Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Соціологічні теорії особистості Теорія соціального обміну

Читайте также:
  1. III. Релігійна теорія.
  2. Абстракціонізм: теорія кольору В.Кандинського та супрематизм К.Малевіча.
  3. Асиметрії соціального розвитку
  4. Біохімічні та фізіологічні основи вуглеводного обміну
  5. В.О.Сухомлинський про формування гуманної особистості
  6. Введення в економіку. Сутність, предмет і методи економічної теорії.
  7. Взаємозв'язок теорії та практики соціальної роботи
  8. Вимоги до особистості педагога-дефектолога
  9. Виховання як категорія педагогіки, основні категорії теорії виховання
  10. Вікові та індивідуальні особливості особистості та їх урахування в педагогічному процесі.

Її автор Дж. Хоманс розглядав соціальну взаємодію як складну систему обмінів, зумовлених засобами врівноваження винагород і затрат. Стверджуючи, що суб'єкти взаємодіють на підставі свого колишнього досвіду, виділяє чотири принципи взаємодії: 1) чим вище винагороджується певний тип поведінки, тим частіше він повторюватиметься; 2) якщо винагорода залежить від якихось умов, людина намагається відтворити їх; 3) якщо винагорода велика, людина здатна витратити більше зусиль для її отримання; 4) коли потреби людини близькі до насичення, вона докладатиме менше зусиль для їх задоволення. Теорія символічного інтеракціонізму Сформулював її американський філософ і соціолог Джордж Мід (1863—1931), який заперечував, що поведінка людей — це пасивна реакція на винагороду чи покарання. Розглядаючи вчинки людини як соціальну поведінку, засновану на комунікації, в якій вона реагує не тільки на дії, але й на наміри інших людей, Мід виділив два типи дій: значущі й незначущі. Для усвідомлення мотивів дії людини слід уявити себе в її ролі. Значущі події набувають символічного значення, коли поняття, дія чи предмет символізують або виражають зміст іншого поняття, дії або предмета. Теорія драматичного підходу В її основі принципи управління враженнями у соціальній взаємодії. Розглядає соціальні ситуації як мініатюрні драматичні спектаклі: люди діють подібно до акторів на сцені, створюючи певне враження. Її автор Е. Гоффман виходив з того, що люди самі створюють ситуації, щоб виразити символічні значення, за допомогою яких вони справляють гарне враження на інших.

40. Соціальна типологія особистості Типологія особистості як метод пізнання узагальнених характеристик, притаманних тим чи іншим категоріям людей, має багатовікову історію, пов’язану з іменами видатних учених, які у своїх працях приділяли значну увагу описові психологічних, етичних і соціально-політичних типів особистості. Теорія "соціального характеру" У межах психоаналітичного підходу виникли також теорії "соціального характеру", що з'явилися напередодні та після Другої світової війни як спроба соціологів пояснити процеси деіндивідуалізації, поширення конформізму та авторитаризму, виникнення тривожних тенденцій тоталітарного переродження демократичних держав та претензій фашизму і комунізму на світове панування.У межах теорії соціального характеру опрацьовувались питання взаємозв'язку соціально типових характеристик особистості й динаміки суспільних перетворень. Базисний тип особистості за соціалізму та в посттоталітарному суспільствіТермін "базисний (основний) тип особистості" було введено до соціології та концептуально інтерпретовано у працях американських соціологів Абрахама Кардінера та Алекса Інкельса. Базисна особистість немовби репрезентує своє суспільство і постає у двох іпостасях: по-перше, як тип особистості, що статистично найчастіше зустрічається (наприклад, конформіст у тоталітарному суспільстві), а по-друге, як найяскравіший представник цінностей певного суспільства, навіть якщо реальні представники цього соціального типу в меншості (наприклад, "ударник" та "новатор" у радянському суспільстві епохи сталінізму).

 

41. соціалізація особистості: фази, етапи, рівні, стадії соціалізації. Соціалізація — процес інтеграції індивіда в суспільство, у різноманітні типи соціальних спільнот (група, соціальний інститут, соціальна організація) шляхом засвоєння ним елементів культури, соціальних норм і цінностей, на основі яких формуються соціально значущі риси особистостіПерша фаза — немовля. її головне завдання — сформувати у немовляти несвідоме почуття "базової довіри" до зовнішнього світу. Основним засобом для цього слугують батьківська турбота і любов. Якщо "базова довіра" не виникає, у немовляти з'являється відчуття тривоги, недовіри до світу, у дорослому віці воно може обернутися замкненістю, озлобленістю тощо.Друга фаза — раннє дитинство. У дитини формується почуття автономії й особистої самоцінності або, навпаки, сорому. Зростання самостійності дитини на цій стадії узасаднює такі майбутні якості особистості, як почуття відповідальності, поважання дисципліни та порядку.Третя фаза — вік гри (приблизно від 5 до 7 років) — формує почуття ініціативи. Якщо бажання щось зробити самостійно блокується, у дитини виникає почуття провини. У цьому віці вирішальним чинником є групова гра, яка дає дитині можливість приміряти до себе різні ролі. Цей етап відповідальний за утворення почуття справедливості, яку розуміють як відповідність правилу.Четверта фаза — шкільний вік, коли формуються почуття підприємливості та ефективності, здатність добиватися поставленої мети. Найважливіші цінності тут — підприємливість та ефективність. У негативному варіанті в дитини з'являється відчуття неповноцінності як наслідок недостатньо успішного навчання. Саме в цьому віці закладається ставлення до праці.П'ята фаза — юність — характеризується виникненням почуття власної неповторності, індивідуальності, в негативному варіанті виникає протилежне — дифузне "я", рольова та особисті сна невизначеність. Типовим для цієї фази є також "програвання ролей", коли молода людина не обирає ролі остаточно, а начебто приміряє їх до себе.Шоста фаза — молодість — характеризується появою потреби і здатності до інтимної психологічної близькості з іншою людиною, включаючи сексуальну близькість. Незадоволення цих потреб призводить до почуття самотності та ізоляції.Сьома фаза — дорослість — включає насамперед творчу діяльність та відчуття продуктивності; вони виявляються не лише у праці, а й у турботі про інших, включаючи нащадків, у потребі передати свій досвід. У негативному варіанті з'являється відчуття застою.Восьма фаза — зрілий вік, або старість, — характеризується почуттям задоволеності, виконаного обов'язку, повноти життя; у негативному варіанті виникають відчай та розчарування.

Якщо розглядати соціалізацію індивіда як процес його інтеграції до складу певної соціальної спільноти, то можна виділити певні рівні такої інтеграції, а саме:

• об'єктивну (соціально-економічну), в результаті якої людина обіймає певну позицію, положення в структурі спільноти;

• функціональну, що обумовлює виконання людиною певних функцій, ролей;

• нормативну, що визначає готовність людини діяти певним чином для досягнення власних цілей, узгоджених з цілями діяльності спільноти;

• міжособистісну, що визначає ставлення оточення до індивіда, оцінку його взаємодії з ним

 

42.соціалізація особистості:агенти соціалізація,механізм соціалізації. Соціалізація — процес інтеграції індивіда в суспільство, у різноманітні типи соціальних спільнот (група, соціальний інститут, соціальна організація) шляхом засвоєння ним елементів культури, соціальних норм і цінностей, на основі яких формуються соціально значущі риси особистості.

Найважливішу роль в тому, яким виросте людина, як пройде його становлення грають люди, в безпосередній взаємодії яких протікає його життя. Їх прийнято називати агентами соціалізації. На різних вікових етапах склад агентів специфічний.
Крім початковій і тривалої соціалізація буває первинною і вторинною, агенти та інститути соціалізації теж діляться на первинні і вторинні.
Агенти первинної соціалізації - близькі та далекі родичі, які надходять няньки, друзі сім'ї, однолітки, вчителі, лікарі, тренери, лідери молодіжних угруповань. Термін «первинна» в соціології до всього, що становить безпосередню або найближче оточення людини. Агенти вторинної соціалізації - представники адміністрації школи, університету, підприємства, армії, церкви, держави, співробітники телебачення, радіо, пресі, партії, суду і т.д. Термін вторинне визначає те, що надає менший вплив на людину.
Навпаки вторинна соціалізація охоплює другу половину життя, коли людина стикається з формальними організаціями та установами, званими інститутами вторинної соціалізації: виробництвом, державою, засобами масової інформації, армією, судом, церквою і т.д.
Агенти первинної соціалізації виконують кожен безліч функцій (батько - це одночасно опікун, вихователь, адміністратор, вчитель, друг), а агенти вторинної всього одну або дві. Роль агентів первинної соціалізації та їх статус неоднакові: по відношенню до дитини роль батьків є перевершує, а його ровесники знаходяться в рівній з ним позиції і прощають йому багато з того, що не пробачають батьки, порушення моральних принципів і соціальних норм і т.д.

До механізмів соціалізації належать: 1) імітація – усвідомлені спроби дитини копіювати й наслідувати поведінку дорослих і друзів; 2) ідентифікація – засвоєння дітьми поведінки батьків, соціальних цінностей і норм як своїх власних; 3) почуття сорому і вини або негативні механізми соціалізації, що забороняють і придушують деякі моделі поведінки. Але деякі дослідники вживають фройдівськи поняття і для дорослих. Так, Парсонс розуміє під імітацією процес засвоєння ідентифікація – вияв ставлення до соціального середовища та його складових компонентів, прийняття цінностей певних соціальних груп і спільнот, спосіб усвідомлення своєї до них приналежності. У широкому сенсі ідентифікація — це неусвідомлюване прагнення наслідувати взірець, ідеал, що дає змогу перемогти власну слабкість і почуття неповноцінності.

43. соціологічне дослідження:специфіка, основні компоненти, типологізація Соціологічне дослідження — система логічно послідовних методологічних, методичних та організаційно-технічних процедур для отримання наукових знань про соціальне явище, процес.Специфіка кожного з етапів визначається конкретним видом соціологічного дослідження. Їх виділяють залежно від узятих за основу критеріїв. Найважливішими з них є мета дослідження, глибина потрібного аналізу, метод збирання первинної соціологічної інформації, об´єкт дослідження, терміни проведення, відносини між замовником і виконавцем, сфера соціальної дійсності, яку вивчають.До складу основних компонентів програми соціологічних досліджень представники різних шкіл та напрямів відносять компоненти і категорії, зміст яких відображає їх світогляд, рівень та напрям пізнавальних зусиль, можливості використання різних методів при вирішенні завдань. Скажімо, прихильники позитивістської орієнтації основну увагу концентрують на пошуках вихідних фактів та фактологічного матеріалу як засад для обґрунтування тих чи інших положень або висновків. Намагаючись розкрити смисл та витоки гуманістичного напряму пізнання, екзистенціалісти зосереджують основну увагу на окремій особі, на рушійних силах її душі, особливостях почуттів, складі мислення тощо. Прихильники тоталітарної системи зорієнтовані на визнання класових ознак суб'єкта діяльності, що здебільшого виправдовувало боротьбу без усвідомлення глибини та цілей.До головних компонентів програми відносять «вихідну методологічну парадигму» — світоглядну позицію дослідників, яка обумовлює методи, логіку та результати соціологічного дослідження. Наступний компонент програми — мета дослідження, яка об'єднує інтереси вчених та замовників.До найбільш суттєвих і недостатньо з'ясованих відносять категорії «об'єкт», «предмет» та «проблема» соціологічного дослідження, які становлять третій компонент програми.Четвертий компонент програми — завдання дослідження, які поділяють на основні та допоміжні, першо- та другорядні, тобто є ієрархізованими засобами досягнення мети.

П'ятий компонент — понятшно-категоршна структура дослідження.

Шостий компонент — моделювання шляхів вирішення досліджуваної проблеми.

Сьомий компонент програми — вироблення гіпотез дослідження, тобто таких припущень, які, на думку дослідників, здатні пояснити сутнісні ознаки досліджуваного об'єкта.

Восьмий компонент програми — планування дослідницьких робіт.

Дев'ятий компонент програми — вироблення методики дослідження, тобто сукупності програмне впорядкованих історичних, логічних, технічних, організаційних, інформаційних, процедурних та інших засобів, спрямованих на досягнення цілей і завдань соціологічного дослідження.
Десятий компонент програми — забезпечення зв'язку між усіма компонентами програми. Категорія зв'язку багаторівнева, змістово трансформується щодо вимог об'єкта пізнання.Останній компонент програми — підготовка звіту.Соціологічні дослідження поділяють на два типи: опитування громадської думки і власне соціологічне дослідження.

 

 

44.етапи підготовки і проведення соціологічного дослідження Можна виділити чотири головних етапи соціологічного дослідження:

1. Підготовчий. Під час виконання цього етапу готується ескіз дослідження, ідентифікується проблема, визначаються об'єкт і предмет дослідження, його мета та завдання, формується робоча гіпотеза, розробляється інструментальна база, готується кошторис матеріальних витрат.

2. Етап планування програми дослідження, на якому готується програма і формується бюджет дослідження, планується вибірка, визначаються методи, інструментальна база.

3. На етапі реалізації дослідження здійснюються (за необхідності) пілотажне дослідження, підбір і підготовка персоналу, вибір форми його контролю, саме польовий етап, тобто етап збору інформації.

4. Етап оброблення та аналізу інформації містить підготовку первинної інформації для комп'ютерного оброблення: редагування і кодування даних; оброблення та аналіз інформації; підготовку аналітичного звіту, формування висновків і рекомендацій.

 

45. Поняття «вибірка». Типи вибірки. Поняття "вибірки" в статистиці, соціології, маркетингу у двох значеннях..Що стосується типів вибірок, то в принципі їх виділяють три. Мова йде про самих принципах підходу до відбору одиниць вибіркової сукупності з генеральної. Вони можуть бути наступними:стихійний відбір, тобто відбір за принципом добровільності та доступності входження одиниць генеральної сукупності у вибіркову. Він використовується досить часто, у Зокрема, у поштових і пресових опитуваннях. імовірнісний (випадковий) відбір - одна з основних, що використовуються в соціологічних дослідженнях. Головний принцип подібного відбору - забезпечення можливості кожній одиниці генеральної сукупності потрапити у вибіркову. З цією метою використовуються таблиці випадкових чисел, лотерейний підбір, механічний відбір;квотний (стратифікованій) відбір, в основі якого лежить побудова якісної моделі генеральної сукупності, потім - відбір одиниць спостереження у вибіркову сукупність, виходячи з наявної моделі (наприклад по верствам населення, віковою, статевою ознаками і т.д.).В емпіричній соціології є два головних підходи, що визначають тип вибірки: ймовірний і цілеспрямований. Ймовірний відбір краще здійснювати в тих випадках, коли дослідник має можливість скласти повний список одиниць відбору, а цілеспрямований – коли дослідник має відомості про характеристики.

Цільові, або цілеспрямовані, вибірки. В основі цих вибірок лежать статистичні дані опису об'єкта дослідження з найбільш значущих характеристик генеральної сукупності. Як джерело інформації з опису об'єкта дослідження використовують дані державної статистики, результати попередніх опитувань і досліджень.

 

46.особливості соціологічного вимірювання та методи збору соціологічної інформації Методи збору первинної соціологічної інформації. Метод аналізу документів – основний спосіб збирання даних в соціологічних дослідженнях, який передбачає отримання та використання інформації, зафіксованої у рукописних, або друкованих текстах, на магнітних стрічках, кіноплівках, інших носіях соціальної інформації. Метод соціологічного опитування. Його основу становить сукупність запитань респондентові, відповіді якого є необхідною для дослідника інформацією. Опитування – це метод одержання первинної соціологічної інформації, що ґрунтується на усному або письмовому зверненні до людей за допомогою анкети, наслідки якого важливі на емпіричному й теоретичному рівні, Спостереження – це цілеспрямоване сприйняття явищ об’єктивної дійсності, у процесі якого одержуються знання щодо зовнішніх сторін, властивостей та відносин об’єктів, що вивчаються. Іншими словами, спостереження – це пряма реєстрація подій (що відбуваються) з боку очевидця, тобто того, хто спостерігає.Експеримент - це спосіб отримання інформації, що проводиться у спеціально створених і контрольованих умовах, які дозволяють щоразу поновлювати хід явища при повторенні умов.

 

47. особливості аналізу та обробки соціологічних даних Мета опрацювання і аналізу зібраної первинної інформації полягає в кількісній оцінці впливу різних чинників на розвиток соціальних процесів у сфері праці. Первинну соціологічну інформацію можна опрацювати вручну і за допомогою ЕОМ з використанням різних методів ек-мат статистики: простих і комбінаційних групувань, розрахунків середніх величин, регресивного, кореляційного і факторного аналізу. Опрацьована інф може бути подана в таблицях, графіках, діаграмах, рисунках, схемах, які дають змогу інтерпретувати зібрані дані, аналізувати й виявляти певні залежності, робити висновки, розробляти рекомендації. Однак статистичне опрацювання можливе лише за умови кількісного вимірювання ознак досліджуваного явища. У більшості ж соціальних явищ, за винятком таких ознак, як вік, стаж роботи, кваліфікаційний розряд кількісна визначеність відсутня. як виміряти сумлінність, ініціативність, відповідальність? соціологу важливо знати не тільки про наявність чи брак таких, а й про інтенсивність вияву. Для цього використовують соціологічне вимірювання. Соц вимірювання – це процедура, за допомогою якої якісні ознаки соціального явища чи об’єкта, що вивчається, порівнюють з певним еталоном і отримують числовий вираз у пеному масштабі. Еталоном виміру є шкала, яку створює сам соціолог у процесі дослідження. Шкала – це система індикаторів конкретно-емпіричного вияву соціальних ознак і кіль кісних індексів, за допомогою яких досягається перетворення цих ознак на числові показники. Надання кількісної визначеності якісним ознакам, що вивчаються, називають шкалуванням. За допомогою шкалування якісно різнорідні соціальні ознаки приводять до порівнянних кількісних показників. Шкала при цьому виконує роль еталона. Шкалування в сукупності з індексацією утворюють процедуру, що називається в соціології квантифікацією. Квантифікація – це кількісне вираження, вимір якісних ознак. Кількість градацій визначає так звану чутливість шкали – здатність її виявляти ставлення респондента до різних аспектів досліджуваного соціального явища з відповідною мірою диференціації.Відтак шкала виконує три функції: класифікації, ранжирування і запровадження материки – вимірювання інтенсивності вияву соціальних ознак, що вивчаються визначення різниці такої інтенсивності. У зв’язку з цим утворюються 3 види шкал: номінальна, рангова та інтервальна.

 

48.економічна соціологія: об’єкт,предмет, задачі, функції Економічна соціологія — це інтегральна наука, що вивчає соціальні процеси та явища, що відбуваються у сфері економіки.Особливість об'єкта економічної соціології полягає в тому, що досліджується не як окремо взята тенденція у сфері економіки та суспільства, не взаємозв'язки між ними, а механізми, завдяки яким вони регулюються. Конкретний предмет економічної соціології складають:

- соціальне і економічне як окремі самостійні явища в суспільстві;

- збіг соціального і економічного в суспільному житті;

- протилежність соціального економічному, протиріччя між ними;

- вплив соціального на економічне, тобто соціальних факторів на економічні явища;

- вплив економічного на соціальне, тобто економічних факторів на соціальні явища.

Основні завдання економічної соціології:

дослідження статистичних аспектів взаємозв'язків економічної та соціальної сфер,

вироблення підходу до розвитку економіки як соціального процесу,

функціонування і розвиток соціального механізму.

Місце і роль соціології економіки в суспільстві визначається її функціями.
Теоретично-пізнавальна функція - реалізується через дослідження соціально-економічних закономірностей економічного життя, прирощення нових знань у цій сфері.
Прогнозуюча функція - полягає у визначенні найбільш ймовірних тенденцій та перспектив розвитку соціально-економічної діяльності, виходячи з пізнаних закономірностей їх розвитку.
Управлінська функція - полягає в забезпеченні системи управління економічною сферою адекватними і достовірними даними щодо стану вирішення соціально-економічних проблем та відомостей щодо ефективності процесу управління.
Ідеологічна функція - полягає в формуванні соціально-економічного світогляду у всіх учасників економічного життя, орієнтації на сучасний соціологічний погляд щодо ролі людини в соціально-економічних відносинах.
Соціальна функція - інформаційне забезпечення процесу економічної соціалізації індивіда в суспільно-економічні відносини, допомога у формуванні і розвитку соціально-економічної

49. економіка як соціальний інститут: соціальні механізми функціонування Соціальний інститут(з лат. - устрій, установа) - це форма закріплення і спосіб здійснення спеціалізованої діяльності, яка забезпечує стабільне функціонування суспільних відносин.Це поняття широко використовується у вітчизняній і зарубіжній літературі. Воно втілює в собі чотири основні значення:1. Відносно складна соціальна практика, яка підлягає широкому соціальному контролю за допомогою системи позитивних і негативних санкцій (інститут приватної власності, інститут шлюбу).2. Будь-яка складна організація великого розміру (університет, лікарня тощо). Однак соціальний інститут слід відрізняти від конкретних організацій чи соціальних груп. Так, поняття «інститут моногамної сім'ї», тобто сім'ї, заснованої на шлюбі одного чоловіка й однієї жінки, має на увазі не окрему сім'ю, а комплекс заходів, що реалізуються у безлічі сімей цього типу.3. Складна система дій і відносин, яка виконує певні соціальні функції (економічний інститут, інститут освіти тощо).4. Нормативна і відносно стабільна соціальна практика. Таке тлумачення соціального інституту властиве працям із структурно-функціонального аналізу.Соціальний механізм — це складна взаємодія поведінки соціальних спільнот в економічній сфері та внутрішньої і зовнішньої регуляції цієї поведінки. Це складна взаємодія поведінки, її внутрішніх спонукань і факторів, що впливають на поведінку (соціально-скономічне положення груп, різних соціальних інститутів, культури і т. ін.). У всіх випадках способом функціонування соціального механізму розвитку економіки є активність суб´єкта.У схемі структури соціального механізму виділяють ряд блоків, котрі дають змогу уявити собі основні його елементиЦентральний блок відображає соціальну активність соціальних груп, на яку справляють вплив соціально-економічна ситуація, культура суспільства, система керування. Результат соціально-економічного розвитку (рівень розвитку продуктивних сил, національний доход, соціальні якості робітників) впливає на положення груп та опосередковано — на активність. Результати вивчаються органами управління, які вносять корективи до розміщення груп, оплати їхньої праці, розподілу національного доходу тощо.

 

50. Структура економіки як соціального інституту: економ свідомість, поведінка, відносини. Економіка як соціальний інститут має складну структуру. Її можна уявити як сукупність більш конкретних інститутів виробництва, розподілу, обміну та споживання, як сукупність інститу-ціоналізованих секторів економіки: державного, кооперативного, індивідуального.Економічна свідомість — це погляди, погреби, інтереси, ідеї, уявлення, настрої, переконання відносно економічних процесів та явищ, власного соціально-економічного стану, про види занять, трудової діяльності, її винагороди, ставлення до професії, просування по службі та можливостей соціального переміщення, можливостей економічної самостійності та ін. Соціолога цікавить не свідомість взагалі, а функціонуюча реальна свідомість, що визначає конкретну поведінку. Масова реальна практична свідомість складна та суперечлива. В ній існують різнорідні поля, шари свідомості [З]. Вона включає базовий шар, ціннісні утворення у вигляді нових парадигм, старих та нових стереотипів та нестійкі швидко-минучі стани, що піддаються впливу. В умовах загальної кризи суспільства для свідомості характерна надзвичайна нестійкість, суперечливість. На нові складні ситуації свідомість реагує масовими неврозами, міфами спасіння, нігілізмом, песимістичними настроями.

Соціальні ролі, в кінцевому рахунку, залежать від місця соціальних груп у системі економічних відносин, від панування певного тину економічних відносин. Поведінка залежить від того, в якій системі — приватновласницьких чи відносин, що грунтуються на державній власності — виконують свої ролі соціальні групи, в умовах панування адміністративних чи економічних методів управління.

Розвиток економічних зв´язків, взаємодія ведуть до виникнення сталих економічних відносин між виробниками та споживачами, між власниками, орендарями та виробниками та ін. Нові моменти з´являються у відносинах розподілу праці, відносинах зайнятості, відносинах господарської самостійності. Змінюються й інститути планування, стимулювання, добору та розстановки кадрів, пов´язані з управлінням економікою. Це надає особливих форм економічним відносинам.

Взаємодія економічної свідомості, яка виступає у вигляді внутрішнього спонукальника економічної діяльності, із зовнішніми спонукальниками, інституціоналізованими формами та іншими факторами, складає соціальний механізм економічної діяльності та поведінки.

Економічна поведінка – система соціальних дій, позв'язаних з використанням різних за функціями і призначенням економічних цінностей (ресурсів) та зорієнтованих на одержання користі (вигоди, винагороди, прибутку) від їх обігу.

 

 

51. Соціальна поведінка людини у сфері економічної діяльності:сутність, типи економічної поведінки, соц. Механізми регуляції. За умов переходу до соціального ринкового господарства активізуються соціологічні дослідження соціально-економічної поведінки соціально-професійних груп працівників, задіяних у різних сферах господарювання. Професійно-трудова поведінка працівників безпосередньо на робочих місцях характеризується ставленням до праці, дисципліною, якістю праці, відповідальністю, творчою ініціативою. Суб'єктивний аспект діяльності населення у приватному секторі економіки демонструє особистісно-господарську поведінку. Важливе значення для розвитку економіки має так звана споживацька поведінка працівників як у виробничій, так і сімейній сфері. Соціальний механізм регуляції економічної поведінки - це система взаємодії соціально-професійних груп працівників, на котру впливають потреби та інтереси цих груп, а також умови їх функціонування і результати трудового процесу. Діяльність і поведінка соціальних груп є головною рушійною силою як соціального механізму розвитку економіки взагалі, так і (тим більше) часткового механізму реалізації економічної поведінки. Соціальний механізм регуляції економічної поведінки включає декілька соціальних груп, які функціонують на різних його рівнях. Умовно можна виділити два види груп: причетні до управління економічною поведінкою; рядові учасники соціального процесу регуляції економічної поведінки - працівники різних соціально-професійних груп. Соціальна регуляція поведінки працівників передбачає включення в "роботу" соціальної функції стимулювання праці, виявлення, якою мірою ті чи інші види стимулювання сприяють вирішенню проблеми прогресивних соціальних відносин і всебічно розвиненої особи. При цьому стимулювання можна розглядати як один із методів мотивації праці. Зазвичай розрізняють три види мотивації: пряму, владну (примусову) і опосередковану (стимулювання). Пряма мотивація являє собою безпосередній вплив на особистість працівника, систему цінностей шляхом переконання, психологічного "зараження". Владна (примусова) мотивація характеризується загрозою погіршення задоволення певних потреб підлеглого за умови невиконання ним вимог керівника. Вона реалізується у вимогах, розпорядженнях, наказах, загрозах. Стимулювання як метод формування мотивів передбачає право вибору працівником чи трудовим колективом відповідної поведінки залежно від очікуваних переваг.

 

 

52. соціальні аспекти сучасних економічних аспектів в україні Формування засад ринкової економіки створило в Україні принципово нову соціальну та економічну ситуацію, зумовило й певні зміни в соціально-психологічній сфері, у багатьох суспільних та економічних інститутах: формах власності, механізмах розподілу доходів, забезпечення основних соціальних гарантій, соціального страхування та мотивації трудової діяльності, структурній перебудові економіки і формуванні ринкової інфраструктури. Звичайно, як і раніше, діє соціально-демографічна диференціація людей за статтю та віком. Важливим соціальним критерієм є професійно-кваліфікаційний статус, належність до різних галузей господарства. Продовжує діяти розмежування людей за місцем проживання, типом населених пунктів. Зберігається вплив на соціальні та суспільно-політичні відносини різнонаближеності людей до джерел розподілу, перерозподілу ресурсів і продуктів виробництва. Освіта, стаж, місце роботи залишаються критеріями, формують поведінку людей. Нова соціальна структура складається з таких соціальних груп: дуже багаті, багаті, середні, бідні та злиденні. Специфічною рисою сучасної структури є надмірно великий розрив між дуже багатими і дуже бідними. Водночас в українському суспільстві існують процеси та явища, які можна віднести до категорії «соціальні захворювання». Це передусім слабкість моральної, етичної та правової ціннісно-нормативної системи. Соціальна анемія властива періодам кризи, але розмір її поширення в поєднанні з іншими соціальними хворобами (агресивністю, егоїзмом, цинізмом та апатією) є реальною загрозою для українського суспільства. Соціальної реабілітації та соціалізації потребує не лише молодь, а й старше покоління, яке абсолютно не готове до нової поведінки в жорстких умовах «дикого» капіталізму.

53. Соціологія праці: предмет, об’єкт, основні категорії, структура. Соціологія праці — галузь соціології, яка вивчає закономірності формування, функціонування й розвитку соціальних утворень (соціальних спільнот, інститутів) у сфері праці й пов'язані з ними процеси та явища. Завданнями соціології праці є:• вивчення та оптимізація соціальної структури суспільства, трудової організації;• аналіз ринку праці як регулятора мобільності трудових ресурсів;• пошук шляхів оптимальної реалізації трудового потенціалу сучасного працівника;• оптимальне поєднання моральних і матеріальних стимулів та удосконалене ставлення до праці в умовах ринку; Об'єктом соціології праці як спеціальної соціологічної теорії є праця як суспільно значиме явище зі всіма її ознаками, завдяки яким вона відрізняється від інших суспільних явищ. її предметом є структура та механізм соціально-трудових відносин, а також соціальні процеси у сфері праці. Сутність праці як соціального явища виявляється в її функціях.1. Найголовніша - створення матеріально-культурних благ, забезпечення суспільства предметами та послугами, які задовольняють потреби людини2. Забезпечення матеріального добробуту працівника і його сім'ї.3. Соціально-диференційна. Соціально-економічна неоднорідність праці, відмінність у змісті й характері праці визнають відмінність професійно-кваліфікаційних груп робітників. 4. Статусна функція праці, яка зумовлена неоднаковим значенням у суспільстві різних видів праці.5. Формування особистості.

54. Специфіка соціологічного підходу до дослідження трудових відносин Соціологія праці – це спеціальна соціологічна теорія, що вивчає закономірності формування, розвитку і функціонування різних соціальних утворень (систем, спільнот, інститутів) і пов'язаних з ними явищ і процесів у сфері праці. У межах соціології праці вивчають, що таке праця взагалі, які галузеві особливості вона має, і як вони фіксуються (вимірюються) в конкретному випадку. На макрорівні вивчаються: праця як соціальний інститут, її функціонування і зміни; закони поділу та кооперації праці, зміни праці, розподілу за працею; зростання потреб тощо. Об'єктом соціології праці як самостійної галузі соціологічної науки є індивіди, соціальні групи та спільноти в трудовій сфері. Предметом соціології праці є структура і механізм виникнення, функціонування і розвитку різноманітної сукупності соціальних відносин, а також соціальних процесів та явищ у сфері праці. Український соціолог В.А. Полторак виокремлює три основні складові предмета соціології праці:1.соціальні закономірності взаємодії людей із засобами і предметами праці,зокрема механізми дії і форми прояву цих закономірностей в діяльності трудових колективів і особистостей. Це проблеми, пов'язані з діяльністю людини й колективу за умов науково-технічної революції, комплексної механізації та автоматизації трудових процесів (на конвеєрі), в екстремальних умовах праці (на висоті, у темряві, на хімічному виробництві, при підвищеній радіації тощо);2.ставлення людини до праці, її змісту й характеру. Йдеться, насамперед, про мотиватори ставлення людини до праці, пов'язані з матеріальною зацікавленістю, змістом праці, відносинами в колективі тощо, тобто суто соціологічні проблеми; 3.соціальна організація підприємства, колективу, тобто та особлива система відносин, яку утворює сукупність позицій, ролей, цінностей працівників в колективі.

 

55. Праця як вид соціальної діяльності: характер, зміст, функції. Праця – це специфічна форма суспільної діяльності людей. Вона є не лише процесом добування засобів для існування, але і визначає специфіку всіх процесів у суспільстві і суспільного устрою взагалі. Трудова організація не тільки об'єднує людей для виробництва товарів і послуг, але і є формою узгодження, поєднання індивідуальних, групових та суспільних інтересів, найважливішим чинником соціалізації особистості. Таким чином, праця має подвійну соціальну сутність. З одного боку, вона є джерелом багатства і доходів, а з іншого – мірою поведінки людини, засобом її самореалізації, самоствердження як особистості. Таким чином, з одного боку, праця повинна стимулюватися, оскільки вона реалізується з надією на отримання грошового доходу, з іншого – будь-яка приваблива трудова діяльність приносить, крім доходу, задоволення, радість (з цієї точки зору сама по собі праця заслуговує на повагу). Ненормальною ситуацією для працездатної людини є відсутність можливості працювати. Аналізуючи поняття праці, В. Генкін вирізняє два її аспекти: зміст праці— розвиток людини і виробництво благ — і мотиви, що збуджують людину до

праці. Він визначає працю як діяльність, спрямовану на розвиток людини іперетворення ресурсів природи в матеріальні, інтелектуальні та духовніблага. Така діяльність може здійснюватись або за примусом

(адміністративним, економічним) або за внутрішнім бажанням.




Дата добавления: 2015-01-12; просмотров: 37 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.014 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав