Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

навчання

Начальна діяльність – це форма діяльності, в якій дії людини скеровані свідомою метою засвоєння конкретних знань, навичок, умінь. Навчальна діяльність включає в себе:

а) засвоєння інформації про значимі властивості світу, необхідні для успішної організації тих чи інших видів практичної діяльності (продукт цього процесу – знання);

б) оволодіння прийомами та операціями, з яких складаються всі ці види діяльності (продукт цього процесу – навички);

в) оволодіння способами використання вказаної інформації для вірного вибору і контролю прийомів і операцій (продукт цього процесу – уміння).

Знання, навички, уміння організують діяльність і поведінку на засвоєння дитиною суспільного досвіду. Цей активний процес напрямку діяльності і поведінки дитини на освоєння нею суспільного досвіду людства називається навчанням. Основні засоби, за допомогою яких здійснюються навчання і виховання – це підхід і пояснення, заохочення і покарання, постановка завдань із пред’явленням вимог, перевірка і виправлення. За допомогою цих впливів дорослі керують пізнавальною діяльністю дитини. Як і будь-який вид діяльності, навчальна діяльність має рівневу структуру і складається з окремих компонентів – дій, операцій, умов, потреб, мотивів, завдань.

Засвоєння учнями знань залежить від їхньої активності у навчанні. Навчання пов’язане з розвитком особистості. Навчаючись, дитина розвивається, розвиваючись, здобуває нові можливості – розуміти та засвоювати складніші знання. Успішніше дитина розвивається тоді, коли у процесі навчання активізується її навчальна самостійність, коли дитина стає суб’єктом, а не лише об’єктом навчання, тобто вміє ставити перед собою навчальні завдання й намагається у спішно виконувати їх.

Навчальна діяльність не тільки озброює людину знаннями, навичками, уміннями, необхідними для різних видів суспільно-корисної активності. Вона формує в людині уміння керувати своїми психічними процесами, уміння вибирати, організовувати і направляти свої дії та операції, навички і досвід відповідно до розв’язуваних завдань. Таким чином, навчання підготовляє людину до трудової діяльності.

Праця.

Трудова діяльність (праця) – це форма діяльності, спрямована на виробництво визначених суспільно-корисних продуктів (цінностей), що задовольняють матеріальні і духовні потреби людини. Трудова діяльність – головна діяльність людини, яка займає особливе місце в системі людської діяльності. Завдяки праці людина побудувала суспільство, створила предмети матеріальної й духовної культури, змінила умови свого життя, відкрила для себе перспективи подальшого, практично необмеженого розвитку. З працею пов’язані створення та вдосконалення знарядь праці. Останні сприяють підвищенню продуктивності праці, розвиткові науки, промислового виробництва, технічної та художньої творчості.

3. Ознаки безпеки як категорії

Існує чотири ознаки, які визначають безпеку як категорію

Система БЖД на рівні держави охоплює комплекс заходів і засобів, які є її складовими (підсистемами). Діяльність кожної з цих підсистем регулює відповідний орган центральної виконавчої влади на основі законодавчих і нормативно-правових документів.

· Охорона навколишнього природного середовища (В Україні реалізація державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища в діючій структурі органів виконавчої влади покладена насамперед на Міністерство екології та природних ресурсів України. Значну роль у цій сфері відіграє також Міністерство аграрної політики України, комітети лісового та водного господарств)

Призначення цієї основної складової системи БЖД полягає у підтримуванні прийнятного для існування життя на Землі стану довкілля, збереженні природних ресурсів, обмеженні шкідливих викидів і скидів, сприянні гармонійному розвитку суспільства і природи. Її завдання — формувати засади стійкого розвитку.

· Охорона здоров’я населення (В Україні головним органом у цій сфері є Міністерство охорони здоров’я (МОЗ) України і його структурні та функціональні підрозділи в регіонах)

· Санітарно-епідеміологічна безпека (В Україні санітарно-епідеміологічна служба підпорядкована МОЗ України)

Основна мета полягає в забезпеченні санітарно-епідеміологічного благополуччя населення, запобіганні епідеміям інфекційних захворювань. Контроль за використанням небезпечних речовин і матеріалів на виробництві, за якістю та безпекою харчових продуктів, лікарських засобів тощо здійснюють органи санітарно-епідеміологічного нагляду.

· Пожежна безпека (В Україні питання пожежної безпеки в усіх сферах життєдіяльності суспільства перебувають у компетенції Головного управління пожежної охорони Міністерства внутрішніх справ України, його регіональних структур)

· Транспортна безпека (В Україні безпека на дорогах та автошляхах, а також безпека перевезень пасажирів і вантажів є прерогативою Державної автомобільної інспекції України. Безпека на залізничному, повітряному та водному транспорті перебуває у компетенції відповідних відомчих органів)

· Біологічна безпека (В Україні органами управління в цій сфері є Міністерство екології і природних ресурсів України та МОЗ України)

Призначення біологічної безпеки — охорона довкілля, а також здоров’я і життя людей від небезпечних грибів, мікроорганізмів, вірусів, наслідків генетично-інженерної діяльності, генетично модифікованих організмів рослин, тварин та продуктів, що містять їх складові.

· Радіаційна безпека (В Україні регулюючі функції в цій сфері виконує Міністерство екології і природних ресурсів України, МОЗ України та Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи)

Основна мета полягає в охороні життя і здоров’я населення, його майна, навколишнього середовища від негативного впливу іонізуючого випромінювання. Радіаційна безпека набуває особливого значення в умовах розвитку атомної енергетики та промисловості. Актуальність радіаційної безпеки в Україні зумовлюється також наслідками катастрофи на Чорнобильській АЕС.

· Охорона праці (В Україні нагляд за станом охорони праці на підприємствах, в організаціях і установах здійснюють спеціальні центральні і територіальні структури Міністерства праці та соціальної політики України, МОЗ України, Міністерства екології та природних ресурсів України, Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи України, Міністерства внутрішніх справ України)

Загалом це система заходів і засобів техніки безпеки на виробництві, яка охоплює зазначені щойно підсистеми.

4. Причини актуальності проблем БЖД

1. Порушення екологічної рівноваги природного середовища внаслідок надмірного антропогенного навантаження на біосферу

Стало зрозумілим, що для усунення цієї небезпеки необхідні перегляд традиційних принципів природокористування та докорінна перебудова господарської діяльності у більшості країн світу. Одним із перших у світі звернув увагу на цю проблему перший президент Академії наук України В. І. Вернадський.

Основою вчення академіка Вернадського була «жива речовина», до складу якої входять усі живі організми, що мешкають на планеті. Незважаючи на малий обсяг – 0,25 % маси всієї біосфери, – завдяки геохімічній активності і здатності до розмноження, жива речовина, використовуючи і перетворюючи світлову енергію, розвиває величезну вільну енергію, через що її функції проявляються у планетарному масштабі. До складу живої речовини Вернадський включив також і людину, розглядаючи природу й людське суспільство як одне ціле. Вернадський обґрунтував положення про те, що стан сучасної Землі сформовано людиною, показавши, що діяльність сучасної людини викликає рух основних хімічних елементів у масштабах, які порівнюються з природними циклами руху цих елементів. За визначенням Вернадського, людина стала найбільш могутньою геологічною силою на планеті, людська діяльність почала перевищувати масштаби найпотужніших стихійних явищ.

Стан навколишнього середовища і негативні прогнози щодо глобальної соціоекологічної ситуації спонукали до проведення спеціальних досліджень та виконання заходів, які дозволили б вирішити завдання збереження рівноваги в природі та задоволення вимог умов життя, які весь час зростають. Перші такі роботи викладені у працях Римського клубу.

Міжнародне співробітництво у природоохоронній сфері було започатковано у 1968 р. італійським економістом А. Печчеї, який виступив з ініціативою створення Римського клубу - міжнародної організації, діяльність якої спрямовувалась на обґрунтування необхідності консолідації зусиль людства у вирішенні глобальних проблем (політичними, економічними, соціальними, екологічними, технологічними і культурними, та їх аналізом і прогнозуванням в контексті «світової проблематики»).

Від початку до нього увійшло близько 30 експертів світового рівня, що представляли 10 країн. Станом на середину 2007 року Римський клуб налічував 79 дійсних членів з 35 країн, а також 36 асоційованих членів (в тому числі один громадянин України — Віктор Вовк). Крім того, до складу Римського клубу входить Богдан Гаврилишин — український економіст з діаспори.

Римський клуб за самою своєю природою не може служити інтересам якої б то не було окремої країни, нації чи політичної партії і не ототожнює себе ні з якою ідеологією; змішаний склад не дозволяє йому цілком приєднатися до позиції однієї зі сторін у роздирають людство на частини спірних міжнародних справах. У нього немає і не може бути єдиної системи цінностей, єдиної точки зору, він взагалі не прагне до однодумності. Висновки проектів, організатором яких він виступає, відображають думки і результати роботи цілих груп вчених і жодним чином не можуть розцінюватися як позиція Клубу.

Римський клуб в своїй діяльності дотримується трьох засадничих принципів:

· глобальний погляд на комплексні, масштабні світові проблеми, що відображає дедалі зростаючу взаємозалежність країн в рамках єдиної планетарної системи;

· міждисциплінарний («холістичний») підхід та розгляд сукупності актуальних проблем — політичних, економічних, соціальних, екологічних, технологічних, культурних і соціо-психологічних — в їхній взаємодії як частин єдиного цілого;

· розгляд довгострокових наслідків нинішніх проблем, а також політичних рішень і практичних заходів, що знаходяться в арсеналі сучасної політики, — підхід, який не завжди можуть собі дозволити уряди, що зазвичай реагують переважно на поточні потреби слабо поінформованих виборців.

Основні цілі, які поставили перед собою діячі «Римського Клубу»:

· дати суспільству методику, за допомогою якої можна було б науково аналізувати "труднощі людства", пов'язані з фізичною обмеженістю ресурсів Землі, бурхливим зростанням виробництва і споживання - цими "принциповими межами зростання";

· донести до людства тривогу представників Клубу щодо критичної ситуації, яка склалася в світі по ряду аспектів;

· "підказати" суспільству, яких заходів воно має зробити, щоб "розумно вести справи" і досягти "глобальної рівноваги".

У 70-ті роки XX ст. за ініціативою Римського клубу було підготовлено наукову доповідь з проблем деградації навколишнього середовища та зроблено висновок про необхідність призупинення технологічного прогресу, зростання обсягів виробництва матеріальних благ та чисельності населення (концепція "нульового зростання").

Соціальна напруженість – це стан суспільства або його частини, який характеризується соціальним невдоволенням інтересів протягом тривалого часу. Якщо соціальна напруженість у суспільстві своєчасно не зменшиться, то вона може перерости в соціальний конфлікт.

Внаслідок незадовільного соціально-економічного становища в країні набуває зростаючої тенденції незадоволення населення матеріальним станом, умовами проживання та праці, рівнем заробітної плати та пенсії тощо. У результаті цього знижується духовний та культурний рівень населення, підвищується рівень безробіття, виникають такі соціальні небезпеки, як пияцтво, бродяжництво, проституція, вандалізм, тероризм, конфліктні ситуації на міжнаціональному, етнічному, побутовому або релігійному ґрунті. Це ставить під загрозу стабільний стійкий і безпечний розвиток суспільства.

· фізіологічну дезадаптацію певних прошарків населення до труднощів. Наприклад, неможливість нормально пристосуватися до підвищення цін без зниження рівня життя;

· психофізіологічну дезадаптацію, яка виражається в неусвідомлених масових психічних станах (тривога, агресивність, апатія) під час пристосування до труднощів та соціальних змін;

· соціально-психологічну дезадаптацію, яка відтворює усвідомлені конфліктні відношення певних прошарків населення до труднощів і соціальних змін (підвищена політизація, страйки, незадоволення, міграція, злочинність тощо).

Можна визначити ряд важливих проблем безпеки життєдіяльності:

· забезпечення населення електроенергією, газом, нафтопродуктами, вугіллям;

· забезпечення населення житлом, громадським транспортом, громадськими спорудами, спортивними комплексами, медичними закладами та іншим;

· продукти харчування є фізіологічною основою життєдіяльності. Якщо людство не розробить нових видів продуктів харчування, а також своєчасно не адаптується до них, то через деякий час опиниться на межі голодомору або хімічних отруєнь;

· наявність і раціональне використання в інтересах життєдіяльності питної (прісної) води;

· ліквідація (переробка або використання) відходів виробництва, життєдіяльності.

Таким чином, дія –

· шкідливих техногенних чинників може бути усунено людиною повністю;

· техногенних травмо-небезпечних чинників – обмежено допустимим ризиком за рахунок вдосконалення джерел небезпек і застосування захисних засобів;

· природних небезпек може бути обмежена заходами попередження і захисту.

5. Аксіома про потенційну небезпеку діяльності людини

Взаємодія людини з місцем існування може змінюватися в дуже широких межах: від позитивного до катастрофічного, такого, що супроводжується загибеллю людей і руйнуваннями. Негативні дії можуть бути такими, що несподівано виникають, періодичними або постійно діючими в системі «Людина – життєве середовище». Джерелом небезпеки може бути усе живе і неживе.

Суть небезпеки полягає в тому, що можлива така дія на людину, яка призводить до травм, захворювань, погіршення самопочуття і інших небажаних наслідків. Більшою мірою ми зустрічаємося з небезпеками в процесі трудової діяльності.

«Праця - не гра і не забава, - писав К. Д. Ушинский, - вона завжди серйозна і важка, тільки усвідомлення в необхідності досягти тієї або іншої мети в житті може змусити людину узяти на себе ту тяжкість, яка складає необхідну приналежність всякої істинної праці»

Життєдіяльність людини потенційно небезпечна. Твердження про потенційну небезпеку життєдіяльності є аксіомою, що усі дії людини і усі компоненти місця існування, передусім технічні засоби і технології, окрім позитивних властивостей і результатів, мають здатність генерувати травмуючі і шкідливі чинники.

Справедливість аксіоми можна простежити на усіх етапах розвитку системи "Людина – життєве середовище":

· на ранніх стадіях свого розвитку, навіть за відсутності технічних засобів, людина безперервно випробовувала дію негативних чинників природного походження (пониження і підвищення температур повітря, атмосферні опади, контакти з дикими тваринами, стихійні явища і тому подібне);

· в умовах сучасного світу до природних додалися численні чинники техногенного походження (вібрації, шум, підвищена концентрація токсичних речовин в повітрі, водоймах, ґрунті; електромагнітне поле, іонізуючі випромінювання).

При будь-якому виді діяльності людини неминуче виникають відходи і побічні ефекти. Відходи супроводжують роботу промислового і сільськогосподарського виробництв, засобів транспорту, використання різних видів палива при отриманні енергії, життя тварин і людей і тому подібне. Вони поступають в довкілля у вигляді викидів в атмосферу, скидань у водойми, виробничого і побутового сміття, потоків механічної, теплової і електромагнітної енергії і тому подібне. Кількісні і якісні показники відходів, а також регламент поводження з ними визначають рівні і зони тих, що виникають при цьому небезпек.

Значним небезпекам піддається людина при попаданні в зону дії технічних систем; при використанні людиною технічних пристроїв на виробництві і в побуті; електричні мережі і прилади, верстати, ручний інструмент, газові балони і мережі, зброя тощо.

Як відмічено було вище, в основі небезпек лежить людська діяльність, спрямована на формування і трансформацію потоків речовин, енергії і інформації в процесі життєдіяльності. Вивчаючи і змінюючи ці потоки, можна обмежити їх величину допустимими значеннями. Якщо зробити це не вдається, то життєдіяльність стає небезпечною.

Світ небезпек безперервно наростає, а методи і засоби захисту від них створюються і удосконалюються зі значним запізненням. Гостроту проблем безпеки практично завжди оцінювали по результату дії негативних чинників – числу жертв, матеріальному збитку. Сформульовані на такій основі захисні заходи виявлялися і виявляються несвоєчасними, недостатніми і, як наслідок, неефективними.