Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Общая скрутка изолированных жил. Агрегат.

Колись видатний чеський педагог, реформатор шкільництва, один із засновників сучасної педагогіки Ян Амос Коменський (1592–1670), звертаючись до своїх учнів, сказав: “Вважайте нещасливим той день або навіть ту годину, коли ви не засвоїли нічого нового і нічого не додали до своєї освіти”. У мудрості й далекоглядності цієї настанови кожна креативна особистість могла пересвідчитися на власному життєвому досвіді, адже, замислюючись над сенсом життя і своїм відносно короткотерміновим перебуванням на планеті Земля, вона прагне повноцінно, цілісно, стадійно і т.п. чином наповнювати і здійснювати свій життєтворчий процес. “Життєтворчість як спосіб самопрограмування та творчого здійснення особистістю свого життя, – зазначають філософи освіти, – є унікальним надбанням людини, виявом її зрілості. Замислюючись і творчо реалізуючи своє життя, особистість отримує статус суб‘єкта життя, господаря своєї долі. Без сумніву, мистецтво життя є найвищою розвиненою здатністю до життєтворчості. Ось чому так важливо вчити людину жити і співпрацювати зі своїм життям. Якщо це реалізується, життя для людини стає мистецтвом, красою, добром, задоволенням” [81, с. 59]. У досягненні бажаних позитивних результатів винятково важливу роль відіграє освіта, бо саме через неї можливо готувати людину з глобалізаційним типом мислення, здатну творити і сприймати зміни, нововведення. Саме на це спрямовується освітня політика нашої країни, що має враховувати загальні тенденції світового розвитку, а саме: розширення масштабів міжкультурної взаємодії; демократизація суспільства, зростання можливостей політичного і соціального вибору, звідси – необхідність виховання готовності молоді до такого вибору; здатність спілкуватися зі світом.

Виходячи з цього, змінюється мета освіти. Не випадково ЮНЕСКО визнало ХХІ ст. століттям освіти. Нова парадигма “Освіта упродовж життя” змінила концепцію “Освіта на все життя”, яка була панівною протягом ХХ ст. Йдеться про неперервну освіту, що дає можливість людині, фахівцеві підтримувати свою конкурентоспроможність протягом життя. Така освіта має орієнтувати людину, фахівця у будь-якій галузі знань на оволодіння професійними й особистісними компетенціями, що безперечно, тісно пов‘язане із саморозвитком комунікативної культури. Опанувати цими компетенціями (мається на увазі доволі широкий їх спектр, який наведено і охарактеризовано далі) майбутній правник може в процесі формальної освіти (офіційно набувши сертифіковані документи про освіту), неформальної освіти (йдеться про різні форми додаткового навчання за інтересами в різних умовах), а також інформальної освіти (тобто навчання, пов‘язаного із щоденною діяльністю, в тому числі професійною).

Отже, навчання впродовж життя, як вважають цитовані педагоги, – це готовність і здатність ефективно використовувати та швидко поповнювати, розширювати, інтегрувати власний досвід (у т.ч. знання, навички) для вирішення нестандартних життєвих і професійних завдань, розв‘язання проблемних ситуацій. Уміння вчитися упродовж життя передбачає: а) постійне самонавчання; б) здатність і готовність до зміни виду та способів діяльності; в) позитивне ставлення до навчання, активну творчу позицію у процесі навчання; г) здатність самостійно здобувати нові знання, самостійно формувати нові вміння та навички, користуючись навичками пошуку та використання “підказок” (знаннями та навичками вирішення життєвих завдань з “однаковим походженням”), умінням аналізувати та проектувати їх на новий досвід для вироблення нових, адекватних ситуацій, дій; здатність осмислювати, формувати свій досвід, транслювати успішні моделі діяльності [81, с. 79]. Цьому сприяє компетентісний підхід до організацій й здійснення такого навчання. Цей підхід апелює до сучасної парадигми міждисциплінарних (постдисциплінарних) науки і освіти, а також характеризується використанням поняття “компетенція/компетентність” у комунікативній лінгвістиці, психології та ін. Нами розглядалося поняття комунікативної компетентності, що, звичайно, пов‘язувалося з предметністю дослідження особистісних якостей комунікантів. Однак у різних галузях знань (насамперед у педагогіці) ці поняття інтерпретуються у значно ширшому і водночас конкретнішому розумінні, про що, на наш погляд, повинен знати читач цього посібника. До того ж американські учені створили своєрідну “анатомію” компетентності, яка за умови осмисленого аналітичного розгляду її компонентів, підтверджує важливість їх врахування задля реалізації потреб саморозвитку комунікативної культури. Дж. Равен опублікував монографію “Компетентність у сучасному суспільстві” (1984 р.), в якій розгорнуте трактування поняття компетентності як явища, що складається з великої кількості компонентів, багато з яких незалежні один від одного, деякі з них належать до когнітивної сфери, інші – до емоційної. Ці компоненти можуть замінювати один одного як складові ефективної поведінки, впливаючи на формування особистості. Учений виокремив 37 видів компетентностей, а саме: 1) тенденція до більш цілісного розуміння цінностей та настанов щодо певної мсти; 2) тенденція контролювати власну діяльність; 3) введення емоцій до процесу діяльності; 4) готовність та здатність до самостійного навчання; 5) пошук та використання зворотнього зв‘язку; 6) впевненість у собі; 7) самоконтроль; 8) адаптаційність – відсутність почуття безпорадності; 9) схильність до роздумів про майбутнє – звичка до абстрагування; 10) увага до проблем, пов‘язаних із досягненням мети; 11) самостійність мислення, оригінальність; 12) критичне мислення; 13) готовність вирішувати складні завдання; 14) готовність працювати над чимось складним; 15) дослідження навколишнього середовища з метою виявлення його можливостей та ресурсів (включаючи матеріальні та людські); 16) готовність покладатися на суб‘єктивні оцінки та йти на усвідомлений ризик; 17) відсутність фаталізму; 18) готовність використовувати нові ідеї та інновації для досягнення мети; 19) знання, як використовувати інновації; 20) упевненість у сприятливому ставленні суспільства до інновацій; 21) орієнтація на взаємний виграш та широта перспектив; 22) наполегливість; 23) використання ресурсів; 24) довіра; 25) ставлення до правил як дороговказів бажаних моделей поведінки; 26) здатність приймати рішення; 27) персональна відповідальність; 28) здатність до співпраці для досягнення цілей; 29) здатність надихати інших до співпраці з метою досягнення поставлених цілей; 30) здатність чути інших та сприймати критику; 31) прагнення до суб‘єктивної оцінки особистісного потенціалу співробітників; 32) готовність дозволяти іншим самостійно вирішувати проблеми; 33) здатність розв‘язувати конфлікти; 34) здатність ефективно працювати підлеглим; 35) толерантність до неоднорідного оточення; 36) розуміння політики плюралізму; 37) готовність займатися суспільним та організаційним плануванням.

Дж. Равен не об‘єднав та не систематизував компетенції/компетентності відповідно до окремих груп, що унеможливлювало їхню імплементацію до навчальних програм, проте його класифікація була покладена в основу ключових компетепцій, які були згодом викладені у документах, ухвалених Європейським парламентом.

У 1996 p. для ЮНЕСКО була підготовлена Доповідь Міжнародної комісії з освіти для XXI ст. (голова комісії Ж. Делор). У цьому документі зазначалося, що в XXI ст. переважатимуть глобалізаційні процеси, які створюватимуть стійкі суперечності у відносинах між країнами. Тому за цих умов в освітній сфері просування навчання протягом життя буде одним із шляхів вирішення новітніх, глобальних проблем. Освіта упродовж життя має засновуватися на чотирьох принципових засадах:

1) навчитися пізнавати, поєднуючи достатньо широку культуру з можливістю поглибленої роботи в обмеженому колі дисциплін, це передбачає також уміння вчитися для того, щоб скористатися можливостями, які пропонує освіта впродовж життя;

2) навчитися працювати для того, щоб не лише отримати професійну кваліфікацію, а й у широкому сенсі компетентність, яка дає можливість упоратись із різноманітними ситуаціями та діяти в команді; необхідно вчитися працювати у межах різноманітних соціальних та виробничих умов, із якими можна зіткнутися спонтанно або відповідно до місцевого чи національного контексту.

3) навчитися жити разом, розуміючи іншого та усвідомлюючи залежність один від одного, здійснювати спільні проекти та бути готовим до урегулювання конфліктів в умовах поваги до цінностей плюралізму;

4) навчитися жити для того, щоб сприяти розвитку власної особистості та бути готовим діяти, виявляти незалежність, самостійність суджень та особисту відповідальність; для цього в галузі освіти не варто зневажати жодну з потенційних здібностей індивіда: пам‘яттю, здатністю до розмірковування, естетичним почуттям, фізичними можливостями, здібностями до комунікації.

Хоча у цій доповіді категорія “компетенція/компетентність” не використовувалася, проте ці принципи, як досить легко з‘ясувати, співвідносяться з нею, а отже, позначаються на визначених першочергових цілях освіти у XXI ст.

Того ж року на конференції ЮНЕСКО у Берні В. Хутмахер у доповіді “Ключові компетенції для Європи” акцентував увагу на тому, що необхідно виокремити ключові компетенції, якими мають оволодіти учні середньої школи задля продовження освіти та подальшого працевлаштування. Він висловив думку, що існують різноманітні підходи до визначення кола компетенцій. Так, скажімо, Ж. Ф. Перре запропонував 38 компетенцій, які були розподілені на 7 сфер. Проте під час симпозіуму в Берні кількість цих компетенцій подвоїлася. В. Хутмахера турбував той факт, що перелік компетенцій потенційно тяжіє до нескінченності, а це зрештою призводить до редукції значення цієї категорії, що і трапилося з категорією “знання”. Учений зауважив, що в процесі виокремлення пріоритетних компетенцій необхідно звернути увагу на компетенції “широкого спектру”, які передбачають загальність та не занадто обмежене використання. Ця думка призвела до появи терміну “ключові компетенції”.

Рада Европи виокремила п‘ять груп ключових компетенцій, якими повинні оволодівати молоді європейці, а отже, й українська молодь після підписання угоди з ЄС також повинна прилучатися до такого імплементаційного процесу. Отже, йдеться про:

1) політичні та соціальні компетенції, такі як відповідальність, участь у прийнятті групових рішень, розв‘язання конфліктів, участь у підтриманні та поліпшенні демократичних інститутів;

2) компетенції, пов‘язані з життям у багатокультурному суспільстві; для того, щоб контролювати прояви расизму та ксенофобії, розвиток клімату нетолерантності, освіта має сформувати в молоді такі компетенції, як сприйняття культурної диверсифікації, повагу до інших культур, співіснування з представниками інших культур та народів;

3) компетенції щодо оволодіння усною та письмовою комунікацією; ці компетенції особливо важливі для роботи та соціального життя, особливий акцент робиться на те, що людям, які не оволоділи цими компетенціями, загрожує соціальна ізоляція; у цьому ж контексті комунікації все більшої ваги набуває оволодіння більше ніж однією мовою;

4) компетенції, пов‘язані зі збільшенням рівня інформатизації суспільства, ця група компетенцій передбачає оволодіння ІКТ, розуміння їхнього застосування, слабких та сильних боків, критичного судження щодо інформації, яка поширюється ЗМІ та рекламою;

5) здатність навчатися протягом життя як основа неперервного навчання з метою професійного та соціального зростання, самоствердження, а значить досягнення відповідного рівня конкурентноспроможності на ринку зайнятості.

До речі, протягом останніх двох десятиліть в ЄС проблема неперервної освіти стала центральною темою у документах з розвитку освіти, де розглядається вона як компетентнісне завдання. За цей час створено політичні й соціальні передумови для її підтримання як загальноєвропейської стратегії. Педагогічний контекст реалізації цієї ідеї передбачає навчання європейців демократії, формування в них найважливіших життєвих компетентностей: навичок у сфері комунікації (мовні компетентності), міжкультурного спілкування (соціальні, громадянські, культуротворчі, інформаційні компетентності). Усе це значною мірою співвідноситься з оволодінням комунікативною культурою, що цілковито відповідає меті неперервної освіти. А вона (ця мета) – у розвитку рефлексії особистості, яка полягає не в тому, щоб людину вчити все життя (тут доречно згадати відомі історії зі студентського життя порівняно недавнього минулого т.зв. “вічних студентів”), а втому, щоби вона навчилася самостійно вчитися протягом усього свідомого працездатного життя [81, с. 42].

Щоб знайти своє місце в житті, ефективно освоїти життєві та соціальні ролі, випускники вишу, а відтак – молодий фахівець має володіти низкою якостей – компетенцій, з-поміж яких, відповідно до нашого контексту, наголошуємо на п‘ятьох з одинадцяти, виділених цитованимиавторами, а саме: “використовувати знання як інструмент для розв‘язання життєвих проблем; генерувати нові ідеї, приймати нестандартні рішення і відповідати на них; володіти комунікативною культурою, уміти працювати в команді; цілеспрямовано використовувати свій потенціал (зокрема, професійний, комунікативний) як для самореалізації, так і в інтересах суспільства, держави; уміти здобувати інформацію, отриману з різних джерел, застосовувати її для індивідуального розвитку й самовдосконалення” [81, с. 144]. Усе підпорядковане загалом саморозвитку і самовдосконаленню цілого комплексу якісних показників, що охоплюються поняттям комунікативної культури, а рівень сформованості яких засвідчує фахову конкурентоздатність особистості, здатної забезпечувати кваліфіковане виконання професійних обов‘язків, демонструючи свої фахові комунікативні та інші якісні переваги перед конкурентами на ринку праці.

Очевидно, зважаючи на парадокси сучасного суспільного буття, що полягають у відмові від будь-яких констант, адже життя ввійшло у період перманентних змін, це вимагає не лише професійної й соціальної мобільності, неперервної освіти, фахового і духовного самовдосконалення, а й конкурентоспроможності насамперед на кожному конкретному особистісному рівні.

Актуальність цієї ж проблеми, як вважає В. Бикова, обумовлена глибинними і стрімкими соціально-економічними, політичними, інноваційно-освітніми трансформаціями в житті України, її орієнтацією на інтеграцію з цивілізованою світовою спільнотою, кризовими явищами в економіці, що посилили проблеми молодіжної зайнятості у всьому світі, високої конкуренції на ринку пра­ці серед випускників ВНЗ. Сьогодні у світі майже 40% безро­бітних — молодь. За статистикою, Україна посідає друге місце в Європі з падіння зайнятості серед молоді. За результатами досліджень міжнародного кадрового порталу кількість запитів роботодавців для студентів порівняно з докризовим періодом знизилася вдвічі, набір кандидатів без досвіду роботи впав у 4,5 раза, а кількість претендентів на вакансію збільшилася вчетверо. Зазначені трансформації спонукають до здійснен­ня реформаційних освітніх процесів, модернізації як профе­сійної підготовки у вищій школі, так і управлінських меха­нізмів розвитку навчально-виховних процесів, пошуку нових відкритих, демократичних моделей управління. Отже, на пер­ший план висувається проблема підготовки конкурентоздат­них компетентних фахівців певної галузі, формування їх здат­ності до самостійної професійної діяльності, гнучкої адапта­ції до мінливих умов професійного середовища, самооцінки й розвитку своєї конкурентоздатності, побудови професійної кар‘єри [11, с. 4].

Враховуючи важливість розуміння сутності поняття “конкурентоздатність фахівця”, його структури, показників і рівнів сформованості, а також впливу на успішність кар‘єри і професійної реалізації юриста, конспективно викладемо здійснений згаданою авторкою на належному науковому рівні, за її словами, компонентно-структурний аналіз феномена “конкурентнозданість фахівця”.

Це поняття визначається “як складна, багаторівнева, інтегральна властивість, що дозволяє особистос­ті відповідно до її індивідуальних властивостей, потреб, праг­нень брати участь і отримувати переваги в конкурентних від­носинах в обраній для себе сфері професійної діяльності. Конкурентоздатний фахівець – орієнтований на успіх професіонал з яскраво вираженою потребою в досягненні успіху, збагаченні знань та застосуванні у професійній ді­яльності, оновленні професійного досвіду, творчому само­вираженні, відрізняється самостійністю прийняття рішень і дій, розвинутим емоційним інтелектом, здатний до адаптації у професійному конкурентному середовищі, адекватної оцін­ки дійсності, рефлексії власної діяльності.

Як інтегративна характеристика конкурентоздатність фа­хівця об‘єднує реалізовані й потенційні якості особистості, які не лише відповідають вимогам соціального замовлення, а й сприяють досягненню успіху в умовах, що динамічно змі­нюються та забезпечують внутрішню впевненість у собі, у своїй професійній компетентності, гармонію із самим собою та довкіллям. Конкурентоздатність фахівця визначається ступенем задоволення потреб споживача робо­чої сили, виявляється у професійній діяльності, проектується на всі сфери життєдіяльності людини. Конкурентоздатність фахівця – це не лише відповідність або невідповідність (конкурентна перева­га) його трудового потенціалу вимогам, що висуваються, а й ступінь відповідності попиту роботодавця критеріям та мін­ливим вимогам ринку праці стосовно професійно-освітнього рівня кваліфікації, віку, статі, ділових та особистих якостей порівняно з відповідними характеристиками інших працівників, які теж пропонують себе на ринку праці. Отже, конкурентоздатність фахівця показує, якою мірою його вікові, про­фесійні, кваліфікаційні, фізіологічні, соціально-побутові ха­рактеристики відповідають умовам його найму на ринку пра­ці, що відображають кон‘юнктуру попиту і пропозиції на фа­хівців певної якості. Саме від рівня конкурентоздатності за­лежить специфіка трудового потенціалу в ринкових умовах.

Враховуючи це, визначення конкурентоздатності як багаторівневого інтегрального особистісного утворення, котре проектується на всю життєдіяльність людини, включаючи й комунікативну сферу, що є визначальним чинником активізації діяльності особистості, перш за все профе­сійної, має бути важливим орієнтиром освітньої діяльності, в якій значне місце посідає неперервне навчання, що разом з іншими факторами спрямоване на формування зазначеного феномена.

Вирішити низку завдань, що стосуються управління процесом формування конкурентоздатного фахівця (а цим повинні однаковою мірою перейматися як викладачі, так і майбутні фахівці, проявляючи якнайбільшу зацікавленість як до теоретичних, так і до практичних аспектів), неможливо без дослідження сутності та структури цього поняття. Науковці до структури конкурентоздатної особистості включають професійні, психологічні й особистісні характе­ристики; якості пізнавальні, виробничі і соціальні; індивіду­альні здібності; ціннісні орієнтації; професійні компетент­ність і кваліфікацію. Акцентують увагу на необхідності формування у майбутніх фахівців на рівні особистісних якос­тей (мобільність, адаптивність, комунікативність, самостійність, пристосовність, цілеспрямованість, ціннісні орієнтації й установки, соціальна пам‘ять, критичне мислення, здат­ність до самопізнання, саморозвитку, самоосвіти, соціальна рухомість); на рівні характеристик діяльності (рефлек­сивність, креативність, проективність, прогнозування, цілепокладання, гнучкість, пластичність); на рівні процесів перетворення власної особистості, діяльності, навколишньо­го середовища. Це дозволяє стверджувати, що конкурентоздатність фахівця не можна зводити лише до професійно­го аспекту. Не менш важливими є позапрофесійні соціаль­но зумовлені аспекти компетентності особистості. Від того, яке враження справить майбутній фахівець на роботодав­ців і оточення, значною мірою залежатиме його соціальний і професійний успіх. Тому до структури конкурентоздатності особистості майбутнього фахівця мають входити як професійно значущі, так і соціально затребувані якості особистості, про значну частину яких йшлося у попередніх підрозділах цього посібника. Однак В. Бикова цілком вмотивовано, дотримуючись обраної методології висвітлення цієї актуальної проблематики, наголошує і на тих, які нами вже розглянуто. Таке повторення відомого, щоправда в дещо іншій інтерпретації, служитиме кращому розумінню, глибшому осмисленню концептуальних положень, а відтак сприятиме читачеві у виробленні своїх прагматичних підходів до реалізації набутих знань у своїй професійній діяльності.

Отже, В. Бикова вважає, що особливе місце серед основних ознак конкурентоздатного фахівця займають адаптаційні здібності і прагнення успіху. Якщо вважати успіхом досягнутий позитивний конкретний результат виконаної роботи, то на думку авторки, стає очевидним, шо конкурентоздатна особистість будуватиме власну поведінку, намагаю­чись перемогти у суперництві з іншими, досягнути поставле­ної мети, посісти відповідне місце у суспільстві.

Фахівці наголошують на необхідності виокремлення в структурі конкурентоздатності фахівця таких якостей: потре­ба у самовдосконаленні й неперервному розвитку (особистісний компонент), прагнення до здобуття професійних знань (когнітивний компонент), здатність до адаптації в мінливих соціально-економічних умовах (професійний компонент). Конкурентоздатний випускник – це фахівець, який має сис­темне мислення, озброєний загальною міждисциплінарною методологією професійної діяльності; володіє арсеналом су­часних інформаційних технологій, теоретичних та інструментальних засобів усіх дисциплін і, особливо, системним аналі­зом цільових, пізнавальних і професійних проблем. Такий кон­курентоздатний майбутній фахівець підготовлений до глибокого розуміння предмета, професійної мобільності та непе­рервної освіти й самоосвіти.

Аналіз результатів наукових досліджень свідчить, що у цей час певною мірою сформувалось уявлення про пріоритетні якості, які визначають конкурентоздатність фахівця, але відкритим залишається питання структурування і змісту основних складових цієї властивості особистості. На сьогодні у вітчизняних психологічних дослідженнях від­сутні чіткі критерії, за якими конкурентоздатна особистість відрізняється від неконкурентоздатної, не виді­лено її основні характеристики, а також недостатньо розроб­лено діагностичний інструментарій для їх вивчення. Враховуючи це, здійснюється компонентно-структурний аналіз феномена конкурентоздатності фахівця, який подається у конспективному викладі.

Особливо виділяється з-поміж основних ознак конкурентоздат­ності фахівця потреба в самореалізації, самоутвердженні завдяки реалізації всіх здібностей, талантів, що є фундаментальною потребою людини. Їй притаманне прагнення до самовдосконалення та варіативностi здійснюваних практичних операцій, до постановки та досягнення визначених цілей. Представники гуманістичної психології вважають людину активним творцем власного життя, що має свободу вибору, розробляє та розвиває індивідуальний стиль життя (“людина сама себе обирає”). Беззаперечною є вагомість такої здатності людини, як самотворення (у цей процес, що триває протягом усього свідомого продуктивного життя людини, вкраплюється разом з багатьма іншими і такий компонент, як саморозвиток: формування комунікативної культури). Безумовно, від внутрішніх прагнень фахівця залежить і формування активної життєвої пози­ції, і визначення цілей власної діяльності, і вибір засобів до­сягнення поставлених цілей, і прагнення утвердити себе як особистість, конкурентоздатного фахівця. В умовах конку­ренції об‘єктивно пробивають собі шлях найбільш життєді­яльні особистості (починає формуватися, нова модель життєдіяльності, в центрі якої перебуває той, хто креативний, ініціативний, підприємливий, стійкий і послідовний у пошуках життєвої перспективи і т.д.).

Вибір визначальних напрямів життєвого шляху, генераль­них ліній самореалізації особистості – це передусім вибір го­ловних життєвих цінностей, серед яких цінності праці та про­фесійної діяльності можуть посідати різні місця – від усепоглинальної домінанти до несуттєвого об‘єкта орієнтації. Від­повідно до цього формуватимуться і життєві цілі, плани та домагання молоді, шо визначає свій професійний шлях.

Стрижнем процесу формування майбутнього фахівця як конкурентоздатної особистості є система ціннісних орієнтацій (вербалізовані й усвідомлені суб‘єктом інтелектуальні, політичні, моральні, естетичні засади оцінювання об‘єктів, диференціація їх за ознаками суб‘єктивної значущості). Саме система цін­нісних орієнтацій формує спрямованість конкурентоздатної особистості. Вона формується в процесі життєдіяльності май­бутнього фахівця, потім локалізується, стає ієрархізованою, тож кожен учинок, кожна дія певним чином визначені цією системою способів розв‘язання професійно важливих завдань, професійних і життєвих колізій, пошуку оптимальних шляхів подолання негативних наслідків.

Соціологи, які вивчали проблеми професійного самовиз­начення молоді, дійшли висновку, шо ціннісні орієнтації слід розглядати як основні компоненти механізму, що здійснює внутрішню регуляцію такого різновиду соціальної поведін­ки, як вибір професії. Звичайно, необхідно брати до уваги те, шо регуляцію професійного самовизначення не варто одно­значно пов‘язувати із ціннісними орієнтаціями. Попри тіс­ний зв‘язок із мотиваційним середовищем особистості, вони, втім, не виступають безпосередніми спонуками і регулятора­ми поведінки, а лише визначають головні життєві орієнти­ри, шлях до яких не завжди виявляється освоєним. Про це свідчать відомі феномени незбіжності вербальної (побудова­ної на ціннісних судженнях і преференціях) і реальної пове­дінки. Але вочевидь зрештою система поведінки виникає із системи цінностей людини. І якшо із безпосередньо вимірю­ваних ціннісних преференцій не вдається визначити реальні життєві пріоритети людини, то причина криється не в тому, шо ціннісні орієнтації та поведінка не пов‘язані, а в тому, що зв‘язок цей неоднозначний, суперечливий [11, с. 7–9].

Для креативної особистості пошук виходу із таких життєвих ситуацій – це ще одна важлива нагода пересвідчитися у самоефективності. І такий наполегливий пошук, як правило, увінчується успіхом. Інакше й бути не може. Адже конкурентоздатний фахівець усвідомлює, що цінності особистості (пріоритети в яких вона живе та працює) утворюють систему її ціннісних орієнтацій, які стають регуляторами її саморозвитку. Тому реалізація цінностей і є, власне, досягненням найглибшого рівня структури особистості, її самоактуалізації. Сучасне суспільство розвивається разом з ринковими відносинами. Змінюється спосіб життя людей, що призводить до зміни ціннісних орієнтацій, умов розвитку особистості. На формування ціннісних орієнтацій людини впливають актуальні суспільні відносини, конкуренція, прагнення до успіху, добробуту. Це спонукає людину до ініціативи, активності, формування конкурентоздатних якостей, професійного зростання.

Крім глибокого вивчення основ комунікативної культури, що передбачено предметним курсом і в чому покликаний допомогти цей навчальний посібник, майбутній конкурентозданий фахівець повинен оволодіти також знаннями з самомаркетингу, самоменеджменту, іміджевої політики тощо. Підкреслюючи це, В. Бикова, слушно аргументує: “Роблячи кар‘єру на ринку праці, особистість виконує роль творця та продавця власної робочої сили. Для того, щоб отримати престижну, добре оплачувану роботу, майбутній фахівець повинен знати як запропонувати себе на ринку праці, шо потрібно роботодавцям; володіти страте­гією працевлаштування (вміти надати інформацію про себе так, шоб отримати роботу; володіти технологіями проведення й проходження співбесіди, поведінки під час неї) і самоменеджменту. Конкурентоздатний фахівець має бути автономним, а отже характеризуватися виявом нетрадиційних підходів під час виконання діяльності; індивідуальним стилем діяльності: протистоянням тиску групи (колективу) та наказів; впертіс­тю; самостійним прийняттям рішень. Автономія (свобода, незалежність) пов‘язана з можливіс­тю вибору як професійного, кар‘єрного, так і життєвого шля­ху, прагненням до досягнення поставленої мети. Особиста автономія надає можливість людині управляти собою, мисли­ти й діяти відповідно до власних уявлень та бажань завдяки вну­трішнім або зовнішнім спонукам” [11, с. 11–12].

І ця риса повинна поєднуватися із ще однією, на якій акцентує авторка цитованого посібника, підкреслюючи що конкурентозданий фахівець має характеризуватися цілеспрямованістю та рішучістю, які розкриваються через такі особистісні якості, як прагнення до професійно значущої мети; схильність до зіставлення результатів з докладеними зусиллями; здатність контролювати свою життєдіяль­ність; творення власного успіху “своїми руками”; викорис­тання усіх можливостей; прояв значної наполегливості при досягненні поставленої мети.

Цілеспрямованість задається соціумом, який справляє вирішальний вплив на спільну діяльність, нібито “пронизує” її. Таким чином, у людини виявляються деякі упорядковані структури цілей (наприклад, “дерево цілей”). Відомо, шо по­ведінка індивіда визначається метою, засобами і результата­ми. Чітко усвідомлена мета уявляється як конкретна, як така, що її можна досягти в межах уявної і зрозумілої ситуації. І це дає змогу оцінити успішність руху до неї, зафіксувати сту­пінь її досягнення. Водночас інноваційна поведінка немож­лива без усвідомлення цілі, яка фіксує суб‘єктивну корисність та порядок переваги, що складається в процесі спільної діяль­ності в певній спільноті. З цим пов‘язана можливість уста­новлення ієрархії цілей, побудови їх за ступенем бажаності, стабільності (в певних часових та ситуаційних межах).

На ринку праці спеціалісти досить нерівномірно адапту­ються до нових умов. Деякі з них стають лідерами, швидко засвоюючи продуктивні моделі економічної поведінки. Інші затримуються на стадії мобілізації своїх ресурсів, повільніше і з меншим успіхом пристосовуючись до нових правил фахової діяльності. Треті взагалі залишаються на стадії “шоку”, не уміючи з певних причин продукувати виразну лінію раці­ональної поведінки за умов жорстокої конкуренції на ринку праці. Тому конкурентоздатна особистість має володіти здат­ністю до адаптації у професійному конкурентному середови­щі.

Отже, досягнути високого рівня конкурентоздатнос­ті неможливо без наявності в майбутнього фахівця постій­ної потреби аналізувати, удосконалювати, шліфувати влас­ну діяльність. Тому особливо важливим складником конкурентоздатності є рефлексія – зверненість процесу пізнання людини на себе, власний внутрішній світ, психічні якості і стани, здатність зосередитися на собі – це унікальна якість, що, власне, і робить людину людиною, яка об‘єднує компетенції самопізнання і самоаналізу цінностей, інтересів, мотивів, ефективності діяльності і вчинків особистості та подаль­шого формування коригувального впливу на інші складові.

Основу рефлексивної компоненти становлять механізм осмислення людиною власних мотивів, вчинків і отриманих результатів, здібність до адекватної діагностики своїх дій і дій членів колективу, прогнозування власного особистісного і професійного зростання. Сукупність вказаних характе­ристик особистості визначає і активізує внутрішні механізми, які коригують інші професійні і особистісні складові, завдя­ки чому мобілізуються резерви для формування конкурентоздатності фахівця [11, с. 16–17].

Підсумовуючи вищесказане, зазначимо, що читач має можливість шляхом саморефлексії виявити свою конкурентоспроможність, за тестом “Оцінка рівня конкурентоздатності особистості” (див. додаток А).

Скориставшись цікавою розробкою науковців, ми зробили спробу акцентувати на найважливіших, на наш погляд, компонентах саморозвитку комунікативної культури майбутнього фахівця, не підкреслюючи і не виділяючи специфіку професійних особливостей, які, безумовно, виявляються у процесі спеціалізації. Очевидно, те, що властиве узагальненому типу молодого спеціаліста, випускника вишу, притаманне цілком і майбутньому юристу, який, отримавши диплом бакалавра чи навіть магістра права, прийде на ринок праці з пропозицією своїх послуг. Ми переконані в тому, що оволодіння знаннями з цього курсу, врахування висловлених у цьому посібнику рекомендацій, застережень, порад і т.ін., а головне – орієнтування на неперервне навчання і самовдосконалення сприятиме підвищенню рівня конкурентоздатності майбутнього юриста, успішності його професійної діяльності у доволі складних сучасних соціально-економічних умовах, його кар‘єрному зростанню й відповідній матеріальній забезпеченості.

Запитання та завдання для самоконтролю

1. У чому полягають в сучасних умовах особливості професійної діяльності юриста залежно від займаної посади? Поясніть на прикладах судді, прокурора, адвоката.

2. Який зміст вкладається у поняття “юридична діяльність”?

3. Якою, на Ваш погляд, є місія юриста у правовій державі?

4. Що Вам відомо про місце і роль юриста в суспільствах провідних країн ЄС?

5. Як тлумачать у науці термін “креативність” і як Ви розумієте значення цього поняття?

6. Які риси характеризують креативну особистість?

7. Спробуйте створити портрет креативного юриста.

8. Чи властива “креативна рефлексія” юристам-практикам?

9. Чим визначається комунікативний потенціал особистості юриста?

10. Які характеристики комунікативного потенціалу впливають на професійний рейтинг юриста?

11. Яким чином інформатизація освіти позначається на оволодінні майбутніми фахівцями інформаційно-комунікаційними технологіями?

12. Якою Ви уявляєте собі модель майбутнього правознавця?

13. Чому, на Вашу думку, саморозвиток комунікативної культури може стати однією з передумов професіоналізації юриста?

14. Чи підтримуєте Ви активно пропаговану педагогами ідею необхідності навчання впродовж життя? Як плануєте діяти після отримання диплома?

15. Які із 37 видів компетентностей, на Ваш погляд, важливі для юристів? Поясніть, чому саме на них Ви зупинилися.

16. Що конче потрібно для того, щоб Ви особисто або Ваші однокурсники могли вважати себе конкурентоздатними на ринку праці?

Общая скрутка изолированных жил. Агрегат.