|
Не дивуйся, що з весною Інший світ настав: Полем, лісом і водою Травень завладав! Глянь у поле: по коліни Досягла трава; Сонце, жито і ярини Яр'ю облива. Подивись на прозір річки, Як її вода, Ллючи хвилі невеличкі, Млоддю вигляда. Хлопчик стиха коло броду Тягне рогозу; Темна сила хиле в воду Вільху і лозу. | А ходім сюди зо мною В чорностволий ліс, - Він ще листвою густою Не зовсім заріс. Тут тобі остання пташка, Жоден черв'ячок; На стволині черепашка, На траві жучок, - Скажуть всі вони: «З весною Інший світ настав; Полем, лісом і водою Травень завладав!» |
СТЕП
Іду шляхом; сонце сяє, Вітер з травами говоре; Перед мною і за мною Степ колишеться, як море; А затихне вітер буйний, - Степ, мов камінь, не двигнеться І, як килимом багатим, Ввесь квітками убереться. Он нагнулась тирса біла, Звіробой скрутив стебельці, Червоніє материнка, Як зірки, горять козельці; | Крикнув перепел в ярочку, Стрепет приснув над тернами; По кущах між дерезою Ходять дрохви табунами. Тихо всюди; тільки де-де Вітеречок пронесеться Та на землю із-під неба Пісня жайворонка ллється… |
ВІВЧАРИК
Виливала лебедочка по воді, Дожидалась неминучої біди; Заячала, в воду вдарила крилом, Озирається по озеру кругом. Дума, де їй діточок своїх найти? Аж почула – шелестять очерети, - Почали з їх дитинята випливать; Матір вгледіли, до рідної спішать. Поспливалися до купочки усі, Полічила їх лебедочка – аж всі; Поховала попід крила, стала гріть; А сама схиляє голову – глядить, Чи не мріє де шульпіка угорі, Чи не зроби він пригоди дітворі? А шульпіка вже діток не доглядав: Вдарив низом, в полі ящірку піймав, Сів із нею десь обідать на землі, - І лебедята, веселі, попливли… | В тую пору хлопчик череду пригнав Напувати: сам на березі стояв. Бачив все він: як шульпіка угорі Тихо плинув, позирав по дітворі: Як лебедята ховались в комиші, Як лебідка, що не чула в їх душі, Сумувала, озиралася кругом; Як прикрила і пригріла їх крилом. І вівчарик на герлигу похиливсь, Стиснув руки, побілів, слізьми обливсь. Мабуть, знає непривітне хлоп'я, Що його не гріла рідная сім'я; Що, хиляючись під тиннями одно, Не тулилося до матері воно; Що із сироти не буде чоловік: Сирота одно – бурлака цілий вік!.. |
ЗИМНІЙ РАНОК
Я люблю веселий ранок
Холоднючої зими,
Як на двір, на стіни, ганок
І на шлях за ворітьми
Упаде із неба промінь,
Дим пов'ється з димарів,
На току підніме гомін
Зграя галок і граків.
Школярі свої ґринджоли
З повіток подостають
І по вулиці, мов бджоли,
До сугорка загудуть.
Сніг ясним кришталем блище,
Лютий холод допіка;
Сонце вгору плине вище,
Та не гріє здалека…
Дата добавления: 2015-01-29; просмотров: 24 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |