Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Соціальне призначення і моральний сенс юридичної професії

Повертаючись до розглянутого у попередньому підрозділі, зазначимо, що термін “юридична етика” не є усталеним, бо у численних підручниках, навчальних посібниках та інших публікаціях науковці замість нього послуговуються ще такими термінами: “професійна етика юриста”, “правова етика”, “етика представників права”, “етика права” і т.п., вкладаючи в них різні смислові відтінки, що так чи інакше стосуються моралі фахівця, який обрав своєю діяльністю сферу, пов‘язану з юриспруденцією у найширшому значенні. Тому у контексті розгляду етичних проблем ділових і професійних відносин важливо торкнутися питання соціального призначення і морального сенсу юридичної професії. Воно висвітлюється різними науковцями досить ґрунтовно. Для даного контексту оптимальними будуть виклади М. Тофтула та В. Лозового і О. Петришина, уривки з праць яких цитуються далі.

Характеризуючи особливості професії юриста, М. Тофтул вважає, що о6‘єктивна основа моралі й етики юриста полягає у специфіці його про­фесійної діяльності. Юристи належать до представників влади, посадових осіб, які здійснюють відповідні повно­важення. Вони мають особливі повноваження щодо захисту інтересів держави, суспільства і громадян від різ­них посягань. Усе це вимагає від них великої відпові­дальності. Закон нерідко прямо визначає державний характер рішень, які приймають юристи. Наприклад, вироки з кримінальних справ і рішення з цивільних виносять від імені держави; прокурор здійснює нагляд за виконанням законів і підтримує державне обвинувачення. Одягнувши форму працівника органів внутрішніх справ, людина стає своєрідним символом Закону і Держави.

Діяльність судді, прокурора, слідчого стосується безпосередніх прав громадян і часто визначає долю людей, їх життя, здоров‘я, благополуччя. Саме тому вона повинна суворо відповідати законам держави і високим моральним нормам [92, с. 237].

Отже, як справедливо зазначає В. Лозовой, об‘єктом діяльності працівників юридичної професії є людські стосунки, люди з їх найважливішими інтереса­ми, потребами, пррблемами, правами і обов‘язками. Не-рідко, виконуючи свої службові обов‘язки, їм доводиться вторгатися в особисте життя людей, вживати різних заходів, у т.ч. й пов‘язаних з обмеженням прав, приймати рішення, які впливають на подальшу долю людини.

Робота таких працівників часто виконується в конфліктних умовах, особливо це стосується праців­ників оперативно-розшукового апарату, слідчих, проку­рорів, суддів, адвокатів й ін. Саме їх суспільство уповно­важує відповідно до закону розв‘язувати соціальні й міжособистісні конфлікти (кримінальні справи, майнові суперечності, напружені шлюбні стосунки та ін.).

Діяльність юрисконсультів, нотаріусів, адвокатів має суспільно необхідний характер, а суддів, прокурорів, слідчих – державну значущість. Вони є посадовими осо­бами, представниками влади, здійснюють владні повно­важення для захисту інтересів громадян, суспільства, дер­жави від різних зазіхань, вирішення соціальних і міжособистісних конфліктів. У своєму спілкуванні з іншими людьми, носіями соціальних ролей, пересічними грома­дянами вони представляють та уособлюють державну вла­ду. Надання працівникам юридичних професій не лише правової, а й моральної санкції на проведення відповід­ної діяльності з охорони і захисту прав людини і грома­дянина з використанням владних повноважень покладає на них високу відповідальність за суворе і точне дотри­мання законності, меж припустимості дій, пов‘язаних з виконанням службових обов‘язків. В обох випадках йдеться про моральні вимоги до поведінки таких працівників [48, с. 19].

Специфікою діяльності юристів вважають і те, що всі їхні дії детально врегульовано законом. І якщо зако­ни не суперечать вселюдським нормам моралі, то діяль­ність юриста переважно залежить від його професійних знань, умінь і навичок та особистого бажання діяти від­повідно до законів. У тоталітарних державах робота юристів складніша, оскільки вимоги права і моралі часто не збігаються, панує свавілля, ігноруються закони. В таких реаліях необхідною, хоч і недостатньою, умовою збереження людяності є відмова від професії юриста. Відмова юриста від чинного законодавства, оскільки воно суперечить вселюдським нормам моралі, вимагає зусиль, на які не кожен здатний.

У демократичній державі відхід від закону, пору­шення, перекручення, хибне його тлумачення і засто­сування розцінюють як аморальний вчинок, що суперечить нормам етики юриста. Нерідко аморальними вважають не лише свідомі порушення закону, а й не­правильні, протизаконні дії й рішення, спричинені не­бажанням глибоко оволодіти необхідними знаннями і постійно їх удосконалювати, неохайністю, неорганізованістю, відсутністю внутрішньої дисципліни й належної поваги до права.

Якщо вимоги моралі й права збігаються, то юрист по­винен визнати виняткову важливість принципу діяль­ності органів юстиції, який зобов‘язує підпорядковуватися тільки закону. Цей принцип дієвий лише за умо­ви незалежності юриста. Суддя, прокурор, слідчий не мають права керуватися у своїй професійній діяльності вказівками, порадами, проханнями осіб і установ навіть найвищого статусу. Юрист особисто відповідальний за законність чи незаконність своїх дій і рішень як перед державою, суспільством, людьми, так і перед своєю моральною свідомістю, совістю.

Закон у цілій низці випадків прямо визначає державний характер рішень, що приймаються. Закони перш за все процесуальні, особливо кримінально-процесуальні, детально і послідовно регулюють службову діяль­ність працівників правоохоронних органів, особливо суддів, слідчих, прокурорів. Їх дії, рішення і за суттю, і за формою (духом і буквою) повинні відповідати закону і вимогам моральної системи суспільства. Дії таких посадо­вих осіб, працівників спрямовані на охорону авторитету державної влади, її органів та їх представників, які мають бути уособленням високої моральної і правової свідо­мості, взірцем моральної і правової поведінки.

У той же час відомо, що сучасне українське суспільство трансформується, у динаміці перебуває й діяльність пра­воохоронних і правозастосовчих органів. Розвиток про­цесів і подій має інтенсивний і нерідко конфліктний ха­рактер. Закони, підзаконні акти (адміністративно-правові, документи, накази, інструкції, статути та ін.) можуть виз­начити діяльність працівників юридичних професій лише у загальних рисах. Їх інтерпретує нерідко керівник служ­бового колективу, а то й сам виконавець. Документи служ­бово-правового характеру не містять чітко визначених рі­шень для нестандартної ситуації, події, тим більше екс­тремальної, а лише визначають межі, у яких ці дії, рішення повинні бути здійснені, прийняті. Межі ці бувають надто широкими. Крім того, мають місце елементи службової таємниці, конспіративності, конфіденційності. Тут від­сутній традиційний моральний контроль з боку громадської думки. Тому у багатьох випадках з вказаних причин працівник вимушений діяти, хоча й у межах закону, але на власний розсуд, за своїми переконаннями, звичкою чи правилами “корпоративної” моралі. Вибір оптимального рішення в такій ситуації залежить від рівня моральної культури виконавця. Працівники, які виконують державні обов‘язки як представники влади, вирішуючи долі інших людей, по­винні мати підвищене почуття обов‘язку, розвинуте по­чуття відповідальності за свої рішення, дії, вчинки. Без високого почуття відповідальності за доручену справу, без глибокого усвідомлення обов‘язку правоохоронець не може розраховувати на ефективність своєї праці. Мо­ральні якості працівника юридичної професії є важливою частиною його професійної культури.

Усі вимоги моралі конкретно-історичного суспільства повністю поширюються на юристів без будь-яких ви­нятків. Ці вимоги визначають їх поведінку як у сфері службової діяльності, так і в позаслужбовому повсякден­ному житті. Будь-які їх дії мають відповідати закону, його суті, а тому й моральним цінностям, на яких базується закон. Перекручення закону, відхід від нього, неадекват­не його тлумачення й застосування є аморальним за своєю суттю. Аморальним є не лише свідоме порушення закону, а й неправильні, протизаконні дії і рішення, обумовлені поверховими знаннями, некомпетентністю, неорганізо­ваністю, відсутністю поваги до права, внутрішньою не­дисциплінованістю чи неохайністю.

Діяльність працівника юридичної професії, як зазна­чалось, базується на загальних моральних і морально-пра­вових принципах гуманізму, справедливості, законності, патріотизму, незалежності, гласності та ін. Принципи мо­ралі це світоглядні орієнтири моральної свідомості, що виражають її вимоги у найбільш загальному сталому виг­ляді. Вони складають сутність моральних аспектів діяльності і моральних відносин і є стратегією моральної пове­дінки людини, спільнот, суспільства. Моральні принципи об‘єднують моральні норми у тій чи іншій (відповідній) сфері суспільного життя чи діяльності і є основою сталої поведінки людини. Вони є загальними для всього суспільства і особливо важливими для працівників органів прокуратури, юстиції, МВС та ін.

Принцип гуманізму (людяності) – провідний, засадничий принцип моралі і права, що визнає людину найви­щою цінністю, вимагає поваги до неї, піклування про неї, орієнтує на захист її гідності, прав і свобод, віри в її здатність до самовдосконалення і спрямовує діяльність суспільства, спільнот, соціальних груп та інших соціаль­них суб‘єктів на створення умов для повноцінного розвит­ку людини.

Гуманізм є головною вимогою сучасної епохи, україн­ського суспільства на сучасному етапі його розвитку. Це не лише основоположний принцип професійної моралі взагалі і юридичної діяльності зокрема, а й службовий обов‘язок правоохоронця, який зобов‘язує його своєчас­но і швидко реагувати на соціальне і моральне зло, пра­вопорушення, антисуспільні, протизаконні, аморальні дії. Невиконання таких професійних функцій засуджується як законом, так і громадською думкою. Без гуманного ставлення до людини правоохоронцю не стати повноцінним фахівцем. Людям цього фаху доводиться бути жорсткими, твердими у боротьбі зі злом при захисті інтересів людини і суспільства, але у цій жорсткості – вища добро­та, оскільки таким чином забезпечуються умови для ста­більності суспільства, гармонійного розвитку людини, проголошеної у ст. З Конституції України найвищою соці­альною цінністю.

Справедливість – це і соціальний, і політичний, і мо­рально-правовий регулятивний принцип, що зобов‘язує враховувати всі аспекти діяльності соціальних суб‘єктів (індивідів, спільнот, соціальних груп, політичних партій, громадських об‘єднань і т. ін.) і встановлювати відповідність між їх заслугами і суспільним визнанням, правами і обо­в‘язками, працею і винагородою, злочином і покаранням, діянням і відплатою, метою і засобами її досягнення та ін. Невідповідність у цих співвідношеннях сприймається як несправедливість. Для утвердження справедливості у суспільстві, міжлюдських стосунках і створюється право і правоохоронні органи. Правовій системі належить го­ловна роль у дотриманні справедливості у суспільстві, вона стоїть на перешкоді її порушень. Справедливість відбивається у законах, які ставлять рівні вимоги до соці­альних суб‘єктів, запобігають порушенням інтересів, прав і свобод людини, забезпечують стабільний розвиток суспільства.

Принцип законності є конкретизацією принципу справедливості, тому вони діють у єдності. Законність, тобто підкорення тільки закону, один із найважливіших прин­ципів діяльності працівників юридичної професії. З прин­ципів справедливості і законності випливають важливі вимоги морального характеру. Юрист будь-якої спеціа­лізації повинен керуватись тільки законом, його духом і змістом, не має права піддаватись тиску, впливу, прохан­ням, порадам і т.ін., звідки б вони не йшли. Він здійснює свої функції в інтересах народу, в ім‘я виконання його волі, що виражена у законі. Юрист виступає в очах сус­пільства як носій справедливості і законності і повинен показувати зразок дотримання закону. Порушення зако­ну його охоронцями, носіями справедливості і законності підриває віру в авторитет і непорушність закону. Юристи морально відповідальні перед суспільством, державою, людьми і своєю совістю. Принцип незалежності підкреслює незалежність юриста від будь-якої чужої волі, але за­лежність від закону.

Патріотизм як моральний принцип означає любов до своєї Батьківщини, свого народу, гордість за його культуру і досягнення, орієнтує на примноження досягнень, вима­гає від правоохоронців захищати інтереси народу, його громадян, служити закону, поважати закон. Це одна із складових патріотизму.

Специфічними ознаками професійної діяльності юриста є гласність, контроль громадськості, громад­ської думки. Тому розгляд справ у судах, як правило, відбувається відкрито, а вироки завжди оголошуються публічно. Суддя, прокурор, слідчий реалізують свої повнова­ження у сфері соціальних і особистих відносин. Беручи участь у розв‘язанні найрізноманітніших конфліктів, юристи несуть особливу правову й моральну відповідальність за свої дії, рішення і навіть за поведінку та вчинки поза сферою професійної діяльності, тому в суспільстві приділяється так багато уваги діяльності не лише правоохоронним органам, органам юстиції, а й зокрема їх чільним працівникам, тому так пристрасно обговорюються проблеми судової реформи і т.п. Це ще раз підтверджує те, що оскільки діяльність працівників юридичної професій як суспільно значуща, необхідна державі та її громадянам, то вона має бути прозорою і у процесі, і за результатами, підконтрольною громадськості. Дотримання юристами моральних вимог (норм), правових норм чи відхід від них, справедливість чи несправедливість рішень, що приймаються, обґрунтованість чи необґрунтованість дій і т.ін. у розвинутих суспільствах завжди контролюється і оцінюється громадською думкою.

Автори численних навчальних посібників обґрунтували низку специфічних моральних вимог до юристів, які дають уявлення про моральні якості, які вони повинні мати. Це гу­манність, терпимість, справедливість, почуття обов‘язку, сміливість, мужність, витримка, чесність, патріотизм. У конкретних службах і в цілому в правоохоронних органах основу морально-правової діяльності, підкреслюють авто­ри, складають загальнолюдські моральні цінності, з їх системою норм. Деякі якості визначаються специфікою службової діяльності, умовами ризику, і тому виходять на перший план такі, як мужність, вірність обов‘язку, почут­тя справедливості, здатність до самопожертвування. Але є й “свої” моральні норми: обов‘язковість нерозголошення інформації, що має конфіденційний характер і отримана виключно у силу можливостей тієї чи іншої служби, й ін. Служби, що працюють в умовах ризику, і їх працівники керуються моральними нормами, які за своєю формою можуть відрізнятись від загальнолюдських норм моралі, але вони зберігають свій моральний зміст.

Головною є орієнтація на моральний ідеал служіння добру, боротьба проти зла. В сучасних умовах актуальними стають такі якості правоохоронця, як вміння самостійно вирішувати службові проблеми, завдання, здатність “бра­ти на себе”. Вони отримали статус найважливіших про­фесійних якостей юриста. Саме законодавство містить у собі моральні вимоги до діяльності правоохоронних органів та їх працівників. Перелік мо­ральних якостей, необхідних юристу будь-якої спеціалі­зації, подається у морально-професійних кодексах відповідних об‘єднань правників. З цими кодексами можна ознайомитися на відповідних сайтах Міністерства юстиції України, Спілки адвокатів чи Ради суддів і т.ін.

Цитований автор підручника з етики М. Тофтул особливо наголошує на моральних якостях юриста, зазначаючи, що законодавство передбачає моральні вимоги і до діяльності судів, правоохоронних органів та їх працівників. Адресуються вони конкретним людям. Передумовою правової і високоморальної діяльності судів і правоохоронних органів є справедливі закони. Проте вона немислима за відсутності у служителів закону, права відповідних моральних якостей, серед яких виокремлюють: а) досконале знання чинного законодавства; без цього юристу не уникнути не правової й аморальної діяльності навіть за наявності в нього багатьох високоморальних якостей і спрямованості на добро, тому деякі юристи, передусім судді, неодмінно повинні мати вищу юридичну освіту; б) уміння правильно застосовувати знання законів, зважаючи не лише на їх букву, а й на дух, яке неможливе без відповідного фахового і життєвого досвіду; цим зумовлена регламентація вікового цензу, стану професійної діяльності кандидата на посаду судді; в) наявність добрих намірів, глибоких переконань у необхідності жити і діяти згідно з чинним законодавством і високими моральними принципами, без цього не будуть належно реалізованими ні висока професійна освіта, ні найдосконаліші фахові уміння.

Особливості професії юриста зумовлюють специфіку моралі людини, яка присвятила своє життя захисту права. Це актуалізує і роль науки про цю мораль – юридичної етики. З основами якої необхідно ознайомитися майбутньому правникові, який прагне оволодіти високою комунікативною культурою. 3 огляду на особливості різних юри­дичних спеціальностей, як вважає автор цитованого підручника [93], правомірними є твердження про необхідність виокремлювати етику судді, прокурор­ську етику, етику слідчого, адвоката, арбітра, юрискон­сульта, нотаріуса тощо, однак, виходячи із мети і предмету цього посібника, можна лише оглядово зупинитися на цьому питанні, відсилаючи читача до рекомендованої для опрацювання літератури. Безперечно, представники юридичної професії у своїй службо­вій діяльності і повсякденному житті повинні керува­тися вселюдськими нормами моралі. Іноді загальні моральні норми не спрацьовують, а вчинок юриста не може вважатися високоморальним, оскільки він ігно­рує специфічні моральні норми представників цієї про­фесії. Наприклад, адвокат, отримавши від підсудного інформацію-зізнання в злочині, не може виступати на суді свідком проти обвинувачуваного як з точки зору права, так і згідно з принципами моралі.

Отже, специфічні норми моралі юриста не повинні суперечити принципам і нормам вселюдської моралі. Вони лише доповнюють і конкретизують їх з огляду на умови діяльності юриста. Тож у цьому сенсі доречно повторити, що юридичну етику трактують і як звід моральних ви­мог до працівників юридичної професії, сукупність правил їх поведінки, моральний кодекс юристів різних спеціальностей. Однак мораль юриста також є сукуп­ністю таких вимог. Цю суперечність долають у процесі розмірковувань, які ґрунтуються на тому, що серцеви­ною моралі є система вимог, а етика досліджує, з‘ясо­вує їх об‘єктивну основу, виправдовуючи одні, піддаю­чи сумніву чи запереченню інші. Раціональні норм закріплюють у відповідних згаданих вище професіиних кодексах. До речі, у навчальному посібнику, значний обсяг якого становлять додатки, наведено тексти морально-професійних кодексів юристів України, а також міжнародних правових актів щодо діяльності юристів. Щоправда, ці публікації – станом на 1.04.2004 р., отже, за минуле десятиріччя відбулися певні зміни. Однак із цього джерела можна ознайомитися з такими документами як “Основні засади професійної етики юристів України”, затвердженими V з‘їздом Спілки юристів України 16.05. 2001 р., Кодекс професійної етики судді, ухвалений V з‘їздом суддів України 24.10.2002 р., із запропонованим Міжнародною конференцією нотаріусів (м. Полтава 15-17.05.2002 р.) проектом Правил професійної етики нотаріуса, з Правилами адвокатської етики, схваленими Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури 1.10.1999 р. [48, с. 67–123].

Ме­тою етики є вдосконалення моралі. Громадська думка, яка захищає мораль, здебільшого консервативна, байдужа до новацій. Тому рекомендації етики вона приймає повільно. Це стосується й моралі юриста, якому доводиться виконувати свої професійні обов‘язки, зважаючи на найрізноманітніші життєві обставини.

Як відомо, у своїй життєдіяльності кожна людина ставить перед собою певну мету і використовує конкретні засоби для її досягнення. Філософи вважають, що мета є однією із визначальних ознак поведінки і свідомої діяльності людини, яка характеризує передбачуваність результату її діяльності, шляхи його досягнення з використанням відповідних засобів.

Якщо проблема співвідношення мети і засобів стосу­ється питань права і правозастосування, то набуває пра­вового статусу. Наприклад, учасники кримінально-про­цесуальних відносин, діючи в установлених законом межах, мають різні цілі і для досягнення їх вдаються до різних засобів.

У тоталітарних державах метою кримінального про­цесу є неодмінне викриття злочинця і жорстоке його по­карання “на науку іншим”. Система доказування перевалено ґрунтується на самообмові, а головним засобом одержання доказів є катування. У демократичних державах проблема співвідношення мети і засобів у кримі­нальному процесі розв‘язується на принципово інших правових і моральних засадах. Метою кримінального процесу є захист особи і суспільства від злочинних пося­гань за допомогою справедливого правосуддя, яке водночас має бути і моральним.

Вступаючи в моральні відносини і відповідно діючи, люди, як правило, мотивують свою поведінку. Мотив є основою вчинку, внутрішньою спонукою до дії і виражає зацікавленість у її реалізації. Він взаємопов‘язаний з метою, бажаним результатом дії. Реалізуючи мету, людина використовує засоби, що можуть бути як мо­ральними, так і аморальними. Розрізнити їх непросто. Так, деякі засоби карного розшуку, на перший погляд, є тотожними тим, якими користуються злочинці: проникнення у злочинну групу, конспіративність, опера­тивна комбінація (дезінформація), вербування, облуда, приховане спостереження й розвідка тощо. Моральним вважається необхідний і достатній для досягнення мо­ральної мети засіб, який не суперечить вищій і найви­щій меті, не змінює її морального характеру. Це форму­лювання містить дві вимоги до засобів морального вибо­ру – ефективність і моральну цінність.

Засоби в кримінальному процесі повинні бути не ли­ше моральними й ефективними, а й дозволеними зако­ном. Необхідною умовою їх ефективності є науковість.

Законодавство має створювати умови для постанов­ки тільки суспільно корисних й узгоджених з інтересами людини як особистості цілей, а також, для використання моральних засобів їх досягнення. Передумовою справедливості є незалежність судів, інших правоохоронних органів, створення відповідних матеріальних умов для їх працівників [93, с. 235–237].

Таким чином, для професії юриста вимоги моралі мають особливий сенс, оскільки істинні законність і правопорядок у суспільстві встановлюються там, де правники спираються на принципи гуманізму, справедливості, чесності. Кожен, хто обрав професію юриста, повинен усвідомити, що чим швидше піде у минуле поширений на обивательському рівні, перекручений погляд, то успішним і надійним є той “професіонал”, який вміє хитро і “грамотно” (таких наймають, до речі, ті, хто здійснює з допомогою юристів рейдерські операції) обходити закон, а не той, який допомагає правильно його дотримуватися і тлумачити, тим краще буде як для кожного громадянина, так і для суспільства загалом, адже будуємо правову, соціальну державу з розвинутим громадянським суспільством, в якому повинен діяти принцип верховенства права, в якому панування права – основа регулювання усіх суспільних відносин.