорядникам НІ ступеня та безпосередньо підпорядкованим їм одержувачам.

Головним чином, це - обласні установи і організації, в яких є підвідомчі підрозділи. Вони також при розподілі коштів є розпорядниками коштів другого ступеня, а при витрачанні коштів безпосередньо на утримання свого апарату або витрачанні коштів на централізовані заходи є розпорядниками коштів третього ступеня.

На обласному рівні розпорядниками коштів другого ступеня є: управління освіти; фінансове управління, управління казначейства; обласна податкова адміністрація, контрольно-ревізійне управління, облдержадміністрація; управління агропромислового комплексу тощо.

Розпорядниками коштів НІ ступеня є бюджетні установи в особі їх керівників, які уповноважені на отримання асигнувань, прийняття зобов'язань та здійснення виплат з бюджету на виконання функцій самої установи, яку вони очолюють, і на розподіл коштів безпосередньо підпорядкованим їм одержувачам.

Для всіх розпорядників коштів Державного бюджету є обов'язковим здійснення операцій по видатках через органи Державного казначейства. При казначейській формі виконання Державного бюджету розпорядникам коштів відкриваються реєстраційні рахунки в органах Державного казначейства. Бюджетні кошти, які знаходяться на реєстраційних рахунках використовуються розпорядниками коштів відповідно до затверджених асигнувань у кошторисах доходів та видатків, та лімітів видатків.

Одержувачі бюджетних коштів - це підприємства і госпрозрахункові організації, громадські та інші організації, що не мають статусу бюджетної установи, які одержують кошти з бюджету як фінансову підтримку або уповноважені органами державної влади на виконання загальнодержавних програм, надання послуг безпосередньо через розпорядників.

4. Закарп.обл. сталося стихійне лихо, і на підставі цього депутати ініціювати зміну бюджетного періоду, Держ.бюджет був прийнятий 1 лютого. Чи правомірні дії?нпа

Згідно статті 96. Конституції України Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин - на інший період. Неприйняття Верховною Радою України закону про Державний бюджет України до 1 січня відповідного року не є підставою для встановлення іншого бюджетного періоду. Відповідно до Конституції України бюджетний період для Державного бюджету України за особливих обставин може бути іншим. Особливими обставинами, за яких Державний бюджет України може бути затверджено на інший, ніж передбачено частиною першою цієї статті, бюджетний період, є: 1) введення воєнного стану; 2) оголошення надзвичайного стану в Україні. Згідно з Бюджетним кодексом. Тому можна сказати що за обставин вказаних в задачі період прийняття державного бюджету не можу бути змінений.

5. Шевчук звернувся до банку з вимогою перерахувати на його рахунок кошти за платіжною вимогою дорученням з рахунку платника. Але закінчився операційний час. Які дії банку? Коли закінчується ініціювання переказу за вимогою-дорученням?

Відповідно до Постанови НБУ Про затвердження Положення про організацію операційної діяльності в банках України:

операційний час банку - частина операційного дня банку, протягом якої відбувається обслуговування клієнтів, у тому числі приймаються документи на переказ і документи на відкликання, що мають бути оброблені, передані та виконані банком. Початок та кінець операційного часу встановлюються згідно з розпорядженням керівника банку з урахуванням режиму роботи платіжних систем і доводяться до відома клієнтів.

операційний день банку - це діяльність банку протягом робочого дня, що пов'язана з реєстрацією, перевірянням, вивірянням, обліком, контролем операцій (у тому числі прийманням від клієнтів документів на переказ і документів на відкликання та здійсненням їх оброблення, передавання та виконання) з відображенням їх у регістрах бухгалтерського обліку банку. Тривалість операційного дня встановлюється банком самостійно у внутрішньому положенні

ЗУ Про платіжні системи та переказ коштів в Україні

У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.

Отже,працівник відмовив правомірно,аргументуючи це закінченням оперативного часу банку,який,відповідно, встановлюється самим банком.

Білет №5, 19, 35

1. Інспектиційна банківська перевірка: поняття, види, порядок, підстави

Інспекційні перевірки банків в Україні здійснюються на основі Положення про планування та порядок проведення інспекційних перевірок, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 р. № 276.Положення про планування та порядок проведення інспекційних перевірок регулює процес планування та проведення інспектування службою банківського нагляду та уповноваженими Національним банком України особами банків, філій іноземних банків та інших осіб, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку.

Інспекційна перевірка (інспектування) - перевірка інспекторами об'єкта перевірки за його місцезнаходженням (крім перевірок з питань фінансового моніторингу). Перевірки з питань фінансового моніторингу здійснюються відповідно до нормативно-правового акта Національного банку, що регулює порядок організації та проведення перевірок з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму.

Інспектор - уповноважена Національним банком особа на здійснення інспекційної перевірки.Уповноважена посадова особа - посадова особа Національного банку/територіального управління, яка на підставі довіреності за підписом Голови Національного банку/наказу Національного банку має відповідні повноваження в частині права підпису окремих документів щодо здійснення інспекційних перевірок.

Об'єктами перевірки Національного банку є:

1. банк - юридична особа,

2. відокремлені підрозділи банку;

3. філія іноземного банку;

4. учасники банківської групи;

5. особи, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку відповідно до статті 72 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (власники істотної участі у банку, учасники банківських груп, особи, що здійснюють банківську діяльність без банківської ліцензії)

Інспекційні перевірки здійснюються з метою оцінки загального фінансового стану об'єкта перевірки або окремих видів його діяльності (операцій), у тому числі визначення рівня безпеки і стабільності його операцій, ризиків, притаманних об'єкту перевірки, достовірності його звітності, виявлення та запобігання ризиковій діяльності, що загрожує інтересам вкладників та інших кредиторів, і дотримання об'єктом перевірки вимог банківського законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку, а також з метою підтвердження приведення діяльності неплатоспроможного банку у відповідність до вимог банківського законодавства України.

Період, терміни та напрями перевірки визначаються Національним банком.

Строк здійснення інспекційної перевірки банку не може перевищувати 60 робочих днів.

Планування інспекційних перевірок:

1. банків,

2. їх відокремлених підрозділів,

3. філій іноземного банку.

Про проведення планової інспекційної перевірки Національний банк зобов'язаний повідомити об'єкт перевірки не пізніше ніж за 10 календарних днів до початку цієї перевірки. Це повідомлення оформляється листом Національного банку/територіального управління, засвідчується підписом уповноваженої посадової особи Національного банку/територіального управління та надсилається засобами поштового зв'язку або електронного зв'язку Національного банку та містить таку інформацію:

1. вид інспекційної перевірки;

2. дати початку та закінчення інспекційної перевірки;

3. період інспекційної перевірки;

4. інформацію про керівника інспекційної групи та контактний телефон;

5. пропозиції щодо попередньої зустрічі з керівниками об'єкта перевірки;

6. іншу важливу інформацію.

Порядок здійснення безвиїзного нагляду, який полягає в контролі за діяльністю банків/філій іноземних банків (у тому числі за дотриманням банками/філіями іноземних банків установлених Національним банком норм адміністративного та індикативного регулювання їх діяльності ) на підставі даних статистичної і фінансової звітності банків/філій іноземних банків як на індивідуальній, так і консолідованій основі та іншої інформації, що надходить до Національного банку, визначається Національним банком.

Національний банк має право прийняти рішення про проведення позапланової інспекційної перевірки за наявності обґрунтованих підстав. Такими підставами, зокрема, є:

1. виявлення під час здійснення безвиїзного нагляду суттєвого погіршення фінансового стану банку/філії іноземного банку;

2. наявність фактів, що можуть свідчити про здійснення об'єктом перевірки ризикової діяльності, що загрожує інтересам вкладників або інших кредиторів;

3. виявлення фактів подання Національному банку недостовірної інформації та/або звітності;

4. зміна власника (власників) істотної участі в банку або голови спостережної (наглядової) ради та/або голови правління (ради директорів);

5. набуття банком статусу спеціалізованого;

6. надходження повідомлення від банку про відкриття відокремленого підрозділу або виявлення фактів початку діяльності відокремленого підрозділу банку без повідомлення про його відкриття;

7. наявність фактів, що можуть свідчити про здійснення банком діяльності без відповідних ліцензій і дозволів та/або здійснення відокремленим підрозділом банку виду діяльності без надання банком права на його здійснення;

8. звернення банку щодо отримання ліцензії чи дозволів, передбачених законодавством України;

9. ненадання інформації, документів або їх копій за письмовим запитом Національного банку в установлені строки;

10. віднесення банку до категорії проблемних;

11. надходження інформації від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО) до Національного банку про виявлені ФГВФО порушення банками вимог законодавства України;

12. надходження повідомлення від ФГВФО до Національного банку про необхідність проведення інспекційної перевірки неплатоспроможного банку у зв'язку з відновленням діяльності такого банку.

Рішення про проведення позапланової інспекційної перевірки об'єкта перевірки оформляється у формі розпорядження (зміни до нього) та підписується Головою Національного банку або уповноваженою посадовою особою Національного банку.

Планова перевірка банку/філії іноземного банку проводиться не рідше одного разу на 36 місяців з дня останньої планової інспекційної перевірки.

Перша планова інспекційна перевірка банку/філії іноземного банку проводиться не раніше ніж через 12 місяців з дня отримання ним банківської ліцензії.

Планова інспекційна перевірка здійснюється на підставі посвідчення на право її проведення. Посвідчення (зміни до нього) на право проведення планової інспекційної перевірки засвідчується підписом Голови Національного банку або уповноваженої посадової особи.

Інспекційна перевірка складається з таких трьох етапів:

1. підготовка до проведення інспекційної перевірки;

2. процес інспекційної перевірки;

3. оформлення результатів інспекційної перевірки.

1.Підготовка до проведення інспекційної перевірки здійснюється шляхом аналізу результатів безвиїзного нагляду,інформації від інших структурних підрозділів Національного банку про діяльність об'єкта перевірки, у тому числі інформації ФГВФО щодо діяльності банку, матеріалів об'єкта перевірки.

Довідка про перевірку окремого виду діяльності (операції) об'єкта перевірки складається інспектором і має бути передана керівникові інспекційної групи для формування звіту. Довідка має містити висновки, виявлені порушення та їх вплив на діяльність установи, супровідну інформацію та рекомендації об'єкту перевірки. Кожна довідка складається в двох примірниках та засвідчується підписом інспектора.

Керівник об'єкта перевірки зобов'язаний не пізніше третього робочого дня з дати отримання довідки повернути підписаний ним примірник керівникові інспекційної групи в обмін на другий примірник довідки.

У разі наявності заперечень (зауважень) щодо фактів та висновків, викладених у довідці, керівник об'єкта перевірки повертає підписаний примірник довідки з позначкою "із запереченнями" з одночасним наданням письмових заперечень з поясненнями та документальним підтвердженням, які є невід'ємною частиною довідки.У разі необхідності перевірки інформації, викладеної в запереченнях до довідки, строк інспекційної перевірки може бути продовжений на 15 робочих днів.

Керівник інспекційної групи за результатами інспекційної перевірки з урахуванням довідок про перевірку та іншої інформації складає звіт про інспектування.

Звіт про інспектування складається у двох примірниках і підписується керівником підрозділу інспектування (якщо керівником інспекційної групи був інспектор центрального апарату Національного банку) або керівником територіального управління (якщо керівником інспекційної групи був інспектор територіального управління).

2. Суб'єкти, об'єкти, зміст фін. діяльності держави

Держава як суб'єкт фінансового права. Держава виступає в особі уповноваженого органу державної влади або місцевого самоврядування. Це можуть бути органи загальної компетенції - Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України або органи спеціальної компетенції у сфері фінансової діяльності - Державне Казначейська служба, Міністерство доходів і зборів, Національний банк тощо. Водночас у фінансових відносинах держава може виступати суб'єктом безпосередньо, а не через уповноважені нею органи. Це характерно для міжнародної діяльності держави, в першу чергу для відносин у сфері державного кредиту (зокрема, коли Україна отримує кошти у вигляді зовнішніх запозичень від міжнародних фінансових організацій, іноземних юридичних осіб тощо). Фінансова діяльність держави – це заснована на нормах права планова діяльність у сфері мобілізації, розподілу й використання публічних централізованих та децентралізованих фондів грошових коштів з метою виконання завдань і функцій, поставлених перед державою, органами місцевого самоврядування та іншими публічними утвореннями, визнаними державою та органами місцевого самоврядування, що задовольняють публічний інтерес.

Принципи фінансової діяльності держави

Характеризуючи фінансову діяльність держави, слід визначити принципи її здійснення. Пропонуємо поділяти принципи фінансової діяльності на такі групи:

1 – загальноправові принципи;

2 – галузеві принципи;

3 – міжгалузеві принципи;

4 – принципи окремих правових інститутів даної галузі права.

Загальноправові принципи фінансової діяльності є визначальними для формування галузевих. Серед них необхідно зазначити такі: принцип законності, принцип верховенства права, принцип суверенітету держави, принцип рівності усіх форм власності, принцип права власності народу України на природні об’єкти та інші принципи, закріплені в Основному Законі держави.

Галузеві принципи є базовими для визначення кола суб’єктів, що беруть участь у фінансових відносинах, та об’єктів правового регулювання цих відносин. До них належать:

● публічний характер фінансової діяльності держави та органів місцевого самоврядування;

● розподіл функцій між органами влади у сфері управління фінансовою діяльністю;

● пріоритет представницьких органів влади перед виконавчими у сфері управління фінансовою діяльністю;

● пріоритет публічних видатків над публічними доходами;

● всебічний контроль у сфері фінансової діяльності;

● плановість.

Серед інших принципів необхідно відмітити наступні: принцип фінансової безпеки держави, принцип цільового використання фінансових ресурсів, принцип безперервності, принцип економічної доцільності, принцип гласності, принцип системності, принцип соціальної спрямованості фінансової діяльності, принцип міжгалузевого характеру фінансової діяльності, принцип самостійності у встановлених законодавством межах, принцип компетентності органів держави та місцевого самоврядування у сфері фінансової діяльності та ін.

Об‘єктом є фондами грошових коштів. Централізовані фонди грошових коштів перебувають у розпорядженні держави як суб’єкта публічної влади (Державний бюджет та державні цільові фонди − Пенсійний фонд, фонди загальнообов’язкового державного соціального страхування: на випадок безробіття, з тимчасової втрати працездатності, від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб тощо) та органів місцевого самоврядування (місцеві бюджети).

3.Банківські послуги: поняття, види, зміст...

Відповідно до ЗУ Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг

Фінансовий кредит - кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процент. ЗУ Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг

Фінансовий кредит - кошти, що надаються банком-резидентом або нерезидентом, що кваліфікується як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають згідно з відповідним законодавством статус небанківських фінансових установ, а також іноземною державою або його офіційними агентствами, міжнародними фінансовими організаціями та іншими кредиторами - нерезидентами юридичній чи фізичній особі на визначений строк для цільового використання та під процент. Податковий кодекс України

Відповідно до ЗУ Про банки і банківську діяльність Банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Відповідно до Господарського Кодексу Кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян.

Відповідно до Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні До кредитних операцій належать активні операції банку, що пов'язані з наданням клієнтам залучених коштів у тимчасове користування (надання кредитів у готівковій або безготівковій формі, на фінансування будівництва житла та у формі врахування векселів, розміщення депозитів, проведення факторингових операцій, операцій репо, фінансового лізингу тощо) або прийняттям зобов'язань про надання коштів у тимчасове користування (надання гарантій, поручительств, авалів тощо), а також операції з купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів і від свого імені (включаючи андеррайтинг), будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми.

Банк має право надавати своїм клієнтам (крім банків) фінансові послуги, у тому числі шляхом укладення з юридичними особами (комерційними агентами) агентських договорів. Перелік фінансових послуг, що банк має право надавати своїм клієнтам (крім
банків) шляхом укладення агентських договорів, встановлюється Національним банком України. Банк зобов'язаний повідомити Національний банк України про укладені ним агентські договори.

Банк, крім надання фінансових послуг, має право здійснювати також діяльність щодо: 1) інвестицій; 2) випуску власних цінних паперів; 3) випуску, розповсюдження та проведення лотерей; 4) зберігання цінностей або надання в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа; 5) інкасації коштів та перевезення валютних цінностей; 6) ведення реєстрів власників іменних цінних паперів (крім власних акцій); 7) надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських та інших фінансових послуг.
Банк здійснює діяльність, надає банківські та інші фінансові послуги в національній валюті, а за наявності відповідної ліцензії Національного банку України - в іноземній валюті.

Банк має право вчиняти будь-які правочини, необхідні для надання ним банківських та інших фінансових послуг та здійснення іншої діяльності. Банк має право розпочати новий вид діяльності або надання нового виду фінансових послуг (крім банківських) за умови виконання встановлених Національним банком України вимог щодо цього виду діяльності або послуги. Банк не пізніш як за місяць до початку нового виду діяльності або надання нового виду фінансових послуг (крім банківських) зобов'язаний повідомити про це Національний банк України згідно з вимогами та в порядку, встановленими Національним банком України.

Національний банк України з метою захисту прав вкладників та інших кредиторів має право встановлювати додаткові вимоги, включаючи вимоги щодо підвищення рівня регулятивного капіталу банку чи інших економічних нормативів, щодо певного виду діяльності та надання фінансових послуг, які має право здійснювати банк.

Банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.

Фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів (ст. 1 ЗУ про фінансові послуги)

4. Президент поручив рахунковій палаті перевірити кошторис нбу, вона все зробила і подала звіт до вру. проаналізувати ситуацію і т.д.

Кошторис доходів і витрат повинен забезпечувати можливість виконання Національним банком його функцій, встановлених Конституцією України та Законом.

Відповідно до ст. 70 Зовнішній аудит ЗУ Про Національний Банк України

Рахункова палата в порядку здійснення контролю за надходженням коштів до Державного бюджету України та використанням коштів Державного бюджету України здійснює перевірку виконання кошторису доходів та витрат Національного банку.

Відповідно до ст,6 ЗУ Про рахункову палату Рахункова паперевіряє за дорученням Верховної Ради України відповідно до свого статусу кошторис витрат, пов'язаних з діяльністю Верховної Ради України та її апарату, допоміжних органів і служб Президента України та апарату Кабінету Міністрів України, а також витрачання коштів державними установами та організаціями, що діють за кордоном і фінансуються за рахунок Державного бюджету України.

Відповідно до ст,7 ЗУ Про рахункову палату Рахункова проводити фінансові перевірки, ревізії в апараті Верховної Ради України, органах виконавчої влади, Національному банку України, Фонді державного майна України, інших підзвітних Верховній Раді України органах, а також на підприємствах і в організаціях незалежно від форм власності в межах, визначених статтею 16 цього Закону.

Отже, презедент не має такого повноваженн, бо Рахункова палата здійснює перевірку за доручення ВРУ.

5. Особа хоче взяти креди на 10 000 тис эвро на автомобiль. Додала всi необхiднi документи, якi пидтвердж платоспроможн(зп 30 000 грн). Банк вiдмовив, але запропонував видати в нац валютi кредит. Чи правомiрнi дii банку?

Відповідно до ст. 7 ЗУ Про захист прав споживачів Надання та отримання споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється.

Отже, дії банку правомірні.

Білет №6, 36

1. Банк поняття особливості діяльності, відмінність від інших фін установ.

Банк - це юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків(зу про банки і банківську діяльність). банк — це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб. Нині банки на договірних умовах забезпечують кредитне, розрахунково-касове та інше банківське обслуговування юридичних і фізичних осіб; приймають і розміщують грошові вклади своїх клієнтів, ведуть рахунки банків-кореспондентів, а також можуть виконувати всі або деякі з таких операцій:— фінансування капітальних вкладень за дорученням власників або розпорядників капіталів, що інвестуються;—- випуск платіжних документів та інших цінних паперів (чеків, акредитивів, векселів, акцій, сертифікатів, облігацій тощо);— купівля, продаж і зберігання державних цінних паперів, а також цінних паперів інших емітентів;— видача доручень, гарантій та інших зобов'язань за третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;— касове виконання державного бюджету;— придбання права вимоги з постачання товарів і надання послуг, прийняття ризиків виконання таких вимог та їх інкасування (факторинг);— купівля у підприємств і громадян та продаж їм іноземної валюти;— купівля і продаж у держави і за кордоном дорогоцінних металів, природних дорогоцінних каменів, а також виробів із них;— довірчі операції (залучення і розміщення коштів; управління цінними паперами тощо) за дорученням клієнтів;— надання консультативних та інших послуг, пов'язаних із банківською та іншою комерційною і господарською діяльністю. Водночас банкам в Україні заборонено займатися діяльністю у сфері матеріального виробництва і торгівлі матеріальними цінностями (за винятком реалізації пам'ятних, ювілейних та інвестиційних монет), а також діяльністю з усіх видів страхування (крім виконання функцій страхового посередника), їм заборонено використовувати свої союзи та інші об'єднання для досягнення згоди, спрямованої на монополізацію ринку банківських послуг, установлення монопольних ставок і комісійних винагород, обмеження конкуренції у банківській справі.

2. Фінансові санкції за порушення податкового законодавства види порівняльна характеристика

Фінансово-правова відповідальність має на меті завдати правопорушнику негативних наслідків майнового характеру. Це зумовлене специфікою фінансово-правових санкцій, необхідністю для держави отримати відшкодування й покарати правопоруш­ника в специфічній, характерній для фінансового права майновій формі.

Види фінансових санкцій:

- штраф - це фінансова санкція у вигляді стягнення, що застосовується до порушника фінансового законодавства, у порядку та розмірах, визначених законом (штрафи за порушення податкового законодавства; штрафи за порушення норм валютного законодавства; штрафи за порушення норм з регулювання обігу готівки; штрафи за порушення банківського законодавства).

- пеня - це плата у вигляді відсотків, нарахована на суму боргу. Стягується за порушення термінів внесення платежів до бюджету, за затримку подання документів фінансової звітності і застосовується Державною податковою адміністрацією України, іншими органами фінансового контролю у встановлених законом випадках.

- примусове стягнення - це примусове списання коштів, що здійснюється стягувачем без згоди платника, на підставі встановлених законом виконавчих документів у випадках, передбачених законом.

За ухилення від сплати податків, інших обов'язкових платежів у значних розмірах платники відповідно до ст. 212 Кримінального кодексу України можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності. Відповідальність настає незалежно від способу ухилення. Об'єктом злочину є встановлений законодавством порядок оподаткування юридичних і фізичних осіб, який забезпечує за рахунок надходження податків, зборів та інших обов'язкових платежів формування дохідної частини Державного та місцевих бюджетів, а також державних цільових фондів.

3. Способи забезпечення повернення кредитів.

Спосіб забезпечення - передбачені законодавством чи договором спеціальні заходи, які характеризують конкретну процедуру надання і оформлення забезпечення та стимулюють боржників до дотримання встановлених умов і належного виконання ними кредитних зобов'язань. Форми, види і способи формують систему кредитного забезпечення. Забезпечення кредитних зобов'язань позичальників можна класифікувати за різними ознаками 1. За характером забезпечення можна виділити:- традиційне забезпечення (застава, гарантія, порука, страхування, неустойка тощо);- нетрадиційне забезпечення (переуступка вимоги, переведення боргу, утримання майна боржника, купівля-продаж майна із зобов'язанням зворотного викупу тощо).2. За формою забезпечення:- майнова (речово-правова) форма забезпечення;- юридична (зобов'язально-правова) форма забезпечення.3. За ступенем покриття забезпечення:- основне забезпечення;- додаткове забезпечення.4. Залежно від права володіння і розпорядження:- з правом володіння і розпорядження заставодавцем (позичальником чи майновим поручителем);- з повним правом володіння і розпорядження заставодержателем (банком-кредитором чи третьою особою);- з частковим правом володіння і розпорядження заставодержателем (банком-кредитором чи третьою особою).5. Залежно від повноти забезпечення кредитного зобов'язання:- повністю покриває кредитне зобов'язання;- частково покриває кредитне зобов'язання.6. Залежно від особи, яка надає забезпечення:- забезпечувальне зобов'язання надається і, якщо необхідно, виконується боржником;- забезпечувальне зобов'язання надається і у випадку необхідності виконується третьою особою (гарантія, порука, страхування).7. Залежно від кількості учасників зобов'язальних відносин:- двосторонні (банк - позичальник);- тристоронні (банк - третя особа (гарант, поручитель, страхова компанія) - позичальник);- багатосторонні.8. За видами забезпечення:- застава;- гарантія;- порука;- страхування;- неустойка (пеня, штраф) тощо.9. За видами майна, яке надається у забезпечення:- застава нерухомого майна (іпотека);- застава рухомого майна;- застава майнових прав;- застава цінних паперів тощо.10. Залежно від особливостей оформлення забезпечувальних відносин:- оформляються окремим двостороннім договором (наприклад, при використанні застави);- оформляються окремим тристороннім договором (при використанні поруки, страхування тощо);- введенням до кредитного договору окремого пункту відповідного змісту (наприклад, при застосуванні неустойки).11. Залежно від форми встановлення зобов'язальних відносин:- оформляються простою письмовою угодою (порука, страхування, застава рухомого майна тощо);- оформляються нотаріально посвідченою письмовою угодою (застава нерухомого майна, космічних об'єктів, а також за бажанням сторін).12. За часом оформлення забезпечувальних відносин виділяють такі, що оформляються:- перед укладанням кредитного договору.на стадії укладання кредитного договору;- на стадії виконання кредитного договору;- на стадії пролонгації кредитного договору;13. Залежно від способу встановлення забезпечувальні зобов'язання поділяються на:- законні (встановлюються законом та застосовуються незалежно від волевиявлення сторін);- договірні (передбачені чинним законодавством, що встановлюються за угодою сторін і застосовуються за бажанням кредитора).14. Залежно від моменту набрання чинності зобов'язань виділяються забезпечення, які набувають чинності з моменту:- підписання письмової угоди про їх застосування чи з моменту набрання чинності кредитної угоди, якщо умову про забезпечення кредиту введено до кредитного договору;- нотаріального посвідчення забезпечувальної угоди, якщо така умова є обов'язковою для такого виду забезпечення чи бажаною для сторін;- передачі предмета застави, якщо таке майно відповідно до закону чи договору повинне знаходитись у заставодержателя, а якщо таку передачу було здійснено до укладання договору, - то з моменту його укладання.15. Залежно від ліквідності предмета забезпечення:- абсолютно ліквідне;- високоліквідне;- ліквідне;- низьколіквідне;- неліквідне.16. Залежно від способів реалізації забезпечення:- через пред'явлення вимог до третіх осіб;- через уступку заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого майнового права (заставодержатель набуває право вимагати в судовому порядку переводу на нього заставленого права в момент виникнення права звернення стягнення на предмет застави);- через реалізацію предметів застави з аукціонів (публічних торгів).

4. Не може,оскільки у третьому читанні Верховна Рада України проводить голосування по пропозиціях Комітету Верховної Ради України з питань бюджету щодо статей проекту закону про Державний бюджет України, що не були прийняті у другому читанні, та по проекту закону загалом. Після прийняття до розгляду представленого проекту закону про Державний бюджет України не пізніше 1 жовтня (6 жовтня, якщо проект був прийнятий до розгляду після повторного подання Кабінетом Міністрів України), він розглядається народними депутатами України, а також у комітетах, депутатських фракціях і групах Верховної Ради України. Комітети Верховної Ради України формують свої пропозиції до проекту закону про Державний бюджет і передають їх до Комітету Верховної Ради України з питань бюджету та призначають представників для участі у роботі цього бюджету. Після 1 жовтня (6 жовтня) прийняття пропозицій Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету припиняється.Не пізніше 15 жовтня (20 жовтня, якщо проект був прийнятий до розгляду після повторного подання Кабінетом Міністрів України) Комітет Верховної Ради України з питань бюджету спільно з уповноваженими представниками Кабінету Міністрів України розглядає пропозиції до проекту закону про державний бюджет і готує висновки та пропозиції до нього, а також таблиці пропозицій. Вони розповсюджуються серед народних депутатів України не пізніше ніж за два дні до розгляду проекту закону про Державний бюджет України у першому читанні. Верховна Рада України приймає проект закону про державний бюджет у першому читанні не пізніше 20 жовтня (25 жовтня, якщо проект був прийнятий до розгляду після повторного подання Кабінетом Міністрів України) року, що передує плановому.

5. Банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, яке міститься в документі на переказ готівки, протягом операційного часу в день надходження цього документа до банку. Тривалість операційного дня встановлюється банком або іншою установою - учасником платіжної системи самостійно та закріплюється в їх внутрішніх нормативних актах. Міжбанківський переказ виконується в строк до трьох операційних днів. Згідно з ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»

Білет №8, 22, 39

1) СУБ′ЄКТИ ФІНАНСОВОГО ТА БАНКІВСЬКОГО ПРАВА

Суб’єкт права – це особа, що наділена правосуб’єктністю і може приймати участь у конкретних правовідносинах, що регулюються даною галуззю права.

· До суб′єктів фінансового права належать:

· держава в цілому;

· державні органи, що діють як окремі утворення в межах встановленої компетенції;

· органи місцевого самоврядування;

· адміністративно-територіальні утворення

· підприємства, установи (у тому числі бюджетні), об'єднання тощо

· громадяни

Держава виступає в особі уповноваженого органу державної влади або місцевого самоврядування. Це можуть бути органи загальної компетенції - Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України або органи спеціальної компетенції у сфері фінансової діяльності - Державне казначейство, Державна податкова служба, Національний банк тощо. Водночас у фінансових відносинах держава може виступати суб'єктом безпосередньо, а не через уповноважені нею органи. Це характерно для міжнародної діяльності держави, в першу чергу для відносин у сфері державного кредиту (зокрема, коли Україна отримує кошти у вигляді зовнішніх запозичень від міжнародних фінансових організацій, іноземних юридичних осіб тощо).

Держава і адміністративно-територіальні утворення виступають у бюджетних правовідносинах, бо вони Конституцією України наділяються правом на бюджет, а звідси витікає їх право на одержання доходів і фінансування видатків, які пов’язані із здійсненням функцій, покладених на них Конституцією.

Органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи збирають податки, фінансують видатки, наповнюють і витрачають позабюджетні фонди тощо.

Господарюючі суб’єкти юридичні особи активні учасники фінансових правовідносин, бо вони є платниками податків, користувачами банківських позичок, учасниками торгів на біржах тощо.

Некомерційні установи одержують з бюджету асигнування для своєї діяльності, але вони змушені добувати грошові засоби для свого фінансування і вступають у інші види фінансових правовідносин. Суб’єктами фінансового права виступають сімейні приватні підприємства, селянські (фермерські) господарства, які є самостійними господарюючими одиницями. Вони сплачують податки в бюджет, придбавають облігації державних позик, одержують фінансову підтримку з бюджету.

Права та обов'язки фізичних осіб пов'язані в більшій мірі з податковими та іншими обов'язковими платежами, які надходять до державного чи місцевих бюджетів. Фізичні особи також можуть вступати у фінансові правовідносини у сфері державного та банківського кредиту, державного страхування тощо. Чинне законодавство визначає умови, за яких суб'єктами фінансового права можуть бути не тільки громадяни України, а й іноземні громадяни та особи без громадянства. Серед фізичних осіб - суб'єктів фінансового права, виділяються громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи.

Суб′єкти банківського права:

· держава (випуск державних облігацій, у використання банківського кредиту для покриття нестачі бюджетних коштів)

· державні органи (НБУ)

· юридичні особи (підприємства, установи, організації, банки, фінансові установи)

· фізичні особи

Відповідно до чинного законодавства одним із обов'язкових суб'єктів банківської діяльності є банк або фінансова установа.