Читайте также:
|
Кінцевий результат дослідження мовної комунікації значною мірою залежить від того, як здійснюють цей процес, які способи, прийоми, засоби при цьому використовують. Для досягнення певних результатів важливо правильно обрати дослідницький метод.
Метод (грец. шлях дослідження, пізнання) — спосіб пізнання, підхід до вивчення явищ природи і суспільного життя; сукупність прийомів, спрямованих на розв'язання певної теоретичної або практичної проблеми.
Вивчаючи будь-яку проблему, дослідники застосовують загальнонаукові і спеціально-наукові методи.
Загальнонаукові методи. До них належать методи, які ґрунтуються на знанні універсальних законів пізнання природи, суспільства і мислення. У теорії мовної комунікації використовують переважно системний підхід, аналіз і синтез, індукцію і дедукцію, гіпотетико-індуктивний, описовий, компаративний, контрастивний методи, моделювання і спостереження.
Системний підхід (греч. створений із частин, упорядкований) — сукупність прийомів дослідження об'єктів як систем.
Його використовують у вивченні складних, багаторівневих і багатоаспектних явищ, до яких належить і мовна комунікація. Цей підхід передбачає розгляд об'єкта дослідження як сукупності взаємопов'язаних елементів, які утворюють певну цілісну структуру і зумовлюють її інтегральні властивості. Наприклад, розглядаючи комунікативний акт з погляду системного підходу, можна розкрити різноманітні зв'язки і відношення всередині самого акту, а також його зв'язок із оточенням, вплив цього оточення на характер, цілі, стратегію комунікації. Цей підхід дає змогу встановити рівневу ієрархію комунікативних систем, виявити соціокультурну диференціацію і варіативність комунікативних засобів.
Системний підхід ґрунтується на використанні загальнологічних методів, до яких зараховують аналіз і синтез.
Аналіз (грец. розкладання, розчленування) — метод наукового дослідження дійсності, який полягає у розчленуванні цілого на частини.
Детальне, всебічне вивчення будь-якого комунікативного явища спочатку передбачає розгляд його окремих елементів, аспектів, властивостей. Знання явища як єдності різноманітного, сукупності численних ознак дає синтез.
Синтез (грец. складання, поєднання) — метод наукового дослідження явищ дійсності в їх єдності та цілісності, що передбачає з'єднання частин у ціле.
Тільки єдність аналізу і синтезу забезпечує об'єктивне, адекватне відображення дійсності.
Важливими для теорії комунікації є такі загальнонаукові методики дослідження, як індукція і дедукція.
Індукція (лат. збудження, наведення) — прийом дослідження, за якого на підставі вивчення окремих явищ робиться загальний висновок про весь клас цих явищ.
Цей прийом передбачає узагальнення результатів окремих конкретних спостережень. Наприклад, вивчаючи елементи комунікативного процесу в конкретних ситуаціях, дослідники доходять висновку, що комунікація має певну структуру, яка не залежить від типу спілкування.
Дедукція (лат. виведення) — прийом дослідження, за якого на підставі загального правила логічним шляхом з одних положень як істинних виводиться нове істинне положення.
Інакше кажучи, відбувається перехід від загальних положень, законів до конкретних висновків, тобто все, що стверджується стосовно всього класу, стверджується стосовно окремих предметів цього класу. Цей підхід доцільний для дослідження явищ, які неможливо спостерігати безпосередньо, наприклад механізми породження й сприйняття мовлення комунікантів.
Із дедукцією пов'язане поняття «гіпотеза» (грец. підстава, припущення) — спосіб пізнавальної діяльності, що полягає у висуненні наукових припущень для пояснення досліджуваних явищ.
Будь-які комунікативні дослідження передбачають висунення гіпотез (наприклад, гіпотеза Сепіра — Ворфа). Гіпотеза залишається припущенням, здогадкою, доки не пройшла перевірки. Доведена гіпотеза (перевірена на багатьох фактах) стає науковою теорією.
На поєднанні дедукції і гіпотези ґрунтується гіпотетико-дедуктивний метод.
Гіпотетико-дедуктивний метод — спосіб дослідження, що полягає у створенні системи дедуктивно пов'язаних гіпотез, із яких роблять висновки про емпіричні факти.
Цей метод охоплює декілька етапів: висунення припущення (здогадки) про причини і закономірності досліджуваних явищ і предметів; відбір із багатьох припущень найбільш вірогідних, правдоподібних; формулювання за допомогою дедукції висновку; експериментальна перевірка висновку.
Найпоширенішим методом дослідження теорії мовної комунікації є описовий метод.
Описовий метод — планомірна інвентаризація одиниць мови і пояснення особливостей їх будови та функціонування на певному етапі розвитку мови, тобто в синхронії.
В описовому методі розрізняють такі послідовні етапи: виділення одиниць аналізу мовної комунікації, членування виділених одиниць (вторинна сегментація), їх класифікація та інтерпретація.
Компаративний (лат. подібний, рівний) (порівняльно-історичний) метод — сукупність прийомів і операцій, спрямованих на порівняння об'єктів і розгляд їх в історичному аспекті.
За допомогою цього методу можна виявити рівні у розвитку певного об'єкту, виявити зміни, які сталися; визначити тенденції подальшого розвитку досліджуваного явища. Цей метод може бути корисним у вивченні мовної комунікації як соціального явища, що розвивається, оскільки дає змогу виокремити основні етапи розвитку, відобразити еволюцію її форм і засобів (насамперед технічних), а також зростаючий обсяг інформації, яка циркулює в суспільстві.
Контрастивний (лат. проти і стояти) (зіставний) метод — пізнавальна операція, яка ґрунтується на судженнях про схожість і відмінність об'єктів і спрямована на виявлення їхньої специфіки.
За допомогою зіставлення можна виявити якісні і кількісні характеристики досліджуваних об'єктів. Основною умовою цього методу є наявність суттєвої спільної ознаки, за якою здійснюють зіставлення об'єктів. Ознаки можуть мати формальний, змістовий або функціональний характер. Наприклад, вивчення специфічних особливостей різних типів комунікації (масової, групової, міжособистісної) можливо лише на основі спільних функціональних властивостей використовуваних комунікативних методів.
Моделювання (лат. міра) — метод дослідження об'єктів пізнання, що передбачає конструювання абстрактних, ідеалізованих схем (моделей).
Модель є аналогом реального об'єкта. Між оригіналом і моделлю має бути схожість фізичних характеристик, структури, функцій, поведінки тощо. Під моделлю розуміють конкретний образ об'єкта, який вивчають, або інший реально існуючий об'єкт із подібними властивостями або структурними характеристиками.
Теорія мовної комунікації оперує значною кількістю моделей загальнотеоретичного і прикладного характеру: вербальні (текстові) моделі; математичні моделі (виявляють суттєві властивості об'єкта або процесу математичною мовою рівняння); інформаційні моделі (клас знакових моделей, описують інформаційні процеси); графічні моделі (наочно показують комунікативні процеси у вигляді графіків). Існують також соціологічні, психологічні моделі комунікації, моделі пропагандистської, іміджевої, масової комунікації та ін.
Спостереження — метод дослідження, який полягає у збиранні матеріалу дослідження і контролюванні отриманих емпіричних даних.
З огляду на роль спостерігача виокремлюють включене і невключене спостереження. Включене спостереження передбачає безпосередню взаємодію спостерігача з групою, яку вивчають. Спостерігач є повноправним учасником спілкування, який водночас непомітно для всіх контролює хід розмови; при цьому розмову можуть записувати на магнітофонну стрічку. За невключеного спостереження дослідник не бере участі у спілкуванні, а лише стежить за ним. За допомогою методу спостереження визначають норми вербальної і невербальної взаємодії, виявляють комунікативні засоби, які використовують комуніканти в різних ситуаціях і різних емоційних станах.
Спеціально-наукові методи. До них зараховують прагматичний метод, дискурс-аналіз, конверсаційний і трансакційний аналіз, біхевіористський і соціологічний методи, інтент-аналіз, контент-аналіз, метод соціометрії, герменевтику.
Прагматичний (грец. справа, дія) метод — метод дослідження відношення суб'єктів, які сприймають і використовують певну знакову систему, до цієї знакової системи.
Цей метод дає змогу виявити специфіку використання мовних засобів у конкретних комунікативних ситуаціях, дослідити вплив соціокультурних, ситуативно-поведінкових, статусних, психологічних, когнітивних і мовних чинників на комунікативні взаємодії суб'єктів. У центрі уваги дослідника — такі важливі поняття теорії мовної комунікації, як мовленнєві акти, комунікативні стратегії і тактики, оцінні аспекти людської взаємодії, закони, правила і конвенції спілкування тощо.
Дискурс-аналіз (лат. бігання туди-сюди, коловорот і грец. розкладання) — метод дослідження, спрямований на всебічний опис і характеристику мовної комунікації з урахуванням соціальних, культурних, когнітивних, психологічних, етнічних тощо чинників.
Підходи до дослідження об'єкта дискурс-аналізу залежать від розуміння поняття «дискурс». Під впливом теорії мовленнєвих актів, лінгвопрагматики, когнітивної лінгвістики дискурс-аналіз отримав функціональне спрямування. Дискурс почали трактувати як комунікативну подію, ситуацію, що інтегрує текст з іншими її складниками, зокрема екстралінгвістичними. Завданнями дискурс-аналізу є дослідження соціальної, текстуальної та психологічної контекстуалізації дискурсу, його зразків і жанрів із певним набором змінних (соціальних норм, ролей, статусів комунікантів, їхніх конвенцій, стратегій, показників інтерактивності та ефективності); вивчення закономірностей досягнення співрозмовниками комунікативної кооперації або чинників породження комунікативного конфлікту, способів реалізації комунікативного суперництва; опис інституційних форм і типів дискурсу тощо.
Найпоширенішою методикою дискурс-аналізу є конверсаційний аналіз.
Конверсаційний (лат. обходження, спілкування) аналіз — методика емпіричного дослідження діалогічного усного мовлення.
Він передбачає характеристику трьох категорій мовної комунікації: макрорівня (фаз розмови, основних і другорядних топіків), проміжного рівня (мовленнєвих ходів) і мікрорівня (засобів різних мовних рівнів, які утворюють мовленнєвий акт). Комунікацію розглядають як обмін двох активних учасників, кожен із яких здійснює вибір однієї з кількох альтернативних дій, що призводить до сприятливих або несприятливих умов їхньої взаємодії. За його допомогою вивчають стандартизовані форми ведення розмови, зумовлені відповідними зразками соціальних дій; виявляють специфіку та екстралінгвальні чинники переходу від одного мовленнєвого ходу до іншого, обґрунтовують вибір мовцями мовних і немовних засобів комунікації.
Трансакційний (лат. згода, угода) аналіз — психотерапевтичний метод дослідження поведінки людини в процесі її взаємодії з іншими людьми.
Його розробив американський психолог і психіатр Ерік Берн (1910—1970), розвиваючи ідеї психоаналізу. Цей метод включає: 1) структурний аналіз (теорія его-станів); 2) власне трансакційний аналіз діяльності і спілкування, що ґрунтується на понятті «трансакція» як взаємодія его-станів двох співрозмовників; 3) аналіз сихологічних «ігор»; 4) скриптоаналіз (аналіз життєвого сценарію — «скрипта»). Під его-станом розуміють актуальний спосіб існування Я-суб'єкта. Виокремлюють три его-стани: «Батько», «Дитина» і «Дорослий». Его-стан «Батько» містить настанови і поведінку, перейняті від батьків, що виявляється у порадах, підтримці, піклуванні, контролі, заборонах, санкціях тощо. Его-стан «Дитина» містить різноманітні поривання, які виникають у дитини природним шляхом, і виявляється як «давня» поведінка дитинства, наприклад веселощі, фантазії, імпульсивність, розкутість, бунт, згода тощо. Его-стан «Дорослий» орієнтований на об'єктивне сприйняття існуючої реальності, функціонує незалежно від минулого, і виявляється у раціональній, компетентній, незалежній поведінці. Той самий індивід у різних життєвих ситуаціях може діяти або як батько, або як дитина, або як дорослий.
Трансакція — одиниця спілкування, її становлять стимул і реакція. Під час спілкування Его-стан адресанта взаємодіє з Его-станом адресата. Трансакції бувають трьох типів: паралельні (стимул доповнюється реакцією, наприклад при взаємодії Его-станів «Дорослий» і «Дорослий»)-, перехресні (стимул і реакція перетинаються, що призводить до конфлікту, наприклад при (взаємодії Его-станів «Дорослий» і «Дитина»); приховані (людина каже не те, що думає, вербальна і невербальна поведінка мовця не узгоджені). Приховані трансакції є підґрунтям для розвитку психологічних ігор. «Гра» — це форма поведінки з прихованим мотивом, яка дає змогу одному із суб'єктів досягти психологічної або іншої переваги. Ігри можуть бути добрими, якщо один суб'єкт не страждає через виграш іншого, і поганими, якщо співрозмовника гноблять. В основі багатьох ігор — скрипти, тобто сценарії життя людини, закладені з дитинства під впливом соціальних чинників і виховання. Людина не завжди усвідомлює ці скрипти, що робить її залежною. Трансакційний аналіз дає змогу дослідити інтеракційний аспект мовної комунікації, виявити взаємозв'язки і взаємовплив учасників спілкування, знайти шляхи досягнення гармонійної, збалансованої особистості через гармонійні відносини між усіма его-станами.
Біхевіористський (англ. поведінка) метод — метод дослідження, який полягає у розумінні поведінки людини і тварин як сукупності рухових, вербальних і емоційних реакцій на стимули зовнішнього середовища.
Біхевіоризм — це напрям у психології, який виник унаслідок експериментальних досліджень психіки тварин. У цих дослідженнях було неможливо застосовувати метод самоспостереження, який домінував при вивченні психіки людини. Тому було використано методику дослідження реакції тварин на різний вплив зовнішнього середовища, яку пізніше перенесли на дослідження психіки людини. Біхевіоризм виходить із принципів філософії позитивізму, відповідно до яких наука має описувати лише спостережувані факти, а будь-який аналіз внутрішніх незримих механізмів є спекулятивним. Це означає, що психологія повинна вивчати поведінку, а не свідомість. Основні ідеї, методики дослідження і терміни біхевіоризму були запозичені теорією комунікації. Вплив біхевіористської методології на дослідження комунікативних процесів виявляється насамперед у вивченні механізмів зворотного зв'язку як реакції на стимул.
Інтент-аналіз (лат. мета, намір і грец. розкладання) — метод, за допомогою якого вивчають проблему цілеспрямованості мовної комунікації.
Цей метод розробляють переважно у межах психологічної науки. Він виходить із того, що людське мовлення є навмисною дією. Намір (інтенція) пов'язаний із певним змістом думки або почуттям і лежить в основі будь-якого мовленнєвого вияву. Намір утворює психологічний шар мовлення, саме його в першу чергу помічають люди у розмові, на нього реагує співрозмовник. Однак інтенційний пласт мовлення недоступний для простого виділення і описання. Тому розробляють техніку його фіксування, тобто контент-аналіз. Ця техніка розвивається на основі вивчення текстів повсякденного життя (дискурсів), зокрема політичних текстів, інтерв'ю, виступів, телевізійних діалогів.
Соціологічний метод — сукупність прийомів конкретних соціологічних досліджень, спрямованих на збирання і аналіз емпіричних даних, які відображають реальний стан комунікативних процесів у суспільстві.
Методи соціологічних досліджень охоплюють опитування, анкетування, експерименти, статистичний аналіз, математичне моделювання. Вони дають змогу зібрати багатий фактичний матеріал і на його основі вивчити комунікативні процеси та явища. їх часто застосовують у дослідженнях процесів масової комунікації, зокрема при вивченні соціально-культурної специфіки інформаційних процесів, засобів масової комунікації та їх впливу на суспільну свідомість, процесів взаємодії ЗМІ з громадськими структурами.
Контент-аналіз (лат. який містить і грец. розкладання) — експериментальний метод, розрахований насамперед на вивчення діяльності ЗМІ шляхом систематичного числового оброблення, оцінювання та інтерпретування форми і змісту повідомлень джерела інформації.
Для отримання таких даних використовують електронно-обчислювальну техніку і методи програмного моделювання. Основним об'єктом контент-аналізу є тексти, фонограми, аудіо- і відеозаписи, які містять друковану або радіотелевізійну інформацію. З огляду на пріоритет у дослідженні мовної комунікації розрізняють змістовий контент-аналіз, який зосереджується на змісті повідомлення, і структурний контент-аналіз, який наголошує на способі подавання повідомлення, зокрема як часто висвітлюється певна подія в конкретному джерелі, скільки друкованого простору йому відводять, на якій полосі надруковано повідомлення, чи супроводжує його фотографія тощо. Метод контент-аналізу використовують і в теоретичних дослідженнях, які розкривають характер відносин засобів інформації і громадських структур. При цьому велику увагу приділяють ролі телебачення у формуванні культурно-моральних основ сучасного суспільства. Крім того, цей метод допомагає поліпшити зміст і спосіб передавання інформації різними каналами мас-медіа, сприяє вибору ефективних засобів і шляхів удосконалення інформаційної діяльності.
Метод соціометрії (лат. суспільство і грец. вимірюю) — сукупність прийомів вивчення міжособистісних стосунків у малих групах, які ґрунтуються на вимірюванні емоційних зв'язків між членами групи і розкритті її неформальної структури за допомогою психологічних тестів.
Цей метод зараховують до інструментарію соціально-психологічних досліджень структури малих груп, а також особистості як члена малої групи. Він з'явився внаслідок спроби застосувати математичні методи у вивченні соціальних фактів. За допомогою цього методу, його спеціальних процедур опитування, вимірювання і розрахунків вивчають типологію соціальної поведінки в умовах групової діяльності, оцінюють згуртованість, сумісність членів групи. Він корисний при вивченні мовної комунікації, особливо міжособистісного і групового спілкування, оскільки його основним завданням є діагностика та оптимізація міжособистісних і міжгрупових стосунків.
Герменевтика (грец. той хто, роз’яснює, тлумачить) — метод тлумачення, інтерпретування текстів.
Розуміння досліджуваних текстів і науковість їх тлумачення досягаються за допомогою граматичного аналізу, вивчення історичних реалій, конкретно-психологічних розвідок і розгляду форми твору. Герменевтика з'явилася у давні часи як роз'яснення пророчого слова-осуду оракула. У пізній античності її основними сферами були філологічне тлумачення класичних поетів, теологічне тлумачення священних текстів і юридичне тлумачення законів. Багато філософів займалося проблемою тлумачення і розуміння тексту, тому герменевтику нерідко зараховують до загально-філософських методів, однак вона стосується лише сфери соціально-гуманітарних знань.
Отже, сучасна теорія мовної комунікації характеризується прагненням поєднати і розумно комбінувати різні загальнонаукові і спеціально-наукові методи. Це позитивно впливає на її розвиток, оскільки різні методи доповнюють один одного і допомагають глибше вивчити такий феномен як комунікація.
Дата добавления: 2015-01-12; просмотров: 128 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |