Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Теоретичні засади та принципи роботи

Концептуальне осмислення «насильства в сім'ї» демонструє наявність різних аспектів цього явища, зокрема:

- етапність чи циклічність;

- здатність до повторення;

- здатність до посилення (кожен наступний акт є більш загрозливим для жертви);

- є ефективним, швидким та найменш витратним засо­бом досягнення результату;

- відповідальність завжди лежить на кривдникові, неза­лежно від того, які дії чинить той, хто зазнає кривджен­ня (жертва);

- існування тісних емоційних зв'язків між кривдником та жертвою, що перешкоджає зверненню по сторонню допомогу.

Будь-які члени родини можуть стати об'єктом-жертвою насильства в сім'ї. Можна констатувати п'ять типів сімей­ної жорстокості:

- чоловіка по відношенню до дружини, чи навпаки (так зване подружнє насилля);

- насильство з боку батьків відносно дітей;

- дітей і онуків відносно престарілих родичів;

- старших дітей щодо молодших;

- одних членів сім'ї щодо інших [11].

Слід зауважити, що самі жертви насилля схильні при­ховувати свідчення та факти насильства та зловживання. Подібна поведінка може бути зумовлена наступними при­чинами:

- жертва може бути залежна від насильника в своїх ос­новних життєвих потребах, що пов'язані з її вижи­ванням;

- страх перед посиленням насильства;

- страх залишити домівку та бути переміщеним у стаціо­нарний заклад;

- жертва може брати на себе відповідальність за поведін­ку насильника, відчувати сором чи провину за ви­ховання дочки чи сина, які чинять насильство чи по­блажливо ставляться до випадків насильства з боку інших;

- стосунки прив'язаності можуть бути набагато сильні­шими, ніж бажання вийти із ситуації та покласти край насиллю;

- страх дискредитувати статус сім'ї в громаді;

- уявлення про те, що приватне домінує в сім'ї і сторон­нім людям немає діла до того, що відбувається між родичами [12].

Разом з тим, 70 % всіх жертв важких насильницьких актів у сім'ї становлять жінки і діти.

Нині склалися три основні підходи до проблеми насиль­ства над жінкою в сім'ї: 1) соціально-історичний; 2) систем­но-сімейний; 3) індивідуально-психологічний.

Згідно з соціально-історичним підходом, насильство роз­глядається як соціальна проблема, що виникла через до­мінантну позицію чоловіка у суспільних відносинах і є важли­вим фактором дискримінації одного з її членів. При цьому практично немає механізму викорінення цієї дискримінації. Безкарність насилля в сім'ї стає моделлю тендерної поведін­ки, яка засвоюється дітьми як норма і відтворюється з поко­ління в покоління. Значною мірою така поведінка є наслід­ком традиційного виховання, коли агресивна поведінка чо­ловіків розглядається як єдиний спосіб вирішення існуючих проблем. Цей підхід сформувався та поділяється представ­никами феміністського руху.

За системно-сімейним підходом, домашнє насильство, чи подружнє насильство, також можна розглядати як систему поведінки, метою якої є досягнення влади і контролю в сімейних стосунках. Цей підхід фокусується на походженні та формах конфлікту і вивчає особливості взаємодії, дина­міки спілкування, процесу вирішення конфліктів у сім'ї як системі. Разом з тим індивідуально-психологічна перспекти­ва розгляду проблеми насильства в сім'ї передбачає акцен­тування уваги на наслідках насильницьких дій [13].

Існуючі теорії чинників жорстокого поводження з дітьми поділяють на психологічні та соціальні. Прибічники психо­логічних теорій зосереджують увагу на психологічних чин­никах ризику - схильності до насильства у батьків та особ­ливостях дітей, що можуть провокувати жорстоке пово­дження.

Так, батьки можуть бути схильними до жорстокого по­водження з дітьми через вживання алкоголю чи нарко­тиків, психічні розлади, агресивність, відсутність самокон­тролю, низьку самооцінку. Жорстоке поводження з дітьми може бути для них способом самоствердження за рахунок їхньої слабкості. Дослідники доводять, що наявність у батьків власного досвіду жорстокого поводження у дитинстві є важливим фактором ризику. Генераційне відтворення жор­стокого поводження полягає в тому, що батьки виховують дітей так, як виховували їх самих [14, 15]. До особливостей дітей, що можуть провокувати жорстоке поводження, від­носять недоношеність, хворобливість, небажаність дитини. Ризик жорстокого поводження існує для дітей з фізичними чи розумовими вадами, оскільки вони є більш залежними від батьків, мають менше контролю над власним життям.

Теорії соціальної причинності розглядають зовнішні чин­ники, що впливають на появу насильства, а саме - куль­турні норми, бідність, безробіття, соціальна ізоляція, низь­кий освітній рівень тощо.

До соціальних чинників ризику відносять втрату під­тримки одного з подружжя, нестачу часу у працюючих батьків для виховання дитини, низький рівень освіти, безро­біття, житлові проблеми. На думку дослідників, існує зв'я­зок між бідністю і жорстоким поводженням з дітьми, коли незадовільні фінансові умови призводять до експлуатації дітей. До соціальних факторів, що впливають на жорстоке пово­дження з дітьми, відносять такі соціально-демографічні ха­рактеристики сімей, як відсутність одного з батьків (непов­на сім'я), наявність мачухи чи вітчима [16].

Загалом, жорстоке ставлення до дітей - результат взає­модії багатьох чинників. До уваги слід брати як кожну дити­ну зокрема, так і її батьків, їхні психологічні характеристики та соціальні чинники, які впливають на сім'ю. Кожна дитина частіше страждає від кількох форм насильства. Насильство над дитиною може трапитись у будь-якій сім'ї, незалежно від національності, класової належності чи релігії.

Що стосується насильства над людьми похилого віку, то головним психологічним чинником є зміна ролей і за­лежність батьків від дорослих дітей. У той же час визна­чені такі характерні риси жертви, як постійні претензії і скарги, що також можуть викликати жорстокість.

Соціальна робота з людьми, які зазнають насильства в сім'ї, спирається на ідею, що кожна людина має право на життя й на безпечне середовище. Наприклад, захист дітей від насилля ґрунтується на таких загальних принципах:

- усі країни, що ратифікували Конвенцію ООН про права дитини, зобов'язані дотримуватися її статей;

- діти мають право бути вільними від зла, насильства та різного роду експлуатації. Вони також мають право повідомляти дорослих про будь-який випадок пога­ного ставлення до них, а їхні скарги повинні бути ре­тельно розглянуті;

- саме дорослі повинні захищати дітей. Діти не несуть відповідальності за власний захист та безпеку;

- всі члени суспільства відповідальні за захист дітей;

- професія соціального працівника має унікальне покли­кання захищати дітей та сприяти обізнаності гро­мадськості про різні форми насильства над дітьми [17].

Таким чином, співіснують різні теорії та підходи до пояс­нення причин насильства й жорстокості, і в кожному конк­ретному випадку непросто визначити чинники насильства. Але головне завдання соціальних працівників - допомогти клієнтам почуватися в безпеці, не відтворювати моделей насильницької поведінки.