Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Основные марки СИПов

Читайте также:
  1. I. Основные задачи и направления работы библиотеки
  2. I. Основные парадигмы классической социологической теории.
  3. I. ОСНОВНЫЕ ПОЛОЖЕНИЯ УЧЕБНОЙ ПРАКТИКИ
  4. I. ОСНОВНЫЕ ПОЛОЖЕНИЯ. РУКОВОДСТВО ПОДГОТОВКОЙ И НАПИСАНИЕМ КУРСОВОЙ РАБОТЫ
  5. I. Основные свойства живого. Биология клетки (цитология).
  6. I. Основные цели
  7. II. Общество как социальная система, её основные системные признаки
  8. II. Основные количественные и качественные признаки преступности
  9. II. ОСНОВНЫЕ ПРИНЦИПЫ
  10. II. Основные требования к школьной одежде обучающихся

Вільні економічні зони створюються для розв’язання зовнішньоторговельних, загальноекономічних, соціальних, регіональних і науково-технічних проблем. В них вводяться пільгові митний, орендний, податковий, валютний, візовий і трудовий режими, які створюють найбільш привабливі умови для інвестування іноземного капіталу.

Норма прибутку у вільних економічних зонах в середньому становить 30-35 % на рік, а в азіатських країнах транснаціональні корпорації отримують і 40 %. Терміни окупності капітальних вкладень в економічних зонах значно скорочуються і, як правило, не перевищують 2÷3 років.

За даними Міжнародної організації праці існує біля 30 термінів, що ви­значають поняття «вільна економічна зона». У міжнародній практиці офіційним вважається визначення «Зона франко» («Ех zоnе»), дане в Кіотській конвенції 1973 року про спрощення і гармонізацію митних процедур: «Під «зоною-франко» розуміється частина території країна, на якій товари розглядаються як об’єкти, що знаходяться за межами національної митної території і що не зазнають звичайного митного контролю і оподаткування».

Все різноманіття назв і різновидів вільних економічних зон можна звести до таких п’яти основних типів:

· зони вільної торгівлі,

· експортні вільні промислові зони,

· банківські і страхові зони,

· технологічні зони,

· комплексні зони.

Закон України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» визначає, що в залежності від господарської спрямованості і економіко-правових умов діяльності в Україні можуть створюватися на­ступні види вільних економічних зон: зовнішньоторговельні, комплексні виробничі, науково-технічні, туристсько-рекреаційні, банківсько-страхові, прикордонної торгівлі та комплексні спеціальні економічні.

Зони вільної торгівлі такі, як вільні порти, транзитні зони, безмитні склади, митні зони на окремих підприємствах, – ще певні зони торгівлі, в межах яких підтримується вільна від митних і кількісних обмежень міжнародна торгівля промис­ловими товарами. Зона вільної торгівлі базується на скасуванні або пом’якшенні митних зборів і експортно-імпортного контролю над товарами, що поступають в зону і реекспортуються з неї, і призначена переважно для перевалки, доробки і зберігання вантажів.

Експортні вільні промислові зони (експортно-виробничі зони) базуються не лише на застосуванні пільгового торговельного і митного режимів, але і на пільговому фінансуванні. Вони орієнтовані переважно на виробництво експортної і частково на імпортзамінюючої продукції. Функціонують такі зони, в основному, в країнах, що розвиваються, де зараз їх нараховується біля 200. Потенціал експорт­но-виробничих зон досить високий. Так, наприклад, в Мексиці, в таких зонах діє 1100 орієнтованих на експорт підприємств, які забезпечують біля 40 % всього виво­зу готових виробів з країни.

Банківські і страхові зони мають пільговий режим здійснення цих операцій. Одним з видів подібних зон є «податкові гавані» і «податкові притулки» – невеликі держави і острівні території, що проводять політику залучення позикових капіталів з-за кордону шляхом надання податкових і інших пільг на своїй території. Ці піль­ги поширюються і на національні компанії цих країн і полягають або в повному звільненні від податків (наприклад, Багамські острови), або в більш низьких в по­рівнянні з іншими країнами, ставками цих податків (Антильскі острови, Гонконг).

Нерідко до «податкових гаваней» відносять країни, де застосовується знижене оподаткування тільки для деяких видів прибутків. Наприклад, Швейцарія і Ліхтенштейн застосовують знижене оподаткування холдингових, посередницьких і торго­вельних компаній; Люксембург - пільговий податковий режим для банків.

З «податковими гаванями» в багатьох відносинах схожі офшорні центри, що надають податкові і інші пільги тільки для фінансово-кредитних операцій з інозем­ними резидентами і в іноземній валюті.

Технологічні зони (технологічні науково-промислові парки або технополіси) забезпечують на основі різних пільг розробку і впровадження сучасної технології за допомогою не тільки національних, але й іноземних підприємств і організацій. Однією з важливих функцій технологічних зон є стримування «утечки мозгов».

Принципи організації технологічних зон дуже схожі з порядком утворення інших видів вільних економічних зон. Загальними тут є: територіальна і економічна відокремленість; державна підтримка у вигляді валютних асигнувань, фінансових і податкових пільг; експортна орієнтація. Однак в структурі технологічних зон є істотні відмінності. Якщо в експортно-виробничих зонах розміщується, як правило, крупносерійне трудомістке виробництво, то в науково-промисловому парку здій­снюється розробка принципово нових технологій, матеріалів і товарів, організу­ється експериментальне дрібносерійне виробництво і, при отриманні позитивних результатів, налагоджується випуск висококонкурентної експортної продукції. Якщо вільні економічні зони створюються поблизу великих морських портів або аеропортів, то технологічні зони організуються і розміщуються поруч з крупними учбовими або науковими центрами.

Науково-промислові парки є прообразом технополісів – міст передових тех­нологій, наукових досліджень, і проектно-конструкторських розробок. Стратегія технополісів полягає в прориві в нові сфери діяльності на основі розвитку мережі регіональних центрів вищого технічного рівня і інтелектуалізації усього національного господарства країни.

У світі накопичений значний досвід функціонування різних технологічних зон як в розвинених, так і в нових індустріальних країнах. Прототипами створення технопарків і технополісів в Гонконзі, Сінгапурі, Таїланді і на Тайвані послужили Силікон-Веллі (США) і Цукуба (Японія).

Комплексні зони (вільні або «відкриті» міста чи особливі райони) ставлять пе­ред собою широкі задачі і використовують, в залежності від мети, елементи різних видів вільних економічних зон.

В Україні зараз функціонують такі вільні (спеціальні) економічні зони:

· «Сиваш», яка охоплює підприємства, що розташовані на території Армянського і Красноперекопського адміністративних районів Автономної республіки Крим;

· «Закарпаття», що розташована на території Закарпатської області;

· «Трускавець» у Львівській області;

· ряд зон, розташованих на території Донецької і Луганської областей (зокрема, «Азов»).

На рівні уряду проробляються перспективи щодо створення вільних (спеціальних) економічних зон в Донецько-Придніпровському регіоні.

 

1. У чому полягають основні спонукальні мотиви залучення прямих іноземних інвестицій в економіку країни?

2. Які існують форми та інструменти стимулювання іноземної інвестиційної діяльності?

3. У яких формах можуть здійснюватися прямі іноземні інвестиції?

4. Що відрізняє спільні підприємства від інших форм господарського співробітництва?

5. За якими основними ознаками класифікуються спільні підприємства?

6. Які підходи застосовуються при створенні вільних економічних зон?

7. Зазначте цілі створення вільних економічних зон в Україні.

8. Які основні групи пільг використовуються при створенні і функціонуванні вільних економічних зон?

9. Яку роль відіграють технологічні зони в економіці країни?

10. У чому полягають основні принципи організації технологічних зон?

 

Основные марки СИПов

В зависимости от того, какую конструкцию имеет самонесущий изолированный провод и, какие применяются материалы для несущей части, его можно разделить не следующие виды:

#1. Провода с обозначением СИП-1 и СИП-1А. Состоят из алюминиевых токопроводящих фазных жил, покрытых термопластичной полиэтиленовой изоляцией, устойчивой к воздействию ультрафиолета. Также конструкция включает в себя несущую нулевую жилу, которая может быть как голой, так и изолированной, в зависимости от марки. Буква «А» в конце маркировки указывает на то, что нулевая жила изолированная.

#2. Провода с маркировкой СИП-2 и СИП-2А имеют аналогичную с предыдущими марками конструкцию, за исключением изоляции, которая состоит из «сшитого» полиэтилена. Подобные марки получили применение в монтаже линий электропередач напряжением до 1000 В, которые подвержены воздействиям атмосферных факторов.

Данный провод СИП используют для изготовления магистральных линий и ответвлений к местным пунктам потребления в районах, где преобладает умеренный и холодный климат.

Токоведущие жилы самонесущих проводов обозначений СИП-1 и СИП 1А могут выдерживать длительный нагрев до 70°С, а для токоведущих жил проводов с маркировкой СИП-2, СИП-2А этот показатель составляет до 90 °С. В процессе монтажа необходимо обращать внимание на то, чтобы бы было выполнено соблюдение необходимого (минимально допустимого) радиусного изгиба, который должен составлять не менее чем десять наружных диаметров провода.

#3. Марка СИП-3 состоит из одной жилы со стальным сердечником, обвитым проволоками из алюминиевого сплава марки AlMgSi. Изоляция этого провода представляет собой «сшитый полиэтилен», обладающий хорошей устойчивостью к воздействию ультрафиолетовых излучений.

Самонесущий изолированный провод такой конструкции используется при строительстве воздушных линий передач электрической энергии напряжением около 20 кВ в местностях, где преобладает умеренный, холодный и тропический климат.

Рабочая температура проводов данной марки составляет около 70 °С, длительно допустимая - находится пределах от минус 20 °С до плюс 90 °С.

#4. Следующие марки проводов СИП-4 и СИП-4н состоят из парных токопроводящих жил, при этом несущая нулевая жила у них отсутствует. Буквенное обозначение «н» в конце маркировки указывает на то, что для изготовления провода использовался алюминиевый сплав, если буквы нет – алюминий. Изоляция сделана из устойчивого к ультрафиолетовым излучениям термопластичного ПВХ.

#5. Провода с маркировкой СИП-5, СИП-5н имеют аналогичную конструкцию, единое отличие – это изоляция, которая «сшита из полиэтилена». Это дает возможность на 30 процентов повышает длительность допустимой температуры эксплуатации.

Применяются такие марки проводов для сооружения ЛЭП, напряжением до 2.5 кВ, подключения электричества к жилим строениям, для сетей освещения. Провода выполнены в климатическом исполнении УХЛ (умеренный и холодный климат).

 

 

Таблица 1. Краткая техническая характеристика проводов СИП
Марка провода СИП-1 СИП-2 СИП-3 СИП-4 СИП-5
Количество токопроводящих жил, шт 1 ÷ 4 1 ÷ 4 2 - 4 2 - 4
Сечение жил, мм2 16 ÷ 120 16 ÷ 120 35 ÷ 240 16 ÷ 120 16 ÷ 120
Нулевая жила, несущая сплав алюминия (со стальным сердечников) сплав алюминия (со стальным сердечников) отсутствует отсутствует отсутствует
Токопроводящая жила алюминиевая алюминиевая сплав алюминия (со стальным сердечников) алюминиевая алюминиевая
Класс напряжения, кВ 0.4 ÷ 1 0.4 ÷ 1 10 ÷ 35 0.4 ÷ 1 0.4 ÷ 1
Тип изоляции жил термопластичный полиэтилен светостабилизир. полиэтилен светостабилизир. полиэтилен термопластичный полиэтилен светостабилизир. полиэтилен
Температура эксплуатации -60оС ÷ +50оС -60оС ÷ +50оС -60оС ÷ +50оС -60оС ÷ +50оС -60оС ÷ +50оС
Допустимый нагрев жил при эксплуатации +70оС +90оС +70оС +90оС +90оС
min радиус изгиба провода не менее 10 Ø не менее 10 Ø не менее 10 Ø не менее 10 Ø не менее 10 Ø
Срок службы не менее 40 лет не менее 40 лет не менее 40 лет не менее 40 лет не менее 40 лет
Применение · - ответвлений от ВЛ; · - ввод питания в жилые помещения; · - хоз. постройки; · - прокладка по стенам зданий и сооружений. - - для монтажа ВЛ напряжением 10-35 кВ · - ответвлений от ВЛ; · - ввод питания в жилые помещения; · - хоз. постройки; · - прокладка по стенам зданий и сооружений. -

 


Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 9 | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2020 год. (0.009 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав