Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

ДОКУЧАЄВСЬКИЙ ТЕХНІКУМ

Класична схема резервування передбачає розміщення коштів ко­мерційних банків у центральному банку в певному процентному співвідношенні до різних категорій банківських пасивів (здебільшого вкладів до запитання та різних видів строкових депозитів). Розра­хунковий період для виконання резервних вимог, як правило, стано­вить один місяць, однак у різних країнах може коливатись у межах від 10 днів (в Іспанії) до 6 місяців (в Англії). Величина ставок, обов'язкових резервів також є різною. Найвищі ставки встановлено в Італії та Іспанії (відповідно 25% і 17%), а найнижчі - у Японії та Англії (відповідно 0,125% і 0,45%). Водночас у країнах з високими ставками обов'язкові резерви не завжди є безпроцентними.

Ефективність встановлення норм обов'язкових резервів зале­жить від широти охоплення ними різних категорій зобов'язань комерційних банків. Що ширшим є таке охоплення, то менше мож­ливостей мають кредитні установи для того, щоб «обминути» цей інструмент грошово-кредитного регулювання. У країнах, де цен­тральні банки встановлюють жорсткі обмеження на зростання грошової маси, від комерційних банків часто вимагають дотри­мання відповідності між загальними банківськими пасивами й депозитами, що включаються у розрахунок мінімальних резервів.

Рефінансування. Комерційні банки мають можливість пом'як­шити жорстку політику обов'язкових резервів і значно поліпшити поточну ліквідність за рахунок активних операцій на відкритому ринку та політики рефінансування, що проводить центральний банк. Наприклад, компенсаційне рефінансування може здійснюва­тися шляхом переобліку векселів: безпроцентного флотингу (сальдо неоплачених операцій) за безготівкових розрахунків із центральним банком; урахування готівки за виконання обов'язко­вого резерву. Центральний банк для впливу на діяльність комер­ційних банків може використовувати кредити рефінансування.

Рефінансування охоплює три види кредитів, що їх надають комерційним банкам.

Редисконтний кредит пропонується комерційним банкам в обмін на цінні папери.

Ломбардний кредит надається центральним банком комерцій­ним банкам (які мають проблеми з ліквідністю) під заставу цінних паперів.

Кредит рефінансування. Існує два різновиди такого кредиту:

- перший призначається для рефінансування централізованих інвестицій. Це цільовий кредит, який надається лише під уже розпочаті проекти;

- другий має назву «конвертований кредит рефінансування» і призначається для реструктуризації комерційного банку.

Процентні ставки на кредити рефінансування визначає централь­ний банк залежно від прогнозованого рівня інфляції та міжбанківського ринку кредитів.

В окремих випадках загальні методи грошово-кредитного регу­лювання можуть доповнюватися інструментами селективного впливу на діяльність банків.

Селективні способи реалізації грошово-кредитної політики центрального банку можуть включати: регламентацію умов ви­дачі окремих видів позик різним категоріям клієнтів; встановлення кредитних «стель» і граничних норм річного приросту позик; обме­ження окремих видів банківських операцій (наприклад, кредитуван­ня угод щодо цінних паперів); встановлення граничної маржі під час проведення окремих типів кредитних операцій; лімітування операцій з обліку та переобліку векселів; встановлення верхньої межі про­центних ставок на вклади або на кредити та деякі інші види обме­жень. Часто для різних банків встановлюються й різні типи та роз­міри обмежень, що значно збільшує ефективність грошово-кредит­ного регулювання, оскільки центральний банк може впливати не лише на обсяг кредитів, а й на їхню структуру. Перевагою селек­тивних методів є також порівняно швидкий вплив на діяльність ко­мерційних банків. Водночас негативними рисами вибіркового регу­лювання є однобічна спрямованість (тільки на обмеження ділової активності) та зниження рівня конкуренції в банківській справі, що негативно позначається на якості послуг банків різним клієнтам.

Досягнення пріоритетних цілей діяльності центрального банку з в икористанням розглянутих інструментів пов'язане з розв'язанням п евних суперечностей. Так, експансіоністська політика, спрямо­вана на розширення кредитних операцій комерційних банків і зниження процентних ставок, сприяє зростанню виробництва та забезпечує вищий рівень зайнятості в країні. Однак така політика супроводжується збільшенням грошової маси, що призводить до посилення інфляційних процесів, знижуючи купівельну спромож­ність національної грошової одиниці. Інфляція (нарівні з низькими процентними ставками) не стимулює припливу капіталів з-за кордону, а навпаки, породжує їх відплив, одночасно створюючи сприятливі умови для імпорту, а не для експорту товарів. Наслідком цих процесів є негативне сальдо платіжного балансу.

Рестрикційна політика центрального банку породжує протилеж­ні тенденції. Низький рівень інфляції та високий курс національної валюти може призводити до економічного спаду та зростання безробіття. Тому вибір типу грошово-кредитної політики і тих чи інших методів її реалізації визначається центральним банком у кожному конкретному випадкові, виходячи зі стану ринкової кон'юнктури і фази економічного циклу. У будь-якому разі перед центральним банком стоїть не просте завдання оптимально поєд­нати застосування різних інструментів для вирішення поточних проблем з метою досягнення кінцевих стратегічних цілей.

ДОКУЧАЄВСЬКИЙ ТЕХНІКУМ