Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Література.

Читайте также:
  1. Література.
  2. Література.
  3. Література.
  1. Кононов І.Ф. Теоретична соціологія: підручник для студ. вищ. навч. Закл.: у 2т. / І.Ф. Кононов.– Луганськ, 2013. – Т.1: Соціальність та її форми. – 576с.
  2. Соціологія: Підручник / За ред. Городяненка В. Г. – К., 2006;
  3. Волков Ю. Г., Нечипуренко В. Н., Попов А. В. Социология: Курс лекций. – Ростов-на-Дону, 2000;
  4. Ворона В. М. Соціологічна наука і суспільство // Вісник НАН України. – 2001. - № 6. – С. 50 – 53.
  5. Герасимчук А., Шиян О. Соціологія: Курс лекцій. – К., 2000;
  6. Гіденс Е. Соціологія: Підручник. – К., 1999;
  7. Лукашевич М. П., Туленков М. В. Соціологія: Загальний курс. – К., 2006;
  8. Макєєв С. Соціальні інститути: класичні тлумачення і сучасні підходи до вивчення // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2003. - № 4. – С. 5 – 21.
  9. Соціологія: Курс лекцій / За ред С. А. Щудло. – Дрогобич, 2007.
  1. Визначення суспільства. Ознаки суспільства. Підсистеми суспільства.

Суспільство – сукупність усіх засобів взаємодії та форм об’єднання людей, що склалися історично, мають спільну територію, загальні культурні цінності та соціальні норми, характеризується соціокультурною ідентичністю її членів. (В.Г. Городяненко)

З Нового часу суспільство ототожнюється переважно з межами державних утворень, тобто суспільствами у межах певних держав. З глобалізаційними процесами часом можна говорити про людське суспільство і у планетарному масштабі. Суспільство визначають як спосіб буття людства, сукупність історичних форм сумісної життєдіяльності, що постійно розвиваються.

В.Г. Городяненко пропонує наступні сутнісні ознаки суспільства: спільність території проживання людей, що взаємодіють між собою; цілісність і сталість; здатність підтримувати та відтворювати високу інтенсивність внутрішніх в’язків; певний рівень розвитку культури, система норм і цінностей, покладених в основу соціальних зв’язків між людьми; автономність та певна самодостатність, самовідтворення, саморегулювання, саморозвиток.

Е. Шилз суспільством вважав об’єднання, що відповідає наступним критеріям: існування його як елементу більшої системи; ідентифікація з певною територією; наявність власної назви та історії; укладання шлюбів між представниками даного об’єднання; поповнення за рахунок дітей, які визнані представниками цього суспільства; існування його у тривалішому часі, ніж середня тривалість життя окремого індивіда; єдність загальної системи цінностей (традицій, звичаїв, норм, законів, правил тощо).

Усе це дає змогу трактувати суспільство як соціальну систему.

Соціальна система – цілісне утворення, основними елементами якого є люди, їх зв’язки, взаємодії та взаємовідносини, соціальні інститути та організації, соціальні групи та спільноти, норми і цінності.

Т. Парсонс виділяв наступні підсистеми суспільної системи та їх основні функції:1) економічна – забезпечує адаптацію суспільства до зовнішнього середовища та організацію ресурсів для виробництва та розподілу всього необхідного для забезпечення суспільства, досягнення його цілей; 2) політична підсистема забезпечує визначення цілей суспільства та підтримує їх досягнення; 3) соціальна – соціальні механізми, що забезпечують інтеграцію елементів суспільства; підсистема покликана забезпечувати соціалізацію індивідів, підтримувати мотивацію індивідів при виконанні ними соціальних ролей (забезпечує сім'я, яка здійснює первинну соціалізацію, "вбудовуючи" в особистісну структуру людини вимоги соціальної системи і підтримуючи емоційну задоволеність своїх членів) 4) культурна – підтримка, збереження та розвиток культурних зразків. Прикладом можуть слугувати університети, які діють як організації, що забезпечують збереження, передачу і розвиток культурних досягнень (зразків). Ця підсистема покликана забезпечувати збереження солідарності на основі спільних норм і цінностей.

Суспільство як цілісна соціальна система може бути виражене в трьох аспектах:

1) як сукупність індивідів, в основі взаємодії яких лежать ті чи інші загальні обставини (місто, село, колектив);

2) як ієрархія соціальних позицій (статусів) особистостей, які включені в діяльність даної системи, і соціальних функцій (ролей), які вони виконують на основі даних соціальних позицій:

3) як сукупність норм і правил, які регулюють поведінку елементів даної системи.

Перший аспект пов'язаний з поняттям соціальної спільноти, другий – з поняттям соціальної організації і третій з поняттям соціальною інституту. Таким чином, соціальна система виступає як органічна єдність трьох сторін - соціальної спільноти, соціального інституту і соціальної організації.

  1. Історичні типи суспільств: формації та цивілізації.

У сучасному світі існують різноманітні форми суспільства, що суттєво різняться між собою за багатьма параметрами, так само і в історії людства можна помітити, що суспільство пройшло в своєму розвитку різні етапи.

Незважаючи на різноманітність поглядів щодо типології суспільства, варто звернути увагу на основні два підходи до виділення його історичних етапів, а саме формаційного, автором якого був Карл Маркс, та цивілізаційного, що ґрунтується на поглядах Уолта Ростоу, Даніеля Белла та ін.

Згідно з марксистською концепцією, суспільство проходить наступні формації (первісну, рабовласницьку, феодальну, капіталістичну, комуністичну). Дещо окремо стоїть така формація як азійський спосіб виробництва. Світовий історичний процес розуміється як лінійне сходження від однієї формації до іншої. Розробка поняття "суспільно-економічна формація" належить К.Марксу. Під цим поняттям він розумів тип суспільства, що зумовлений певним способом виробництва, формою власності. Ось що пише про це сам К. Маркс: «Суспільні відносини тісно пов’язані з продуктивними силами. Здобуваючи нові продуктивні сили, люди змінюють свій спосіб виробництва, а зі зміною способу виробництва, способу забезпечення свого життя, – вони змінюють всі свої суспільні відносини. Ручний млин дає нам суспільство з сюзереном на чолі, паровий млин – суспільство з промисловим капіталістом» або «В суспільному виробництві свого життя люди вступають в певні, необхідні, від їх волі незалежні відносини – виробничі відносини,які відповідають певному щаблю розвитку їх матеріальних продуктивних сил. Сукупність цих виробничих відносин становить економічну структуру суспільства, реальний базис на якому вивищується юридична і політична надбудова і якому відповідають певні форми суспільної свідомості. Спосіб виробництва матеріального життя обумовлює соціальний, політичний і духовний процеси життя загалом». Сьогодні формаційний підхід є недостатнім для пояснення історичного розвитку. Причому хибним виявився не сам підхід, а його абсолютизація, догматичне ставлення до нього. Реальна історія народів, суспільств, держав не вкладається в тісні рамки формаційного розвитку по висхідній. Отже, теорія формаційного розвитку є історично обмеженою і, окрім того, страждає надлишком економоцентричності.

Альтернативою формаційному підходу є цивілізаційний підхід, де основна увага приділяється культурі, а не економіці. Для нього людство внутрішньо розділене, як на клаптики, на культурно-історичні типи, в рамках яких проходять розвиток і зміни. М. Данилевський дає такий перелік культурно-історичних типів: 1) єгипетський, 2) китайський, 3) ассирійсько-вавілоно-фінікійський, халдейський, або давньосемітський, 4) індійський, 5) іранський, 6) єврейський, 7) грецький, 8) римський, 9) ново-семітський, або аравійський, 10) германо-романський, або європейський…». Ідеї М. Данилевського розвили Освальд Шпенглер та Арнольд Тойнбі. На базі твердження, що культурні рухи замикалися у великих ареалах, він виділив в людській історії 21 цивілізацію. «Нами було ідентифіковано 19 суспільств: західне, православне, іранське і арабське (в наш час вводять ісламське), індуїстське, далекосхідне, еллінське, сирійське, китайське, мінойське, шумерське, хетське, вавилонське, антське, мексиканське, юкатанське, майанське та єгипетське». Пізніше сюди додалися суспільства православного християнства в Росії і далекосхідне в Кореї та Японії. Цивілізації – динамічні утворення, що зароджуються, розвиваються та вмирають.

Іншим підходом до типологізації суспільства є поділ на доіндустріальне (аграрне), індустріальне і постіндустріальне суспільств. Він теж інколи називається цивілізаційним підходом.Цей підхід оформився в 50–70-і рр. XX ст.

На думку Даніеля Белла, автора теорії індустріального і постіндустріального суспільства, "постіндустріальне суспільство не може замінити індустріальне чи навіть аграрне, воно лише додає до них нового виміру". На думку теоретика постіндустріалізації Тоффлера, основними критеріями виділення стадій суспільного розвитку виступають джерела енергії, характер діяльності і місце, що займають інформаційні технології.

Паралельно з розвитком теорії постіндустріалізму формувалась і її специфічна галузь, яка робила акцент на технічні та інформаційні аспекти сучасного суспільства, – концепція інформаційного суспільства.

Уже в другій половині 70-х рр. стало очевидним, що технічний прогрес втілюється в інформації та знаннях. Якщо в аграрному суспільстві економіка була пов'язана з виробництвом достатньої кількості продуктів харчування, а обмежувальним фактором була наявність хорошої землі, мета індустріального суспільства – виробництво товарів, а обмежувальним фактор – капітал, то в постіндустріальному суспільстві основною метою є виробництво і застосування інформації з метою зробити усі інші сфери виробництва ефективнішими.

У минулому столітті в світовому соціально-економічному просторі відбулися широкомасштабні зміни. У 50-х рр. у найбільш розвинутих економічно державах пройшов процес становлення постіндустріального суспільства, зокрема в країнах Західної Європи, Північної Америки, в Японії. Основна суть змін полягає у переході лідируючих позицій від індустріальних виробничих сил (земля, праця, капітал) до постіндустріальних (наука, інформація, культура).

В українському суспільстві поєднані риси як аграрного, індустріального, так і постіндустріального типів, тому визначають його як суспільство змішаного типу.




Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 31 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.008 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав