Читайте также: |
|
- Людоньки добрі! – каже одного дня безглуздівський начальник, Яремко Головатий, до громади. – Чи не сором нам, що в нашім містечку нема млина? Таже млинок – божий дарок!
- Як не сором? Стид, ганьба, - відізвалися в один голос панове радні.
- Коли й ви гадаєте так, як я, то ставимо млин! – каже Головатий далі.
- Ставимо! – притакнули всі радні. Позакорочували рукави, поплювали в долоні та й узялися до мозільної роботи. Насамперед загатили Бруднівку і висипали гарну греблю. В ярі такої води набралося, сказати – озеро. Вже й видніється гарний млин коло греблі, реве вода лотоками; декому вже й привиджується, що млин меле.
Один тільки клопіт забив усім панам радним баки: нізвідки взяти того клятого каменя…
Але як то буває: де великий клопіт, там зараз близька поміч. Саме над млином стояла висока гора, а на самім її верху стирчала величезна скала. Лупай із неї, коли воля, і сто Глинських каменів!
Із долотами та клевцями звиваються наші міщани, що аж страх! Так довго ловили із нудьги гави, а тепер працюють так пильно, такі швидкі, як віл у ярмі! За дві неділі вже й Глинський камінь готовий. Величезний, грубий, округлий, із дірою на самій середині.
- А то-то смачні книшики їстимемо незабаром, - потішалися потомлені міщани. Готовий камінь, та й з ним новий клопіт.
- Як притаскати цей камінь до млина? – питає Панько, шкробаючися в потилицю.
- От чудний чоловік! – відповів йому Яремко. – Спустимо камінь, як колись спускали бервена до нашого ратуша! З горба він злетить без ніякого заходу і труду аж до млина.
І поставили Глинський камінь насторч і вже мали спускати його вділ, коли нараз надбіг нещасний дяк і крикнув стривоженим голосом:
- Як же ж нам опісля знати, куди камінь залетить? Таж він не вміє говорити і до нас не відізветься.
- Не журіться, і на це є рада, - каже мудрий Яремко. – Треба тільки, щоб один із нас упхав голову в дірку каменюки, от як непричком віл у ярмо, та покотився разом з каменем у діл. Він і опісля дасть знати, де камінь опинився.
- Розумна рада! – загорлали безглуздівці й усі вже аж під боки беруться, такі втішні.
- Але хто ж упхає шию в камінь?
У цього шия груба, а в того затонка. Цей здатний до такої важкої громадської праці, а той ні. Нарешті згодилися всі на Микиту Дудика. Це був чолов’яга хитрий, сміливий, що не раз, то два ставав міщанам у пригоді. Він готов був для братів-міщан пожертвувати не то свою шию, а не знати що. Зі щирим серцем вложив свою голову в діру каменська. Яремко крикнув «Пускайте!», і безглуздівці пустили камінь, та ще й з розмахом.
Полетів каменисько з Микитою в долину, як стріла, а за ним, як вихор, пустились безглуздівці, мало голов не поскручували.
Позбігали, шукають каменя. Але де там! І сліду нема! Наче в землю запався. Пропав, як поза хмару.
Стали безглуздівці щосили кричати-гукати:
- Микито! Микито! Де ти подівся з каменем?
Але відповіді дасть Бог. Соломонські голови, а не покмітили, що каменисько разом з Микитою пірнув на саме дно загаченої Бруднівки і пропав без сліду.
- Знаю я, де дівся камінь, - каже мудрий Панько. – Микита гірш цигана. Ласий був на чуже добро. Я присягнув би, що він украв камінь і з ним потікся у світи, а нас усіх змудрував.
- І мені так здається, - каже Головатий знехотя, злий, що не йому впала така розумна гадка до голови.
Засіли безглуздівці до ради. Радили, радили, на кінець уложили такий стежний лист і пустили його світами:
«Коли хто подибле чоловіка із тяжким каменем на шиї, нехай із ласки своєї вдоставить того громадського злодія, що руками дивиться, очами лапає, що то майстер до чужих тайстер – цюпасом до містечка Безглуздова, а певне не мине його кара».
[1] Пструг – форель.
Дата добавления: 2015-01-29; просмотров: 30 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |