Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Методи і методики роботи

Читайте также:
  1. I ОРГАНИЗАЦИОННО-МЕТОДИЧЕСКИЕ УКАЗАНИЯ ПО ВЫПОЛНЕНИЮ КУРСОВОЙ РАБОТЫ
  2. I. Из истории развития методики развития речи
  3. I. ОБЩИЕ МЕТОДИЧЕСКИЕ УКАЗАНИЯ
  4. I. ОРГАНИЗАЦИОННО-МЕТОДИЧЕСКИЙ РАЗДЕЛ
  5. I. ОРГАНИЗАЦИОННО-МЕТОДИЧЕСКИЙ РАЗДЕЛ
  6. I.Методические указания по выполнению курсовых работ
  7. I1. ОРГАНИЗАЦИОННО-МЕТОДИЧЕСКИЕ УКАЗАНИЯ
  8. II. Глубокая скользящая методическая пальпация.
  9. II. МЕТОДИЧЕСКИЕ УКАЗАНИЯ К ВЫПОЛНЕНИЮ РЕФЕРАТА
  10. II. Методические указания по прохождению учебной практики
Помощь в написании учебных работ
1500+ квалифицированных специалистов готовы вам помочь

 

Розглядаючи форми та методи роботи з жінками, які зазнали насильства, зазначимо, що в зарубіжній практиці соціальної роботи найчастіше вдаються до профілактичної роботи; роботи з правоохоронними органами; організації притулків (шелтерів) для побитих жінок; надання консуль­тацій [18].

Загалом консультативні стратегії ґрунтуються на про­веденні первинного інтерв'ю; наданні підтримки; заохочу­ванні вираження; акцентуванні на сильних якостях жінки; наданні інформації; аналізі альтернатив; визначенні плану; адвокатуванні (представництві інтересів).

Щодо особливостей методу первинного інтерв'ю, то тут особливу увагу слід звертати на стан жінок. Жінки, які зазнали насильства, під час перших зустрічей почуваються досить ніяково. Вони переживають з приводу того, що і як слід говорити. Соціальні працівники мають створити довір­ливу та комфортну атмосферу, переконати жінку в тому, що вона не мусить розповідати все, якщо вона цього не хоче. Постраждала жінка повинна також відчувати, що консультант є безстороннім та некритичним, дотримується принципу конфіденційності.

Чимало жінок під час консультування проявляють такі емоційні реакції, як страх, образу, почуття провини і навіть сумніви щодо власного психічного здоров'я. Консультанту слід заохочувати постраждалу дозволити своїм емоціям вийти назовні. Лише тоді вона буде в змозі долати їх. Кон­сультант може надалі допомогти жінці подивитися об'єк­тивно на власну ситуацію.

Важливим аспектом консультування є фокусування на сильних сторонах постраждалої. Побиті жінки страждають від низької самооцінки і потребують допомоги у визна­ченні їх позитивних характеристик.

Обов'язковим елементом допомоги має бути інформу­вання про медичні, соціальні, юридичні послуги й служби, які можуть надати жінці кращі можливості. Водночас вар­то також звертати увагу на етап дослідження альтернатив розв'язання своєї проблеми, оскільки жінки можуть відчу­вати безвихідь, не бачити вирішення їх ситуації.

Загалом соціальні педагоги можуть допомогти жінці повернути владу та контроль над своїм життям, виробити адекватну самооцінку, зменшити залежність жінки від на­сильника та відповідальності жертви за насилля над нею, розвивати нетерпимість та неприйняття будь-якої агресії. Вони можуть вчити жінку асертивності та розвивати асер-тивні вміння, оскільки саме асертивність удосконалює персо­нальні характеристики та зміцнює соціальні контакти.

У роботі з жінками - жертвами насильства в сім'ї ос­таннім часом набула поширення модель груп взаємопідтримки. Організація такого виду допомоги бере свій поча­ток з феміністичного руху. Значна роль у такій взаємодії з жінками надається освітньо-просвітницьким методам втру­чання: ознайомленню з правами жінок, зміні тендерних сте­реотипів та уявлень про роль жінки в суспільстві, розвитку лідерських якостей та навичок самопредставництва. У групах взаємопідтримки значна увага приділяється терапевтичним факторам: універсалізації переживань, міжособистісному на-учінню, розвитку навичок спілкування.

Основні соціальні фактори, які впливають на успішність адаптації жінки: відсутність фізичних наслідків травми; стабільне фінансове становище; збереження соціального статусу; наявність соціальної підтримки з боку суспільства і особливо групи близьких людей [19].

Спеціалісти наголошують на потребі профілактики жор­стокого поводження. На думку американських фахівців, по­передження жорстокого поводження з дітьми включає такі складові:

первинна профілактика, яка має на меті вирішити соці­альні причини жорстокого поводження з дітьми (зокрема, насильство в мас-медіа, бідність, необізнаність населення про права дітей);

вторинна профілактика, що спрямована на «групи ризи­ку» (наприклад, молоді сім'ї, батьки, що самі пережили на­сильство, сім'ї у стані кризи); метою є зменшення чи усу­нення факторів ризику (відсутність навичок виховання дітей, нерозуміння процесу розвитку дитини тощо);

третинна профілактика (лікування), яка призначена для людей, котрі жорстоко поводилися з дітьми; стратегії, спря­мовані на припинення й усунення жорстокого поводжен­ня [20].

Спеціалісти в галузі роботи з дітьми, які зазнали фі­зичного чи сексуального насильства, вважають, що загально­прийнятої формули кризового втручання не існує. Інтервенції у вигляді кризового втручання і короткострокове психологіч­не консультування ефективні у разі одиничного інциденту. Щоб подолати наслідки тривалих виявів насильства необхід­на і тривала робота не лише з дитиною, а й з усією сім'єю.

Жоден спеціаліст не повинен працювати наодинці, роз­слідуючи справу із захисту прав дитини; і ні в якому разі рішення щодо насильства, скоєного над дитиною, не по­винні прийматися самостійно. Це має робитися спільно з іншими спеціалістами на зустрічах із залученням представ­ників різних відомств, відповідальних за охорону здоров'я, освіту та добробут дітей, які повинні співпрацювати між собою, щоб захищати дітей свого регіону.

У своїй повсякденній роботі соціальні педагоги можуть дізнатися про те, що над дитиною вчинено насильство, як від самої дитини, так і від її близького оточення, зокрема, її товари­ша, родича дитини, сусіда, іншого спеціаліста, наприклад, учи­теля. Незалежно від того, є дитина клієнтом соціального пра­цівника чи ні, він повинен робити все можливе для її захисту.

Під час отримання інформації такого роду від дитини необхідно:

- зважати на вік та рівень розуміння дитиною того, що сталося;

- довіряти словам дитини; слід запевнити її в тому, що вона вчинила правильно, розповівши комусь про на­сильство над нею;

- дати дитині знати, що ви неодмінно допоможете їй;

- пам'ятати про безпеку дитини та вимоги конфіденцій­ності: під час діяльності із захисту дитини вона не по­винна постраждати ще більше.

Щоб дитина розповіла про вчинене над нею насильство або недбале ставлення, її потрібно переконати, що дорослі їй вірять. Загалом, для дітей не властиво вигадувати казки про насильство, оскільки вони не бажають завдати при­крощів родині. Для них більш характерним є заперечувати, що насильство мало місце, ніж визнати, що це сталося. При­чина полягає в тому, що дітям соромно говорити про це, і вони відчувають себе винними в тому, що з ними скоїли.

Необхідно пам'ятати про таке:

- зустріч з дитиною слід проводити на безпечній відстані від кривдника;

- бесіди з дітьми не повинні тривати довго (не більше

години);

- дозволити дитині розповісти про те, що трапилося,

не перебивати;

- не просити дітей постійно повторювати розповідь про те, що сталося;

- будь-який вияв недовіри або манера говорити з дитиною «як на допиті» заважатиме дитині говорити вільно;

- краще ставити відкриті, а не прямі запитання;

- діти активніше реагують на прохання погратися або намалювати щось, аніж відповідати на запитання;

- думки про дитячі мрії та фантазії (особливо в малень­ких дітей) не означають, що дітям не можна вірити. Діти можуть виявляти думки по-своєму. Слід прислуховуватись до дитячих розмов, ігор, придивлятися до малюнків; у них можуть виявитися наслідки травми.

Насильство над дитиною слід розглядати в певному контексті: дослідити всі супроводжуючі обставини, стан дитини та ситуацію в сім'ї (а саме, чи випадок насильства був поодиноким, чи воно відбувається в сім'ї регулярно; чи не викликане воно стресом, який переживають батьки), ал­коголізм тощо.

Коли відомості про обставини насильства зібрано, слід розгорнути активний обмін інформацією, який передбачає обговорення випадку насильства між соціальним праців­ником і його керівником, подальший збір інформації та її перевірку серед інших спеціалістів та членів родини, прий­няття рішення про те, чи варто в даному конкретному ви­падку переходити до наступного етапу дій, а саме, до скли­кання міжвідомчих зустрічей представників ключових служб для обговорення ситуації.

Розслідування випадків відрізняється за ступенем участі та втручання різних спеціалістів. Деякі справи передбача­ють залучення міліції (якщо мав місце злочин), в інших ви­падках - достатньо інформації, зібраної соціальним пра­цівником, і необхідне залучення медиків та психологів для надання допомоги дитині тощо. Деякі справи вимагають тимчасового або постійного позбавлення батьківських прав рішенням суду, але таких випадків зазвичай небагато. Як пра­вило, ситуацію можна й треба розв'язувати, не розділяючи сім'ю.

У будь-яких справах, де йдеться про насильство, метою соціального працівника має бути співробітництво з тим із батьків, хто не чинив насильства над дитиною, щоб у май­бутньому він/вона стали на бік дитини.

Інколи може скластися й так, що в майбутньому бать­ко, який вчиняв насильство над дитиною, стане «досить не­поганим» після проведеної з ним роботи. Однак іноді слід вдаватись і до кардинальних заходів, ізолюючи дітей від надто небезпечних і агресивних батьків.

З метою запобігання насильству чи нарузі над дитиною соціальним працівникам слід відвідувати неблагополучну родину частіше і здійснювати вибіркову перевірку сім'ї, не попереджаючи останню про це. В інших випадках батьків слід попередити, що зловживання алкоголем чи наркотика­ми, застосування фізичної сили та сексуального насильства до дітей є неприпустимими і можуть призвести до втрати батьківських прав.

Діти, над якими було вчинено насильство, можуть унаслі­док цього залишитись травмованими та потребуватимуть до­помоги фахівців. Соціальний працівник зобов'язаний органі­зувати надання дитині необхідної медичної та психологічної допомоги.

Діти будуть краще захищені, якщо робота спеціалістів про­водитиметься в партнерстві з тим із батьків, який не чинив насильства над дитиною [21].

Для розв'язання проблеми насильства над літніми людь­ми чи запобігання подібному ставленню в сім'ї необхідно, щоб її члени навчилися розуміння процесів старіння й організації правильного догляду за своїми старшими роди­чами. Особливо важливою тут є координаційна роль со­ціальних працівників щодо діяльності органів охорони здо­ров'я, невідкладної допомоги, міліції, юридичних служб.

Працівники соціальних служб можуть допомогти клієн­там, що страждають від насильства та зловживань у сім'ї, в такий спосіб:

- проводити опитування з метою встановлення наяв­ності фактів насильства в родині;

- розробляти всебічний план допомоги, аналізувати ефективність розпочатих дій;

- допомагати в розв'язанні важливих життєвих справ потерпілих;

- надавати юридичну та психологічну консультації або вка­зувати місця, де можна отримати потрібну допомогу;

- надавати фінансову допомогу у вигляді постійних, тим­часових чи цільових виплат;

- надавати гуманітарну допомогу, наприклад, одягом, харчами;

- вказувати адресу, де жертва домашнього насильства може отримати допомогу, притулок, надавати номер телефона «Довіри»;

у разі потреби або за бажанням зацікавлених осіб звертатися до міліції з пропозицією про застосування попереджувальних заходів до винуватця насильства відповідно до повноважень міліції (у деяких випадках одного тільки візиту дільничного інспектора міліції та бесіди щодо санкцій, які можуть бути застосовані до насильника, буває достатньо, щоб стримати фізичне насильство);

- організовувати і забезпечувати функціонування інфор­ маційних пунктів, осередків допомоги, груп підтримки для жертв домашнього насильства;

- співпрацювати з іншими державними та громадськими організаціями (це можуть бути насамперед жіночі ор­ганізації чи кризові центри для жінок, кримінальна міліція у справах неповнолітніх, які мають досвід у роботі з людьми, що потерпають від домашнього на­сильства) [22].

Таким чином, методи і методики соціальної роботи з людьми, які зазнали насильства, варіюються залежно від віку клієнта, його самостійності у розв'язанні власних проб­лем, виду насильства, яке він чи вона зазнають, тощо.

 

Доверь свою работу кандидату наук!
1500+ квалифицированных специалистов готовы вам помочь



Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 118 | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2022 год. (0.022 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав