Читайте также:
|
Формою організації міжнародних валютно-фінансових відносин, закріпленою міждержавними угодами та міжнародними стандартами, є міжнародна валютна система.
Основою цієї системи є грошові одиниці країн, тобто національні валюти. Міжнародна валютна система включає також резервні валюти, міжнародні ліквідні активи, валютні курси, валютні ринки та міжнародні валютно-фінансові організації.
До резервних валют належать вільно конвертовані валюти передусім країн із розвинутою ринковою економікою. Приблизно 75% усіх валютних резервів країн становлять долари США.
У міжнародних розрахунках поширені міжнародні ліквідні активи. Спочатку офіційним резервним активом було золото, яке вільно обмінювалося на грошову одиницю будь-якої країни. Однак із 20-х років XXст. розпочався процес демонетизації золота, тобто його вилучення із системи міжнародного обігу. На початку 1970-х років золото остаточно втрачає зв'язок із валютою і його більше не використовують у міжнародних платіжно-розрахункових операціях.
Міжнародний валютний фонд 1969 р. вперше випустив нові резервні активи - СДР, або СПЗ (спеціальні права запозичення). їх називають ще "паперовим золотом". СДР надають країнам-членам МВФ пропорційно до їхніх квот у МВФ і використовують для безготівкових міжнародних розрахунків через занесення на спеціальні рахунки країн-членів МВФ.
Оцінка СДР здійснюється на базі "кошика" валют, що включає американський долар - 42%, західноєвропейську валюту - 45%,
японську ієну - 13%о. Сферою використання СДР є взаємні розрахунки між країнами на рівні центральних банків. За останні два десятиліття XXст. частка СДР у світових резервах становила лише 5,3%о, що недостатньо для перетворення СДР на головний резервний актив міжнародної валютної системи.
Операції з купівлі-продажу національних валют здійснюються на валютних ринках, які у своїй сукупності в особі центральних банків країн утворюють міжнародний валютний ринок. Першим міжнародним валютним ринком був ринок золота, де його продавали за офіційною ціною. Нині золото є звичайним товаром, а його ціна складається під впливом попиту та пропозиції. Згодом з'явилися власне валютні ринки, на яких формується обмінний курс валюти.
Для встановлення міжнародного валютного порядку та міжнародних правил поведінки в цій галузі створені й успішно функціонують міжнародні валютно-фінансові організації, такі як МВФ, Світовий банк та інші. Основним завданням цих організацій є запобігання валютним кризам у світовій економіці.
У своєму розвитку міжнародна валютна система пройшла три етапи. Перший охоплює період від кінця XIXст. до початку 1930-х років, коли більшість розвинених країн використовувала золото в міжнародних розрахунках. Зокрема 1867 р. на міжнародній конференції в Парижі було введено золотий стандарт. За цієї системи в грошовому обігу обов'язково перебували золоті монети, які вільно обмінювали на будь-яку іншу валюту. До того ж, золото вільно ввозили в країну та вивозили з неї, а основою валютного курсу був монетний паритет. Золотий стандарт передбачав фіксовані валютні курси.
З початком Першої світової війни ця система припинила своє існування і відновилася лише 1922 р. після Генуезької конференції, на якій було започатковано золото девізний стандарт. За золото-девізного стандарту основою здійснення міжнародних розрахунків стають замінники золота - девізи, якими виступають деякі національні валюти, зокрема країн-переможниць у війні.
З Великою депресією 1930-х років система золотого стандарту зазнала краху. У світовій економіці посилилися протекціоністські тенденції, які відчутно зашкодили міжнародній торгівлі. Руйнівною для світової торгівлі та фінансів виявилася і Друга світова війна, тому напередодні її закінчення міжнародна валютна система була практично зруйнована.
Саме в цей період розпочинається другий етап розвитку міжнародної валютної системи. В американському місті Бретон-Вудс 1944 р. союзні держави організували міжнародну конференцію, на якій, зокрема, було досягнуто домовленості про створення системи регульовано-фіксованих валютних курсів. Цю систему, що проіснувала з деякими модифікаціями до 1971 р., називають ще доларовим стандартом або просто Бретон-Вудською. Для регулювання валютних відносин між країнами було створено Міжнародний валютний фонд (МВФ).
За Бретон-Вудської валютної системи кожна країна-член МВФ установлювала номінальний золотий вміст своєї грошової одиниці, що визначало паритет валют і було основою валютного курсу. Валютний курс зберігався незмінним, хоча й було передбачено можливість його коригування в довгостроковому періоді. Країни-члени МВФ втратили право на необмежену кількість девальвацій. Девальвацію можна було провести лише з дозволу МВФ, коригуючи в такий спосіб дефіцити платіжного балансу.
На золото вільно обмінювалася лише одна валюта - долар США. Щобільше, таке право мали лише уряди та центральні банки країн-членів МВФ. США зобов'язалися обмінювати долари цих країн на зливки із свого золотого запасу. Було встановлено ціну американського золота - 35 доларів за тройську унцію. Отже, у Бретон-Вудській валютній системі роль валютних резервів виконували золото і долар США. Однак світові запаси золота зросли сильно, тому долар ставав дедалі вагомішим світовим
валютним резервом. Ціна золота зростає і на початку 2006 р. перейшла межу в 500 дол.
Постійний дефіцит платіжного балансу США упродовж 1950-1970-х років та нагромадження короткотермінової заборгованості як резервного центру врешті-решт підірвали довіру інших країн щодо спроможності США виконувати свої зобов'язання з обміну доларових запасів на золото. Президент США Ніксон15 серпня 1971 р. скасував конвертованість долара на золото. Іншими словами, зв'язок між золотом і міжнародною вартістю долара було розірвано. Одразу після припинення конвертованості золота країни перейшли до вільного плавання валют. Бретон-Вудська валютна система розвалилася.
Третій етап розвитку міжнародної валютної системи починається з другої половини 1970-х років і триває досі. У січні 1976 р. у місті Кінгстон (Ямайка) на нараді представників країн-членів МВФ було підписано угоду, що започаткувала плаваючі валютні курси. Цю систему називають Ямайською або Кінгстонською. По суті, було створено систему, за якої поєднувалися режими плаваючих, спільно плаваючих та керованих валютних курсів. До статуту МВФ було внесено нові положення, які надавали урядам країн можливість вільно управляти валютними курсами.
За такої системи вільне плавання валют поєднується з періодичними інтервенціями центральних банків країн на валютних ринках, які в такий спосіб намагаються стабілізувати або змінити валютний курс. Так з'явився термін "брудне" плавання, тобто плавання курсу, який визначається не лише ринковими силами, але й діями центральних банків.
Нинішня валютна система складна ще й тому, що частина валют у своєму плаванні прив'язана до інших валют. Наприклад, у 1966 р. 65 членів МВФ прив'язали свої національні грошові одиниці до якоїсь іншої валюти, СДР або до певного набору валют. Загалом країни використовують дві основні системи плаваючих валютних курсів:
Вільні курси або незалежне плавання валют;
Регульовані курси або кероване плавання валют.
Вільні курси складаються на валютних ринках у процесі взаємодії попиту і пропозиції на валюту, без втручання державних інституцій у цей процес. Вільне плавання властиве для валюти розвинених країн. Поміж тим на практиці воно трапляється досить рідко. В окремі періоди центральні банки країн втручаються у функціонування валютних ринків, аби призупинити небажані тенденції в динаміці валютного курсу. Через купівлю-продаж певної валюти вони керують або стабілізують її валютний курс.
Регульовані курси - це плаваючі валютні курси, що встановлюються на валютному ринку в процесі взаємодії попиту і пропозиції під впливом валютної політики держави. У режимі керованого плавання перебувають валюти менш розвинених країн. Для нинішньої валютної системи характерне спільне плавання валют, за якого уряди кількох країн домовляються про встановлення меж взаємних коливань курсів. Одним із різновидів спільного плавання є прив'язування курсу національної валюти до базової? валюти - однієї з іноземних валют (здебільшого долара США, СДР Ф або кошика валют). Таке прив'язування може бути "твердим" і "м'яким". За "твердого" прив'язування курс національної валюти змінюється пропорційно до курсу базової валюти. Водночас за "м'якого" - через певні причини коливання курсу національної валюти лише частково збігаються з коливаннями курсу базової валюти.
Отже, міжнародна валютна система пройшла довгий і складний шлях еволюції доки набула сучасних рис. Вона формувалася під впливом становлення світового господарства, тому й відображала основні тенденції та зміни у світовій економіці.
Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 151 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |