Соціологія тісно пов'язана з різними науками: з економікою, філософією, політологією та ін Теоретична важливість соціологія стає очевидною в тому випадку, якщо ми доведемо, що властивості явищ, що вивчаються їй не є в інших класах наук і не вивчаються іншими науками.
Соціологія займає загальне, а не приватне місце серед суспільних і гуманітарних наук, вона дає науково обгрунтоване уявлення про суспільство та його структури, забезпечує розуміння законів і закономірностей взаємодії його різноманітних структур. Положення соціології по відношенню до спеціальних суспільних дисциплін те ж саме, що положення загальної біології по відношенню до анатомії, фізіології, морфології, систематиці та до інших спеціальних біологічним галузей знання.
Соціологія одержана широке визнання у всьому світі і міцно зайняла місце серед інших наук. Зростає і роль української соціології у вирішенні нагальних проблем реформування посткомуністичного суспільства, всієї системи соціальних відносин, розбудови нової соціальної реальності в Україні.
Особливе місце соціології в системі суспільних і гуманітарних наук обумовлюється низкою чинників:
- вона є перш за все наукою про громадянське суспільство, його явища та процесії:
- включає загальну соціологічну теорію (або теорію суспільства), яка виступає як теорія і методологія всіх інших суспільних і гуманітарних наук;
- всі суспільні і гуманітарні науки, які вивчають різні сторони життєдіяльності суспільства і людини, завжди включають соціальний аспект, тобто ті закони і закономірності, які досліджуються в тій чи іншій сфері суспільного життя, реалізуються у діяльності людській;
6. теоретичні та соціально-економічні передумови виникнення соціології як науки поява соціології як самостійної науки була викликана розвиткосуспільства й суспільствознавства наприкінці XVIII — початку XIX століття. У цей час світ переживав глибокі соціальні зміни, пов´язані з переходом від традиційного до індустріального суспільства. Саме ці глибокі зміни, викликані потребами капіталістичного суспільства, що розвивалося, заклали ті об´єктивні передумови, що стали основою становлення й оформлення соціології як самостійної галузі наукового знання. Серед них дослідники [4, с.8-12] виділяють три групи чинників (чи передумов), що сприяли виникненню сучасної соціології. Соціально-економічні чинники (передумови), такі як індустріальна революція, ринок вільної праці, урбанізація (тобто зростання ролі міст у розвитку суспільства), розвиток торгівлі і багато чого іншого з наслідками, що впливають на спосіб життя людей, змінюють соціальну структуру, суспільні відносини. Соціально-політичні чинники (передумови), серед яких новий соціальний порядок, панування буржуазних верств, влада капіталу, державна бюрократія, демократизм і т.ін. Інтелектуальні чинники (передумови), такі як філософські ідеї епохи Просвітництва з її духовними орієнтирами — гуманізмом, раціоналізмом, з домінантами прогресу, свободи особистості, наукового знання, ідеями Вольтера, Руссо, Сен-Сімона і багатьох інших.Крім цього, суб´єктивно процес становлення соціології стимулювався прагненням перебороти описовість, абстрактність науки про суспільство і направити її шляхом наукового аналізу конкретних подій життєдіяльності суспільства, заснованого на науковому спостереженні й експерименті.
7. етапи становлення соціологічних знань Соціологічна думка зародилася значно раніше того періоду, коли О. Конт запровадив до наукового вжитку поняття «соціологія». Та й сам він стверджував, що його вчення нерозривно пов'язане з попередніми дослідженнями суспільства і його елементів.У розвитку соціологічних знань окреслюється кілька етапів з яскраво вираженими особливостями. Протосоціологічний період Охоплює проміжок часу від античної доби до початку XIX ст. У межах протосоціологічного періоду виділяють кілька етапів формування поглядів на суспільство, закони його розвитку: античний, середньовічний, епох Відродження і Просвітництва. Важливими є передісторія емпіричної соціології, особливості розвитку державознавства та політичної арифметики. Протосоціологічні погляди в середньовіччі. Розпочавшись у V ст., епоха середньовіччя тривала три періоди: раннє середньовіччя (V—XI ст.), період розвинутого феодалізму (XI — середина XV ст.), пізнє середньовіччя (кінець XV — середина XVII ст.). Історичною межею стали розпад античного суспільства, падіння Західної Римської імперії, формування феодальних відносин, які, спричинивши суттєві соціально-політичні зміни, потребували відповідного теоретичного обґрунтування. Головним джерелом знань про світ, природу, людину, суспільні відносини стає релігія, суттєво потіснивши і навіть поставивши собі на службу науку. Протосоціологічні погляди доби Відродження. Епоха Відродження стала своєрідним синтезом культури, філософських, політичних знань, властивих античності й середньовіччю. Головна домінанта її: орієнтація суспільно-політичної, естетичної думки, культури і мистецтва до ідейно-теоретичних джерел античності. У центрі світоглядних, естетичних конструкцій фігурує людина, а гуманізм — своєрідне світське вільнодумство — витісняє догматизм церкви, схоластику. У розвитку філософської, соціологічної думки епохи Відродження окреслюється три етапи: Протосоціологічні погляди епохи Просвітництва У XVIII ст. продовжують побутувати соціально-утопічні погляди на розвиток суспільства, втілюючись у теоріях утопічного соціалізму Жана Мельє (1664— 1729), Мореллі, Леже-Марі Дешан, які своєрідно трактували природне право, заперечували суспільний договір і вважали необхідною народну революцію для зміни існуючого державного устрою. Класичний період у розвитку світової соціології. На початку XIX ст. конкретизується проблематика традиційної соціальної філософії, набувають розвитку емпіричні соціальні дослідження. Французький мислитель К.-А. Сен-Сімон запропонував вивести науку про людину на рівень знань, які ґрунтуються на спостереженні, зайнятися «встановленням послідовних рядів фактів». Він виробив концепцію «соціальної фізіології», в якій раціоналістичні погляди XVIII ст. поєднував з історизмом у дослідженні суспільних явищ, зробив перший крок до вивчення суспільних явищ як елементів цілісного організму.
8. позитивістська соціологія конта Засновником позитивізму і позитивістської соціології вважається Огюст Конт (1798-1857). Він народився мови у Франції, у ній фінансового чиновника. У 1814 році вступив в Вищу політехнічну школу, з якої був відрахований за антиклерикальні і республіканські погляди. Працював домашнім учителем, з 1818 по 1824 рік - секретарем Сен-Симона. Творчість Конта збіглося з періодом глибоких соціальних змін, які сприймалися їм, як загальний моральний, інтелектуальний і соціальній кризі. Спричинено це кризи вона бачила у руйнуванні традиційних інститутів власності та духовних основ суспільства, за відсутності системи вірувань і поглядів, які б новим громадським потребам, могли стати ідейній основою майбутніх соціальних перетворень. Перехід суспільства до нового стану, по Конту, неспроможна статися без активної участі людини, його вольових і творчих зусиль. Про. Конт вірив у безмежні можливості розуму як рушійної сили історії, в «позитивну» науку, яка має релігію та стати основний організуючою силою суспільства. Свою місію вона бачила у цьому, щоб зробити «Наукову Біблію» майбутнього, поставити науку на чолі всіх форм існування: релігії, політики, соціальної практики. онт класифікував науки з кількох підставах: історичному (по часу й послідовності виникнення), логічному (від абстрактного до конкретному), за складністю предмета дослідження (від простого до складного), характером в зв'язку зі практикою. Через війну основні науки розташувалися в наступному порядку: математика, астрономія, фізика, хімія, біологія, социология. Творчість Конта увійшло класиків світової соціології. Його не було без підстави називають творцем соціології як самостійної науки. Основне завдання Конта полягало у синтезі найбільш плідних ідей свого часу у цілісну програму створення нової науки про суспільство. Конт дуже критично ставився до буржуазної культурі, не вірив у спасенне дію необмеженої конкуренції. Громадський прогрес, вважав він, має спиратися на духовні, реформаційні перетворення. Всупереч ліберальному оптимізму він оцінював складаються раннекапиталистические відносини як вияв глибокої кризи.
9. органічна соціологічна школа Спенсера Одним з таких теоретичних напрямів на ранніх етапах розвитку соціологічної думки була органістична школа в соціології. Її засновником був англійський філософ та соціолог Герберт Спенсер Спенсер справив величезний вплив на соціальні науки свого часу, визначив напрям розвитку соціологічної теорії, окреслив предметне поле дисципліни, основні методичні засади та принципи. Його наукова спадщина складається з таких ранніх творів, як "Вивчення соціології" (1878), "Принципи соціології" та фундаментальної п'ятнадцятитомної праці "Описова соціологія", де характеризуються різні типи суспільств різних часів і місцевостей. Соціологічна система Спенсера ґрунтується на трьох основних елементах: еволюційна теорія, органіцизм, вчення про соціальні організми - інституції. Однією з найвідоміших та найпопулярніших його теорій була еволюційна теорія, де еволюція в соціальному світі ототожнювалася з еволюцією у фізичному світі. На прикладі "фізичного" світу це перетворення пов'язане з формуванням сонячної системи із розсіяної матерії. Тотожність тому - виникнення суспільства як організованого об'єднання людей із значенням чисельності чи поступовим їх злиттям. Еволюція - це процес інтеграції матерії, перехід із невизначеної безлюдної однорідності у визначену різнорідність. Вчений розрізняв два типи еволюцій: просту і складну (інтеграційно-якісні зміни).Г. Спенсер виділяє такі три системи функціональних обов'язків:- продовження роду;- виробничо-розподільчі функції;- регулюючі функції.Завершальна частина системи Спенсера представлена класифікацією та аналізом шести типів соціальних інститутів:- домашні (сім'я);політичні- професійні;- промислові.- церковні;- обрядові
10. Конфліктологічна теорія К.Маркса
У повсякденному спілкуванні слово “конфлікт" застосовується щодо широкого кола явищ - від збройних сутичок і протистояння різних соціальних груп до службових чи сімейних суперечок, до проблем кожної особистості, які супроводжують її протягом усього життя.
Фундамент конфліктології закладався з участю засновників конфліктології - О. Конта, Г. Спенсера, К. Маркса. Їх праці стали, з одного боку загальнотеоретичною базою конфліктології, а з іншого методологічним посібником для розробки практичних прийомів аналізу, оцінки і вирішення соціальних конфліктів.
Велике зацікавлення серед конфліктологів викликала соціологічна теорія Карла Маркса (1818 - 1883), яка розглядає соціальний конфлікт з позицій історичного матеріалізму. Маркс залишився в історії соціологічної думки родоначальником конфліктологічної традиції. Незалежно від історичної долі теоретичних передбачень, практичної реалізації ідей його вчення, основні Марксові наукові гіпотези, дослідницькі моделі, соціологічні узагальнення мають аналітичну продуктивність. Найбільш вживані з них у царині соціології моделі класового конфлікту. Маркс вважав, що конфлікти породжуються насамперед соціальною нерівністю і виявляються у класовій боротьбі. Саме класова боротьба, на його погляд, є не тільки неминучою, а й необхідною для визначення та вирішення протиріч капіталістичного устрою.
Із збільшенням рівня продуктивності суспільного виробництва збільшується розподіл праці і навпаки;
Зростаючий розподіл праці у суспільстві призводить до посилення нерівності;
Відповідно до збільшення продуктивності виробництва зростає згуртованість і солідарність пригноблених;
Чим більша класова солідарність пригноблених, тим ймовірніше загострення конфлікту між тими, хто панує, і тими, хто пригнічений і експлуатований.
11.Концепція ідеальних типів Вебера
Ідеальний тип, за Вебером, - це теоретична конструкція, образ-схема, отримана в результаті спрощення, посилення та логічного поєднання рис феноменів, що трапляються в різні епохи, в різних культурах.
Ідеальні типи культур були виділені на грунті аналізу соціуму за видом існуючого панування. У чистому вигляді М.Вебер виділяє три таких типа:
1раціональний тип панування, що обумовлений раціональними інтересами тих, хто підкорюється, і тих, хто панує. Відповідним йому є правовий тип держави, покора перед законом, а не перед авторитетом; 2 традиційний тип панування, що грунтується на святості традицій та звичаїв. Відповідною йому є патріархальна спільнота на чолі з господарем, якому безумовно підкоряються всі члени спільноти; 3 харизматичний тип панування, що пов’язаний з емоційним сприйняттям влади. Нагадаємо, що харизма – це певні якості особистості, набуті або дані від народження, які дозволяють надихати людей та вести їх за собою). За Вебером, харизма була притаманна засновникам світових релігій (Будда, Іісус, Мухаммед), видатні полководці (Олександр Македонський, Юлій Цезарь, Тамерлан, Наполеон), та видатні політики (Авраам Лінкольн, Петро Перший, В.І.Ленін).
12. Формальна соціологія Зіммеля Вихідною проблемою, від якої починає свої соціологічні побудови Зіммель, є проблема визначення предмету соціології. Як вважав Зіммель, соціологія повинна утвердити своє право на існування не за допомогою вибору особливого, не "зайнятого" іншими науками предмету, а як метод. Соціологія, за Зіммелем, не є наукою, що "володіє власним змістом", оскільки "вона не знаходить собі об'єкта, який не вивчався б якою-небудь із суспільних наук". Звідси, якщо соціологія не може визначити свій предмет шляхом простого вичленовування тих чи інших явищ соціального життя, вона повинна визначити його методологічно, знайшовши специфічну точку зору. Ця специфічна точка зору полягає в тому, що соціологія повинна досліджувати не зміст, а форми суспільного (соціального) життя, те загальне, що властиве всім соціальним явищам. За Зіммелем, у будь-якому суспільстві можна відокремити форму від змісту, а суспільство як таке є взаємодією індивідів. Сама ж взаємодія завжди складається внаслідок певних потягів і заради певних цілей. Як він відзначає, еротичні інстинкти, діловий інтерес, релігійні імпульси, гра і безліч інших мотивів спонукують людину до діяльності заради іншої, з іншим, проти іншого, до сполучення й узгодження внутрішніх станів, тобто до надання впливу. У результаті взаємних впливів на основі індивідуальних спонукальних імпульсів і цілей утвориться єдність, яку він і називає "суспільством".
13. Концепція колективної свідомості Дюркгейма Суспільство, за Е. Дюркгеймом, це не просто упорядкована емпірична система, яка безперервно веде боротьбу за своє самозбереження з різноманітними деструктивними силами, а й осереддя "внутрішнього морального життя", "джерело і вмістилище усіх цінностей". Це своєрідне божество, яке "ззовні" впливає на індивідів, робить з них розумних і моральних істот. Зрештою, суспільство може існувати "тільки в нас і завдяки нам". З одного боку, індивід зобов´язаний суспільству тим, що в ньому є доброго, що забезпечує йому виняткове місце серед інших індивідів, своєю інтелектуальною і моральною культурою. Якщо людину позбавити мови, мистецтва, науки, моральних вірувань, вона деградує до рівня тварини. Характерні атрибути людської природи походять від суспільства. Проте, з іншого боку, суспільство не існує і не живе інакше, як в індивідах і завдяки індивідам. Якщо колективні вірування, традиції та домагання перестануть відчуватися і сприйматися окремими індивідами, суспільство загине, підкреслює французький соціолог.
14. Структурно-функціон. напрямок у сучас. соц.(Партсонс, Мертон) 1) Основоположниками структурно-функціонального аналізу прийнято вважати американських соціологів Толкотта Парсонса (1902 - 1979) та Роберта Мертона (нар. в 1910 p.).Основи своєї наукової концепції Т. Парсонс виклав у працях "Структура соціальної дії" (1937), Соціальна система" (1951) та "Теорії суспільства" (1964). Парсонс неодноразово вказував, що його соціальна теорія ґрунтується не на даних емпіричних досліджень, а на логічному узагальненні. В основі соціологічної концепції ученого три категорії - соціальна система, соціальна функція та соціальна рівновага. Під соціальною системою він розумів комплекс повторюваних і взаємопов'язаних соціальних дій. Для нього є важливим розв'язання такої проблеми як співвідношення дій окремого індивіда з його особистими інтересами і потребами та суспільства з усталеним у ньому порядком. 2) Враховуючи неповторність різних соціальних явищ, Мертон пропонує ввести так звані теорії середнього радіуса дії. Завдяки останнім відбувається накопичення і узагальнення емпіричних даних, на основні чого згодом поповнюється фундаментальна соціологічна теорія. Таким чином, теорії середнього радіуса дії виступають своєрідним містком між емпіричними дослідженнями та теорією суспільства як цілісної системи. По-друге, на відміну від свого попередника, чия концепція носить здебільшого структуралістський характер, теорія Мертона передусім функціональна. Функцією Мертон називає те явище, яке слугує саморегуляції соціальної системи або пристосування її до середовища. Усі функції Мертон поділяє на ті, наслідки дії яких передбачаються соціальними суб'єктами (відкриті), та ті, чиї наслідки не усвідомлюються соціальними суб'єктами (приховані або латентні).
15. Передумови виникнення та розв укр соціології Витоки соціального пізнання в Україні сягають у княжу добу (IX — XIII ст.) і тісно пов'язані з буттям українського народу, формуванням української державності. Виняткове місце у розвитку соціальної думки в Україні кінця XVI — початку XVII ст. займає мислитель І. Вишенський. Життя українського народу і боротьба в жорстких умовах національного, соціального та релігійного переслідування стали в його писаннях центральними темами. Здебільшого вони мають форму "Посланій", адресованих до князя Острозького, до братств, владик і всіх українців. Важливий вплив на становлення української суспільної думки, протосоціологічних ідей XVIII ст. має теоретична спадщина великого мислителя Г. Сковороди (1722-1794 рр.). Провідник демократичних ідей, великий гуманіст — просвітитель, він у своїх творах висунув основні проблеми філософського, історико-соціологічного та етичного характеру. Основне місце в його творчості займають філософсько-соціологічні твори.
16. Соціально-політичні погляди Кирило-Мефод. Товариста Певний внесок у розвиток пізнання, людини, суспільства, гуманітарної освіти, науки та культури зробили представники Кирило-Мефодіївського Братства, створеного наприкінці 1845 - початку 1846 рр. Братство відстоювало ідеал свободи, рівності і братерства, ставило своїм завданням перебудову суспільства на засадах християнства і прагнуло ліквідації кріпацтва, класовості, гноблення людини та народу, поширення освіти й об'єднання всіх слов'ян в одну республіканську федерацію, в якій кожний народ зберігав би свою суверенність. У суспільно-політичних поемах члена Братства Т. Шевченка чітко виражена ідея українського державництва, самостійності, соборності, проголошується заклик до відновлення козацької традиції, українського демократизму, віра у воскресіння України та в зміну суспільного ладу. Шевченко вважав за необхідне встановлення демократичної республіки, взірець якої він вбачав у республіканському устрої США. Творчості Шевченка притаманні гуманізм, людяність, християнська терпимість. Гуманізм Шевченка - це гуманізм не зовнішнього спостерігача. Автор сам є його безпосереднім об'єктом і суб'єктом. Цей гуманізм виходить із внутрішніх джерел народної моралі та ідеалів.
17. Творчість костомарова, шевченка, подолинського 1) Відомий український економіст, соціолог, публіцист С. А. Подолинський (1850 - 1891 pp.) соціологію розглядає як науку про людське суспільство. Коло соціологічних інтересів зводиться до наступної проблематики:*виробнича діяльність людей,*господарські відносини,*соціальна стратифікація,*соціальна мобільність,*взаємозалежність національності;*становища індивіда в суспільстві;*закон боротьби за існування;*закон зростання солідарності людей. Подолинський висуває ідею, що поряд з боротьбою за існування діє і закон зростання солідарності людей. Обґрунтовує тезу, що в громаді, збудованій на основі солідарності, дарвіністський закон виявлятиме себе в тому напрямку, що висуватиме на перші позиції в науці, мистецтві, в сфері морального вдосконалення найбільш розвинутих осіб. 2) У суспільно-політичних поемах члена Братства Т. Шевченка чітко виражена ідея українського державництва, самостійності, соборності, проголошується заклик до відновлення козацької традиції, українського демократизму, віра у воскресіння України та в зміну суспільного ладу. Шевченко вважав за необхідне встановлення демократичної республіки, взірець якої він бачив у республіканському устрої США. Творчості Шевченка притаманні гуманізм, людяність, християнська терпимість. Гуманізм Шевченка — це не гуманізм зовнішнього спостерігача. Автор сам є його безпосереднім об'єктом і суб'єктом. Цей гуманізм виходить із внутрішніх джерел народної моралі та ідеалів. Ідеєю народного права Шевченко обґрунтував висновок, що закон, який дозволяє бранця продати, купити, зробити рабом і утримувати свавільно, не заснований на жодному праві і є антилюдяним. Діяльність і творчість Шевченка істотно вплинули на розвиток суспільно-політичної та соціальної думки в Україні. Соціально-політичні погляди Шевченка знайшли своє найбільше віддзеркалення в поемах "Гайдамаки" (1841 p.), "Гамалія" (1842 р.), "Сон" (1844 p.), "Кавказ" (1845 р.) та інших .3) Уперше в українській науці М. Костомаров звернувся до проблем етногенези українців, а також започаткував етнопсихологію, намагався порівняти з психологічного огляду українців, росіян і поляків.М. Костомаров мав достатньо підстав для того, щоби дійти висновку про неможливість мирного співжиття українців і росіян. Проте він намагався нав'язати протилежну думку. За його переконанням, українці і росіяни взаємодоповнюються, у «південноруське плем'я», яке упродовж тривалого історичного періоду начебто довело нездатність свою до державного життя. Тому український народ мусить жити з росіянами, дати такому співжиттю одухотворене начало". Коментарі зайві: українці - народ недержавотворчий, тому вони приречені жити в тій державі, яку сформували, розвинули і зміцнили росіяни. Отож, сфера діяльності українців не виходить поза межі духовної культури.
18. Емпіричні дослідження народної творчості в Україні Другий період розвитку соціологічної думки в Україні безпосередньо пов'язаний з виникненням соціології як окремої науки. У наукових колах його називають періодом академічної соціології. Розпочинається він за існування та інституціалізації соціології на Заході. Це породжує певні способи бачення й моделі пізнання соціальної реальності, нові підходи, способи вирішення й засоби реалізації соціальних цілей, інтересів і потреб, оскільки соціологічні принципи, методи та концепції були вже досить відомими серед українських науковців.
Прийнято вважати, що українська соціологія заявила про себе у 80-х роках XIX ст. дослідженнями Женевського гуртка українських учених, праці яких друкувалися найчастіше в тамтешньому журналі «Громада».
Учені, які досліджують особливості тогочасної української соціологічної думки наприкінці XIX ст., відзначають, що тодішні дослідження здебільшого трансформували ідеї О. Конта, Г. Спенсера, К. Маркса, виявляли обмаль критичного ставлення до надбань своїх попередників, слабо були заряджені на вироблення власних соціологічних теорій, хоча окремі оригінальні ідеї вони висловлювали. Визначальна риса соціологічної думки в Україні — тісний взаємозв'язок із суспільно-політичними проблемами, з завданнями утвердження національної державності, боротьбою за незалежність, національно-культурне відродження. Специфічною ознакою вітчизняної соціології було її самовизначення як одного з засобів державотворення, розвитку національної самосвідомості. А перші українські соціологи були передусім громадськими діячами, а вже потім науковцями.
19. Політична соціологія Драгоманова Розумів соціологію як універсальну науку. На його думку багато наук мали б стати її розділами. Д. наголошував, що ніхто і ніщо не може загальмувати чи завернути об’єктивні історичні процеси. Вважав, що еволюційний шлях розвитку суспільства забезпечує більший простір для індивідуального і громадського самовираження, ніж соціальне потрясіння. Особливу увагу приділяв проблемам влади, взаємовідносинам держави і суспільства, особистих прав, індивідуальної свободи. Розглядав прогрес як поступовий розвиток ідей, вважав його залежним від розвитку суспільної організації, що єднає його зі спенсерівською теорією еволюції та розвитку людського суспільства. Драгоманов підкреслював, що рухатись треба не від ідеалістичних, романтизованих упевнень про сутність і спрямованість прогресу до реалізації цих уявлень на практиці, а навпаки – від практичних потреб і завдань до практичної діяльності, спрямованої на реформування суспільного ладу.У сфері інтересів М. Драгоманова як соціального дослідника були проблеми влади, державності, прав і свобод особи, етнічність, політика тощо — все, що тепер обіймається назвою “політична соціологія”. Соціологія розумілася ним як універсальна і точна наука про суспільство, що синтезує всі галузі суспільствознавства. Тобто М. Драгоманов йшов у руслі класичної європейської традиції, яку репрезентував, зокрема, позитивізм. Водночас він пропонував власні оцінки й ідеї в площині соціального пізнання, піддавав критиці слабкості органістських теорій, наголошував на важливості історико-соціологічних чинників у фактологічному аналізі.
20. Грушевський як історик-соціолог У 1919 році у Відні Грушевський заснував Український соціологічний інститут (УСІ) – перший укр. соціологічний заклад, у дослідженнях якого переважала соціоантропологічна проблематика розвитку сусп. Було сформовано бібліотеку, відбувалися громадські читання та лекції, видавалися матеріали деякиї соц. досліджень. Під егідою УСІ було видано 13 книжок. Під керівництвом Грушевського в Києві було створено науково-дослідну кафедру історії України, при якій – секцію методології та соц. На формування світогляду Грушевського надзвичайний вплив мав Дюркгейм, з яким він підтримував особисті контакти. Грушевський як і Дюркгейм був за використання історико-порівняльного методу. У теоретичному соціологічному вивченні він торкався й суспільно-політичного устрою, соціально-класової структури тогочасного суспільства, динаміки громадських настроїв, проблем етносоціології, етнополітики й моралі. Праця “Початки громадянства (генетична соціологія)” присвячена висвітленню причин і факторів створення соціальності, виникнення сусп. Домінантою ритму соціальної еволюції є боротьба індивідуалістичних та колективістських тенденцій. Гр розробив перші наукові засади політичної соц. Сенс трасформації людського сусп. – у послідовному переході від традиційних форм господарювання до індустріальних, що створює теоретичні основи нової загальноцивілізаційної типологізації сусп. Структурні зміни, що відбуваються при спеціалізації праці, змушують змінюватися і саму людину. Громадянство – організована людська множинність. Основа укр. народу – селянство, що має стати основою нац.-демокр. розбудови.Отже, заслугою Гр було сприяння оволодінню українською наукою історико-соц методом дослідження, теор та практ його розвиток, а також поширення досвіду навчально-популяризаційної та публіцистичної діяльності.
21.Б.Кістяківський та його проект створення наукової соціології Богдан Кістяківський (1868-1920)дійшов висновку, що надто широке використання природничо-наукових принципів обмежує можливості соціального пізнання. Реальність, яку має вивчати соціологія, включає не тільки економічні відносини, а й дії людей, зумовлені соціальною дійсністю та її культурними формами.
Саме такий підхід до визначення предмета соціологічного вивчення сприяв здобуттю соціологією статусу самостійної науки, остаточному її відокремленню як від природничих, так і від інших суспільних наук.
Б. Кістяківський прагнув застосувати розробки західноєвропейської теоретичної соціології до дослідження національної культури, зокрема, ролі мови в розвитку цієї культури.
Б. Кістяковський запропонував три умови для досягнення науковості в соціології. Перша пов’язана з формуванням основних понять — суспільство, держава, право, культура. Особливий акцент ставився на категорії можливості, ступенях історичного розвитку на критиці формально-логічних методів, на необхідності зв’язку теоретичних понять та схем інтерпретації з реальним повсякденним світом. Друга умова зводилася до виявлення причинних відносин у соціальній сфері, розглядом проблем можливості й дійсності, необхідності й випадковості у соціальних процесах. Завдання соціології, за Кістяковським, — установити причинні зв’язки, що мають характер необхідності. Третя умова стосується проблем цінностей у соціологічному пізнанні. Б. Кістяковський йшов за М. Вебером у розумінні ціннісних міркувань у процесі пізнання і відстоював передову на той час думку про те, що звернення до ціннісних ідей необхідне, оскільки у суспільному житті дослідник стикається не лише із переплетінням причинно-наслідкових зв’язків, але й із певними уявленнями про добро, справедливість, красу тощо.
22. Соціологічна концепція Шаповала. Український інститут громадознавства в празіВчення М.Шаповала про суспільство та соц групи МикитаШаповал (1882-1932 ), який протягом 1924-1932рр. очолював Український інститут громадознавства (УІГ). УІГ провадив активну наукову діяльність у галузі соціології, видавав єдиний на той час український соціологічний часопис «Суспільство», публікував книжки українських соціологів і проіснував аж до 1945 року.
М. Шаповал, досліджуючи проблеми суспільства, дотримувався тези, що суспільство є системою різних угруповань індивідів, що живуть у такому взаємозв'язку, коли поведінка однієї чи кількох осіб спричиняє поведінку іншої чи інших осіб.
На думку М. Шаповала, індивіди на підставі певної мети згуртовуються в групи, які виконують біологічні чи соціальні ф-ції; групи єднаються одна з одною, вростають одна в одну, зв'язуються в агрегат, який уже називається суспільством.
Суспільні групи вчений класифікує на:
• організовані, характерною ознакою яких є внутрішній поділ на керівників і підлеглих (держава, сім'я, церква тощо);
• неорганізовані, в яких нема сталої організації (вікові, мовні, статеві, расові тощо);
• прості, в яких люди поєднані якоюсь одною спільною ознакою (політичною метою, мовою і т. ін.);
• складні, в яких з'єднуються кілька ознак, наприклад суспільний клас, що в ньому інтегруються три ознаки:' професійна, майнова і правова.
Шаповал першим в українській соціології вводить поняття «українське суспільство» і стверджує, що воно стане таким тільки тоді, коли будуть створені українські політичні партії, українські профспілки, українські школи, українські кооперативні спілки як підвалини господарської самостійності.
Згодом, аналізуючи сучасне йому світове суспільство, Шаповал розвиває свої теоретичні ідеї. Так, суспільство він уже трактує як організацію співробітництва людей щодо здобуття і розподілу життєвих засобів для задоволення своїх потреб. Національне суспільство є мікрокосмом світового і має незалежно виконувати свої функції в економічній, політичній і культурній сферах.
23. особливості розвитку соціологогічної думки в Україні в 20 ст. У перші десятиліття XX ст. на українських теренах відбувався активний процес інституціалізації соціологічної науки: створювалися соціологічні навчальні та наукові заклади, здійснювалися теоретичні й прикладні дослідження, видавалися наукові праці. Своєрідним центром цієї роботи у 20-ті роки була кафедра соціології, створена в соціально-економічному відділі Всеукраїнської Академії Наук (ВУАН). Очолював її у 1918—1920 pp. Б. Кістяківський, пізніше — марксист С. Семківський.
Значних зусиль до розвитку вітчизняної соціології у цей період доклав М. Грушевський, який повернувся у 1924 р. в Україну з наміром створити тут систему соціологічних інституцій. Перед цим він заснував у Швейцарії Український соціологічний інститут (1919 p.), який згодом переїхав до Праги, ав1921р. — до Відня. Але його намір не був підтриманий, і М. Грушевський очолив^ науково-дослідну кафедру з історії України, при якій і було відкрито секцію соціології.Науковий плюралізм довше зберігався у прикладній соціології. Так, у 20-ті роки в Україні певні позиції займало фрейдистське вчення. Відомий фізіолог, професор А. Зелений, досліджуючи біологічні, фізіологічні, рефлексологічні аспекти суспільного життя, твердив про майбутню «соціофізіологію». Соціальні проблеми управління розробляв Всеукраїнський інститут праці (Харків). Тут були започатковані дослідження організації виробництва, підготовки кадрів, стимулювання і нормування праці.З кінця 20-х років на теорію та практику соціологічної (практично «марксистсько-ленінської») науки починають впливати сталінські «теоретичні» положення. До «вторгнення» Сталіна у філософію та соціологію вчені інколи дозволяли собі різні трактування предмета, теорії, структури, методології соціології, хоча виходити за межі марксистського напряму не ризикували. У цей час, правда, інколи висловлювалися сумніви щодо існування соціології як науки. Згодом Сталін вольовим рішенням «скасував» її, як і інші неугодні йому науки — генетику, психологію, кібернетику та
24. Соціальна система: поняття, суттєві ознаки Соціальні системи є найбільш складними та значущими. Їхньою родовою ознакою виступає їх людська природа та сутність. Соціальні системи створюються людьми, служать сферою їх діяльності, об'єктом їхнього впливу. Це обумовлює і міцність і слабкість соціального управління, його творчий характер і можливість виявлення суб'єктивізму, волюнтаризму.Соціальні системи володіють специфічними ознаками. Насамперед, кожна з них прагне досягнути певної мети. Люди об'єднуються в різного роду організації, суспільства, класи, соціальні групи та іншого роду системи, яким обов'язково притаманні певні загальні цілі. Між поняттями "мета" та "інтерес" існує тісний зв'язок. "Де нема спільності інтересів, там не може бути єдності цілей", – підкреслював Ф. Енгельс". Отже, однією з основних ознак соціальних систем є їх цілеспрямованість.Неодмінний атрибут кожної з них – прагнення до самозбереження в існуючій якості, прямим наслідком чого є адаптація соціальної системи до внутрішніх та зовнішніх впливів. Якщо дана система досить складна, вона не тільки пристосовується до середовища, в якому функціонує, до впливів з боку інших систем, але й сама активно впливає на них.Існування та розвиток соціальних систем немислимі поза інтенсивного обміну інформацією між системою в цілому та середовищем, між елементами всередині системи та кожного з них із середовищем. Тим самим забезпечується зв'язок суб'єктів та ооєктів управління. Ознака інформаційності також характерна для соціальних систем.
25.Соціальна структура: поняття, фактори, рівні. Соціальна структура — внутрішній устрій суспільства або соціальної групи, що складається з певним чином розташованих, впорядкованих частин (в групі — соціальних індивидів, осіб), що знаходяться у соціальному зв'язку, взаємодіють між собою. Сукупність різноманітних соціальних спільнот та зв'язків між ними складають соціальну структуру суспільства.Серед факторів, що обумовлюють формування соціальних" спільнот та груп, є і природні (ознаки статі, віку, раси), і соціальні (професійні, культурні та інші, ознаки). Так, можна " виділити соціально-територіальні спільноти (мешканці міста і мешканці села), Соціально-демографічні (чоловіки, жінки, діти, молодь, пенсіонери), СОЦіально-етнічні (сім'я, рід, плем'я, народність, нація, етнос). Для К.Маркса основним критерієм соціального структурування було відношення до засобів виробництва, до власності. На цьому ґрунтується класовий поділ суспільства — на рабів і рабовласників, селян і феодалів, пролетаріат і буржуазію. У сучасній соціології поряд я поняттям «клас» вживається термін «страта». Теорія стратифікації виділяє певні верстви і спільноти (страти) за ознаками культури, (Чніти, стилем життя, родом занять тощо. Так, М.Вебер включає в число таких ознак, крім відношення до власності і рівня прибутку, відношення до влади і соціальний престиж.К. Маркс поділяв соціальну структуру в основному на два рівні: клас власників (рабовласники, феодали, буржуазія) та клас, позбавлений власності на засоби виробництва (раби, пролетарі). Саме з класами марксизм та неомарксизм пов'язує соціальну диференціацію суспільства. Клас, який володіє власністю, на думку неомарксистів, домінує в політиці.
26. Соціальні спільноти: поняття, типології. Соціальна спільність — група людей, яка склалася об'єктивно в процесі історичного розвитку, реально існує, практично фіксується, характеризується відносною цілісністю і виступає самостійним суб'єктом. соціальної та історичної дії.Великі Г. — соціальні спільноти, що об’єднують значну кількість людей. Вони можуть бути: а) реальними (контактними), які існують у загальному просторі й часі та об’єднані реальними відносинами: студентська група, співробітники кафедри фармацевтичного ВНЗ, військовий підрозділ, робоча бригада підприємства, колектив аптеки, сім’я. Найбільша за розміром реальна Г. — людство як історична і соціальна спільність людей, об’єднаних різноманітними зв’язками між різними державами і народами. Наступні за розміром реальні Г. — класи, що різняться за місцем у системі суспільного виробництва по відношенню до засобів виробництва. Найменша реальна Г. — діада, два взаємодіючі індивіди; б) умовними (номінальними), які виділяються і об’єднуються з метою їх вивчення на основі деяких ознак (роду діяльності, статі, віку, рівня освіти, національності та ін.). Люди, що складають таку спільноту, можуть не тільки ніколи не зустрічатися, а й не знати нічого один про одного, незважаючи на те, що при цьому вони знаходяться в певних, більш або менш однакових стосунках з іншими членами своїх реальних Г.
27. Соціальні спільноти: поняття типологія масових спільнот. Соціальна спільність — група людей, яка склалася об'єктивно в процесі історичного розвитку, реально існує, практично фіксується, характеризується відносною цілісністю і виступає самостійним суб'єктом.Масова соціальна спільнота — сукупність індивідів, яких об'єднують певні спільні погляди, схильності, смаки тощо.Наприклад, широкі рухи проти ядерної загрози, аудиторії засобів, каналів масової інформації, споживачі модних, престижних товарів, члени любительських клубів, прихильники естрадних «зірок», вболівальники спортивних команд тощо. Масові соціальні спільноти мають в основному статистичний характер. Значною мірою вони є неструктуризованими, аморфними утвореннями ситуативного походження, функціонують на основі і в межах конкретної діяльності, неможливі позацією діяльністю. Тому вони не досить стійкі, їм значною мірою властива гетерогенність (різнорідність) складу.У сучасному світі масові соціальні спільноти можуть серйозно впливати на життя суспільства. Згадаймо, наприклад, відомий рух панків у європейських країнах, різні акції «зелених», спрямовані на захист навколишнього середовища.
28. Соціальні спільноти: поняття, типологія великих спільнот Соціальна спільність — група людей, яка склалася об'єктивно в процесі історичного розвитку, реально існує, практично фіксується, характеризується відносною цілісністю і виступає самостійним суб'єктом.Великі групи — це спільноти людей, які існують у масштабах суспільства та розвиваються за соціально-психологічними закономірностями виявів масової психіки і, на відміну від малих груп, не вимагають обов'язкових особистих контактів. У великих групах, як правило, формуються загальноприйняті норми поведінки, культурні цінності і традиції, спільна думка і масові рухи. До великих груп належать класи, соціальні прошарки, етноси (нації і народності), конфесії, іноді великі партії та громадські організації, вікові й професійні групи тощо.До великих соціальних груп належать також масові рухи. Варто зазначити, що масові рухи — це об'єднання людей, як правило, неміцні й нестійкі, членів яких єднає тільки присутність в одному місці в один час. Взаємодія між ними має характер взаємного посилення емоцій. Соціально-психологічні ознаки масових рухів такі: а) відсутність організованості; б) слабка взаємодія між членами; в) анонімність.
29. Соціальні спільноти: поняття, типологія групових спільнот Соціальна спільність — група людей, яка склалася об'єктивно в процесі історичного розвитку, реально існує, практично фіксується, характеризується відносною цілісністю і виступає самостійним суб'єктом.Групова соціальна спільнота (соціальна група) - сукупність індивідів, яка існує реально, фіксується емпірично, характеризується відносною цілісністю, є самостійним суб'єктом історичної та соціальної дії, поведінки.У суспільстві існує значна кількість типів, видів груп: залежно від чисельного складу розрізняють соціальні групи малі й великі; від характеру зв'язку всередині групи, його міцності, форм здійснення — первинні і вторинні; від природи, особливостей індивідів, які входять до групи, — демографічні, етнічні, регіональні та ін.
Американський соціолог Р. Мертон визначає соціальну групу як сукупність людей, які певним чином взаємодіють між собою, усвідомлюють свою належність до даної групи і вважаються членами цієї групи з точки зору інших. У цьому визначенні акцент робиться на три основні риси, властиві соціальній групі як спільноті: взаємодія між членами групи, почуття належності до даної групи й усвідомлення спільності, єдності з цією групою. Такими рисами може володіти безліч соціальних груп у суспільстві, але з різним ступенем міцності зв'язків, їх формами тощо, що певним чином впливає на виконання групою своєї соціальної ролі та на взаємини між її членами.
Первинна соціальна група — невелика група людей, між якими існують прямі контакти, що відображають різні аспекти їх особистостей.
Важливу роль у ній відіграють сталі емоційні стосунки, які визначають сутність даної групи. До первинних соціальних груп можна віднести сім'ю, закохані пари, групи друзів, невеликі виробничі колективи.
Вторинна соціальна група — група людей, між якими майже відсутні емоційні зв'язки і їх взаємодія зумовлена прагненням досягнути певної мети.
У великій групі важко встановити безпосередні контакти і неможливо створити умови для тісного особистісного контакту всіх членів..
30. Соціальна стратифікація — диференціація суспільства на соціальні класи та верстви населення. Стратифікація — це розташування індивідів і груп згори вниз горизонтальними шарами (стратами) за ознакою нерівності в доходах, рівня освіти, обсягу влади, професійному престижі.Дослідження соціальної структури суспільства — соціальна стратифікація — є однією з теоретичних галузей сучасної соціологіїСоціальна стратифікація означає як сам процес, що безперервно триває в суспільстві, так і його результат. Вона засвідчує не просто різне становище в суспільстві індивідів, родин чи цілих країн, а саме їх нерівне становище. Вона є не лише методом виявлення верств конкретного суспільства, а й портретом цього суспільства. Простратифікувавши населення країни, можна виділити страти (верстви), з яких воно складається. Тому стратифікація — риса будь-якого суспільства. Англійськийсоціолог Ентоні Гіденс розрізняє чотири основні історичні типи стратифікованого суспільства: рабство, касти, стани і класи.Рабство. Воно було граничною формою нерівності, за якої одні люди володіли іншими Касти. У різних регіонах поділ на касти має різні форми. Особливо характерний він для Індії. Як правило, межі між кастами дуже різкі, що практично виключає будь-яку соціальну мобільність. Каста пов'язана з індуїзмом і з ученням про «переселення душі». Стани. Властиві вони європейському феодалізмові. До найвищого стану належали аристократи і вельможі. Класи. Цей тип стратифікованого суспільства є головним об'єктом соціології марксизму. Її основоположник К. Маркс вважав класову структуру суспільства основою розвитку і змін, а виникнення класів пояснював економічними чинниками — суспільним поділом праці, формуванням відносин приватної власності. Соціальна структура сучасного українського суспільства залежить від спрямування сутності соціальних трансформацій, суть яких — у зміні функціональних зв'язків у суспільстві.Структура українського суспільства, зазнавши помітних змін порівняно з радянським часом, досі зберігає багато його рис. Для її істотної трансформації необхідне системне перетворення інститутів власності й влади, що триватиме багато років. Стратифікація суспільства буде й надалі втрачати стабільність і однозначність. Межі між групами і верствами стануть прозорішими, виникне безліч маргінальних груп з невизначеним чи суперечливим статусом.
31. Соціальні відносини, соціальна діяльність, соціальні зв’язки, соціальна взаємодія Соціальна діяльність, як і будь-який інший вид діяльності, має визначену структуру. До числа елементів, що складають зміст соціальної діяльності, відносяться:
• Мотиви, що спонукують людину до участі в соціальній діяльності;
• Мета – результати, на досягнення яких спрямована діяльність;
• Засоби, за допомогою яких ця діяльність здійснюється. Соціальна взаємодія — це форма соціальних зв'язків, що реалізуються в обміні діяльністю, інформацією, досвідом, здібностями, уміннями, навичками та у взаємному впливі людей, соціальних спільнот; система взаємообумовлених соціальних дій, зв'язаних циклічною залежністю, при якій дія одного суб'єкта є одночасно причиною і наслідком у відповідь дій інших суб'єктів. Важливою формою вияву соціальних тривалих, сталих, системних, оновлюваних, різноманітних за змістом зв'язків є соціальні відносини. Вони є відносинами схожості й відмінності, рівності й нерівності, панування і підлеглості між окремими людьми та їх групами. Основою соціальних відносин є соціальні зв'язки, які об'єднують індивідів, групи та інші елементи суспільства у функціональне ціле. Ядром їх є відносини рівності та нерівності, позаяк розкривають взаємини між людьми, які перебувають на різних соціальних позиціях. Йдеться про складну діалектику рівності й нерівності між людьми у межах соціальної структури суспільства. Оскільки відносини абсолютної рівності неможливі, провідними виступають відносини соціальної нерівності.
32. Соціальні організації. Типи організацій та бюрократія Організації є складними соціальними утвореннями. Центральним елементом будь-якої організації є соціальна структура. Вона репрезентується нормативною системою (нормативною структурою) і фактичним порядком (поведінською структурою). Надзвичайно важливими в соціальній організації є цілі, заради яких ця організація утворювалася. Ціль – це бажаний результат чи ті умови, котрих намагаються досягти, використовуючи свою активність, члени організації для вдоволення колективних потреб.
Важливою складовою організації є члени організації, кожен з яких має певні якості та навички, що дають змогу займати п «ні позиції в соціальній структурі і виконувати відповідні соціальні ролі. Члени організації взаємодіють відповідно до нормативної і поведінської структури.Розрізняють наступні види соціальних організацій:
1) Добровільні організації Добровільні асоціації – один з видів соціальної організації, який характеризується трьома основними рисами:1) створені для захисту соціальних інтересів її членів;2) членство є добровільним – не передбачає вимог до окремих людей і не присвоюється з народження;3) організації такого типу не пов’язані з місцевими, державними або урядовими органами.
2) Тотальні організації.
Тотальними соціальними організаціями називають такі організації, які створені для допомоги суспільству, релігійним або іншим структурам. 1) лікарні, будинки та санаторії для людей, які не в змозі самі про себе подбати;2) тюрми і концентраційні табори, створені для утримання людей, які вважаються небезпечними для суспільства;3) військові казарми, морські судна, закриті учбові заклади, трудові табори, створені для певних цілей;4) чоловічі та жіночі монастирі та інші сховища, куди люди тікають від світу, часто з релігійних причин.
3) Бюрократичні організації – навчальні заклади, адміністративні установи, підприємства, торгівельні заклади.- розподіл праці, чітка регламентація обов’язків (посадові інструкції);- існування певного порядку підпорядкованості, ієрархії посадових осіб;- наявність офісу, канцелярії, бюро, управління, де зосереджується вся необхідна інформація;- існування офіційної процедури підбору, підготовки та перепідготовки кадрів;- наявність штатних співробітників;- розробка правил, що регулюють режим роботи; - толерантність, лояльність робітників до своєї бюрократичної організації – представлення інтересів дирекції робітниками, дотримання правил, узгодження соціальної поведінки.
33. Соціальний інститут.:поняття, структура відносин, механізм функціонування, інституціоналізація. Соціальні інститути– це стійкі форми організації спільної діяльності людей Найбільш важливими соціальними інститутами сучасного суспільства є: економічні, що регулюють соціальні зв’язки в господарській сфері, забезпечують процес виробництва, виконують нормативно-розподільну функцію, розподіляючи та перерозподіляючи матеріальні блага чи їх еквіваленти. політичні, що регулюють соціальні зв’язки з приводу використання влади, її здійснення та розподілу. культури та соціалізації,діяльність яких зв’язана з розвитком і поширенням культури, соціалізацією особистості, засвоєнням нею соціальних цінностей. Одним з найважливіших соціокультурних інститутів є сім’я. Його діяльність, відносини між батьками та дітьми, методи виховання тощо визначаються системою правових та інших соціальних норм. Інституціалізація — тривалий та складний процес. Її о знаками є: оформлення соціальної групи, для якої певна діяльність стає професійною; зміна якості самої діяльності, яка стає ролевою, цілеспрямованою, ієрархічною; поява спеціальних закладів, у яких відбувається ця діяльність; виникнення регулюючих її норм, що в міру розвитку професійної діяльності розділяються на моральні та правові.
34. Соціальний інститут: типологія, основні функції різних типів соц. Інститутів Соціальні інститути – це самостійні суспільні утворення, або організовані соціальні системи, які характеризуються стійкою структурою, інтегрованістю елементів, функціональними ознаками. Регулятивна функція проявляється в тім, що функціонування соціальних інститутів забезпечує закріплення та відтворення суспільних відносин, створюючи певні шаблони поведінки. Інтегративна функція полягає в забезпеченні згуртування, взаємозалежності і взаємовідповідальності членів суспільства, що відбувається під впливом інституціоналізованих норм, правил, санкцій і системи ролей. Транслююча функція полягає в передаванні соціального досвіду новачкам соціальних інститутів. Це допомагає їм адаптуватися до цінностей, норм, ролей інституту і забезпечує нормальне його функціонування. Комунікативна функція полягає в розповсюдженні інформації як у самому інституті з метою управління його діяльністю, так і в його взаємодії з іншими інститутами.
35. Соціальний інститут: соціальний контроль, соціальна норма, соціальні санкції. Соціальний інститут — організована система зв'язків та соціальних норм, яка об'єднує важливі суспільні цінності та процедури, які задовольняють основні потреби суспільства. В даному випадку, суспільні цінності — поширені ідеї та цілі, суспільні процедури — стандартизовані зразки поведінки у групових процесах, система соціальних зв'язків — переплетіння ролей та статусів, завдяки яким ця поведінка здійснюється та утримається у визначених межах. Соціальний контроль - це спосіб саморегуляції соціальної системи, який забезпечує впорядкованість взаємодій між людьми завдяки нормативному регулюванню. До його системи входять всі способи реакції як великих суспільних утворень, так і конкретного індивіда на різноманітні конкретні дії людини чи то груп, всі засоби суспільного тиску для того, щоб поставити поза нормовану поведінку та діяльність у певні соціальні межі. Соціальні норми - це правила вироблені суспільством, чи групою людей у процесі їхньої життєдіяльності. Соціальні норми поділяються на моральні, правові, релігійні, корпоративні, сімейні, естетичні. Також до соціальних норм відносять звичаї та традиції. Санкції — засоби заохочення і покарання, що стимулює людей дотримуватися норм.
Дата добавления: 2015-01-12; просмотров: 68 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |